Користування

Користува́ння — добування з речей їхніх корисних властивостей (наприклад, збирати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття)^[1][2]. Одна з трьох класичних правомочностей власника (нарівні з володінням і розпорядженням).

Користуватися можна як речами, так і послугами, а також нематеріальними сутностями (наприклад, мовою, пільгою).

Право користування в об'єктивному значенні — це правові норми, які встановлюють порядок добування корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Право користування у суб'єктивному значенні (лат. ius utendi) — це закріплена нормами права (тобто юридично забезпечена) можливість добування корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб^[3].

Користування може бути платним і безоплатним, строковим і безстроковим, законним і незаконним (без достатніх правових підстав)^[4], а також розрізняється залежно від об'єкта користування. Так, виділяють користування землею, користування надрами, загальне природокористування тощо.

Деякі види діяльності, в основі яких лежить користування, мають власні назви (наприклад, найм, прокат, лізинг, кредит).

• Право користування [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних i кримінальних справ: Лист № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав»