Комплексне зараження

Комплексне зараження – це явище в соціальних мережах, коли потрібні численні джерела впливу інновації, перш ніж людина прийме зміну поведінки^[1]. Вона відрізняється від простого зараження тим, що, на відміну від поширення хвороби, інновація може не поширитися після лише одного контакту з інфікованим сусідом. Поширення комплексного зараження в мережі людей може залежати від багатьох соціальних та економічних чинників, зокрема від кількості друзів людини, які приймають нову ідею, кількості тих, хто не має впливу на цю людину, а також від її власної схильності до прийняття змін.

У своїй роботі «Комплексне зараження та слабкість довгих зв'язків» Деймона Чентоли з Пенсільванського університету та Майкла Мейсі з Корнельського університету було виявлено, що інформація та хвороби поширюються як «прості зараження», що вимагають лише одного контакту для передачі, тоді як поведінка зазвичай поширюється як «комплексні зараження», що вимагають кількох джерел підкріплення для стимулювання прийняття.

Робота Чентоли базується на роботі Грановеттера про силу слабких зв'язків та порогових моделях колективної поведінки, а також на роботі Дункана Воттса та Стіва Строгаца про мережі малих світів^[2]. Чентола та Мейсі показують, що слабкі зв'язки та мережі малих світів дуже добре підходять для поширення простих заражень. Однак для комплексних заражень слабкі зв'язки та малі світи можуть уповільнити поширення.

Чентола та Мейсі пропонують чотири механізми комплексного зараження. Ці властивості пояснюють необхідність багаторазового впливу в поширенні інфекції:

1. Координація. Певні інновації стають привабливими лише тоді, коли люди приймають їх колективно. У своїй книзі «Зміни» Чентола зазначає, що соціальні технології, такі як популярні платформи обміну медіа, зокрема Twitter і Facebook, набувають цінності лише тоді, коли критична маса людей у соціальній мережі починає ними користуватися. Багато інновацій є дорогими, особливо для перших користувачів, але менш витратними для тих, хто очікує. Те саме стосується участі в колективних діях.
2. Достовірність. Інновації часто не сприймаються як надійні, доки їх не приймуть сусіди. Коли одна й та сама інформація надходить від різних людей, стає менш імовірним, що несподівані відомості є лише вигадкою окремого інформатора.
3. Легітимність. Знання про існування певного руху або про можливість колективних дій рідко є достатнім, щоб спонукати сторонніх осіб долучитися до них. Участь кількох близьких друзів у заході часто значно збільшує ймовірність того, що людина також приєднається, особливо у випадку соціальних рухів високого ризику. Новатори ризикують бути відкинутими як девіанти, доки не набереться критична маса ранніх послідовників, а ті, хто не прийме інновацію, ймовірно, оскаржать її легітимність.
4. Емоційне зараження. Більшість теоретичних моделей колективної поведінки – від теорії дії до порогових моделей та кібернетики – поділяють основне припущення, що в людській поведінці існують експресивні та символічні імпульси, які можуть передаватись та посилюватися в просторово та соціально концентрованих зібраннях^[1].

Беззаперечні

Поширення зарази залежить виключно від кількості людей, з якими ви пов'язані та які проживають не у вашому штаті. Вам жодним чином не заважає кількість людей, які проживають у тому ж штаті, що й ви. Загалом, чим більше сусідів у людини, тим більша ймовірність того, що вона прийме нововведення, якщо поширення не заперечується^[1].

Оскаржені

Поширення зарази залежить як від непохитності тих, хто перебуває в іншому стані, ніж ваш, так і від протилежного впливу тих, хто поділяє ваш поточний стан. У цьому випадку, чим більше сусідів має людина, тим менша ймовірність того, що вона прийме нововведення^[1].

Розглянемо граф будь-якого розумного розміру. Сусідів вузла v можна розділити на дві множини: множина A містить сусідів v, які прийняли нову поведінку, а B – це множина тих, хто поводиться консервативно. Вузол v перейме поведінку вузла A лише тоді, коли принаймні q частка сусідів дотримується поведінки A^[3].

• Якщо q мале, поведінка легко засвоюється та легко поширюється
• Якщо q велике, B є привабливою поведінкою, і потрібно більше друзів, щоб залучити A, перш ніж v переключиться^[3].

Каскадування – поширення по всій мережі

Розглянемо набір перших користувачів, які починають з нової поведінки A, тоді як кожен інший вузол починає з поведінки B. Потім вузли неодноразово оцінюють рішення про перехід від B до A, використовуючи поріг q . Якщо результуючий каскад усиновлень A зрештою призводить до того, що кожен вузол перемикається з B на A, то ми кажемо, що набір початкових усиновлювачів викликає повний каскад на порозі q . Кластери щільності d > 1 − q є перешкодами для каскадів по всій мережі.

Багато взаємодій відбуваються на локальному, а не на глобальному рівні, адже нас часто більше цікавлять рішення, прийняті друзями та колегами, ніж рішення всього населення. Наприклад, на робочому місці ми можемо обирати технології, сумісні з тими, які використовують люди, з якими ми безпосередньо співпрацюємо, а не ті, що є найбільш поширеними. Так само ми можемо приймати політичні погляди, що відповідають поглядам наших друзів, навіть якщо ці погляди належать до меншин^[3].

• Достовірність міської легенди;
• Готовність брати участь у міграції – (участь у колективних діях);
• Стимули для виходу з офіційних зібрань;
• Тенденції способу життя: який одяг носити, яку зачіску обрати та яку частину тіла проколювати^[1];
• Використання політичних хештегів у Twitter^[4].

• Поширення хвороби
• Поширення інформації^[1]

• Емоційне зараження
• Теорія графів