Колостомія

Колостомія — це хірургічна операція, що створює колостому — отвір (стому) у товстій (ободній) кишці. Отвір формується шляхом протягування здорового кінця товстої кишки через розріз на передній черевній стінці та його фіксації. Цей отвір, часто в поєднанні з приєднаним калоприймачем, забезпечує альтернативний канал для виведення калових мас. Таким чином, якщо природний анус недоступний для цієї функції (наприклад, у випадках, коли його було видалено в рамках лікування колоректального раку або виразкового коліту), його замінює штучний анус. Вона може бути оборотною або необоротною, залежно від обставин.

Існує багато причин для виконання цієї процедури. Деякі поширені причини:

• Частину товстої кишки було видалено, наприклад, через рак товстої кишки, що потребує тотальної мезоректальної екстирпації, дивертикуліт, травму тощо, коли вихід калу через анус більше неможливий.
• Частину товстої кишки прооперували, і їй потрібно забезпечити «спокій» до повного загоєння. У цьому випадку колостома часто є тимчасовою і зазвичай пізніше її видаляють, залишаючи пацієнту невеликий рубець. Дітям, яким планують операцію з приводу великих пухлин тазу, колостому зазвичай встановлюють до видалення пухлини. Потім колостому видаляють.
• Нетримання калу, яке не реагує на інші методи лікування.

Типи колостомії включають:^[1]

• Петлева колостомія: Цей тип колостомії зазвичай використовується в екстрених випадках і являє собою формування тимчасової великої стоми. Петля кишечника витягується на живіт та фіксується на місці за допомогою зовнішнього пристрою. Потім кишечник підшивається до живота. В одній стомі створюються два отвори: один для калу, а інший для слизу.
• Кінцева колостомія: Стома створюється з одного кінця кишки. Іншу частину кишки або видаляють, або зашивають (операція Гартманна).
• Двоствольна колостомія: Кишечник розсікають, і обидва кінці виводяться на черевну порожнину. Функціонує лише проксимальна стома. Найчастіше двоствольна колостомія — це тимчасова колостомія з двома отворами в товсту кишку (дистальним і проксимальним). Виведення калу відбувається через проксимальну стому.

Планова колостомія зазвичай має вищий рівень довгострокового успіху, ніж операція, проведена в екстреній ситуації.

Колостома може бути тимчасовою, яку можна видалити пізніше, або постійною.

При раку прямої кишки колостомія або ілеостомія зараз виконується рідко. При цьому хірурги зазвичай віддають перевагу первинній резекції та утворенню внутрішнього анастомозу,^[2] наприклад, ілеоанального резервуару. Замість використання зовнішнього калоприймача створюється внутрішній ілеоанальний резервуар з використанням частини нижньої частини власного кишечника пацієнта, який діє як нова пряма кишка замість видаленої.

Розміщення стоми на черевній порожнині може відбуватися в будь-якому місці вздовж товстої кишки, але найпоширеніше розташування — внизу ліворуч поблизу сигмоподібної кишки, де виникає більшість випадків раку товстої кишки. Інші місця розташування включають висхідний, поперечний та низхідний відділи товстої кишки.

Резервуари (мішки) та самоклеючі пристрої, до яких вони кріпляться, необхідно регулярно міняти. Іноді в новий резервуар перед його прикріпленням впорскують нейтралізатор запаху та мастило. Доступні два типи резервуарів: одноразові та з можливістю зливу. Більшість резервуарів непрозорі та фільтрують повітря через вугільний фільтр. Рекомендовано спорожняти такі резервуари, коли вони заповнені на третину. Прилади, на відміну від резервуарів, зазвичай замінюють кожні три-сім днів, за винятком випадків, коли їхні ущільнювачі втрачають контакт зі шкірою, й їх слід замінити негайно.^[3]

Ще в 1940-х роках хірурги, які писали огляд у клініці Клівленда (Джонс і Кехм, 1946) могли підсумувати результат рутинного догляду за постійною колостомою як зазвичай цілком задовільний, стверджуючи, що після того, як пацієнти оговтуються від початкового занепокоєння, викликаного необхідністю колостомії, більшість із них навчаються досить добре керувати своєю колостомою.^[4] «Ці пацієнти походять з усіх верств суспільства та продовжують свою повсякденну роботу як завжди. Один пацієнт заявив, що не бачить жодної переваги звичайного ануса над колостомою. Хоча це може бути дещо перебільшено, це правда, що більшість людей з постійною колостомою можуть жити повноцінним, щасливим життям».^[4] Вони виявили, що, як і у будь-кого іншого, дієтична нерозбірливість була звичайним фактором випадкових порушень роботи кишечника.^[4] Цей історичний досвід підтвердився, оскільки сьогодні висновок, що більшість пацієнтів можуть успішно керувати колостомою як частиною своєї повсякденної діяльності, залишається в силі.

Джонс і Кем віддавали перевагу не резервуарам, а паперовим серветкам як покривалу для колостоми (які фіксувалися за допомогою стрічки або одягу). Вони виявили, що промивання колостоми варіювалося залежно від звичок випорожнення кишечника кожного пацієнта, але більшість пацієнтів виробили режим промивання через день, тоді як деяким це було не потрібно.^[4]

Люди з колостомами повинні носити калоприймач для збору кишкових відходів. Зазвичай резервуар необхідно спорожняти або міняти кілька разів на день залежно від активності. Загалом, чим далі від ануса (тобто чим вище по кишковому тракту) розташована стома, тим більший об'єм відходів і частіше потрібно спорожняти або міняти резервуар.^[5]

Люди, які мають стоми сигмоподібної або низхідної ободової кишки, можуть мати можливість їх промивання, що дозволяє людині не носити на стомі резервуар, а лише марлеву пов'язку, та планувати промивання у зручний для неї час.^[6] Для цього в середину стоми вводиться катетер і через нього вона промивається водою, що дозволяє фекаліям виходити з організму в іригаційний рукав.^[7] Більшість пацієнтів промивають стому один раз на день або через день, хоча це залежить від людини, її харчування та здоров'я.

Парастомальна кила (грижа) є найпоширенішим пізнім ускладненням, яке зустрічається у 10-25 % пацієнтів^[8], навіть до 50 % за деякими оцінками^[9]. Іноді трапляється випадіння стінки кишечника через стому, що може вимагати повторної операції для відновлення.

Після видалення колостоми, кісетне закриття шкіри пов'язане з меншим ризиком інфікування місця хірургічного втручання, ніж лінійне, і може призвести до більшої задоволеності пацієнтів, хоча наявні дані свідчать про незначну або відсутню різницю в частоті утворення післяопераційної кили або у тривалості операції.

Було доведено, що вправи на основі пілатесу покращують силу м'язів живота пацієнтів та зменшують ризик загострення кили.^[9]

Іншими поширеними ускладненнями колостоми є великий об'єм мас, що виходять, подразнення шкіри, випадання, ретракція та ішемія.