Кибалка

Киба́лка або кічка — традиційний український жіночий головний убір у вигляді високої пов'язки на голові, з двома довгими кінцями, які спадали на спину. В основі зачіски було луб'яне кільце. У різних областях України кибалка мала різні назви: гибалка, хомевка (Лемківщина), хомля, обруг, кичка (східне Поділля), кічка (західна Волинь), лубок (Полтавщина).

Форма «кибалка», ймовірно, походить від ранішої «гибалка», «гибавка» — пов'язаної з гибати («бгати», первісно — «згинати»)^[1]. Щодо етимології слова «кичка» («кічка», «кика») було висунуто кілька версій, але жодну не можна вважати переконливою^[2].

Кибалка могла бути виготовлена з прута, дроту, лози, ліщини, кори липи — лубка, берези, з грубого проклеєного тістом або укріпленого картоном полотна; могла бути обшита шкірою або обгорнена крайкою^[3].

Розділивши волосся на дві половини і скрутивши кожну з них у джгут, жінка намотувала її на кибалку. Накладали на голову, а опісля закручували на ній волосся. Поверх кибалки накладали очіпок, який пов'язували наміткою або хусткою.

Кибалки були у вжитку, оскільки за народним звичаєм одружена жінка не мала права заплітати волосся, а лише намотувати або крутити^[4].

На Рівненщині кибалку часто виготовляли з гілок різноманітних дерев і обмотували полотном. У Володимирецькому районі кибалки-обручики робили з полотна і називали «тканки». Власне «кімбалкою» тут називали обручик із вузенької полотняної торбинки, в яку клали пасма вовни чи льону. Пізніше на цій території побутували кибалки з дроту, також обмотані полотном^[4].

Дерев'яні кибалки обмотували тканиною або стрічкою^[3]. Кибалки-обручі, обгорнені полотном, вишивалися над чолом^[3].

Галина Стельмащук уважає кибалку відповідником дівочого вінка^[3]. Тому їй також притаманна функція кола-оберега.

Кибалкою або кимбалкою на Вінниччині також називали дівочий головний убір із різнокольорових вовняних кульок^[5].

• Бавниця
• Намітка
• Очіпок
• Хустка

• Г. Г. Стельмащук. Традиційні головні убори українців. — К. : Наукова думка, 1993.

• Кибалка // Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. 2-е вид. А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. — К.: Либідь, 1994. — С. 125. — 256 с. — ISBN 5-325-00592-8.
• Кибалка // Український народний одяг: етнографічний словник / К. Матейко; Відп. ред. Р. Кирчів; НАН України. Інститут народознавства. — К.: Наукова думка, 1996. — С. 120. — 196 с. — ISBN 5-12-003834-4.
• Войтів Г. Назви головних уборів у пам'ятках української мови (історія, семантика, функціонування) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том CCXLVI. Праці Філологічної секції. — Львів, 2003. — С. 282—293.
• Кибалка, кибалиця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 627. — 1000 екз.
• Хомевка, хомівка, хомля // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2013. — 1000 екз.

Зовнішні відеофайли
	Накручування волосся на кибалку перед пов'язуванням намітки

• Українські жіночі костюми 14-17 ст. [Архівовано 11 Жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• Різновиди традиційного одягу
• Гальчевська Л. А. Традиційні головні убори українців Східного Поділля кінця XIX-ХХ ст. // Подільська старовина. — 2008. Процитовано 2012-07-24.
• Українець А. Головні убори мешканців Рівненського Полісся кін. XIX – поч. ХХ ст. // Народознавчі зошити. — 2006. — Вип. 3-4. Процитовано 2012-09-18.