Керрі (роман)

«Керрі»

Обкладинка українського видання
Автор	Стівен Кінг[1]
Назва мовою оригіналу	англ. Carrie
Дизайн обкладинки	IvanovITCH
Країна	США
Мова	англійська
Жанр	роман
Місце	США
Видавництво	Doubleday
Видано	5 квітня 1974
Наступний твір	Салимове Лігво (1975)
Вебсайт	stephenking.com/library/novel/carrie.html
Видання українською
Видано українською	2018
Перекладач(і)	Віталій Ракуленко (2018)
Видавництво	Клуб Сімейного Дозвілля (2018)
Керрі у Вікісховищі

«Керрі» (англ. Carrie) — парапсихічний роман американського письменника Стівена Кінга, написаний 1974 року у формі псевдодокументального колажу — поєднання газетних вирізок, звітів, інтерв’ю та прямої оповіді^[2]. Перший роман автора, з якого почався успіх Кінга як письменника.

До написання «Керрі» Стівен Кінг вже мав досвід письменника, але без значного успіху. У 1971–1972 роках він працював учителем англійської в Hampden Academy у маленькому містечку Гермон, штат Мен, заробляючи близько 6400 доларів на рік — ледь достатньо для утримання дружини Табіти Кінг (яка також писала) та двох маленьких дітей, Наомі та Джо. Родина жила в тісному трейлері, де Кінг писав ночами, використовуючи портативну друкарську машинку дружини. Він підробляв у пральні, щоб оплатити рахунки, і продавав короткі оповідання для чоловічих журналів, як-от Cavalier чи Penthouse, за 25–35 доларів за штуку. За 20 років письма (з підліткового віку) Кінг написав чотири неопубліковані романи, але вони не знайшли видавця.

Кінг згадує цей період у мемуарах «On Writing: A Memoir of the Craft»^[3]:

«Я писав у пральні, де гудіння сушарок заглушало мої думки, і мріяв про день, коли зможу кинути викладання».

Табіта, яка працювала на кількох роботах, була його головною опорою — вона редагувала тексти та мотивувала його. Без її підтримки «Керрі» могло б не існувати^[4].

Ідея роману народилася в 1971 році від простої поради друга:

«Напиши історію про жіночий персонаж — ти завжди пишеш про хлопців».

Кінг, тоді 24-річний, згадав статтю в журналі Life про телекінез, яку прочитав у дитинстві і уявив сцену: дівчина в шкільному душі переживає першу менструацію, а однокласниці глузують з неї. Ця сцена, яка відкриває роман, базується на реальних спогадах Кінга з часів, коли він деякий час працював прибиральником у школі: він чув, як дівчата обговорювали гігієнічні засоби, але не розумів деталей, бо «було незручно запитувати»^[5]. Персонажа Керрі Вайт Кінг створив на основі двох реальних однокласниць–ізгоїв з часів своєї юності: одна, з релігійної сім'ї, була сором'язливою й відлюдькуватою; друга, з бідної родини, носила один і той же одяг щодня, за що над нею знущалися. Кінг пише:

«Керрі — це про те, як жінки знаходять канали сили, і що чоловіки бояться в жіночій сексуальності».

Теми булінгу, релігійного фанатизму (мати Керрі, Марґарет, — фанатичка) та помсти, а також зі скандалом Вотергейт (1972–1974), який підірвав довіру до інститутів, і зростанням фемінізму відображають американське суспільство 1970-х^[6][7][8].

Стівен Кінг почав працювати над «Керрі» на початку 1971 року. Спочатку задумувалось що це буде коротке оповідання для чоловічих журналів на кшталт Cavalier чи Playboy — там платили добре, тож Кінг сподівався швидко заробити. Він написав перші три-п'ять сторінок, але швидко застряг:

«Я не можу писати про дівчаток. Це не моє».

Рукопис полетів у смітник. Дружина автора, Табіта, знайшла чернетку роману у кошику для сміття, прочитала і змусила чоловіка дописати її, сказавши, що історія чудова, просто треба її доробити. Вона допомогла з жіночими деталями та навіть підказала, як описати моменти, пов’язані з менструацією, які стали ключовими в романі^[9][10]. Кінг пізніше скаже:

«Якби не Табі, «Керрі» не існувало б. Вона буквально витягла її зі смітника»^[11].

Кінг узявся за справу, але писав повільно — часто в депресії, сумніваючись у перспективі. Натхненний «Війною світів» Герберта Уеллса завдяки фіктивним газетним вирізкам і інтерв'ю, які додали документального присмаку, рукопис розрісся з новели до повноцінного роману. Оригінальний фінал був абсурдним: у Керрі проростають демонічні роги, і вона руйнує літак над хмарами. Редактор Білл Томпсон переконав змінити на трагічний, реалістичніший кінець — Керрі помирає від ран^[12]. Кінг писав уночі, після уроків, у пральні трейлера:

«Сушарки гули, як двигун, а я намагався вловити голос Керрі».

Процес тривав два роки, з перервами на оповідання. У листопаді 1973–го рукопис, на 199 сторінок, був готовий.

Редактор «Даблдей» Білл Томпсон зацікавився твором. Томпсон, фанат Кінга з часів його оповідань у Cavalier, побачив потенціал:

«Це свіжий погляд на жахи — не монстри, а люди».

У листопаді 1973 року видавництво придбало права на твір. Томпсон переконав видавничого редактора Лі Баркера купити права за аванс 1500 доларів, але таємно підняв до 2500, бо знав що «це хіт». У Кінгів не було телефону, тож Томпсон надіслав телеграму:

"Керрі офіційно книга Doubleday. 2500 проти роялті. Телефонуй за деталями. Вітаю. Майбутнє попереду"^[13][14].

Роман вийшов 5 квітня 1974 року тиражем 30 000 примірників у твердій обкладинці. Продажі були скромними — лише 13 000 копій за перший рік, — але критики з The New York Times хвалили:

«Новий голос у жахах»

У квітні 1975 року з'явилася м'яка обкладинка від New American Library. Тираж у 1 мільйон копій розійшовся за рік, принісши Кінгу близько 400 тисяч доларів, половина з яких відійшла видавництву. Цей гонорар зробив його заможною людиною за одну ніч, він міг уперше в житті дозволити собі купити будинок і облишити викладання^[15].

«Керрі» не просто дебют — це один із найвпливовіших дебютів в історії сучасної літератури та поп-культури. До «Керрі» горор-література вважалася маргінальним жанром. Роман Кінга відновив масовий інтерес до горора, твір продався тиражем понад 4 мільйони за перший рік, дозволивши Кінгу кинути школу та стати повноцінним письменником. Він вивів жахи з маргінесу, що втратив популярність після класиків 19–початку 20 століття: від «окультних» історій до глибоких психологічних драм про булінг, релігійний фанатизм та жіночу силу.

У 1976 році відбулася екранізація «Керрі» режисера Браяна де Пальми, у головних ролях Сіссі Спейсек (Керрі) та Пайпер Лорі (Маргарет). Фільм став класикою, зібравши 33 мільйони доларів, а Сіссі Спейсек була номінанткою на «Оскар» за роль. Фільм став поворотним моментом у жанрі жахів. Це один із перших сучасних «підліткових горорів», який показав, що історія про шкільне життя може бути по-справжньому страшною. Сцена на випускному балу (повільний рух камери, червоне освітлення, хаос) стала іконою кіно і досі входить у всі топи найстрашніших сцен в історії. Фільм сильно вплинув на розвиток піджанру «підлітковий жах» у 1980-х: «П’ятниця 13», «Кошмар на вулиці В’язів», «Хелловін» тощо. В подальшому роман неодноразово екранізували, показуючи що історія залишається актуальною і в ХХІ столітті:

• «Керрі 2: Лють» (1999), режисер Кет Ші. У головних ролях ― Емілі Бергл, Джейсон Лондон, Міна Суварі, Емі Ірвінг.
• «Керрі» (2002), режисер Девід Керсон. У головних ролях — Енджела Беттіс, Патрісія Кларксон.
• «Керрі» (2013), режисер Кімберлі Пірс. У головних ролях — Хлоя Морец, Джуді Грір, Джуліанна Мур.
• «Керрі» (2026), мінісеріал Майка Фленаґана. У головній ролі — Саммер Хауелл.

У 1988 році відбувся мюзикл «Керрі», який став найвідомішим провалом Бродвею, але згодом став кудьтовим. Робота над мюзиклом почалася на початку 1980-х. Композитор Майкл Ґор і автор текстів Дін Пітчфорд разом із драматургом Лоуренсом Д. Коеном адаптували роман Стівена Кінга для сцени. Прем’єра відбулася в рамках Королівської шекспірівської компанії у Великій Британії у лютому 1988 року. Уже на цьому етапі постановка мала серйозні проблеми: постійні переписування, технічні труднощі та навіть інцидент, коли Барбару Кук (яка грала Маргарет Вайт) ледь не обезголовило сценічне обладнання. Офіційна прем’єра на Бродвеї відбулася 12 травня 1988 року у театрі Virginia Theatre (тепер August Wilson Theatre). У головних ролях були:

• Лінзі Хейтлі (Linzi Hateley) — Керрі Вайт (17-річна британка, для якої це була перша велика роль).
• Бетті Баклі (Betty Buckley) — Марґарет Вайт (замінила Барбару Кук).
• Дарлін Лав (Darlene Love) — Крістина Гарґенсен.
• Джин Ентоні Рей (Gene Anthony Ray) — Біллі Нолан.

Бюджет постановки склав приблизно 7–8 мільйонів доларів — величезна сума для 1988 року. Мюзикл закрився вже 15 травня 1988 року — після всього 5 регулярних вистав і 16 прев’ю. Загалом він проіснував на Бродвеї лише три дні після офіційної прем’єри. Критики розгромили постановку. Френк Річ з The New York Times порівняв її з катастрофою дирижабля «Гінденбург»^[16]. Багато рецензентів висміювали «Out for Blood» — пісню-драйв другого акту про вбивство свині, хореографію, костюми (підлітки в шкіряних куртках) та надмірну театральність. Після негативних відгуків інвестори негайно забрали фінансування, і шоу закрили. На той момент це був найдорожчий швидкий провал в історії Бродвею. Попри катастрофу, мюзикл швидко набув культового статусу. Причини такого статусу були в основному через те, що записи оригінального касту стали рідкістю і предметом колекціонування, поширення легендарних історій про технічні проблеми, криваві ефекти та абсурдні режисерські рішення, а також цьому посприяла книга Кена Мандельбаума «Не з часів Керрі: Сорок років провалів бродвейських мюзиклів» (1991). Все це зробило мюзикл еталоном театрального провалу. З 2012 року мюзикл активно відроджують у переробленому вигляді. Найвідоміша версія — Off-Broadway постановка 2012 року в театрі MCC (Lucille Lortel Theatre), де значно спростили сценографію, прибрали надмірну театральність і зробили акцент на психологічній драмі. З того часу «Керрі» регулярно ставлять у театральних коледжах і університетах США та Європи, на фестивалях і в регіональних театрах. У 2010-х і 2020-х роках з’являється багато любительських та напівпрофесійних постановок. Сьогодні мюзикл сприймається не як «найгірший мюзикл в історії», а як культова дивність — смілива, перебільшена і водночас емоційно потужна адаптація. Багато шанувальників вважають, що при правильній постановці він має величезний потенціал^[17][18][19].

Кінг у 2014 році, до 40-річчя, сказав:

«Керрі — про страх стати жінкою. І про те, як суспільство карає за це».

Ця книга, врятована з смітника, стала мостом від трейлера до імперії — і нагадуванням: іноді геніальність ховається в тому, що хочеться викинути^[20].

Дія відбувається в місті Чемберлейн, штат Мен у 1975 році. Героїня Карієтта «Керрі» Вайт — дівчина–підліток шістнадцяти років, стримана, сором'язлива, нерішуча та з надмірною вагою з самого дитинства зазнає переслідувань та нещадних насмішок своїх однокласників. Приниження, які примушують її страждати кожну мить, схожі на реальні психічні тортури, яких вона не може уникнути. До того ж Керрі є жертвою поганого поводження власної матері — Марґарет Вайт — прибічниці фанатичного релігійного культу фундаменталізму. Недостатньо гарна, трохи незграбна та жахливо самотня, Керрі не має жодного друга, живе в справжньому кошмарі, що стає гіршим день у день.

Усе змінюється, коли після спортивних занять у душі в неї починається перша менструація. Її мати ніколи їй не пояснювала, що таке менструація, тож Керрі запанікувала та гадала, що вона помирає від кровотечі. Однокласниці, очолювані популярною дівчиною Кріс Гарґенсен, почали глузувати з неї та кидати в неї тампони. В цей момент в неї щось переломлюється і вона втрачає будь-який контроль над собою, даючи волю своєму розпачу. На її захист стає вчителька фізкультури Ріта Дежардін, вона заспокоює Керрі та відправляє її додому. По дорозі додому Керрі несвідомо використовує телекінез, щоб штовхнути дитину, яка насміхається з неї, з велосипеда. Усвідомлюючи це, Керрі згадує дитячі інциденти, коли відбувалися незвичайні події, включаючи випадок, коли каміння падало з неба у відповідь на знущання від матері, і розмірковує, чи може вона викликати такі речі за бажанням. Прийшовши додому, Керрі повідомляє матері про початок менструації та звинувачує Марґарет у тому, що вона не пояснила це, але мати вважає, що грішність Керрі спричинила менструацію, і зачиняє її в шафі як покарання. Наступного дня Дежардін докоряє дівчатам, які знущалися з Керрі, і призначає їм тижневі додаткові заняття після уроків. Кріс відмовляється виконувати покарання, що призводить до її відсторонення від школи та виключення з випускного балу. Після того, як впливовий батько Кріс не може відновити її статус, Кріс вирішує помститися Керрі. Інша дівчина, причетна до інциденту, Сью Снелл, просить свого хлопця Томмі запросити Керрі на випускний бал як спосіб спокути за знущання в роздягальні. Керрі спочатку підозрює черговий підступний розіграш, але приймає запрошення. Дізнавшись, що Керрі йде на випускний, Кріс переконує свого хлопця Біллі та його банду хуліганів зібрати свинячу кров. Кріс організовує фальсифікацію виборів королеви балу на користь Керрі, плануючи вилити відра з кров'ю на неї під час коронації, щоб принизити перед усією школою. Керрі починає готуватися до вечора випускного, одночасно потайки навчаючись контролювати свої телекінетичні здібності. Марґарет усвідомлює, що донька успадкувала телекінетичні здібності від бабусі Марґарет, і приписує їх чаклунству, але спочатку надто налякана, щоб прямо звернутися до цього; замість цього вона благає Керрі не йти на випускний, вважаючи його нагодою для гріха. Керрі використовує свої сили, щоб перешкодити спробам Марґарет її зупинити.

На випускному балу Керрі вперше відчуває прийняття з боку однолітків і втрачає частину своєї сором'язливості під час спілкування з ними. Томмі відчуває потяг до Керрі і розуміє, що закохується в неї. Керрі бачить своє ім'я в бюлетенях для виборів короля та королеви балу, має передчуття, що не варто голосувати за себе, але Томмі переконує її, що вона заслуговує на перемогу. Вони обираються королем і королевою з перевагою в один голос. Під час коронації Кріс, яка ховається за кулісами, скидає відра зі свинячою кров'ю, обливаючи Керрі. Падаючи, відро вдаряє Томмі і він втрачає свідомість. Керрі в шоці втікає з будівлі під сміх учнів, не усвідомлюючи, що багато хто реагує з жахом. За межами будівлі Керрі розгнівано вирішує використати свої сили, щоб принизити їх так само, як її принизили. Вона зачиняє спортзал і активує систему спринклерів, що випадково спричиняє іскри від незаземлених дротів, які вбивають струмом кількох однокласників. Проводка спричиняє пожежу, яка зрештою запалює паливні баки школи, руйнуючи будівлю в масивному вибуху, лише кілька співробітників та учнів, включаючи Дежардін, змогли врятуватися. Томмі, не прийшовши до тями, гине в пожежі. Усвідомлюючи, що наробила, психіка Керрі ламається; вона прямує додому, спричиняючи руйнування по дорозі: відкриває газову магістраль, що призводить до вибухів, які рівняють центр Чамберлейна, потім зриває живі електричні лінії, які вбивають тих, хто вийшов з домівок. Її сили змушують багатьох жителів міста, включаючи Сью, інстинктивно відчувати наближення Керрі. Сью виходить з дому, щоб знайти Керрі в надії зупинити її.

Керрі повертається додому. Мати чекає, щоб вбити її, белькочучи про ніч зачаття Керрі як гріх, що є коренем зла Керрі; Марґарет ранить Керрі кухонним ножем. Керрі використовує свої сили, щоб зупинити серце матері, вбиваючи її. Смертельно поранена, Керрі прямує до придорожнього бару, де бачить, як Кріс і Біллі намагаються виїхати з міста. Біллі намагається переїхати Керрі. Керрі бере контроль над його машиною і врізає її в стіну, вбиваючи обох. Йшовши за психічним сигналом Керрі, Сью знаходить вмираючу Керрі в лісі. Керрі вважає, що Сью влаштувала розіграш на балу, натомість Сью пропонує Керрі телепатично прочитати її думки, і Керрі бачить, що Сью не бажала їй зла. Сью, все ще пов'язана з розумом Керрі, переживає останні моменти Керрі перед смертю.

Інцидент у Чемберлейні, названий «Чорним балом», стає національною новиною з 440 зафіксованими жертвами, переважно випускниками. Решта міста, нездатна відновитися фінансово чи емоційно після трагедії, починає закриватися, більшість вцілілих мешканців переїжджають в інші місця. Дежардін і директор школи звинувачують себе в тому, що не звернулися до Керрі раніше, і звільняються з викладацької роботи. Конгресова комісія розслідує «Чорний бал», щоб з'ясувати, що насправді сталося, і робить висновок про необхідність підготовки до майбутніх інцидентів. Сью Снелл стає цапом–відбувайлом і звинувачується в тому, що спровокувала Керрі. У відповідь вона пише мемуари, де розповідає про свій досвід і висловлює співчуття Керрі, водночас переслідувана переживанням смерті Керрі. Роман завершується листом від жінки з Аппалачів про свою чотирирічну доньку, яка починає проявляти телекінетичні здібності. Вона порівнює дитину зі своєю бабусею, яка також мала ці здібності, і робить висновок, що дитина приречена бути ще потужнішою^[21][22].

Біографія: Керрі Вайт, повне ім'я Карієтта Надін Вайт, народилася 21 вересня 1963 року в Чамберлейні, штат Мен. Вона дочка Марґарет Вайт і Ральфа Вайта, якого не знала, оскільки він загинув в аварії на будівництві. Керрі виросла в ізоляції під впливом психічно нестабільної, релігійно фанатичної матері, яка била її щодня, зачиняла в «молитовній шафі» без їжі та води, забороняла соціальні контакти, друзів, сучасну музику, подушки, душ (лише ванни) та носіння червоного кольору, вважаючи його «диявольським». З дитинства Керрі зазнавала жорстокого булінгу в школі: знущання почалися з першого класу, включаючи ховання білизни, змій у взутті, короткі простирадла в ліжку, тримання під водою під час плавання, спотикання, поширення фальшивого любовного листа, прізвиська на кшталт «пудинг поп» і «піца фейс», намазування арахісовим маслом волосся, розривання спідниці на пікніку та глузування з її незграбності в спорті. У християнському літньому таборі знущання продовжувалися, змусивши її повернутися додому в сльозах. Її телекінетичні здібності проявлялися з раннього віку: у дитинстві град і каміння пошкодили будинок під час знущань матері, а об'єкти рухалися несвідомо під час фрустрації. У 16 років під час душу після уроку фізкультури Керрі пережила першу менструацію. Того дня сили Керрі проявилися: лампочка вибухнула, коли її вдарили, попільничка впала, коли її неправильно назвали «Кессі», а хлопчик на велосипеді впав, коли насміхався. Мати покарала її биттям Біблією та зачиненням у шафі. Пізніше Керрі прийняла запрошення на випускний бал від Томмі Росса, доброго спортсмена, який шкодував її після булінгу. На балу, одягнена в сукню з червоного оксамиту, вона вперше виглядала гарно, і її з Томмі обрали королем та королевою через підтасовку. Кріс Гарґенсен організувала жарт, обливши їх свинячою кров'ю з відер. Принижена, Керрі втекла, але повернулася в люті, телекінетично зачинивши двері, увімкнувши спринклери, спричинивши електричні удари та пожежу, вбивши більшість у залі. Потім вона зруйнувала центр Чамберлейна, вибухаючи газові магістралі, пожежні гідранти та лінії електропередач, спричинивши пожежі та смерті, телепатично транслюючи своє ім'я та дії вижившим. Повернувшись додому в крові, Керрі зіткнулася з матір'ю, яка зізналася в численних спробах її вбивства та розкрила зачаття Керрі через зґвалтування чоловіком. Марґарет поранила Керрі ножем, але Керрі спричинила серцевий напад матері, вбивши її. Ослаблена від втрати крові та виснаження, Керрі знайшла Сью Снелл, яка довела свою невинність телепатично. Керрі померла в обіймах Сью.

Характеристика: Керрі зображена як сором'язлива, самотня вигнанка, трохи повненька з прищами на шиї, спині та сідницях, блідою шкірою, брудно-блондинистим волоссям та блакитними очима. Як дитина вона була гарненькою, але стала непривабливою через недбалість матері. Вона нещасна, порожня та нудьгуюча, що призводить до переїдання, але не надто товста. Вразлива та вірить у прокляття, вона інтерналізує знущання, молячись в ізоляції. Попри тортури, Керрі стійка, потай талановита в шитті (зшила сукню на бал), допитлива (досліджувала дива в бібліотеці). Радіє маленьким актам доброти, як запрошення Томмі на бал, показуючи вразливість та бажання нормальності. Її телекінетичні сили, успадковані від прабабусі Седі Кокран, викликають плутанину та страх, оскільки вона не розуміє чи контролює їх повністю, призводячи до ненавмисних наслідків. Керрі слухняна фанатичним релігійним правилам матері, але у моменти приниження, як жарт на балу, проявляє вибухову лють, вивільнюючи деструктивну телекінетичну енергію. Попри ізоляцію, формує тендітні зв'язки, як з Томмі та Сью, і показує прощення чи розуміння в останньому телепатичному обміні з Сью. Її смерть зворушлива, позначена криком за матір'ю, підкреслюючи тривалу емоційну залежність та трагедію. Вона 16–річна підліткова невдаха, яку булять у школі за зовнішність та побожні релігійні переконання. Вона володіє великими силами, переважно телекінезом, який використовує для помсти однокласникам^[23][24].

Біографія: Марґарет Вайт — мати Керрі, вдова Ральфа Вайта. Вона фанатична християнка, яка виховує Керрі в суворій ізоляції, вважаючи що жінки є носіями гріха. Марґарет успадкувала телекінетичні здібності від своєї бабусі, але приписує їх чаклунству і боїться звертатися до них безпосередньо. Вона не пояснила Керрі про менструацію, вважаючи її «прокляттям Єви», і карає доньку, зачиняючи в шафі. Коли Керрі йде на бал, Марґарет благає її не йти, вважаючи це гріхом, і намагається зупинити. Вдома, після балу, вона ранить Керрі ножем, белькочучи про ніч зачаття Керрі як гріх, що є коренем зла Керрі; Керрі зупиняє її серце телекінетично, вбиваючи її.

Характеристика: Маргарет — віддано релігійна, яка вірить, що сили Керрі через володіння Дияволом. Вона вважає Керрі злою і що її треба вбити, маючи мало поваги до життя доньки порівняно з фанатичними переконаннями. Вона нестабільна релігійна фанатичка, яка б'є та знущається з Керрі^[23][24].

Біографія: Сью Снелл — однокласниця Керрі, задіяна в знущанні в роздягальні, але відчуває провину і просить свого хлопця Томмі запросити Керрі на бал як спокуту. Після масакру вона відчуває присутність Керрі, виходить з дому, щоб знайти її, і використовує телепатію, щоб показати Керрі свою доброзичливість, переживаючи останні моменти Керрі. Стала цапом–відбувайлом, звинувачена в провокації події. У відповідь пише мемуари, де розповідає про досвід і висловлює співчуття Керрі, переслідувана переживанням її смерті.

Характеристика: Сью — дівчина Томмі, яка спонукає його запросити Керрі на бал, щоб компенсувати булінг, який вона та інші завдали Керрі^[24].

Біографія: Томмі Росс — хлопець Сью і любовний інтерес Керрі в ході книги. Він закоханий у Сью, але на її прохання запрошує Керрі на бал, щоб компенсувати жахливі вчинки однолітків щодо неї. Познайомившись з нею, розуміє, що вона дуже відрізняється від очікуваного, і відчуває закоханість. Однак гине від ран внаслідок жарту щодо Керрі на балу: обраний королем балу разом з Керрі, він непритомніє від удару відра з кров'ю і гине в пожежі.

Характеристика: Томмі — добрий юнак, який відчуває жалість до Керрі після булінгу, притягується до неї, закохується і переконує, що вона заслуговує на перемогу як королева балу^[23][24].

Біографія: Ріта Дежардін — вчителька фізкультури в школі Керрі, яка шкодує Керрі і намагається захищати її від дій інших дівчат. Вона втручається під час інциденту в душі, намагається заспокоїти Керрі перед відправкою додому. Докоряє дівчатам за булінг, призначає покарання, і є однією з небагатьох, хто втікає зі школи під час руйнування. Після масакру звинувачує себе в тому, що не звернулася до Керрі раніше, і звільняється з викладацької роботи.

Характеристика: Ріта грає материнську роль для Керрі, намагається доглядати за нею, караючи інших дівчат за булінг, але це ненавмисно погіршує ситуацію для Керрі^[24].

Біографія: Кріс Гарґенсен — популярна дівчина, яка очолює знущання з Керрі в душі після першої менструації, кидаючи тампони та прокладки. Вона відмовляється від додаткових занять за булінг і після невдачі батька відновити статус виключається з балу. Шукаючи помсти, переконує Біллі та його банду зібрати свинячу кров, маніпулює виборами, щоб принизити Керрі. Під час балу ховається за лаштунками, щоб скинути кров, спричиняючи зрив Керрі. Пізніше намагається переїхати Керрі і гине в аварії, спричиненій нею.

Характеристика: Кріс — однокласниця, яка бере участь у булінгу Керрі разом з іншими дівчатами, багата, популярна, з впливовим батьком–адвокатом, мстива^[23][24].

Біографія: Біллі Нолан — хлопець Кріс і лідер банди. На переконання Кріс збирає свинячу кров для жарту на балу і пізніше намагається переїхати Керрі. Гине в аварії, спричиненій її силами.

Характеристика: Біллі — однокласник, задіяний у булінгу Керрі, частина групи, яка «жартує» над нею на балу, хуліган з кримінальними зв'язками^[24].

• Містер Мортон (Mr. Morton) — помічник директора школи Ewen High. Він взаємодіє з Керрі під час інциденту в душі, відправляючи її додому після першої менструації. Він намагається бути справедливим у покараннях, але не глибоко залучений у події. Мортон — професійний та справедливий адміністратор, з хорошими робочими стосунками з колегами. Він розуміє соціальну динаміку школи, але не втручається глибоко в проблеми учнів.
• Генрі Грейл (Henry Grayle) — директор школи Ewen High. Він добре знає соціальну ієрархію учнів, підтримує рішення Дежардін щодо покарання та не поступається тиску батька Кріс. Після трагедії звільняється, відчуваючи провину. Грейл — принциповий та впевнений у своїх рішеннях, не відступає, коли вважає себе правим. Він має чітке уявлення про шкільне середовище.
• Джон Гарґенсен (John Hargensen) — батько Кріс Гарґенсен, відомий місцевий адвокат. Він намагається використати свій вплив, щоб скасувати покарання для доньки після інциденту в душі, але не досягає успіху, що розлючує Кріс. Джон — впевнений у собі, звиклий до перемог, передає доньці почуття безкарності. Він маніпулятивний у юридичних справах.
• Гелен Шайрес (Helen Shyres) — старшокласниця в Ewen High, частина популярної групи. Вона в класі фізкультури з Керрі та в комітеті з декорацій для випускного балу. Гелен — пряма, але не жорстока. Вона висловлює думки без зайвої грубості, на відміну від Кріс.
• Естель Горан (Estelle Horan) — дівчина в білому купальнику, яка жила по сусідству з Вайтами, коли була підлітком, а Керрі — маленькою дитиною. Вона згадується в контексті дитинства Керрі, яка спостерігала за дивними подіями в родині Вайтів.
• Тіна Блейк (Tina Blake), Рут Гоган (Ruth Gogan), Норма Вотсон (Norma Watson) — старшокласниці в Ewen High. Дівчата з популярної групи, беруть участь у булінгу та комітеті балу. Вони є частиною шкільної спільноти: типові хуліганки, конформістки, але не лідери.
• Джордж Доусон (George Dawson), Фріда Джейсон (Frieda Jason) — старшокласники в Ewen High і добрі друзі Томмі. Йдуть на бал як пара. Вони є частиною шкільної спільноти. Дружні.
• Джекі Талбот (Jackie Talbot), Кенні Гарсон (Kenny Garson), Лу Гарсон (Lou Garson), Стів Дейган (Steve Deighan) — друзі Біллі, які допомагають йому здобути кров на фермі Хенті. Є частиною групи хуліганів Біллі.
• Вік Муні (Vic Mooney) — президент і лідер старшого класу в школі.
• Джозі Врек (Josie Vreck) — лідер музичного гурту на випускному балу.
• Томас Квіллан (Thomas Quillan) — міський п'яниця в Чамберлейні. Свідок хаосу.
• Шериф Отіс Дойл (Sheriff Otis Doyle) — шериф міста Чамберлейн.
• Ронда Сімард (Rhonda Simard),  — старшокласниця в Ewen High. Жертва трагедії на балу.
• Кора Сімард (Cora Simard), Джоржетт Шайрес (Georgette Shyres) — матері Ронди і Гелен. Свідки трагедії.

Чемберлейн (англ. Chamberlain) у романі Стівена Кінга «Керрі» — це вигадане місто в штаті Мен, розташоване на заході штату, на кордоні з Моттоном (англ. Motton) та Льюїстоном (англ. Lewiston). Воно слугує основним місцем подій, підкреслюючи теми ізоляції, провінційного життя та прихованого жаху в маленькій спільноті. Містечко зображене як типове промислове поселення з чітко виокремленими районами: центр, житлові вулиці та околиці.

Чемберлен не має детальної історії заснування. В романі Кінг фокусується на його сучасному (для 1970-х) повсякденні, де панує провінційна нудьга, соціальні ієрархії та прихована жорстокість. Це класичне «маленьке американське містечко»: тихі вулиці (як Карлін-стріт чи Евен-авеню), центр з пральнею Blue Ribbon Laundry, фруктовою компанією Kelly Fruit Company та аптекою Chamberlain Hardware and Lumber. Освіта — ключовий елемент: тут розташовані Barker Street Grammar School (початкова школа), Chamberlain Junior High School (середня) та Thomas Ewen Consolidated High School (старша школа, відома як Ewen High), де навчається головна героїня Керрі Вайт. Школа символізує центр соціального тиску — місце, де булінг процвітає, а дорослі (вчителі, директор) часто ігнорують проблеми^[25]. Історія Чемберлена драматично змінюється 27 травня 1979 року (п'ятниця) під час випускного балу в Ewen High School — події, відомої як «Чорний Бал». Керрі Вайт, 16-річна дівчина з телекінетичними здібностями, після чергового приниження (обливання свинячою кров'ю на сцені) втрачає контроль: зачиняє двері спортзалу, викликає пожежу через електричні дроти та вбиває багатьох однокласників (близько 100 загиблих у школі). Потім Керрі виходить на вулиці, руйнуючи центр містечка: підриває газові магістралі, рве електропроводку, спричиняючи вибухи та пожежі в усьому кварталі. Загалом катастрофа забрала 440 життів (переважно випускників та дорослих у центрі), зруйнувала школу, центр і частину житлових районів^[25][26][27]. Після «Чорного Бала» Чемберлейн перетворюється на привид містечка. Більшість жителів тікає, страхуючи майно та подаючи позови; місто не відбудовується через психологічну травму, фінансові втрати та бажання забути трагедію. Містечко стає туристичною атракцією для фанатів жахів — руїни школи та центру лишаються недоторканими, як пам'ятник катастрофі^[25][27].

Всесвіт Стівена Кінга — це справжня павутина перехресних посилань, де «Керрі» (1974) ще не є частиною великої сюжетної мережі Кінга, а являється першою точкою, з якої починає формуватися його карта вигаданого штату Мен, яка пізніше розростається у спільний мультивсесвіт.

• П’ята чверть ― оповідання 1972 року, опублікована в збірці оповідань «Кошмари та сновидіння». У «Керрі» на випускному балу співає фолк–співак на ім’я Джон Свізен. Він виконує пісні, створюючи атмосферу перед катастрофою. Це пряме посилання на псевдонім, під яким Стівен Кінг опублікував оповідання у журналі «Cavalier» у квітні 1972 року. Таким чином, Кінг вставив свій ранній псевдонім як другорядного персонажа в дебютний роман, роблячи це пасхалкою для фанів.
• Салимове лігво — роман 1975 року. Географічний зв’язок: Чемберлейн згадується як сусідньє містечко. Обидва романи відбуваються в вигаданих маленьких містечках штату Мен, які Кінг зображує як ізольовані, провінційні міста, розташовані географічно близько. Історичний зв’язок: Події «Керрі» відбуваються в травні 1979 року, натомість події «Салемового лігва» — 1975 рік. Тому в момент згадки в «Салимовому лігві» Чемберлейн — це ще процвітаюче маленьке містечко, без жодних руїн чи наслідків подій 1979 року. Контекстний зв’язок: У вступній сцені головний герой Бен Мієрз їде до Єрусалимс–Лот і роздумує про те, щоб проїхати повз виїзд, продовживши шлях до Чемберлейна чи Льюїстона. Тематичний зв’язок: Обидва твори досліджують теми ізоляції в маленьких містечках, де звичайні люди стикаються з жахом: телекінез і помста в «Керрі»; вампіризм і заразливе зло в «Салемовому лігві». Бездіяльність і колективна провина або сліпота місцевих жителів призводить до руйнування соціального порядку.
• Мертва зона — роман 1979 року. Географічний зв’язок: обидва романи відбуваються в штаті Мен: «Керрі» — у Чемберлейні, «Мертва зона» — у Клівз Міллс, але без конкретного перетину міст чи поселень. Це робить романи «сусідами» в світі Кінга, де Мен — проклятий регіон з надприродними подіями. Історичний зв’язок: Події «Керрі» — 1979 рік. Події «Мертвої зони» розгортаються приблизно в той самий період (кінець 1970-х, з акцентом на 1979–1980 роки). В Мертвій зоні» згадується книга «Керрі» яка існує як відома публікація, що робить її частиною культурного контексту в світі «Мертвої зони», де подібні події сприймаються як вигадка. Контекстний зв’язок: Під час розслідування пожежі в барі-ресторані «Кеті», де Джонні Сміт мав видіння, істерична жінка на ім’я Петті Стречен звинувачує Джонні в тому, що він свідомо викликав пожежу за допомогою розуму: «Це його провина, той хлопець там! Це він усе влаштував! Він підпалив це своїм розумом, точно як у тій книзі «Керрі». Ти вбивця! Убивця! Ти...». Вона використовує книгу «Керрі» як культурний/поп-культурний аналог: «як у тій книзі» — маючи на увазі, що Керрі Вайт підпалила/зруйнувала все телекінезом на випускному. Це пряме порівняння сили Джонні з телекінетичним спалахом Керрі Вайт, яка силою думки спричиняє пожежу та руйнування. Тематичний зв’язок: Обидва романи досліджують психічні здібності як «прокляття» для звичайних людей (телекінез Керрі через травму; передбачення Джонні Сміта після коми).
• Тіло ― повість 1982 року. Географічний зв’язок: Обидва твори відбуваються в вигаданих маленьких містечках штату Мен, які Кінг зображує як ізольовані місця, де зло чи трагедія впливає на спільноту. Рей Брауер ― зниклий хлопчик, чиє тіло шукають головні герої Горді Лашанс, Кріс Чемберс, Тедді Дучамп і Верн Тессіо — є жителем Чемберлейна. Це показує, що Чемберлейн є сусіднім містечком, розташований приблизно за 40 миль на схід від Касл-Рока, місця дії «Тіла». Також згадується сусіднє місто Чемберлейна Моттон, як місце водосховища, в якому шукали Рея Брауера. Історичний зв’язок: події «Тіла» відбуваються в 1960 році, а «Керрі» — у 1979 році, тож Чемберлейн  — ще не зруйноване містечко, з якого дитина могла піти збирати ягоди.
• Воно ― роман 1986 року. Географічний зв’язок: Деррі — основне місце дії «Воно» як і Чемберлейн — є частиною загального ландшафту штату Мен. Розташовані один від одного на відстані 40 миль. Історичний зв’язок: Події в «Керрі» відбуваються між двома основними періодами «Воно»: 1957–1958 роки (дитинство Клубу Переможців) та 1984–1985 роки (повернення дорослих). Тож події 1979 року в Чемберлейні вже стали частиною недавньої історії штату Мен — відомою трагедією, яку згадують у контексті надприродних чи руйнівних подій. Контекстний зв’язок: В романі є посилання на телекінетичні сили через приклад Керрі Вайт: «...дівчина з Чемберлена, Керрі Вайт, яка спалила половину міста і вбила свою матір, коли її побачення на випускному перетворилося на кривавий жарт.» Це перегукується з темами надприродних сил у «Воно», де психічні здібності грають роль у боротьбі з Пеннівайзом. Телекінез Керрі подібний до психічних здібностей персонажів «Воно», таких як Білл Денбро чи інших дітей з «Клубу Невдах», які мають інтуїцію чи видіння. Це створює відчуття єдиного живого всесвіту, де події в одному містечку впливають на сприйняття іншого. Немає сюжетного перетину, але є чітка текстова перекличка.
• Пісня Сюзанни — шоста частина циклу Темна Вежа 2004 року. Контекстний зв’язок: У романі є великий розділ у формі витягів з щоденника Стівена Кінга, як персонажа книги. У цих записах Кінг описує свій шлях до успіху, зокрема історію публікації першого роману. У розмовах персонажів, зокрема, коли Едді Дін та Роланд спілкуються з Кінгом, є згадки, що деякі люди колекціонують ранні видання книг Кінга, і «Керрі» вважається особливо цінною через те, що це його дебют. Це підкреслює, що Кінг у цьому всесвіті — реальний письменник, чиї ранні книги вже стали раритетами.
• Темна Вежа ― сьома частина циклу Темна Вежа 2004 року. Контекстний зв’язок: Прямі перетини обмежені культурними чи метафоричними посиланнями в пізніх томах «Темної Вежі», де Кінг вводить себе як персонажа, а його книги — як артефакти в мультивсесвіті. Керрі Вайт прямо фігурує у списку персонажів з інших книг Кінга, згадуваних у «Темній Вежі». Дінкі Ерншоу каже: «як би ти почувався, якщо б завжди був Керрі на тому клятому балу?». Це пряме посилання на випускний бал у «Керрі», де героїню принижують, і використовується як метафора постійного знущання. Едді Дін чує цю фразу і реагує питанням: «Хто така Керрі?». Дінкі не дає розгорнутої відповіді. Фраза просто «зависає» в повітрі як зрозумілий для «нашого» світу референс, але малозрозумілий для Едді, який походить з іншого світу. Сцена підкреслює мета-фіктивний шар роману: для персонажів нашого світу «Керрі» — відома історія, а для героїв Темної Вежі — це просто дивна ідіома. Сюзанна Дін згадує шкільний інцидент, де дівчата дражнили її за початок менструації та кричали «заткни це!». Це відсилання до сцени в душі з «Керрі», де однокласниці дражнять Керрі Вайт тим самим виразом. Телекінез Керрі — це ранній приклад «сяйва», психічної сили, що з’являється в багатьох книгах Кінга і прямо пов’язана з «Темною Вежею». «Керрі» відбувається в Чемберлейні, Мен — частині «проклятої географії» Кінга, де надприродне поширене. «Темна Вежа» включає Мен як один з рівнів мультивсесвіту, наприклад, Кінг як персонаж живе в Мені, і події VI–VII частини циклу частково в Мені). Чемберлейн не згадується, але штат Мен — портал до інших світів.
• Голлі― роман 2023 року. Контекстний зв’язок: У романі є одна коротка, але чітка згадка, яка прямо відсилає до найвідомішої сцени з «Керрі». Це відбувається на початку роману, під час першої зустрічі Голлі Гібні з Пенні Даль — матір’ю зниклої дівчини Бонні Даль. Пенні розповідає Голлі про свою доньку, її життя та досягнення. Пенні каже: «Не Міс Америка, але в старшій школі вона була королевою випускного балу. І на неї теж ніхто не вилив відро крові.». Фраза вимовляється в розмові, коли Пенні намагається підкреслити, що її донька була популярною, успішною і щасливою на випускному, на відміну від трагічної долі Керрі. Згадка Пенні Даль носить жартівливий характер і використовується для розрядки атмосфери під час розмови про випускний бал доньки. Це культурний референс до відомої сцени з «Керрі», який зрозумілий читачам, але не має глибокого сюжетного чи тематичного розвитку в «Голлі».

У творі Кінг використовує обмежену кількість реальних брендів і відомих осіб, щоб посилити відчуття реальності вигаданого міста Чемберлейн, штат Мен. Основна частина світу роману будується на вигаданих назвах.

У романі зустрічається невелика кількість реальних комерційних брендів і компаній:

• Blue Ribbon Laundry — реальна мережа пралень. Маргарет Вайт працює там на швидкісній прасувальній машині. Згадується багато разів як місце її постійної роботи.
• Modess — реальний бренд жіночих гігієнічних прокладок Johnson & Johnson. Згадується в сцені цькування в душі та в записках.
• Kotex — реальний бренд жіночих гігієнічних засобів. Згадується в сцені в душі (однокласниці кидають прокладки Kotex і Modess).
• Crest — реальний бренд зубної пасти Procter & Gamble. Згадується в описі ванної кімнати Вайтів.
• Western Auto — реальна американська мережа магазинів автозапчастин та господарських товарів. Згадується в контексті покупок.

Інші згадувані заклади є вигаданими Кінгом і не мають реальних прототипів.

Також у романі згадуються деякі реальні історичні особи:

• Едґар Берґен (Edgar John Bergen) ― американський артист–черевомовець. Помічник директора Мортон називає ім’ям ляльки артиста, Мортімер Снерд, подруг Кріс Гарґенсен.
• Боб Ділан (Bob Dylan) ― американський співак. Строки пісні «Just like a woman» були написані в зошиті Керрі Вайт, також згадується кілька рядків пісні «Tombstone blues».
• Мері Меллон (Mary Mallon) ― перша людина в США, визнана безсимптомним носієм черевного тифу. Згадується в одному документі Комісії Вайт у контексті обговорення генетичної природи здібностей Керрі Вайт і який ген може за це відповідати.
• Клодін Кларк (Claudine Clark) ― американська r&b–співачка. Біллі Нолан процитував слова з пісні «Party lights» під час роздумів про план приниження Керрі Вайт.
• Руб Ґолдберг (Reuben Lucius Goldberg) ― американський карикатурист. Згадується при описанні Білла Нолана під час прив’язування відер до мотузки.
• Дон Маклін (Donald McLean) ― відомий співак і автор пісень. Керрі Вайт згадує ім’я співака під час свого жарту на балу.
• Едді Кантор (Eddie Cantor) ― американський актор, співак, автор пісень і танцюрист. Одна з учениць, яка вижила на балу, порівняла Керрі Вайт з актором після того як її облили кровью.
• Біллі Грем (Billy Graham) — відомий американський євангеліст і телепроповідник. Марґарет Вайт регулярно дивиться його телевізійні проповіді і вважає його взірцем християнина.
• Двайт Д. Ейзенхауер (Dwight D. Eisenhower) — 34-й президент США. Марґарет згадує його позитивно як одного з «хороших» президентів.
• Гаррі Трумен (Harry Truman) — 33-й президент США. Марґарет Вайт ставиться до нього негативно.

Кінг використовує реальні бренди та особистості досить скупо, що характерно для його ранньої творчості. Реальні елементи слугують переважно для створення ефекту правдоподібності та глибшого розкриття характеру Марґарет Вайт, чиї релігійні та політичні погляди відіграють важливу роль у розвитку сюжету.

• Стівен Кінг. Керрі. Переклад з англійської: В. А. Ракуленко. Харків: КСД, 2018. 224 стор. ISBN 978-617-12-5114-4
• Стівен Кінг. Керрі. Переклад з англійської: В. А. Ракуленко. Харків: КСД, 2025. 244 стор. ISBN 978-617-15-1664-9