Карл Оберг

Карл Оберг
нім. Karl Oberg
Народився	27 січня 1897[1]  Гамбург, Німецька імперія[1]
Помер	3 червня 1965[1] (68 років)  Фленсбург, Шлезвіг-Гольштейн, Німеччина
Країна	Німецька імперія  Третій Райх  ФРН
Діяльність	військовослужбовець, Holocaust perpetrator
Знання мов	німецька
Учасник	Перша світова війна
Членство	СС[2]
Роки активності	1933 — 1945
Військове звання	генерал
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[2]
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Карл Альбрехт Оберг (нім. Karl Albrecht Oberg; 27 січня 1897, Гамбург — 3 червня 1965, Фленсбург) — вищий керівник СС і поліції у Франції, обергруппенфюрер СС і генерал поліції (1 серпня 1944), генерал військ СС (10 березня 1945).

Син лікаря, професора медицини.

Учасник Першої світової війни, лейтенант, був нагороджений Залізним Хрестом 1-го і 2-го класу. Після війни став членом Фрайкора, познайомився тут з Карлом Штюльпнагелем. Учасник Каппського заколоту.

Керував справами організації Георга Ешеріха «Народне ополчення». Згодом працював на паперовій і дріжджовій фабриках. У 1926—1929 роках співробітник компанії з продажу екзотичних фруктів «Вест-Індійське товариство з продажу бананів», у 1929—1930 роках концесіонер у схожій фірмі «Баньяк». На початку 1930-х років тримав у Гамбурзі тютюнову крамницю.

1 серпня 1931 року вступив до НСДАП (квиток № 575 205). 7 квітня 1932 року вступив до СС (квиток № 36 075) і переїхав до Мюнхена. З 1933 р. начальник штабу Гейдріха в СД, шеф головного управління СД в Мюнхені. Учасник Ночі довгих ножів. У листопаді 1935-грудні 1938 рр. командував 22-м полком СС у Мекленбурзі, потім 4-м абшнітом СС в Ганновері. У січні 1939 — квітні 1941 року начальник поліції Цвікау, у квітні — серпні 1941 року начальник поліції Бремена.

З 8 серпня по 13 жовтня 1941 вищий керівник СС і поліції в Радомі, потім з 13 жовтня 1941 по 12 травня 1942 року начальник СС і поліції в Радомському районі. Керував депортаціями євреїв і поляків. З травня 1942 року вищий керівник СС і поліції в Бельгії і Північній Франції, емісар Гіммлера в окупованій Франції. Керував проведенням каральних акцій проти мирного населення, учасників Руху Опору. У січні 1943 року керував руйнуванням старого міста в Марселі. За наказом Оберга в листопаді 1944 року було знищено місто Сен-Дьє.

У ході Змови 20 липня був заарештований, після провалу змови звільнений. У грудні 1944 року після звільнення Франції військами союзників, був переведений на командний пост в групі армій «Вісла», якою командував Гіммлер.

Після капітуляції Німеччини переховувався в сільській місцевості в Тіролі під ім'ям Альбрехта Гайнце. У липні 1945 року заарештований американцями. 11 липня 1946 року засуджений британським військовим трибуналом у Вупперталі за розстріли британських парашутистів до смертної кари, проте потім переданий французьким властям. 9 жовтня 1954 року засуджений у Парижі до смертної кари за військові злочини. Смертна кара в 1958 році була замінена довічним ув'язненням, в 1959 році термін скорочено до 20 років, а в 1963 році Оберг був звільнений.

• Залізний хрест 1-го класу (1914)
• Залізний хрест 2-го класу (1914)
• Почесний хрест ветерана війни
• Шеврон старого бійця
• Хрест Воєнних заслуг 1-го класу з мечами
• Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами
• Кільце «Мертва голова»
• Почесна шпага рейхсфюрера СС

• Ulrich Lappenküper: Der «Schlächter von Paris». Carl-Albrecht Oberg als Höherer SS — und Polizeiführer in Frankreich (1942—1944) in: Deutschland und Frankreich im Krieg (Nov. 1942 — Herbst 1944). Okkupation, Kollaboration, Résistance Hrsg. S. Martens, M. Vaisse, Bonn: Bouvier, 2000. S. 129—143.
• Ruth Bettina Birn: Die höheren SS — und Polizeiführer. Himmlers Vertreter im Reich und in den besetzten Gebieten Düsseldorf 1986.
• Die faschistische Okkupationspolitik in Frankreich (1940—1944) Dokumentenauswahl. Hrsg. und Einl. Ludwig Nestler. Deutscher Verlag der Wissenschaften, Berlin 1990.
• Залеський К. А. СС. Охоронні загони НСДАП. М., 2005.

1. ↑ ^{а б в г} Oorlogsbronnen
2. ↑ ^{а б} Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei Dienstaltersliste der Schutzstaffel der NSDAP, Stand vom 1. Dezember 1936 — 1936. — 296 с.