Карло Руббіа

Карло Руббіа
італ. Carlo Rubbia
Народився	31 березня 1934 (92 роки) Гориція, Провінція Гориція, Королівство Італія[1]
Країна	Італія
Діяльність	фізик, інженер
Alma mater	Колумбійський університет Пізанський університет Вища нормальна школа
Галузь	фізика
Заклад	Гарвардський університет Павійський університет
Посада	довічний сенатор[2] і Генеральний директор CERNd
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор
Членство	Папська академія наук[3] Російська академія наук[4][3][5] Європейська академія наук[3][6][7] Лондонське королівське товариство[3][8][9] Національна академія наук США[3][10][11] Національна академія наук Італії[3][12] Американська академія мистецтв і наук[3][13] Польська академія наук[3][14][…] Хорватська академія наук і мистецтв[3][16] Угорська академія наук[17] Європейська академія[18] Австрійська академія наук[19] Istituto Veneto di Scienze, Lettere ed Artid National Virgilian Academyd[20] Accademia Tiberinad[21] Національна академія дей-Лінчей[22]
Партія	незалежний політик
Відомий завдяки:	відкриття квантів поля W й Z — носіїв слабкої взаємодії
Нагороди	медаль Дірака (UNSW) (1989) Бейкерівська лекція (1985) honorary doctor of the China University of Mining and Technologyd (2011) іноземний член Лондонського королівського товариства (28 червня 1984) honorary doctor of the Pontifical Catholic University of Chiled Почесний доктор Папського католицького університету Перуd honorary doctorate from University of Savoie-Mont-Blancd (1999) honorary doctorate from University of Bordeaux-Id (2 грудня 1996)
Висловлювання у Вікіцитатах  Карло Руббіа у Вікісховищі

Карло Руббіа (італ. Carlo Rubbia; нар. 31 березня 1934, Гориція, Італія) — італійський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики 1984 року, разом з Симоном ван дер Мером, «за вирішальний внесок у великий проєкт, здійснення якого привело до відкриття квантів поля W й Z — носіїв слабкої взаємодії».

Італійський фізик Карло Руббіа народився 31 березня 1934 р. у маленькому містечку в провінції Гориція в родині інженера. Здібності до науки і техніки в хлопчика виявилися надто рано: він проводив багато часу, вивчаючи електричне устаткування засобів зв'язку, що залишилося від часів другої світової війни. Після окупації німцями провінції Гориція родина Руббіа евакуювалася й оселилася в Пізі. Закінчивши середню школу, Руббіа мав намір вивчати фізику в привілейованій школі, але не склав вступних іспитів через вади освіти, спричинені війною. Він був змушений залишити мрію стати фізиком і вступає на інженерний факультет Міланського університету. Через декілька місяців він одержує повідомлення про те, що може вступити до Пізанського університету, де 1958 р. пише докторську дисертацію, присвячену експериментальному дослідженню космічних променів і розробленню приладів для детекції елементарних частинок, які утворюються під час зіткнення інших часточок, розігнаних до високих енергій. Для здобуття досвіду, особливо в галузі прискорювачів, Руббіа, проводить 1958/1959 навчальний рік у Колумбійському університеті. Після повернення до Італії 1960 р. працює в Римському університеті, а згодом переходить до Європейського центру ядерних досліджень (ЦЕРН) — консорціум тринадцяти європейських держав, розташований у Швейцарії, неподалік від Женеви.

ЦЕРН побудував найпотужніший у світі прискорювач частинок — протонний синхротрон, за допомогою якого дослідники сподівалися одержати елементарні частинки, передбачені теоретично, але не виявлені експериментально. 1969 р. Руббіа спільно з іншими ученими займається пошуком W і Z частинок в Фермівській національній прискорювальній лабораторії біля Чикаго. Через рік група опублікувала вичерпну інформацію про існування нейтральних струмів. 1982 р. протягом одного місяця Руббіа з колегами вдалося знайти п'ять W-частинок. Після тривалого повторного аналізу результатів наприкінці 1983 р. було опубліковане повідомлення про відкриття W і Z частинок. Руббіа і Мерові було присуджено Нобелівську премію з фізики 1984 р. «за вирішальний внесок у великий проєкт, здійснення якого призвело до відкриття польових частинок W- і Z-посередників слабкої взаємодії». Експериментальне відкриття квантів слабкої взаємодії було з ентузіазмом сприйнято в усьому світі як одне з найважливіших досягнень XXст. Відкриття W- і Z-частинок дало змогу пояснити, чому Сонце не перегрівається і не знищує все живе на Землі, зробило більш доказовою так звану теорію «великого вибуху» в космології, наблизило науку до можливої реалізації мрії Ейнштейна, щоправда, у зміненому вигляді — створення єдиної теорії поля, що охоплює всі чотири фундаментальні взаємодії в природі.

• 8398 Руббіа — астероїд, названий на честь вченого^[23].

• Pagina su Rubbia nel sito ufficiale del Premio Nobel [Архівовано 11 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
• Rubbia e Simon van der Meer festeggiano dopo l'annuncio dell'assegnazione del premio Nobel
• Intervista a Rubbia di Repubblica sul Progetto Archimede, 2004 [Архівовано 30 травня 2011 у Wayback Machine.]
• Fisica, l'ora della Rivoluzione, Corriere della Sera, gennaio 2008 [Архівовано 20 травня 2009 у Wayback Machine.]
• Scheda di C. Rubbia sul sito dell' Accademia Nazionale dei Lincei
• Intervista a Rubbia sul sito di Repubblica su petrolio, carbone e energia solare, 30 marzo 2008 [Архівовано 3 червня 2010 у Wayback Machine.]
• Український громадський комітет підтримки Нобелівського руху^{[недоступне посилання з липня 2019]}