Карбонати

Карбона́ти (фр. carbonates від лат. carbo — «вугілля») — солі й естери вугільної кислоти (наприклад, сода, поташ).

Розрізняють нормальні (середні) солі з аніоном СО^2-
₃ (наприклад, К₂СО₃) та кислі (гідрокарбонати) з аніоном НСО₃-(наприклад КНСО₃). У воді розчинні нормальні солі лужних металів, амонію й талію і майже всі гідрокарбонати.

Карбонати можна поділити на штучні (одержувані в технологічних процесах) та природні. Поширені природні карбонати мінерали кальцит і доломіт. За походженням більшість природних карбонатів є продуктами вивітрювання і седиментації. Значна частина їх виникає також при ендогенних процесах у гідротермальних жилах.

Усі карбонати, за винятком карбонатів лужних металів і амонію, у воді нерозчинні. Більшість карбонатів при нагріванні розкладаються, не плавлячись, на оксид відповідного металу і діоксид вуглецю. Наприклад:

MgCO₃ → MgO + CO₂↑

Карбонати лужних металів термічно значно стійкіші і їх можна нагрівати до плавлення без розкладу.

З солей карбонатної кислоти найбільше практичне значення мають карбонат натрію (кальцинована сода) Na₂CO₃, карбонат калію (поташ) K₂CO₃ і карбонат кальцію (вапняк, крейда, мармур) CaCO₃. Застосовують карбонати у будівництві, хімічній промисловості, в оптиці тощо.

Для одержання карбонатів до оксидів або гідроксидів металів I і II груп періодичної системи хімічних елементів додають вуглекислий газ, наприклад:

${\displaystyle {\ce {Na2O + CO2 -> Na2CO3}}}$ ;

${\displaystyle {\ce {Ca(OH)2 + CO2 -> CaCO3 +H2O}}}$ ^[1]

• Гідрокарбонати
• Карбонати природні
• Карбонатизація
• Карбонатна система
• Крейда

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Деркач Ф. А. Хімія. — Львів : Львівський університет, 1968. — 312 с.