YaChudo

Караґьоз

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

Караґьоз
Зображення
Похідна роботаKilling the Shadowsd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна походження Туреччина[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПерсонажіKaragöz and Hacivatd, Karagözd і Hacivatd Редагувати інформацію у Вікіданих
Статус нематеріальної культурної спадщиниРепрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людстваd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Описано за адресоюich.unesco.org/en/RL/00180​(англ.)
ich.unesco.org/fr/RL/00180​(фр.)
ich.unesco.org/es/RL/00180​(ісп.) Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Караґьоз у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Karagöz
ID ЮНЕСКО00180
РегіонEurope and North America
Добавлено до списку2009 (4th session)
СписокRepresentative

Караґьоз (досл. «Blackeye» турецькою) та Хаджіват (скорочено від «Hacı İvaz», що означає «Іваз-паломник», а також іноді пишеться як Хаджівад) — головні персонажі традиційної турецької вистави тіней, популяризованої в період Османської імперії, а потім поширилася в більшості національних держав Османської імперії. Найбільш відома вона в Туреччині, Сирії, Єгипті, Греції, Боснії і Герцеговині та Аджарії (автономній республіці Грузія). У Греції Караґьоз відомий під своїм місцевим ім'ям Карагйозис; у Боснії і Герцеговині він відомий під своїм місцевим ім'ям Караджоз.

Огляд

Центральною темою п'єс є контрастна взаємодія між двома головними героями. Вони ідеально контрастують один з одним: у турецькій версії Караґьоз являє неписьменну, але прямолінійну публіку, тоді як Хадживат належить до освіченого класу, розмовляє османською турецькою мовою та використовує поетичну та літературну мову. Хоча Караґьоз є більш популярним персонажем серед турецького селянства, Хадживат — той, хто має розважливу голову. Хоча Караґьоз завжди перевершує вищу освіту Хадживата своїм «природним розумом», він також дуже імпульсивний, і його нескінченний потік схем швидкого збагачення завжди призводить до невдачі.

Хадживат постійно намагається «приручити» Караґьоза, але без особливого прогресу. За словами турецького драматурга Кирли, Хадживат підкреслює верхню частину тіла своїми вишуканими манерами та відчуженою вдачею, тоді як Караґьоз радше уособлює «нижню частину тіла з їжею, лайкою, дефекацією та фалосом». Інші персонажі п'єс — це різні етнічні персонажі, що живуть під османським пануванням, такі як (у турецькій версії) вірмени, албанці, греки, французи та араби, кожен зі своїми унікальними, стереотипними рисами.

П'єси Караґьоз-Хаджівата особливо асоціюються з Рамаданом у Туреччині, тоді як у Греції вони асоціюються з цілим роком. До появи радіо та кіно це була одна з найпопулярніших форм розваг у Туреччині, тоді як у Греції вона продовжує бути популярною та транслюватися по телебаченню.

Історія

Коли ці п'єси були вперше виконані, невідомо. Дехто вважає, що вони походять з острова Ява, де тіньові лялькові вистави (ваянг куліт) проводилися ще в 11 столітті та потрапили до Османської імперії через торговців. Перша п'єса Караґьоз-Хаджівата була виконана для султана Селіма I (правив 1512—1520) у Єгипті після його завоювання країни в 1517 році, але письменник 17 століття Евлія Челебі стверджував, що її виконували в Османському палаці ще за правління Баязида I (правив 1389—1402). У 16 столітті великий муфтій Османської імперії Мухаммед Ебуссуд ель-Імаді видав відому думку, що дозволяє виконання п'єс Караґьоз.[2]

Згідно з однією турецькою легендою, перше виконання Караґьозу відбулося, коли простий простолюдин відвідав султана. Замість того, щоб просто поскаржитися, як робила більшість простолюдинів, він влаштував короткий ляльковий спектакль, щоб розповісти історію про корумпованих чиновників султана. Міф свідчить, що султан був настільки захоплений виставою, що призначив лялькаря своїм великим візиром і покарав корумпованих чиновників, які надихнули лялькаря на цю історію. Інша історія свідчить, що два головні герої, Караґьоз і Хаджіват, були реальними людьми. Ці двоє легендарних клоунів були будівельниками мечеті в Бурсі десь у середині 14 століття. Їхні наклепи на інших відволікали інших робітників, уповільнюючи будівництво, тому тодішній правитель наказав їх стратити. Їх так сильно не вистачало, що їх увічнили як дурних ляльок, які розважали Османську імперію протягом століть.

Театри мали величезну кількість шанувальників, їх вистави проходили в кав'ярнях та багатих приватних будинках, і навіть перед султаном. У кожному кварталі міста був свій Караґьоз.[3] У місяць Рамадан відбувалося багато вистав п'єс Караґьоза. Після дня посту натовпи блукали вулицями та святкували, їли, пили, танцювали, спостерігали за вуличними артистами та заходили до кав'ярень, щоб подивитися п'єси Караґьоза, які збирали великі натовпи.[4] Аж до Танзимата, серії вестернізаційних реформ у 19 столітті, п'єси часто мали необмежену кількість сатиричної та непристойної вольності, містили багато сексуальних натяків та політичної сатири. Зрештою, однак, ляльки почали стикатися з репресіями з боку османської влади, аж до заснування Турецької Республіки, коли Караґьоз став майже повністю невпізнанним у своєму первісному вигляді.[4]

До ХХ століття багато виконавців Караґьоз були євреями, які брали активну участь у популярних османських видах мистецтва, починаючи від музики і закінчуючи театром.[5]

Ремесло та підготовка

Виготовлення та маніпулювання ляльками було дуже майстерним ремеслом, де лялькарі мали свої власні гільдії. Ляльки виготовлялися приблизно 15 дюймів або 35–40 сантиметрів заввишки та змащувалися олією, щоб вони виглядали напівпрозорими. Ляльки виготовлялися зі шкіри коня, буйвола або теляти, але найкращі були зі шкіри верблюда (щоб уникнути деформації та застібання ляльки). Вони мали рухомі кінцівки, з'єднувалися вощеною ниткою на шиї, руках, талії та колінах і крутилися за допомогою стрижнів на спині, які тримав ляльковод пальцем. Шкіра оброблялася до напівпрозорого стану; потім її розфарбовували, в результаті чого утворювалися різнокольорові виступи.[3]

Театр Караґьоз складався з трибічної кабінки, накритої завісою, прикрашеною гілками та трояндами, та білої бавовняної ширми розміром приблизно три на чотири фути, яка була вставлена спереду. У виставі брав участь оркестр із трьох осіб, які сиділи біля підніжжя невеликої піднятої сцени, де вони грали для глядачів. Вистава починалася, коли лялькар запалював олійну лампу. Лампа для проєкції відома як шема (буквально «свічка»), але зазвичай це олійна лампа. Зображення проєктувалися на білий мусліновий екран, відомий як айна («дзеркало»). Проєкція відбувалася ззаду, тому глядачі не бачили лялькаря.

Тло та пейзажі іноді становили рухомі кораблі, вершників верхи на конях, коливання пальм і навіть драконів. Звукові ефекти становили пісні та різні голоси.[3]

Зміст і структура

Караґьоз і Хачіват грають на Turkfest у Сіетлі (2007)

Караґьоз може бути брехливим, розпусним та жорстоким, але також містить комічні сцени з деякими непристойностями та грубими жартами. Іноді жінки та діти спостерігали з-за штор та екранів, тут жарти були більш стриманими.[3]

Персонажами цих п'єс є п'яниця Тузсуз Делі Бекір із пляшкою вина, довгошиїй Узун Ефе, опіумний наркоман Канбур Тір'які з люлькою, Алті Каріш Беберухі (ексцентричний карлик), недотепний Деньо, марнотратник Джіван та Ніґар, кокетлива жінка. Також можуть бути танцюристи та джини, а також різні зображення нетурків: араб, який не знає турецької (зазвичай жебрак або продавець солодощів), чорношкіра служниця, черкеська служниця, албанський охоронець, грек (зазвичай лікар), вірменин (зазвичай лакей або міняйло), єврей (зазвичай ювелір або торговець металобрухтом), лаз (зазвичай човняр) або іранець (який декламує вірші з азербайджанським акцентом).

У грецькій версії Хачіват (Хаціаватис) — освічений грек, який працює на Османську державу і часто представляє пашу, або просто закон і порядок, тоді як Караґьоз (Караґьозіс) — хитрий бідний грецький селянин, який нині має грецькі атрибути раї. Персонажі грецької версії були змінені або повністю введені: паша, дочка везира (обидві представляють державу, остання дуже красива і безуспішно залицяється до Караґьоза (Караґьозіс)), Барба-Георгос (сільський пастух із Румеліота, який виступає в ролі дядька Караґьоза), Морфоніос (франт) із величезним носом (адаптований із попереднього османського персонажа), Велінґекас (поліцейський, який представляє Османську державу, дотримуючись власного мачо-кодексу честі), а також такі нововведення, як Ставракас (пірей Ребет, жорсткий персонаж) та його група Ребетіко, Ніоніос із Занте, Манусос Критянин, Соломон Єврей (адаптований з османського персонажа), Аглая, дружина Караґьоза, його вічно голодні троє синів Коллітірі, Свурас та Бірікокос, серед інших.

Допоміжні персонажі в Караґьозі та Хачіваті

П'єси Караґьоза структуровані в чотири частини:

  • Мукаддіме: Вступ. Хаджіват співає семай (різний на кожному виступі), декламує молитву та показує, що шукає свого друга Караґьоза, якого він запрошує на сцену промовою, що завжди закінчується «Яр бана бір еґленс» («О, заради розваги»). Караґьоз входить із протилежного боку.
  • Мухавере: діалог між Караґьозом і Хачіватом
  • Фазіль: основний сюжет
  • Бітіш: Висновок, завжди коротка суперечка між Караґьозом та Хаджіватом, яка завжди закінчується тим, що Хаджіват кричить на Караґьоза, що той «зіпсував» будь-яку справу та «опустив завісу», а Караґьоз відповідає: «Нехай будуть прощені мої провини».[6]

Артисти

Хаялі Крейґ Джейкоббраун на фестивалі Turkfest у Сіетлі (2007)

Хоча театр «Караґьоз» вимагає вмілого лялькаря, здатного керувати ляльками та використовувати різні голоси, для вистави, яка може становити десятки персонажів, потрібно лише близько чотирьох осіб. Учень, якого називають сандикар, допомагає лялькарю, якого називають або Караґьозджю, або хаялі (що означає як «уявний», так і «творець образу»), або хаялбаз, передаючи йому ляльок у правильному порядку та налаштовуючи театр перед виставою. Співак, або ярдак, може заспівати пісню у прелюдії, але ярдак ніколи не відповідає за озвучування персонажа. Ярдака може супроводжувати дайрезен на бубні. Проста конструкція театру «Караґьоз» полегшує його транспортування; всі ляльки плоскі, а екран можна скласти в акуратний квадрат, що оптимально для подорожуючих артистів-караґьозів. Екран і стіл за ним займають набагато менше місця, ніж сцена, тому виставу можна розташувати будь-де, де достатньо темно, щоб відкидати тіні. Один хаялі втілює кожного персонажа п'єси, імітуючи звуки, розмовляючи різними діалектами, скандуючи або співаючи пісні про головного персонажа. Зазвичай йому допомагає учень, який встановлює та розбирає ляльки, а також передає йому ляльки за потреби. Останнє завдання також може виконувати сандиккар (від sandık, «скриня»). Ярдак може співати пісні, а дайрезен грає на бубні.

Адаптації

«Караґьоз і Хаджіват» також адаптували для інших медіа, таких як турецький фільм 2006 року «Убиваючі тіні» режисера Езеля Акая.[7] П'єсу також було представлено в гумористичному журналі «Караґьоз», який видавався в Туреччині між 1908 і 1955 роками.[8]

У 2018 році персонаж Хаціват з'явився у відеогрі Fortnite: Battle Royale як косметичний одяг, представлений під час п'ятого сезону гри. Його можна придбати за ігрову валюту.[9]

П'єси Караґьоз існували в Тунісі до початку французького протекторату, коли їх заборонили через засудження колоніалізму. Вони досі присутні в національному фольклорі.[10]

Через популярність цих п'єс у Румунії 19 століття, сьогодні caraghios (жіночий рід: caraghioasă, з варіантами caraghioz, caraghioază) стало означати «смішний, комічний» румунською мовою.[11]

Див. також

  • Карагйозис, еллінізована гілка тієї ж традиції тіньової театральності
  • Ваянг, індонезійська або малайська традиція тіньового театру

Нотатки

  1. ↑ а б Representative List of the Intangible Cultural Heritage of Humanity, Liste représentative du patrimoine culturel immatériel de l’humanité, Lista Representativa del Patrimonio Cultural Inmaterial de la Humanidad
  2. ↑ Schneider, Irene (2001). Ebussuud. У Michael Stolleis (ред.). Juristen: ein biographisches Lexikon; von der Antike bis zum 20. Jahrhundert (нім.) (вид. 2nd). München: Beck. с. 193. ISBN 3-406-45957-9.
  3. ↑ а б в г Lewis, Raphaela (1988). Everyday life in Ottoman Turkey. New York, NY : Dorset Press. с. 124—126. ISBN 978-0-88029-175-0.
  4. ↑ а б Öztürk, Serdar (2006). Karagöz Co-Opted: Turkish Shadow Theatre of the Early Republic (1923-1945) (PDF). Asian Theatre Journal. 23 (2): 292—313. ISSN 0742-5457. Архів оригіналу за 14 серпня 2024.
  5. ↑ Rozen, Minna (2006). "The Ottoman Jews", in The Cambridge History of Turkey, Volume 3: the Later Ottoman Empire, 1603-1839, ed. Suraiya N. Faroqhi. Cambridge: Cambridge University Press. с. 260.
  6. ↑ Emin Senyer, Parts of Turkish Shadow Theatre Karagoz [Архівовано 2011-09-02 у Wayback Machine.], karagoz.net. Accessed online 22 October 2007.
  7. ↑ Hacivat Karagöz Neden Öldürüldü? (2006) - IMDb. IMDb.
  8. ↑ AKBABA, Bülent (2014). İNKILÂP TARİHİ ÖĞRETİMİ İÇİN BİR KAYNAK: KARAGÖZ DERGİSİ. 22 (2): 12. Архів оригіналу за 21 червня 2018. Процитовано 21 червня 2018. {{cite journal}}: Cite journal вимагає |journal= (довідка)
  9. ↑ Nicol, Haru (6 вересня 2018). Fortnite Hacivat Skin: Epic Skin Leaked. GameRevolution. Процитовано 19 вересня 2018.
  10. ↑ Baba, Arouj. Karakouz Ettounsi. Blogger.com. Процитовано 21 березня 2020.
  11. ↑ dexonline. dexonline.ro (рум.). Процитовано 12 травня 2023.

Додаткова інформація

  • Aykan, Bahar (2015). 'Patenting' Karagöz: UNESCO, nationalism and multinational intangible heritage. International Journal of Heritage Studies. 21 (10): 949—961. doi:10.1080/13527258.2015.1041413.
  • Kudret, Cevdet. 2004. Karagöz. İstanbul: Yapı Kredi Yayınları. 119., Sanat, 2111. ISBN 975-08-0862-2ISBN 975-08-0862-2

Посилання


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).