Гія Канчелі

Гія Канчелі
груз. გია ყანჩელი
Основна інформація
Повне ім'я	груз. გია ყანჩელი
Дата народження	10 серпня 1935[1][2][…]
Місце народження	Тифліс, Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, СРСР[1][4]
Дата смерті	2 жовтня 2019[5][3][…] (84 роки)
Місце смерті	Тбілісі, Грузія
Поховання	Дідубійський пантеон
Роки активності	1961—2019
Громадянство	СРСР →  Грузія → Бельгія
Національність	грузин
Професії	композитор, кінокомпозитор, музичний педагог
Освіта	Тбіліський державний університет (1959) і Тбіліська державна консерваторія імені Вано Сараджишвілі (1963)
Інструменти	фортепіано і синтезатор
Жанри	опера, симфонія і сцена та екранd
Magnum opus	Amao Omid, Q2194916? і Q3083353?
Колективи	Фламандський Королівський симфонічний оркестр
Лейбли	ECM Recordsd
Нагороди	Народний артист Грузинської РСР Державна премія Грузинської РСР імені Шота Руставеліd Лауреати премії Вольфа (2008)
Автограф
Файли у Вікісховищі

Гія Олександрович Канче́лі (груз. გია ყანჩელი; 10 серпня 1935, Тбілісі — 2 жовтня 2019, Тбілісі) — радянський і грузинський композитор, автор симфонічної музики, музики для театру й кіно (зокрема українського).

Закінчив Тбіліську консерваторію у 1963 році, але перед тим встиг закінчити в 1959 році геологічний факультет Тбіліського університету. З 1970 року викладав у Тбіліській консерваторії (клас інструментування). З 1971 — завідувач музичної частини Тбіліського театру ім. Ш. Руставелі.

За четверту симфонію «Пам'яті Мікеланджело» був відзначений Державною премією СРСР у 1976 році.

З 1979 року — секретар Спілки композиторів Грузинської РСР. Член Спілки кінематографістів Грузинської РСР^[7]. Академік Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка». Був одружений, у шлюбі народилося двоє дітей.

У березні 1980 року Гія Канчелі увійшов до складу журі першого в СРСР офіційного масштабного рок-фестивалю «Весняні ритми. Тбілісі-80». Разом з іншими відомими музичними діячами він оцінював виступи андеграундних на той час колективів, зокрема гуртів «Машина времени», «Magnetic Band» та «Автограф». Попри гучний ідеологічний скандал навколо виступу ленінградського гурту «Аквариум», Канчелі залишався одним із тих авторитетних представників культурної еліти Грузії, чия підтримка дозволила провести захід такого рівня в Тбілісі.

З 1991 живе в Західній Європі: спочатку — у Берліні, де одержав стипендію Німецької академії мистецтв, з 1995 — на запрошення Фламандського Королівського симфонічного оркестру — в Антверпені.

Хоча більшості шанувальників Гія Канчелі відомий завдяки музиці в кіно, він також був автором великих творів. Серед них сім симфоній, опера «Музика для живих» і ряд творів для хору.

Канчелі був удостоєний звання Народного артиста СРСР, Державної премії Грузії, ізраїльської премії Вольфа і грузинського Ордена Честі.

Помер 2 жовтня 2019 у Тбілісі від тривалої хвороби у віці 84 років^[8].

Композитора не без причин вважають одним із найвидатніших симфоністів ХХ століття. Перед тим як написати першу симфонію (в 32 річному віці), Канчелі шліфував майстерність письма в інших жанрах. Також він прискіпливо вивчав досягнення симфонічної музики І пол. ХХ ст. Таким чином у своїй творчості він продовжує модерністичні пошуки Стравінського, Бріттена, Лігеті, Вареза, Лютославського, Пендерецького. Проте його музику можна радше визначити як постмодерністичну.

Симфонічні полотна допомагають не тільки виявити зародження постмодернізму в творчості митця, а й виділити індивідуальні особливості. Адже всі партитури належать до різних періодів творчості:

раннього

• Концерт для оркестру (1961 р.)
• Ларґо для струнного оркестру, фортепіано та литавр (1963 р.)
• Перша симфонія (1967 р.)

зрілого

• Друга симфонія (1970 р.)
• Третя симфонія
• Четверта симфонія
• П'ята симфонія (1977 р.)

пізнього

     -    Шоста симфонія

Творчі пошуки постмодерністів лежать не в площині розширення тембрової палітри, пошуку нової музичної мови, переосмислення системи ладо-гармонічної організації, а в напрямку створення принципово нових способів організації музичної форми. Перших п'ять симфоній Г. Канчелі — не просто одночастинні партитури, а такі форми що мають на меті уникнути найменшого натяки на сонатність чи риси сонатно симфонічного циклу (далі — ССЦ) у формі. Жодна з них не є ані програмною, ані камерною за змістом попри відносно коротку тривалість (± 20 хв).

Особливості симфонічної мови Канчелі:

1. Задля уникнення впізнаваності рис сонатної форми чи ССЦ взагалі, максимально уникає завершеності музичної думки та явного контрасту тематизму/розділів
2. В основі розвитку синтез давніх пластів автентичної грузинської музики та основних прийомів симфонічного письма
3. Не відмежовує себе від надбань симфонізму ХХ століття, але запозичує не музичні ідеї, а концепції
4. Тематизм не сонористичний (і це вирізняє серед низки симфоністів-сучасників), а вокалізований
5. Музична тема чи ідея для композитора — це спосіб втілити матерію. Завдання — показати, що вона є константою (тобто статичною), але в той же час динамічною (т. зв. «артикульований рух» — паралелі з роботою людського організму)
6. Винаходить принципово новий тип драматургії, в основі якого «нестійка стабільність» — стремління до єдиної ключової кульмінації, на шляху до якої є низка менших.

П'ята симфонія замикає зрілий період творчості. Як і попередні, вона була написана н конкретне замовлення (видавництв Shirmer, Associated music publishers). Партитуру завершено в 1977 році. Вона присвячена світлій пам'яті батьків композитора Агнесси та Александра. Прем'єра — через рік в Тбілісі.

Твір написаний для не типового складу симфонічного оркестру. він почвірний із використанням альтової флейти, басового кларнету, контрафаготу, квартетів валтрон і труб, трьох тромбонів та 1 туби. До складу ударних введено тамбурин, турецький барабан та там-там, дзвони, дзвіночки та клавесин (всього 10 інструментів).

Ця партитура — авангардна. Не є програмною, але розкриває певну філософську/ствітоглядну ідею — невблаганність часу, якому не підвладними є хіба що спогади. Канчелі переосмислює і ССЦ і сонатну форму зокрема.  Основою сонатної форми завжди є конфлікт двох образних сфер. Кожну з них виражає ГП та ПП у вигляді виразних самодостатніх мелодій. Канчелі вдалося стиснути обидві теми до мотивів на зразок теми фуґи. Доречно називати їх як теза (ніби ГП) та антитеза (ніби ПП)

Теза — це мотив у виконанні клавесину. Тема в до мажорі, на основі квінтового стрибка і ходу від 1 до 5 ступеня (аля сарабанда, пасакалія, пасадобль чи басо остінато), з великою кількістю репетицій і дрібних прикрас наче відтворює ідилічну картину радісного теплого дитинства. Але тембр вибивається з загального яскравого звучання ніби чорно-біле фото на фоні реальності.

Її різко обриває тема час-фатуму (антитеза). Звучить в тутті оркестру дуже пронизливо і невблаганно. Це тризвук з неакордовими звуками вниз 128 тривалостями (можна провести паралелі з бароковими риторичними фігурами: це анабасіс — символ смерті занепаду трагедії). В «експозиційному»  розділі теза повторюється декілька разів — адже герой не хоче визнавати втрати і повертається у спогади.

«Розробка» — на фоні ритму військового танцю хорулі звучить тема дитинства у збільшенні (аугментація) в мідних духових. Межі фрагментів розділяють гармонічні педалі низьких струнних. Це один із улюблених прийомів Канчелі (також є в творі на національну тематику «… ніби дудуки»): момент «динамічної статики». Перед початком другої фази розвитку кілька разів звучить і теза, і  антитеза, яка врешті витісняє тему спогадів. В центрі «розробки»  - грандіозне проведення видозміненої середньовічної секвенції з реквієму «Dies irae» в тромбонів та туби. Це поліфонія пластів (контрапунктуюча група виконує хорулі). Отже — час забрав належне собі.

Наступний розділ починається дивовижним діалогу арфи та віолончелі піцикато. Ритмічно і інтонаційно нагадує частину із православної літургії «Господи помилуй». А далі маємо алюзії на цитати з реквіємів ХІХ та ХХ ст. Це трепетне адажіо, яке складається із алюзій та ремінісценцій на музику, яку знали та любили батьки Композитора. Як контрапункт звучить початковий момент із розділу — Господи помилуй у виконанні дзвонів на ррр чи піцикато арф.

Заключний розділ («реприза») починається із розгорнутого епізоду проведення тези. Тут додано альтову флейту соло із цікавим прийомом: поєднання фрулато і глісандо на морморандо. Отже час-фатум перемагає — спогади наче вицвітають, вивітрюються. Це псевдо реприза, яка  буде перервана вторгненням середньовічної секвенції. Після повторного проведення тези і антитези Канчелі дивує ще одним винаходом — епізодом для тутті почвірного оркестру на ррр і з сурдинами — складається враження ніби звучить не реальний оркестр — а це витвір свідомості. Кода наче б то розвіюється і тільки ритмічні обриси нагадують нам тезу і повторення перших 5 нот з теми спогадів. Отже час-фатум сильний, але і він не здатен витіснити спогадів повною мірою.

Це симфонія драма, котра дуже глибоко передає світ підсвідомих, але усвідомлених Канчелі переживань втрати близьких у всіх етапах.

Тип сонатної форми нагадує модель симфонічної поеми. Теза  і антитеза проводяться великою мірою як теми рондо. Також композитор використовує принцип колажності, що додає розвитку динаміки і кінематографічності. Умовні ГП і ПП — це теми-персонажі.

В основі гармонічної мови розширена тональність. Композитор вибудовує драматургію шляхом зіткнення тиші і шуму. Концепція твору втілює ідею складної простоти.

іПодібними є 5 симфонія та Реквієм для Лариси В. Сильвестрова, твори А. Пярта.

Гія Канчелі засуджував агресивну політику Росії як проти Грузії, так і проти України. Зокрема на авторському концерті у Києві 14 травня 2015 композитор, дякуючи слухачам за відчуття його музики, додав:

«я дуже хочу, щоб ми - і українці і грузини - звільнились від опіки старшого брата[9] Оригінальний текст (рос.) я очень хочу чтобы мы — и украинцы и грузины — освободились от опеки старшого брата»

.

Казав, що події, пов'язані з Україною, змусили його переглянути багато переконань, тому довгі роки не відвідував Росію, попри то, що має там багато друзів.

«Упевнений, з Україною відбудеться те, чого раніше не було - єднання держави і народів, які живуть на вашій землі. І ось коли це трапиться, треба буде подякувати Путіну за те, що він зробив. Своїми діями він викликав явища, які здатні об'єднати Україну.[10] Оригінальний текст (рос.) Уверен, с Украиной произойдет то, чего раньше не было — единение государства и народов, которые живут на вашей земле. И вот когда это случится, надо будет поблагодарить Путина за то, что он сделал. Своими действиями он вызвал явления, которые способны объединить Украину.»

.

• Лауреат Державної премії СРСР (1976).
• Лауреат Державної премії Грузинської РСР (1981).
• Лауреат премії «Тріумф» (1999).
• Народний артист Грузинської РСР (1980).
• Народний артист СРСР (1988).
• Орден Честі.
• Почесний громадянин Тбілісі (2007).
• Премія «Ніка» за найкращу музику до фільму «Кін-дза-дза».
• Премія «Чайка».

• Гія Канчелі на сайті russiandvd [Архівовано 13 березня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
• Роман Юсипей «Оплаканий тишею» (Гія Канчелі про своє життя, друзів і власне сприйняття музики)// № 19 (80), 15.05.2009 [Архівовано 24 лютого 2013 у Wayback Machine.]
• http://sputnik-georgia.ru/culture/20150928/228626312.html#ixzz4AdZreXoT [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.]