Наташа Кандич
| Наташа Кандич | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 16 грудня 1946 (79 років)  Крагуєваць, ФНРЮ[1] |
| Країна |  Сербія |
| Діяльність | правозахисниця, громадська активістка |
| Alma mater | Белградський університет |
| Знання мов | сербська[2] |
| Посада | директор |
| Нагороди | |
Наташа Кандич (серб. Наташа Кандић / Nataša Kandić; нар. 16 грудня 1946, Крагуєваць, НР Сербія, ФНРЮ) — сербська громадська діячка, правозахисниця, засновниця та очільниця Центру гуманітарного права (Белград). Праці Кандич використовувалися під час розслідування злочинів у Міжнародному трибуналі щодо колишньої Югославії[3].
Біографія
Народилася 16 грудня 1946 року в Крагуєваці (Сербія)[джерело?]. За освітою — соціолог[4]. До воєнних конфліктів у Югославії працювала профспілковим аналітиком. Після опублікування книги «Косовський вузол: розв'язати чи розрубати?» («Kosovski čvor: Drešiti ili seći?»), написаної колективом авторів, Кандич звільнили в 1990 році[джерело?]. З початком війни в Хорватії Кандич з однодумцями проводили акції проти політики Белграда. З 8 жовтня 1991 до 8 лютого 1992 року вони щодня запалювали свічки біля палацу президента Сербії на згадку про загиблих у війні[джерело?]. З листопада 1991 до травня 1992 року керувала кампанією з проведення референдуму проти мобілізації громадян Сербії на війну в Хорватії[5]. Брала участь в організації найбільшої акції в Сербії, спрямованої проти бомбардування Сараєва, — «Чорний креп»[джерело?]. У листопаді 1992 року заснувала Центр гуманітарного права для документування воєнних злочинів, скоєних за етнічною ознакою[5].
У квітні 2004 року брала участь у створенні мережі центрів документування та розслідування воєнних злочинів[6].
У лютому 2009 року четвертий районний суд Белграда оштрафував її на 200 тисяч сербських динарів за наклеп на Томислава Николича. У 2006 році в ефірі каналу «B92» вона повідомила про те, що Николич брав участь у злочинах проти цивільного населення в хорватському селі Антин у 1991 році[7]. Окружний суд Белграда скасував вирок у червні цього ж року[джерело?].
Авторка фільму «Викрадення» (2003)[8].
Нагороди
- премія імені Мартіна Енналса (1999)[5];
- у 2003 році нагороджена премією «Homo Homini» разом із Центром гуманітарного права. У церемонії нагородження брав участь Вацлав Гавел[9];
- Орден хорватської ранкової зірки «за внесок у поширення моральних цінностей» (2006). Нагороду вручив президент Хорватії Степан Месич[10].
Примітки
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1226744648 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Докази для трибуналу над Путіним (уроки Сребрениці) (Олексій Барановський). Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 3 вересня 2026.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Nataša Kandić - Martin Ennals Award Nataša Kandić. Martin Ennals Award (амер.). Процитовано 3 вересня 2026.
- ↑ Вона шукає правду: історія сербської правозахисниці. Радіо Свобода (укр.). 2 лютого 2012. Процитовано 3 вересня 2026.
- ↑ Nataša Kandić osuđena za klevetu Nikolića (серб.). Radio Television of Serbia. 5 лютого 2009. Процитовано 3 вересня 2026.
- ↑ Фестиваль «Один мир» напомнит о правах человека. Radio Prague International (рос.). 15 квітня 2004. Процитовано 3 вересня 2026.
- ↑ Cena Homo Homini. Člověk v tísni (чес.). Процитовано 3 вересня 2026.
- ↑ а б Те, у кого есть мечта. Радио Свобода (рос.). 29 серпня 2013. Процитовано 3 вересня 2026.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).