Йоффе Абрам Федорович

Абрам Федорович Іоффе
Иоффе Абрам Фёдорович
Абрам Федорович Йоффе
Ім'я при народженні	рос. Авраам Израиль-Файвишевич Иоффе[1]
Народився	17 (29) жовтня 1880[1][2] або 1881[3]  Ромни, Полтавська губернія, Російська імперія[1]
Помер	14 жовтня 1960[2][4][…] або 1960[3]  Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання	Літераторські мостки
Місце проживання	Ленінград
Країна	Російська імперія→ СРСР
Національність	український єврей
Діяльність	фізик, винахідник
Alma mater	Петербурзький технологічний університет
Галузь	Фізика
Заклад	Ленінградський фізико-технічний інститут
Вчене звання	Професор
Науковий ступінь	Доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник	Вільгельм Конрад Рентген
Відомі учні	Капиця Петро Леонідович Семенов Микола Миколайович[6] Харитон Юлій Борисович Курчатов Ігор Васильович Александров Анатолій Петрович Френкель Яків Ілліч Самойлович Анатолій Григорович Зельдович Яків Борисович Boris Konstantinovd Раузін Яків Рафаїловичd Горюнова Ніна Олександрівна Арцимович Лев Андрійович Jakov Dorfmand Кікоїн Ісак Кушелевичd Pavel Kobekod Piotr Lukirskyd
Аспіранти, докторанти	Капиця Петро Леонідович Курчатов Ігор Васильович Ландау Лев Давидович[7] Раузін Яків Рафаїловичd Q4478745?
Членство	Леопольдина Російська академія наук (8 травня 1920)[8] Російська академія наук[8] Американська академія мистецтв і наук Національна академія дей-Лінчей[9] Наукове товариство імені Шевченка Геттінгенська академія наук
Відомий завдяки:	«батько радянської фізики»
Діти	Йоффе Валентина Абрамівнаd
Нагороди
Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах  Йоффе Абрам Федорович у Вікісховищі

Абра́м Фе́дорович Іо́ффе, за деякими джерелами — Йоффе^[10] ( 17 (29) жовтня 1880 або 1881 , Ромни, Полтавська губернія  — 14 жовтня 1960 або 1960 , Ленінград ) — радянський фізик єврейського походження з України, організатор науки, знаний як «батько радянської фізики», академік (1920), віцепрезидент АН СРСР (1926—1929; 1942—1945), творець наукової школи, що дала багатьох видатних радянських фізиків, як-от Анатолій Александров, Яків Дорфман, Петро Капіця, Ісаак Кікоїн, Ігор Курчатов, Микола Семенов, Яків Френкель та інших. Член ВАСГНІЛ від 1956 року. Член-кореспондент Геттінгенської (1924) та Берлінської академій наук (1928), Американської академії мистецтв і наук у Бостоні (1958), почесний доктор Каліфорнійського університету (1928), Сорбонни (1945), почесний член Французького, Британського, Китайського фізичних товариств^[11]; дійсний член НТШ (1929).

Середню освіту здобув у реальному училищі повітового міста Полтавської губернії Ромни у 1889—1897 роках, де приятелював зі Степаном Тимошенком.

Навчався в Петербурзькому технологічному університеті у 1897—1902 роках.

Стажувався в Мюнхені в лабораторії Вільгельма Рентгена (1902—1906). У 1905 році там же здобув ступінь доктора філософії^[11].

У 1913 році захистив магістерську, а у 1915-му — докторську дисертації. У 1913—1915 роках — професор фізики в Петроградському політехнічному інституті, Гірничому інституті, університеті та інших вишах. Наукові пошуки А. Ф. Йоффе були направлені на експериментальне підтвердження квантування електричного заряду.

У 1918 році Йоффе створив фізико-технічний відділ у Рентгенологічному та радіологічному інституті (пізніше Фізико-технічний інститут). У 1919 році створив Фізико-механічний факультет у Політехнічному інституті. У 1921 році створив Фізико-технічний інститут. У 1932 році створив Фізико-агрономічний інститут. Ініціював створення фізико-технічних інститутів у багатьох промислових центрах СРСР, зокрема у Харкові та Дніпропетровську^[11].

Під час Німецько-радянської війни 1941—1945 років працював у Казані (Татарстан), очолював Військово-морську та Військово-інженерну комісії. У ході повоєнної кампанії проти космополітів 1949—1953 років був звільнений з посади директора Фізико-технічного інституту. У 1952—1955 роках очолював Лабораторію напівпровідників АН СРСР, а від 1955 року — Інститут напівпровідників АН СРСР^[11].

Похований в Санкт-Петербурзі.

Особливою турботою А. Ф. Іоффе була наукова молодь. Його називали «батьком радянської фізики», «татом Іоффе». Створив наукову школу, яку можна з повним правом порівнювати зі школами Ернеста Резерфорда (Кембридж, Велика Британія) та Макса Борна (Геттінген, Німеччина).

Абрам Йоффе мав визначальний вплив на становлення фізиків: Петра Капіці, Миколи Семенова, Юлія Харитона, Ігоря Курчатова, Анатолія Александрова, Якова Френкеля, Анатолія Самойловича.

Основні наукові досягнення пов'язані з вивченням електричних, фотоелектричних та механічних властивостей кристалів. Він був одним з перших, хто почав досліджувати напівпровідники. Висунув гіпотезу про те, що напівпровідники можуть забезпечити ефективне трансформування енергії випромінювання в електричну енергію (за цим принципом працюють так звані «сонячні батареї»)^[11].

• Фізика кристалів, 1929.
• Загальні уявлення сучасної фізики, 1949.
• Фізика напівпровідників, 1957.

• Медаль «Серп і Молот» Героя Соціалістичної Праці (28.10.1955).
• Три ордени Леніна.
• Сталінська премія (1942).
• Ленінська премія (1961).
• Заслужений діяч науки РРФСР.

• У місті Ромни є вулиця Академіка Йоффе.
• На честь А. Ф. Іоффе було названо кратер Іоффе на Місяці.
• На його честь також названо астероїд 5222 Йоффе^[12].
• Його ім'я присвоєне науково-дослідному суднові «Академік Іоффе».
• У листопаді 1960 року ім'я А. Ф. Іоффе присвоєно Фізико-технічному інституту АН СРСР. У 1964 році перед будівлею ФТІ встановлено пам'ятник вченому, а у великій актовій залі — погруддя.
• Ім'ям А. Ф. Іоффе названо вулицю в одному з районів Берліна — Адлерсхофі (нім. Abram-Joffe Straße).
• 30 жовтня 2001 року площі між головними корпусами Фізико-технічного інституту ім. А. Ф. Іоффе та Політехнічного університету, від якої бере початок вулиця Курчатова, присвоєно назву «Площа академіка Іоффе»

• В. М. Томашик. Йоффе Абрам Федорович [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2026. — ISBN 966-02-2074-X.
• (рос.) Кикоин И. К., Соминский М. С. Абрам Федорович Иоффе (К восьмидесятилетию со дня рождения). «Успехи физических наук», 1960, Том 72, выпуск 2.
• (рос.) Соминский М. С. Абрам Федорович Иоффе. М.-Л., 1964.
• (рос.) Абрам Федорович Иоффе (1880—1960). М., 1981.
• Абліцов В. Г. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

• Грабенко Людмила. Абрам Іоффе: український "батько радянської фізики", який стояв біля витоків атомної програми // Oboz.UA — 19.10.2025
• Фізика і фізики в НТШ у Львові [Архівовано 29 квітня 2019 у Wayback Machine.]