YaChudo

Йосип Франк

Переглядів: 0. Оновлено 07.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Франк.
Йосип Франк
Народився16 квітня 1844[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Осієк Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер17 грудня 1911[1][2][3] (67 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Загреб, Королівство Хорватія і Славонія, Транслейтанія, Австро-Угорщина Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняМирогойське кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаАвстро-Угорщина Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняЗагреб Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьадвокат, політик, правник Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьправо[4] і політика[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materВіденський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовхорватська[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активностіз 1872
ПартіяПартія праваd Редагувати інформацію у Вікіданих

Йосип Франк (хорв. Josip Frank, [jǒsip frâŋk]; нар. 16 квітня 1844 — пом. 17 грудня 1911) — хорватський адвокат, політик, відомий представник Партії права і Чистої партії права в хорватському парламенті, виразний поборник хорватської національної незалежності в Австро-Угорщині.

Ранні роки

Народився в хорватсько-єврейській сім'ї, але у 18-річному віці навернувся в католицтво, навчався в гімназії в Осієку.[5][6][7] Вищу освіту здобув у Віденському університеті, який закінчив у 1868 році, а в 1872 році переїхав у Загреб працювати адвокатом.[8]

Політична діяльність

Прийшов у політику, критикуючи Народну партію, яку очолював Йосип Юрай Штросмаєр, і пристаючи на позиції бана Левіна Рауха. Коли у 1873 році баном Хорватії став Іван Мажуранич, розкритикував його за відносини з угорцями та сербами.

1877 році заснував газети Agramer Presse і Kroatische Post. Вони обидві потрапили під заборону австро-угорської влади[9].

У 1880 році Франка обрали до міської ради Загреба; тоді ж він видав брошуру під назвою Die Quote Kroatiens («квота Хорватії»), в якій доводив, що фінанси Хорватії постраждали непропорційно сильно внаслідок угоди 1868 року (так званої «нагодби»).

1880 року хорватський поет Август Шеноа так відгукувався про Франка:

«Безславний загребський адвокат […] принижує й паплюжить усе хорватське — спершу на користь угорців, а тепер австрійців […] Франк — це політична воша, що служила Рауху, а потім швабському Генеральному командуванню […] він набивався в прихильники до православних виборців у Пакраці, вихваляючись […] захистом сербських інтересів»[10].

У 1884 році обраний незалежним депутатом хорватського Сабору від округу Поповача. 1887 року обраний представляти округ Войний Криж.

У 1890 році за підтримки Франа Фолнеговича вступив до Партії права Анте Старчевича, швидко піднявшись у ній на найвищі партійні щаблі. Відіграв ключову роль у розробці політичної програми Партії права, оприлюдненої 6 червня 1894 року. У 1895 році після інциденту, коли студенти із Загреба публічно спалили угорський прапор на очах у імператора Франца Йосифа, у партії стався розкол: Фолнегович та інші засудили цей вчинок. Франк переконав Старчевича відокремити фракцію, що згодом перетворилася на Чисту партію права. Керівництво нею після Старчевича перейшло до Франка. Очолена ним Партія права протистояла іншій Партії права, керівниками якої були Франо Супило та інші прихильники політики «нового курсу» — зближення із сербами.

Франк цікавився фінансовими питаннями, завдяки чому постійно входив до складу фінансового комітету хорватського парламенту, а згодом — і бюджетного комітету. З 1898 по 1906 рік він був членом ради з фінансових питань Королівства Хорватія. У 1898 році він опублікував працю під назвою «Nuncij» («Нунцій»), у якій різко критикував Угорщину за несправедливість, на його думку, фінансових умов угоди між Хорватією та Угорщиною. У 1904 році Франк знову висунув вимоги щодо фінансової незалежності Хорватії; значною мірою завдяки його зусиллям у 1906 році було укладено нову фінансову угоду між Хорватією та Угорщиною, яку вважали найвигіднішою для хорватської сторони.

Однією з визначальних рис послідовників Франка була їхня антисербська позиція[11]. Після приходу до влади в Сербії Петра I Карагеоргієвича у 1903 році Франк дедалі більше зосереджувався на протидії будь-якому зближенню із сербами, що суперечило поглядам більшості, яку відображала Хорватсько-сербська коаліція. На виборах 1906 року Партія права стала головною опозиційною силою щодо Коаліції — причому досить непримиренною; вона співпрацювала з баном Павао Раухом (1908—1910), який представляв інтереси Австрії та Угорщини, задля усунення Коаліції від влади через її «югославську» програму. Під час Боснійської кризи 1908 року він ініціював переслідування сербів, звинувачених у державній зраді. Франк також відіграв певну роль у гучному судовому процесі над Фрідюнгом (1909)[12], під час якого було доведено, що австрійський історик Генріх Фрідюнг поширював наклепницькі звинувачення в державній зраді на адресу лідерів Хорватсько-сербської коаліції. Йосип Франк продовжував ідеологію Старчевича й визначав хорватську ідентичність «виключно через призму сербофобії».[13] Він виступав проти будь-якої співпраці між хорватами та сербами, а історик Алекса Джилас охарактеризував його як «провідного антисербського демагога та призвідника переслідувань сербів у Хорватії».[13] Його послідовники, яких називали «франківцями», були найзавзятішими членами руху усташів.[13]

Підтримка Йосипом Франком австрійського двору в боротьбі проти проюгославських і просербських сил викликала опір усередині його власної партії: у 1908 році Миле Старчевич очолив фракцію (відому як «милиновці»), що відокремилася й утворила власну «Старчевичеву партію права». У 1909 році Франк невиліковно захворів і більше не міг брати активної участі в політиці. Згодом, у 1910 році, партія залучила до своїх лав впливову групу католицьких інтелектуалів і змінила назву на «Християнсько-соціальна партія права». 1911 року відбулося примирення зі «Старчевичевою партією права» та злиття в єдину «Партію права». Франк дожив до цієї події, але невдовзі після неї помер. Його поховали на кладовищі Мирогой.[14]

Інше

Прибічники ідей Франка в хорватській політиці стали відомі як франківці.

Його дочка Ольга була дружиною Славка Кватерника.

Примітки

  1. ↑ а б в Hrvatski biografski leksikon — 1983.
  2. ↑ а б в Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija / за ред. A. Vujić — LZMK, 2005.
  3. ↑ а б в Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с.
  4. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  5. ↑ Kraus, 1998, p. 174.
  6. ↑ Gregory C. Ference (2000). Frank, Josip. У Richard Frucht (ред.). Encyclopedia of Eastern Europe: From the Congress of Vienna to the Fall of Communism. New York & London: Garland Publishing. с. 276—277. Архів оригіналу за 17 березня 2008. Процитовано 2 вересня 2017.
  7. ↑ (хор.) «Eugen Dido Kvaternik, Sjećanja i zapažanja 1925—1945, Prilozi za hrvatsku povijest.», Dr. Jere Jareb, Starčević, Zagreb, 1995., ISBN 953-96369-0-6, str. 267.: Josip Frank pokršten je, kad je imao 18 godina.
  8. ↑ FRANK, Josip (Josef, Josif). Židovski biografski leksikon (хор.). Лексикографічний інститут імені Мирослава Крлежі. Процитовано 27 січня 2020.
  9. ↑ Milan Prelog (1925). FRANK JOSIP DR.. У St. Stanojević (ред.). Narodna enciklopedija srpsko-hrvatsko-slovenačka. Т. 1. Zagreb: Bibliografski zavod d. d. с. 691.
  10. ↑ Miroslav Krleža, ред. (1958). FRANK, Josip. Enciklopedija Jugoslavije. Т. 3 (вид. 1st). Zagreb: Leksikografski zavod FNRJ. с. 387.
  11. ↑ Robert A. Kann (1980). A History of the Habsburg Empire, 1526-1918. University of California Press. с. 447. ISBN 978-0-520-04206-3. Процитовано 30 серпня 2013. ... in the case of Frank's followers... strongly anti-Serb
  12. ↑ Mirjana Gross (1987). FRANK, Josip. Enciklopedija Jugoslavije. Т. 4 (вид. 2nd). Zagreb: Югославський лексикографічний інститут ім. Мирослава Крлежі. с. 255.
  13. ↑ а б в Trbovich, 2008, p. 136.
  14. ↑ (хор.) Gradska groblja Zagreb: Josip Frank, Mirogoj RKT-78-I-1

Література

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).