Зорій Балаян

Зорій Балаян
Зорій Балаян
вірм. Զորի Բալայան
	Зорій Балаян у Степанакерті, 2010 р.
Народився	10 лютого 1935; м. Степанакерт, Нагірно-Карабаська автономна область, Азербайджанська РСР
Помер	5 квітня 2026 (91 рік) ; Єреван, Вірменія
Країна	Вірменія
Національність	вірмени
Місце проживання	Степанакерт, Нагірно-Карабаська Республіка
Діяльність	письменник, публіцист, лікар, журналіст, мандрівник
Відомий завдяки	мандрівник, письменник, публіцист, журналіст, політичний та громадський діяч
Alma mater	Рязанський медичний державний університетd (1963)
Знання мов	вірменська і російська
Заклад	Літературна газета
Посада	народний депутат СРСР
Партія	КПРС
Брати, сестри	Boris Balayand
Нагороди
	Роботи у Вікіджерелах; Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі ;

Зорій Айкович Балаян (вірм. Զորի Բալայան; 10 лютого 1935, Степанакерт, НКАО, Азербайджанська РСР — 5 квітня 2026) — вірменський мандрівник, письменник, політичний і громадський діяч, співголова Міжнародної екологічної організації «Байкальський рух». Почесний громадянин Єревана.^[5]

Біографія

Батько був головою виконкому Гадрутського району Нагірного Карабаха. У 1937 році він як «ворог народу» був засуджений за 58-ю статтею і засланий в Автономну Республіку Комі, де і був убитий в 1939 році. Мати, як член сім'ї зрадника Батьківщини в 1943 році була заслана до ГУЛАГу. Зорій з молодшим братом Борисом залишилися жити у сестри батька.

Середню школу закінчив у 1953 році. Ще в старших класах він на конкурсі силачів удостоївся звання чемпіона Нагірно-Карабаської області та Азербайджану.

У 1953 році поступив у військово-морське училище в місті Пушкіні Ленінградської області. На другому курсі його відрахували за політичними мотивами. Відслуживши 4 роки на флоті, Зорій в 1957 році повернувся до Степанакерта, а потім поїхав до матері в Андижан, де вона оселилася після звільнення. Тут він вступив в місцевий медичний інститут, але незабаром перевівся в Рязанський медичний інститут.

Після закінчення інституту працював на Камчатці спортивним лікарем в обласному диспансері лікувальної фізкультури та одночасно лікарем-терапевтом у відомчій лікарні Товариства водників. Писав вірші й оповідання, в основному на медичні теми, для різних далекосхідних газет, а в подальшому і для «Известий», «Комсомольської правди», «Советского спорта», «Літературної газети», «Літературної Росії», «Смены», «Нашего современника», «Нового мира», «Советской женщины», «Работницы» та ін.

в 1969 році у Вірменії виходить у світ вірменською мовою перша книга Балаяна «Жменя бурштину», а слідом за нею і друга — «Шапка Гіппократа».

За результатами подорожей у 1960-ті роки Камчаткою, крім десятка статей у періодиці, написав книгу «Червона Яранга», основна частина якої під заголовком «Сутичка» вийшла в світ у Вірменії. Друга книга була опублікована у видавництві «Молода гвардія» і удостоїлася літературної премії імені Миколи Островського.

Через тривалі відрядження став професійним мандрівником. Здійснив з двома друзями багатомісячний безпрецедентний перехід від Тихого океану до Атлантики на саморобних човнах по внутрішнім водним артеріям — річках, морях, озерам, водоймищам — Азії та Європи. За свідченням авторитетного журналу «Катери і яхти», це було перша подібна подорож у світі. Також він організував чотиримісячний перехід на собачих і оленячих упряжках, який взяв старт з півдня Камчатки і завершився біля берегів Північного Льодовитого океану, повторивши історичний маршрут дослідників Крайньої Півночі. Підсумком всіх подорожей Балаяна ставали книги.

Після десятирічної роботи на Крайній Півночі в 1973 році переїхав до Вірменії. У Єревані працював у Республіканському диспансері лікувальної фізкультури і одночасно співпрацював у «Медичній» і «Літературній» газетах. Незабаром повністю присвятив себе літературній роботі. Автор більше ніж 50 книжок.

У 1989 — був обраний депутатом Національної Ради НКАО. Був народним депутатом СРСР і народним депутатом НКР, співголовою Міжнародної екологічної організації «Байкальський рух».

Помер 1 квітня 2026 року у віці 91 року^[6].

Політичні погляди

Особливу популярність принесло есе «Очаг», присвячене історії Вірменії, і видане окремою книжкою у 1981 р. В есе, зокрема, наголошувалося на вірменську ідентичність Нагірного Карабаху і вірменська історична приналежність Нахіджевану. «Я зустрів схід на березі Араксу. Ми розмовляли з вірменської річкою вірменською мовою», писав З. Балаян. І хоча книга була написана в догорбачевську епоху, Балаян називав турків — у тому числі і азербайджанців — «ворогами» Росії та Вірменії. Книжка викликала бурю протестів в Азербайджані — на що автор, на думку де Ваала, і розраховував. Сабір Рустамханлі, Мірза Ібрагімов і інші видні представники інтелігенції Азербайджану опублікували статті, в яких висловили своє обурення.^[7]

Згодом став одним з лідерів карабаського руху. Як лідер, він разом з поетесою Сільвою Капутікян 26 лютого 1988 р (невдовзі після постанови Облради НКАО про возз'єднання з Вірменією) зустрічався з Михайлом Горбачовим, сподіваючись умовити його вирішити карабаське питання.

У 1993 році підписав «Лист 42-х».

Згідно з Томасом де Ваалом, був одним з головних ідеологів руху за приєднання Карабаху до Вірменії. В інтерв'ю, даному в 2000 році, він переконано вибудував у ланцюг доказів існування пантюркістських загроз, настільки різні події, як Геноцид вірмен 1915 року, правління азербайджанського президента Алієва і недавнє вбивство в Стамбулі двох британських футбольних уболівальників фанатами турецької команди.^[8]

Спортивна діяльність

Майстер спорту СРСР з двох видів спорту: важкої атлетики і зі далекого спортивного плавання на спортивних човнах. Суддя всесоюзної категорії. Заслужений майстер спорту Вірменії (зі значком під № 1). Крім того він — один із засновників Єреванської спортивної школи олімпійського резерву самбо і дзюдо, перший президент Федерації самбо Вірменії (в останні роки — почесний президент), нагороджений кількома медалями та грамотами Міжнародної федерації самбо.

Нагороди

лауреат Державної премії Вірменії,
лауреат премії Спілки журналістів СРСР,
лауреат премії імені Миколи Островського,
лауреат премії Єгіше,
лауреат премії «Літературної газети»,
лауреат премії Спілки журналістів Вірменії.
медаль відмінника Міністерства охорони здоров'я СРСР,
орден Мовсеса Хоренаці (Вірменія),
орден «За мужність» (Нагірно-Карабаська республіка),
орден «За заслуги перед Вітчизною» (Нагірно-Карабаська республіка),
орден Григора Лусаворича (Нагірно-Карабаська республіка),
медаль Героя Арцаха «Золотий орел» (Нагірно-Карабаська республіка),
медаль «Спарапет» (Нагірно-Карабаська республіка),^[9]
орден «Месроп Маштоц» (Нагірно-Карабаська республіка).^[10]
Орден Святого Месропа Маштоца (Вірменія).^[11]

Посилання

Владимир Ступишин. Зорий Балаян [Архівовано 7 жовтня 2010 у Wayback Machine.]//Моя миссия в Армении, 1992—1994. Воспоминания первого посла России в Армении(рос.)
Краткая биография [Архівовано 22 вересня 2010 у Wayback Machine.](рос.)
Персоналии НКР(рос.)
«Зорий Балаян как атлет и спортивный деятель» // ІАА «Де-факто», 29.03.2012 [Архівовано 13 квітня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
http://www.armeniansandsea.am/zbal/zbalayan/biograf.html [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

Примітки

↑ ^а ^б Մահացել է Զորի ԲալայանըԱմբողջական հոդվածը կարող եք կարդալ այս հասցեով՝ https://www.aravot.am/2026/04/05/1548396/© 1998 - 2026 Առավոտ – Լուրեր Հայաստանից
↑ Մահացել է մեծանուն գրող, հրապարակախոս, Ղարաբաղյան շարժման ակտիվ մասնակից Զորի Բալայանը
↑ ^а ^б ^в Հայկական սովետական հանրագիտարան / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 2000.
↑ Հայկական համառոտ հանրագիտարան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1990. — Т. 1.
↑ Офіційний сайт мерії Єревана. Список почесних громадян Єревана(вірм.)(рос.)(англ.)^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
↑ Умер Зорий Балаян, совершивший тяжкие преступления против азербайджанского государства и народа. azertag.az (рос.). 5 квітня 2026. Процитовано 5 квітня 2026.
↑ Том де Ваал. Черный Сад. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 31 серпня 2010.
↑ Т. де Ваал. Черный сад. Армения и Азербайджан между миром и войной. Глава 1. Февраль 1988 года. Архів оригіналу за 30 грудня 2010. Процитовано 31 серпня 2010. [Архівовано 2010-12-30 у Wayback Machine.]
↑ «Генерал вручил медаль Зорию Балаяну». 30.08.2011(рос.)
↑ Зорий Балаян награжден орденом «Месроп Маштоц», 17.03.2010 [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
↑ Всеармянская Ассоциация СМИ^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[[https://www.aravot.am/2026/04/05/1548396/_Մահացել_է_Զորի_ԲալայանըԱմբողջական_հոդվածը_կարող_եք_կարդալ_այս_հասցեով՝_https://www.aravot.am/2026/04/05/1548396/©_1998_-_2026_Առավոտ_–_Լուրեր_Հայաստանից]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] а ^б Մահացել է Զորի ԲալայանըԱմբողջական հոդվածը կարող եք կարդալ այս հասցեով՝ https://www.aravot.am/2026/04/05/1548396/© 1998 - 2026 Առավոտ – Լուրեր Հայաստանից

[[https://yerkir.am/hy/article/2026/04/05/309644_Մահացել_է_մեծանուն_գրող,_հրապարակախոս,_Ղարաբաղյան_շարժման_ակտիվ_մասնակից_Զորի_Բալայանը]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-2] Մահացել է մեծանուն գրող, հրապարակախոս, Ղարաբաղյան շարժման ակտիվ մասնակից Զորի Բալայանը

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q1525071_citetype_Q1239328"_data-entity-id="Q2657718">[[:hy:s:Հայկական_սովետական_հանրագիտարան|Հայկական_սովետական_հանրագիտարան]]<span_class="wef_low_priority_links">_/_за_ред._[[:Амбарцумян_Віктор_Амазаспович|Վ.&nbsp;Համբարձումյան]],_[[:hy:Կոստանդին_Խուդավերդյան|Կ.&nbsp;Խուդավերդյան]]_—_[[:d:Q124405912|Հայկական_հանրագիտարան_հրատարակչություն]],_2000.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q164396]][[d:Track:Q124405912]][[d:Track:Q6429958]][[d:Track:Q2657718]]</div>-3] а ^б ^в Հայկական սովետական հանրագիտարան / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 2000.

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q1525071_citetype_Q1239328"_data-entity-id="Q13053618">[[:hy:Հայկական_համառոտ_հանրագիտարան|Հայկական_համառոտ_հանրագիտարան]]<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:d:Q124405912|Հայկական_հանրագիտարան_հրատարակչություն]],_1990._—_Т.&nbsp;1.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q124405912]][[d:Track:Q13053618]]</div>-4] Հայկական համառոտ հանրագիտարան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1990. — Т. 1.

[5] Офіційний сайт мерії Єревана. Список почесних громадян Єревана(вірм.)(рос.)(англ.)^{[недоступне посилання з лютого 2019]}

[6] Умер Зорий Балаян, совершивший тяжкие преступления против азербайджанского государства и народа. azertag.az (рос.). 5 квітня 2026. Процитовано 5 квітня 2026.

[7] Том де Ваал. Черный Сад. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 31 серпня 2010.

[8] Т. де Ваал. Черный сад. Армения и Азербайджан между миром и войной. Глава 1. Февраль 1988 года. Архів оригіналу за 30 грудня 2010. Процитовано 31 серпня 2010. [Архівовано 2010-12-30 у Wayback Machine.]

[9] «Генерал вручил медаль Зорию Балаяну». 30.08.2011(рос.)

[10] Зорий Балаян награжден орденом «Месроп Маштоц», 17.03.2010 [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)

[11] Всеармянская Ассоциация СМИ^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]