YaChudo

Збірна Північної Ірландії з футболу

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Північна Ірландія

Емблема Північна Ірландія

Емблема

Прапор Північна Ірландія

Прапор
АсоціаціяІрландська футбольна асоціація
ТренерПівнічна Ірландія Майкл О'Нілл
Найбільше виступівСтівен Дейвіс (140)
Найкращий бомбардирДевід Гілі (36)
Код ФІФАNIR
Місце в рейтингу ФІФА 70 ▬ (20 липня 2026)[1]
Домашня
Виїзна
Перший матч
Як Ірландія
Ірландія Ірландія 0:13 Англія Англія
(Белфаст, Ірландія; 18 лютого 1882)
Як Північна Ірландія
Франція Франція 3:1 Північна Ірландія Північна Ірландія
(Коломб, Франція; 11 листопада 1952)
Найбільша перемога
Як Ірландія
Ірландія Ірландія 7:0 Уельс Уельс
(Белфаст, Північна Ірландія; 1 лютого 1930)
Як Північна Ірландія
Північна Ірландія Північна Ірландія 5:0 Кіпр Кіпр
(Белфаст, Північна Ірландія; 21 квітня 1971)
Фарерські острови Фарери 0:5 Північна Ірландія Північна Ірландія
(Ландскруна, Швеція; 11 вересня 1991)
Північна Ірландія Північна Ірландія 5:0 Болгарія Болгарія
(Белфаст, Північна Ірландія; 15 жовтня 2024)
Найбільша поразка
Як Ірландія
Ірландія Ірландія 0:13 Англія Англія
(Белфаст, Ірландія; 18 лютого 1882)
Як Північна Ірландія
Нідерланди Нідерланди 6:0 Північна Ірландія Північна Ірландія
(Амстердам, Нідерланди; 2 червня 2012)
Чемпіонат світу
Виступів3 (вперше у 1958)
Найвище досягненнячвертьфінал (1958)
Чемпіонат Європи
Виступів1 (вперше у 2016)
Найвище досягнення1/8 фіналу (2016)

Збірна Північної Ірландії з футболу (ірл. Foireann sacair náisiúnta Thuaisceart Éireann, англ. Northern Ireland national football team) — національна футбольна команда Північної Ірландії. До 1921 року ІФА представляла всю Ірландію; в 1921–1950 претендувала на представництво всієї Ірландії паралельно зі новоствореною Футбольною асоціацією Ірландії, яка нині керує збірною Ірландії; багато гравців грали за обидві збірні. З 1950 року після втручання ФІФА за збірну стали грати футболісти лише з Північної Ірландії. До 1953 року виступала під назвою «Збірна Ірландії»; потім ФІФА ухвалила рішення, що жодна з двох ірландських збірних не може носити таку назву; нинішня збірна Ірландії з футболу офіційно називається «збірна Республіки Ірландія».

Станом на 20 липня 2026 посідає 70-e місце у рейтингу футбольних збірних світу[1].

Історія

Створення Ірландської футбольної асоціації та перші міжнародні матчі (1882—1921)

Ірландська футбольна асоціація (IFA) була заснована 1880 року. На той час Північна Ірландія ще не існувала як окрема політична одиниця, а весь острів Ірландія входив до складу Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії. Тому збірна, організована Ірландською футбольною асоціацією, представляла весь острів і виступала під назвою збірної Ірландії. Саме ця команда вважається попередницею сучасної збірної Північної Ірландії.

18 лютого 1882 року, через 15 місяців після заснування Ірландської футбольної асоціації, збірна Ірландії провела свій перший міжнародний матч. У Белфасті на стадіоні «Блумфілд» ірландці зустрілися зі збірною Англії у товариському матчі та зазнали поразки з рахунком 0:13. Цей результат залишається найбільшою поразкою в історії збірної Північної Ірландії, а також найбільшою перемогою англійської збірної за різницею м'ячів. 25 лютого 1882 року Ірландія зіграла свій другий міжнародний матч, проти збірної Уельсу на стадіоні «Рейскорс Граунд» у Рексемі. Гол Семюела Джонстона став першим голом в історії ірландської збірної.

Збірна Ірландії у 1898 році.

1884 року Ірландія взяла участь у першому розіграші Британського домашнього чемпіонату, турніру збірних Англії, Шотландії, Уельсу та Ірландії. Команда програла всі три матчі[2]. Першої перемоги на міжнародному рівні Ірландія досягла 19 лютого 1887 року, коли в Белфасті перемогла Уельс з рахунком 4:1. До цього матчу команда провела серію з 14 поразок та однієї нічиєї. Ця безвиграшна серія була найдовшою для збірної в XIX столітті. Попри першу перемогу, на ранньому етапі існування команди Ірландія часто зазнавала великих поразок від провідних британських збірних. 3 березня 1888 року вона програла Уельсу 0:11, а 24 березня того самого року програла Шотландії 2:10. 15 березня 1890 року ірландці поступилися Англії 1:9. 18 лютого 1899 року вони знову програли англійцям, цього разу з рахунком 2:13, а 2 лютого 1901 року зазнали поразки від Шотландії 0:11.

До 1899 року Ірландська футбольна асоціація переважно формувала збірну з футболістів, які виступали в Ірландській футбольній лізі. Особливо багато гравців представляли три клуби з Белфаста: «Лінфілд», «Кліфтонвілл» та «Дістіллері». 1899 року Ірландська футбольна асоціація змінила правила відбору футболістів і дозволила залучати до збірної гравців, які проживали за межами острова. 4 березня 1899 року в матчі проти Уельсу до складу Ірландії було включено чотирьох футболістів, які виступали в Англії[3]. Зміна політики принесла результат і ірландці перемогли Уельс з рахунком 1:0. 25 березня 1899 року один із цих футболістів, Арчі Гудолл, забив гол у матчі проти Шотландії, який Ірландія програла 1:9. На той час йому було 34 роки та 279 днів. Гудолл став найстаршим футболістом, який забив гол у міжнародному футболі протягом XIX століття.

На початку XX століття збірна Ірландії продовжувала виступати переважно проти Англії, Шотландії та Уельсу. Британський домашній чемпіонат був головним міжнародним турніром для команди до появи регулярних європейських і світових змагань збірних. Найбільшого успіху Ірландія досягла в розіграші 1913/14 років, коли здобула титул переможця.

Збірна Ірландії 1914 року — переможець Домашнього чемпіонату Великої Британії.

Поділ Ірландії та існування двох збірних (1921—1950)

1920 року внаслідок політичних подій острів Ірландія був поділений на Північну Ірландію та Південну Ірландію. Північна Ірландія залишилася частиною Сполученого Королівства, тоді як Південна Ірландія стала основою майбутньої Ірландської Вільної держави. 1921 року після укладення Англо-ірландського договору було створено окрему Футбольну асоціацію Ірландії (ФАІ), яка виникла в Дубліні та почала організовувати власні футбольні змагання і збірну. Відтоді на острові існували дві футбольні асоціації, кожна з яких претендувала на представництво ірландського футболу.

1922 року Південна Ірландія здобула незалежність як Ірландська Вільна держава, яка згодом стала республікою під назвою Республіка Ірландія. 1923 року, коли британські футбольні асоціації не входили до складу ФІФА, Футбольну асоціацію Ірландії було визнано ФІФА керівним органом футболу Ірландської Вільної держави за умови зміни її назви на Футбольну асоціацію Ірландської Вільної держави[4]. Водночас Ірландська футбольна асоціація продовжила формувати збірну на загальноірландській основі[5][6]. Таким чином, після політичного поділу острова дві команди могли виступати під назвою «Ірландія», хоча представляли різні футбольні асоціації та дедалі більше пов'язувалися з різними частинами острова[7][8]. В результаті в цей період щонайменше 39 гравців зіграли у складі обох ірландських збірних[9].

У період з 1928 до 1946 року Ірландська футбольна асоціація не була членом ФІФА і здебільшого проводила лише товариські матчі[10]. У цей час дві ірландські збірні співіснували та проводили міжнародні матчі, не зустрічаючись в одному офіційному турнірі[11]. До 1950-х років головним міжнародним турніром для збірної Ірландії, а згодом Північної Ірландії, був Британський домашній чемпіонат. У ньому брали участь збірні Англії, Шотландії, Уельсу та Ірландії. Збірна, організована Ірландською футбольною асоціацією, вигравала турнір вісім разів, зокрема тричі одноосібно. Після поділу Ірландії її наступницею в міжнародному футболі стала збірна Північної Ірландії. Останній розіграш турніру відбувся у 1983—1984 роках. Перемогу здобула Північна Ірландія, яка стала останнім переможцем Британського домашнього чемпіонату. Через припинення існування турніру команда й надалі вважається чинним британським чемпіоном, а трофей залишається у власності Ірландської футбольної асоціації.

Ірландська футбольна асоціація разом з іншими британськими збірними повернулася до ФІФА для участь у відбіркових матчах до чемпіонату світу 1950 року. Там 8 березня 1950 року у грі між Уельсом та Ірландією на стадіоні Рейскорс Граунд" у Рексемі було зафіксовано нічию 0:0. До складу команди, яку сформувала Ірландська футбольна асоціація, увійшли чотири футболісти, народжені в Ірландській Вільній державі. Усі четверо раніше виступали за збірну Футбольної асоціації Ірландії у відбіркових матчах того самого чемпіонату світу[12]. Отже, вони представляли дві різні футбольні асоціації в рамках одного відбіркового турніру. Футбольна асоціація Ірландії подала скаргу до ФІФА, після чого міжнародна організація втрутилася у ситуацію та обмежила можливість футболістів виступати за обидві збірні на основі політичного кордону між Північною Ірландією та Ірландією[13].

1953 року ФІФА остаточно врегулювала питання назв двох команд. Було постановлено, що жодна з них не може офіційно використовувати назву «Ірландія» без уточнення. Збірна Футбольної асоціації Ірландії отримала офіційну назву «збірна Республіки Ірландія», а команда Ірландської футбольної асоціації стала офіційно називатися «збірна Північної Ірландії»[14][15]. ФІА висловила протест і в 1954 році їй було дозволено продовжувати використовувати назву «Ірландія» у матчах Британського домашнього чемпіонату. Ця практика була припинена наприкінці 1970-х років[16]. Це рішення закріпило окреме міжнародне представництво двох футбольних збірних і стало основою сучасного статусу збірної Північної Ірландії.

Перша участь на чемпіонаті світу 1958

Після рішення ФІФА 1953 року збірна Ірландської футбольної асоціації офіційно отримала назву збірної Північної Ірландії. Команда продовжила виступати на міжнародній арені, а її головною метою стало потрапляння до фінальної частини чемпіонату світу. У відбірковому турнірі до чемпіонату світу 1958 року, який проходив у Швеції, Північна Ірландія потрапила до групи 8 з Італією та Португалією. Італія на той час була дворазовим чемпіоном світу, а Португалія вважалася одним із сильних представників європейського футболу.

Північна Ірландія розпочала кваліфікацію двома виїзними матчами. Спочатку команда зіграла внічию 1:1 з Португалією, а потім програла Італії з рахунком 0:1. У наступному матчі Північна Ірландія перемогла Португалію на своєму полі з однаковим рахунком 3:0. Таким чином, для виходу до фінальної частини чемпіонату світу північноірландцям необхідно було перемогти Італію в останньому домашньому матчі. Матч між Північною Ірландією та Італією мав відбутися 4 грудня 1957 року на стадіоні «Віндзор Парк» у Белфасті. Проте призначений арбітр Іштван Жолт не зміг прибути до Белфаста через густий туман, який затримав його в аеропорту Лондона. Ірландська футбольна асоціація запропонувала провести матч під керівництвом місцевого арбітра, але італійська сторона не погодилася. У підсумку зустріч було переведено до статусу товариського матчу, який завершився нічиєю 2:2[17]. Офіційний матч було перенесено на 15 січня 1958 року. Північна Ірландія перемогла Італію з рахунком 2:1 та здобула путівку до фінальної частини чемпіонату світу. Цей результат став одним із найбільших успіхів команди на міжнародній арені[18].

Матч Північної Ірландії проти Чехословаччини на чемпіонаті світу 1958 року.

На чемпіонаті світу 1958 року Північна Ірландія вперше в історії взяла участь у фінальній частині світової першості. Команда потрапила до групи 1, де її суперниками стали збірні Західної Німеччини, Аргентини та Чехословаччини. Усі три суперники мали досвід виступів у фіналах чемпіонатів світу, а Західна Німеччина була чинним чемпіоном світу. Капітаном Північної Ірландії на турнірі був Денні Бланчфлауер, який виступав за англійський клуб «Тоттенгем Готспур». Його молодший брат Джекі Бланчфлауер також був важливим гравцем збірної. Він виступав за «Манчестер Юнайтед» та виграв із клубом два чемпіонські титули Англії. Його кар'єра завершилася після травм, отриманих унаслідок Мюнхенської авіакатастрофи в лютому 1958 року.

Північна Ірландія розпочала виступи на чемпіонаті світу матчем проти Чехословаччини. Зустріч завершилася перемогою північноірландців з рахунком 1:0. Єдиний гол забив Вілбур Каш. Цей м'яч став першим голом збірної Північної Ірландії у фінальних частинах чемпіонатів світу. У другому матчі команда зустрілася зі збірною Аргентини. Північна Ірландія відкрила рахунок на третій хвилині завдяки голу Пітера Макпарланда, але аргентинці зуміли переломити хід гри. Голи Оресте Корбатти, Норберто Менендеса та Лудовіко Авіо принесли Аргентині перемогу 3:1. В останньому матчі групового етапу Північна Ірландія зустрілася із Західною Німеччиною. Північноірландці двічі виходили вперед завдяки голам Пітера Макпарланда, але німецька команда щоразу зрівнювала рахунок. Матч завершився з рахунком 2:2.

Після завершення групового етапу Північна Ірландія та Чехословаччина набрали однакову кількість очок. За тодішніми правилами різниця забитих і пропущених м'ячів не використовувалася для визначення команди, яка проходила далі, тому було призначено додатковий матч. У матчі-плей-оф Північна Ірландія знову зустрілася з Чехословаччиною. Основний час завершився внічию, тому було призначено додатковий час. Переможний гол забив Пітер Макпарланд, який приніс своїй команді перемогу з рахунком 2:1. Макпарланд став одним із головних героїв турніру. На чемпіонаті світу 1958 року він забив загалом п'ять голів, тоді як Вілбур Каш відзначився одним голом. Північна Ірландія вийшла до чвертьфіналу, що стало найкращим результатом в історії її виступів на чемпіонатах світу.

У чвертьфіналі Північна Ірландія зустрілася зі збірною Франції. Матч відбувся через два дні після перемоги над Чехословаччиною в плей-оф. Через короткий проміжок часу між матчами команда не змогла повторити попередній успіх. Франція здобула впевнену перемогу з рахунком 4:0 та вибила Північну Ірландію з турніру. Французьку команду очолював нападник Жуст Фонтен, який став одним із найрезультативніших футболістів чемпіонату світу. Попри поразку, вихід до чвертьфіналу залишився найкращим результатом Північної Ірландії в історії чемпіонатів світу. Воротар Гаррі Грегг та капітан Денні Бланчфлауер були включені до символічної збірної найкращих футболістів турніру. Крім того, Північна Ірландія стала найменшою за чисельністю населення країною, яка на той час кваліфікувалася до фінальної частини чемпіонату світу. Цей рекорд зберігався до чемпіонату світу 2006 року, коли дебютувала збірна Тринідаду і Тобаго. Натомість досі Північна Ірландія залишається найменшою за чисельністю населення країною, яка виходила до фінальної частини чемпіонату світу більше одного разу, здобувала перемогу в матчі фінальної частини чемпіонату світу та проходила до наступного раунду чемпіонату світу після групового етапу. Чемпіонат світу 1958 року також став єдиним розіграшем світової першості, у фінальній частині якого взяли участь усі чотири збірні британських націй: Англія, Шотландія, Уельс та Північна Ірландія.

Епоха Джорджа Беста без участей у великих турнірах (1960—1980)

Успіх чемпіонату світу 1958 року не отримав безпосереднього продовження у наступному відбірковому циклі. У відбірковому турнірі до першого чемпіонату Європи команда грала проти Польщі та двічі перемогла її з рахунком 2:0. На наступному етапі Північна Ірландія зустрілася зі збірною Іспанії. У першому матчі, який відбувся в Іспанії, команди зіграли внічию 1:1, а у матчі-відповіді Іспанія перемогла з рахунком 1:0, після чого Північна Ірландія припинила виступи у відбірковому турнірі.

У кваліфікації до чемпіонату світу 1962 року в Чилі Північна Ірландія зустрілася із Західною Німеччиною та не змогла пробитися до фінальної частини турніру. Так само команді не вдалось вийти і на чемпіонат Європи 1964 року.

Матч відбору до чемпіонату світу 1966 року між Нідерландами і Північною Ірландією.

Попри присутність у складі збірної світового футболіста Джорджа Беста, який упродовж 1960-х та 1970-х років виступав за «Манчестер Юнайтед», збірна Північної Ірландії не змогла кваліфікуватися до жодного великого міжнародного турніру. Джордж Бест дебютував у складі збірної Північної Ірландії 1964 року. Нападник став одним із найвідоміших футболістів свого покоління, виступаючи за «Манчестер Юнайтед». 1968 року він допоміг клубу виграти Кубок європейських чемпіонів, а того самого року був удостоєний нагороди «Золотий м'яч» як найкращий футболіст Європи. Бест вирізнявся не лише футбольними здібностями, а й яскравим способом життя та поведінкою поза полем. За свою популярність і зовнішність він отримав прізвисько «п'ятий бітл», що пов'язувало його образ із популярним англійським гуртом The Beatles.

Попри індивідуальну майстерність Беста, збірна Північної Ірландії не мала достатньо сильного складу для виходу до фінальних частин великих міжнародних змагань. Упродовж його міжнародної кар'єри команда залишалася поза чемпіонатами світу та Європи. У кваліфікації до чемпіонату світу 1966 року Північна Ірландія змагалася зі Швейцарією, Нідерландами та Албанією. Головним суперником у боротьбі за путівку була Швейцарія. Обидві команди перемогли у своїх домашніх матчах одна проти одної. У матчах проти Нідерландів Північна Ірландія здобула три очки. В останньому матчі проти Албанії північноірландці мали перевагу в рахунку, однак наприкінці зустрічі втратили перемогу. У підсумку команда завершила відбірковий турнір на одне очко позаду Швейцарії та не потрапила до фінальної частини чемпіонату світу.

У кваліфікації до чемпіонату Європи 1968 року Північна Ірландія виступала в групі разом з іншими британськими збірними, Англією, Шотландією та Уельсом. Команда не змогла здобути необхідну кількість очок і завершила груповий етап на останньому місці. В результаті до фінальної частини чемпіонату Європи 1968 року Північна Ірландія не кваліфікувалася.

У кваліфікації до чемпіонату світу 1970 року Північна Ірландія зустрілася зі збірною Радянського Союзу. Вирішальним став матч, у якому північноірландці програли з рахунком 0:2. Поразка позбавила команду можливості пробитися до фінальної частини чемпіонату світу, що проходив у Мексиці.

Денні Бланчфлауер (ліворуч) був капітаном збірної Північної Ірландії на чемпіонаті світу з футболу 1958 року, а Джордж Бест (праворуч), виграв Золотий м'яч 1968, але так і не вийшов з командою на великий міжнародний турнір.

У період з 1972 до 1980 року збірна Північної Ірландії продовжувала брати участь у кваліфікаційних турнірах чемпіонатів світу та Європи, проте також не змогла досягти успіху. В результаті команда не кваліфікувалася до чемпіонату Європи 1972 року, чемпіонату світу 1974 року, чемпіонату Європи 1976 року та чемпіонату світу 1978 року.

У відборі до чемпіонату Європи 1980 року Північна Ірландія виступала в одній групі з Англією, Ірландією, Болгарією та Данією. Команда розпочала турнір із нічиєї 0:0 у матчі проти Ірландії. Північноірландці провели відбіркову кампанію досить успішно, набравши 9 очок і посівши друге місце у групі після Англії. Однак цього виявилося недостатньо для виходу до фінальної частини турніру.

Участь на двох поспіль чемпіонатах світу (1982—1986)

Чемпіонат світу 1982 року

На початку 1980-х років збірна Північної Ірландії пережила один із найуспішніших періодів у своїй історії. Під керівництвом Біллі Бінгема команда двічі поспіль кваліфікувалася до фінальної частини чемпіонату світу, у 1982 та 1986 роках. Особливо пам'ятними стали перемоги над господарями чемпіонату світу, збірною Іспанії у Валенсії, збірною Західної Німеччини в Гамбурзі та збірною Румунії у Бухаресті.

У кваліфікації до чемпіонату світу 1982 року Північна Ірландія потрапила до групи з Шотландією, Швецією, Португалією та Ізраїлем. Головним фаворитом групи вважалася Шотландія, однак Північна Ірландія зуміла нав'язати боротьбу за друге місце. Команда здобула важливі домашні перемоги над Швецією з рахунком 3:0 та Португалією (1:0). Водночас упродовж турніру північноірландці втрачали очки в інших матчах. Проте Швеція та Португалія також виступали нестабільно, що дозволило Північній Ірландії завершити відбір на другому місці. У восьми матчах команда набрала 9 очок, маючи різницю забитих і пропущених м'ячів 6:4. Цього результату вистачило для виходу до фінальної частини чемпіонату світу в Іспанії.

На чемпіонаті світу 1982 року Північна Ірландія виступала у групі 5 разом із Югославією, Гондурасом та господарями турніру, Іспанією. У першому матчі команда зіграла внічию 0:0 з Югославією на стадіоні «Ромареда» в Сарагосі. Ця зустріч стала дебютом на чемпіонаті світу для 17-річного Нормана Вайтсайда. Він став наймолодшим футболістом, який коли-небудь виходив на поле у фінальній частині чемпіонату світу, побивши рекорд Пеле[19][20]. У другому матчі північноірландці зіграли внічию 1:1 із Гондурасом. Такий результат вважався невдалим, оскільки для виходу до наступного етапу команді необхідно було перемагати Іспанію[21]. Вирішальний матч відбувся на стадіоні «Месталья» у Валенсії за присутності переважно іспанських уболівальників. Північна Ірландія протистояла господарям турніру в напруженій атмосфері. Єдиний гол у матчі забив Джеррі Армстронг після помилки іспанського воротаря Луїса Арконади. На 60-й хвилині з поля був вилучений північноірландський захисник Мел Донагі, однак команда зуміла втримати перевагу та здобула історичну перемогу з рахунком 1:0[22]. Завдяки цьому результату Північна Ірландія посіла перше місце у групі та вийшла до другого групового етапу.

У другому раунді команда зіграла внічию 2:2 з Австрією на стадіоні «Вісенте-Кальдерон» у Мадриді. Перед останнім матчем Північна Ірландія зберігала шанс вийти до півфіналу, для чого їй потрібно було перемагати Францію. Однак французька команда, лідером якої був Мішель Платіні, перемогла з рахунком 4:1 та вибила Північну Ірландію з турніру. Попри це, виступ команди на чемпіонаті світу 1982 року став одним із найвизначніших досягнень в історії північноірландського футболу. Найрезультативнішим гравцем Північної Ірландії на турнірі став Джеррі Армстронг, який забив три м'ячі. Ще два голи записав на свій рахунок Біллі Гемільтон.

Відбір до чемпіонату Європи 1984 року

У кваліфікації до чемпіонату Європи 1984 року Північна Ірландія виступала в групі з Західною Німеччиною, Австрією, Туреччиною та Албанією. Команда виграла всі чотири домашні матчі, зокрема здобула перемогу над чинним віце-чемпіоном світу — Західною Німеччиною. У тій зустрічі єдиний гол забив Іан Стюарт. Виїзні матчі виявилися менш успішними і Північна Ірландія зіграла внічию з Албанією та поступилася Австрії й Туреччині. Перед вирішальною виїзною грою проти Західної Німеччини німецька команда мала на два очки більше, провела на один матч менше й мала гіршу різницю м'ячів.

Матч відбувся в Гамбургу. Північна Ірландія знову перевершила очікування та перемогла з рахунком 1:0. Єдиний гол забив Норман Вайтсайд. Для виходу до фінальної частини чемпіонату Європи північноірландцям залишалося сподіватися, що Західна Німеччина не переможе Албанію. Тривалий час здавалося, що сенсація можлива, однак за одинадцять хвилин до завершення матчу Герхард Штрак забив переможний гол для німецької команди. У результаті Західна Німеччина випередила Північну Ірландію, яка не змогла кваліфікуватися на турнір.

Чемпіонат світу 1986 року

У відборі до чемпіонату світу 1986 року Північна Ірландія боролася за друге місце у групі разом із Румунією, тоді як першу позицію посідала Англія. Результати команди були нестабільними. Після шести матчів Північна Ірландія набрала 7 очок, тому для виходу до фінальної частини їй необхідно було здобути перемоги в останніх виїзних матчах проти Румунії та Англії. Румунія на той час мала сильне покоління футболістів. Того ж сезону бухарестський клуб «Стяуа» виграв Кубок європейських чемпіонів. Незважаючи на це, Північна Ірландія провела один із найкращих матчів своєї відбіркової кампанії. У Бухаресті північноірландці перемогли Румунію з рахунком 1:0. Єдиний гол забив Джиммі Квінн. Ця перемога стала черговою сенсацією після успіхів у Валенсії та Гамбурзі. В останньому матчі на «Вемблі» проти Англії Північна Ірландія здобула необхідну нічию та зберегла перевагу над Румунією. Таким чином, команда вдруге поспіль вийшла до фінальної частини чемпіонату світу.

На чемпіонаті світу 1986 року в Мексиці Північна Ірландія виступала у групі D разом із Бразилією, Іспанією та Алжиром. У першому матчі команда зіграла внічию 1:1 з Алжиром. Проте в наступних зустрічах північноірландці поступилися Іспанії з рахунком 1:2 та Бразилії (0:3). Набравши лише одне очко, Північна Ірландія не змогла вийти з групи. Голами команди на турнірі відзначилися Норман Вайтсайд та Колін Кларк[23].

Чемпіонат світу 1986 року став останньою на цей час участю Північної Ірландії у фінальній частині чемпіонату світу. Головним тренером команди в обох турнірах був Біллі Бінгем, який у 1958 році сам виступав за Північну Ірландію на чемпіонаті світу. Окремою сторінкою в історії збірної став відхід від міжнародного футболу воротаря Пета Дженнінгса. Він провів за команду 119 матчів, що на той момент було рекордом серед європейських футболістів. Дженнінгс дебютував за збірну ще 1964 року та захищав її ворота протягом понад двох десятиліть.

Невдалий період на зламі століть

Після успішних виступів на чемпіонатах світу 1982 та 1986 років результати збірної Північної Ірландії почали погіршуватися. Команда втратила статус регулярного учасника великих міжнародних турнірів і протягом наступних десятиліть не змогла пробитися до фінальної частини чемпіонату світу або чемпіонату Європи. У відборі до чемпіонату Європи 1988 року Північна Ірландія здобула очки лише в матчах проти Туреччини, яка завершила групу на останньому місці. У наступних трьох відбіркових циклах команда також не здобула жодної особливої перемоги.

Певним винятком стала кваліфікація до чемпіонату Європи 1992 року. Північна Ірландія зіграла внічию зі Данією. Цей результат сприяв виходу Югославії до фінальної частини турніру. Однак через громадянську війну в Югославії югославську команду усунули від участі, а її місце посіла Данія. Данці скористалися несподіваною можливістю та зрештою стали чемпіонами Європи, перемігши у фіналі Німеччину. Таким чином, нічия Північної Ірландії з Данією стала одним із примітних епізодів відбіркового турніру, хоча сама північноірландська команда до фінальної частини не потрапила.

У кваліфікації до чемпіонату Європи 1996 року результати Північної Ірландії були нестабільними. Команда не програла жодного виїзного матчу, проте зазнала трьох домашніх поразок у п'яти зустрічах від Ірландії, Португалії та Латвії. Перед останнім туром Північна Ірландія поступалася Ірландії трьома очками та шістьма м'ячами за різницею забитих і пропущених голів. У заключному домашньому матчі північноірландці здобули результативну перемогу над Австрією з рахунком 5:3. Водночас Ірландія несподівано поступилася Португалії з рахунком 0:3. У результаті Північна Ірландія майже наздогнала сусідів, однак для виходу до стикового матчу проти Нідерландів їй не вистачило лише одного забитого м'яча.

У відбіркових турнірах до чемпіонату світу 1998 року, чемпіонату Європи 2000 року та чемпіонату світу 2002 року Північна Ірландія щоразу завершувала групу на передостанньому місці. У кваліфікації до чемпіонату Європи 2004 року ситуація стала ще гіршою. Північноірландська команда посіла останнє місце у своїй групі, поступившись, зокрема, Вірменії[24].

У січні 2004 року головним тренером збірної Північної Ірландії став Лорі Санчес. Він очолив команду після невдалого періоду під керівництвом Семмі Макілроя, коли північноірландці провели серію матчів без забитих м'ячів. До призначення Санчеса команда не забивала впродовж 13 поєдинків, що на той момент було антирекордом для європейських збірних. Пізніше цей показник перевершила збірна Сан-Марино, яка не забивала понад 20 матчів у період із 2008 до 2012 року. Серія без забитих м'ячів завершилася вже в першому матчі під керівництвом Санчеса, у лютому 2004 року Північна Ірландія поступилася Норвегії у товариському матчі з рахунком 1:4. Невдовзі завершилася й серія з 16 матчів без перемог. У березні 2004 року експериментальний склад північноірландців переміг Естонію з рахунком 1:0. Втім, відбір до чемпіонату світу 2006 року не приніс Північній Ірландії значного успіху. Найгучніший успіх цього періоду відбувся 7 вересня 2005 року у цьому відборі, коли на стадіоні «Віндзор-Парк» у Белфасті Північна Ірландія перемогла Англію з рахунком 1:0. Єдиний гол на 73-й хвилині забив Девід Гілі. Ця перемога стала однією з найвизначніших для збірної після її успішних виступів на чемпіонатах світу 1982 та 1986 років. Ця перемога стала першою для Північної Ірландії над Англією за тривалий час і привернула значну увагу до команди, яка в попередні роки переживала серйозний спад[25].

Товариський матч між збірними Шотландії та Північної Ірландії 20 серпня 2008 року на «Гемпден Парк».

Кваліфікація до чемпіонату Європи 2008 року стала для Північної Ірландії періодом несподіваного підйому. Після домашньої поразки від Ісландії з рахунком 0:3 команда здобула дві важливі перемоги. 6 вересня 2006 року Північна Ірландія здобула сенсаційну перемогу над Іспанією. На домашньому стадіоні команда перемогла з рахунком 3:2, а всі три голи забив Девід Гілі. Цей матч став одним із найяскравіших у кар'єрі нападника та в новітній історії північноірландського футболу[26]. Пізніше вони також обіграли збірну Швеції (2:1). Перемога над Швецією дозволила Північній Ірландії втрутитися у боротьбу за вихід із групи. Згодом команда також перемогла Данію, а виїзні матчі проти Швеції та Данії завершила внічию. Проте Північна Ірландія втратила важливі очки у зустрічах із командами, які вважалися слабшими. Зокрема, команда поступилася Латвії з рахунком 0:1 та вдруге програла Ісландії (1:2). В обох випадках вирішальні м'ячі були забиті у власні ворота північноірландських футболістів. У підсумку Північна Ірландія завершила відбір позаду Іспанії та Швеції, відставши від них відповідно на 8 і 6 очок, набравши 20 очок у 12 матчах. Команда мала однакову кількість очок із Данією, але випередила її за результатами особистих зустрічей. При цьому північноірландці забили 17 м'ячів, 13 із яких записав на свій рахунок Девід Гілі. Це стало рекордним показником для одного футболіста у відбірковому турнірі чемпіонату Європи. Попри те, що Північна Ірландія не вийшла до фінальної частини Євро-2008, її виступ став важливим сигналом про відродження команди після тривалого періоду невдач.

Ще до кінця відбору, у червні 2007 року Лорі Санчес залишив посаду головного тренера, щоб очолити англійський «Фулгем». Його наступником став Найджел Вортінгтон. Спочатку Вортінгтон отримав контракт до завершення відбору до Євро-2008, але згодом його угоду продовжили до завершення кваліфікації до Євро-2012. Підйом продовжився у відборі до чемпіонату світу 2010 року. Після поразок від Словаччини та Словенії Північна Ірландія повернулася до боротьби завдяки домашнім перемогам над Польщею та Словенією. Вирішальним став домашній матч проти Словаччини, у якому північноірландці програли з рахунком 0:2. Ця поразка практично позбавила команду шансів на вихід до фінальної частини чемпіонату світу. Північна Ірландія завершила відбір на четвертому місці, відставши від Словаччини на 6 очок, а від Словенії на 5. На відміну від попередньої кваліфікації, Девід Гілі цього разу забив лише один м'яч.

Після невдалої кваліфікаційної кампанії до Євро-2012 Найджел Вортінгтон у жовтні 2011 року подав у відставку. 28 грудня 2011 року головним тренером збірної призначили Майкла О'Ніла. Його перший матч на посаді відбувся у лютому 2012 року та завершився поразкою від Норвегії з рахунком 0:3. У відборі до чемпіонату світу 2014 року Північна Ірландія здобула лише одну перемогу над Росією з рахунком 1:0. Крім того, команда чотири рази зіграла внічию, зокрема на виїзді проти Португалії. У підсумку північноірландці посіли передостаннє місце у відбірковій групі. У листопаді 2013 року контракт Майкла О'Ніла продовжили ще на два роки.

Чемпіонат Європи 2016 року

Кваліфікація до чемпіонату Європи 2016 року стала переломним моментом для Північної Ірландії. Команда впевнено розпочала турнір, здобувши виїзні перемоги над Угорщиною з рахунком 2:1 та Грецією (2:0). Єдиної поразки на початковому етапі відбору північноірландці зазнали від Румунії. Північна Ірландія могла достроково гарантувати собі вихід до фінальної частини у домашньому матчі проти Угорщини. Однак угорці зрівняли рахунок у компенсований час, тому команда була змушена чекати на наступні матчі. 8 жовтня 2015 року Північна Ірландія остаточно оформила вихід до фінальної частини чемпіонату Європи, перемігши Грецію на стадіоні «Віндзор-Парк» із рахунком 3:1[27]. Це була перша в історії збірної кваліфікація до фінальної частини чемпіонату Європи та перший вихід на великий міжнародний турнір після чемпіонату світу 1986 року. Північноірландці завершили відбір на першому місці у групі, набравши 21 очко, на 5 очок більше, ніж Угорщина. Найкращим бомбардиром команди став Кайл Лафферті, який забив 7 м'ячів[28].

Північноірландці святкують першу перемогу в історіях чемпіонатів Європи, після гри проти України на Євро-2016.

На чемпіонаті Європи 2016 року у Франції Північна Ірландія вперше виступила у фінальній частині континентальної першості. Команда потрапила до групи C, де її суперниками стали Німеччина, Польща та Україна. У першому матчі північноірландці поступилися Польщі з рахунком 0:1. 16 червня 2016 року команда здобула свою першу перемогу у фінальній частині чемпіонату Європи, перемігши Україну з рахунком 2:0 на стадіоні «Парк Олімпік Ліонне» в Ліоні. Голами відзначилися Гарет Маколі та Наялл Макгінн[29]. В останньому матчі групового етапу Північна Ірландія програла Німеччині з рахунком 0:1. Попри поразку, команда посіла третє місце у групі та вийшла до плей-оф як одна з найкращих збірних, що завершили груповий етап на третій позиції.

В 1/8 фіналу Північна Ірландія зустрілася зі збірною Уельсу на стадіоні «Парк де Пренс» у Парижі. Матч завершився перемогою валлійців із рахунком 1:0. Єдиний гол був забитий після невдалого рикошету від Гарета Маколі, який зрізав м'яч у власні ворота. Таким чином, Північна Ірландія завершила свій дебютний чемпіонат Європи на стадії 1/8 фіналу. За чотири матчі команда забила два м'ячі та пропустила три.

Наш час (2017—)

Після успішного виступу на чемпіонаті Європи 2016 року збірна Північної Ірландії не змогла пробитися до наступних великих міжнародних турнірів. У відбірковому турнірі до чемпіонату світу 2018 року північноірландці виступали в групі C, де їхніми суперниками були Німеччина, Чехія, Норвегія, Азербайджан та Сан-Марино. Команда посіла друге місце, здобувши шість перемог, одну нічию та зазнавши трьох поразок. Обидві поразки від Німеччини припали на матчі проти переможця групи. Північна Ірландія потрапила до числа восьми найкращих команд, які посіли другі місця, і отримала право зіграти у стикових матчах. Її суперником стала Швейцарія. У першому матчі, який відбувся в Белфасті, господарі поступилися з рахунком 0:1. Єдиний гол на 58-й хвилині з пенальті забив Рікардо Родрігес. Призначення одинадцятиметрового удару було суперечливим. У матчі-відповіді в Базелі команди зіграли внічию 0:0. Таким чином, Північна Ірландія не змогла кваліфікуватися на чемпіонат світу в Росії.

Товариський матчі між Чехією та Північною Ірландією (2:3). 2019 рік.

У першому розіграші Ліги націй УЄФА 2018/19 збірна Північної Ірландії виступала в Лізі B у групі 3 разом із Австрією та Боснією і Герцеговиною. Команда програла всі чотири матчі й посіла останнє місце у своїй групі. Спочатку це мало призвести до вильоту до Ліги C, однак через зміну формату турніру, ухвалену УЄФА, пониження було скасовано і Північна Ірландія зберегла місце в Лізі B у наступному розіграші.

У кваліфікації до чемпіонату Європи 2020 року північноірландці потрапили до складної групи C, де суперниками були Німеччина, Нідерланди, Естонія та Білорусь. Команда здобула перемоги в усіх чотирьох матчах проти Естонії та Білорусі, проте двічі програла Німеччині. У виїзному матчі проти Нідерландів Північна Ірландія відкрила рахунок завдяки голу Джоша Магенніса, але господарі зрештою перемогли з рахунком 3:1, забивши вирішальні м'ячі в компенсований час. Матч у Белфасті завершився нульовою нічиєю. У підсумку збірна Північної Ірландії посіла третє місце у групі та не здобула прямої путівки на чемпіонат Європи. Однак завдяки результатам у Лізі націй команда отримала можливість виступити у стикових матчах. У півфіналі шляху B північноірландці зустрілися з Боснією і Герцеговиною в Сараєво. Основний і додатковий час завершилися з рахунком 1:1. Боснійці відкрили рахунок завдяки Раде Круничу, а на 53-й хвилині Наялл Макгінн зрівняв рахунок. У серії післяматчевих пенальті Північна Ірландія перемогла з рахунком 4:3[30]. У фіналі команда зіграла проти Словаччини. Словаки відкрили рахунок на 17-й хвилині завдяки Юраю Куцці. На 87-й хвилині Мілан Шкріньяр забив автогол, що дозволило північноірландцям зрівняти рахунок. Проте в додатковий час, на 110-й хвилині, Міхал Дюріш забив переможний м'яч, принісши перемогу 2:1 на користь Словаччини[31]. В підсумку Північна Ірландія вдруге поспіль зазнала невдачі у стикових матчах, після поразки від Швейцарії у відборі до чемпіонату світу 2018 року команда не змогла подолати останній бар'єр і в боротьбі за путівку на Євро-2020.

У розіграші Ліги націй 2020/21 років Північна Ірландія знову виступала в Лізі B. Команда зіграла в одній групі з Австрією, Норвегією та Румунією. Північноірландці набрали лише два очки завдяки двом нічиїм 1:1 із Румунією. Інші чотири зустрічі завершилися поразками. Збірна посіла останнє місце у групі та вибула до Ліги C[32].

Збірна Північної Ірландії перед грою проти Болгарії у відборі до чемпіонату світу 2022 року.

У відборі до чемпіонату світу 2022 року Північна Ірландія потрапила до групи разом зі Італією, Швейцарією, Болгарією та Литвою. Команда посіла третє місце, поступившись Швейцарії та Італії. Відставання від другого місця, яке давало право на участь у стикових матчах, становило сім очок. Таким чином, Північна Ірландія не змогла вийти до плей-оф і пропустила чемпіонат світу в Катарі[33].

У Лізі націй 2022/23 років збірна виступала в Лізі C. Вона посіла третє місце у своїй групі та не змогла повернутися до Ліги B. Після цього кваліфікація до чемпіонату Європи 2024 року стала для Північної Ірландії ще одним невдалим турніром. Команда завершила відбір на передостанньому місці у групі, здобувши три перемоги та зазнавши семи поразок. Після цього 8 грудня 2022 року Майкл О'Ніл знову став головним тренером збірної. О'Ніл уже працював зі збірною Північної Ірландії з грудня 2011 року по квітень 2020 року. Останнім місцем його роботи був «Сток Сіті», який він залишив влітку 2022 року[34].

У Лізі націй УЄФА 2024/25 років Північна Ірландія виступала в Лізі C. Команда виграла свою групу, здобувши три перемоги, дві нічиї та зазнавши однієї поразки в шести матчах. Перше місце дозволило північноірландцям піднятися до Ліги B у наступному розіграші турніру[35].

У кваліфікації до чемпіонату світу 2026 року збірна Північної Ірландії виступала в групі разом із Німеччиною та іншими суперниками. Команда завершила відбір на передостанньому місці, здобувши три перемоги та зазнавши трьох поразок. Тим не менш завдяки перемозі у своїй групі Ліги націй Північна Ірландія отримала можливість зіграти у стикових матчах за вихід на чемпіонат світу. У півфіналі плей-оф команда зустрілася з Італією на виїзді, але поступилася з рахунком 0:2. Ця поразка остаточно позбавила північноірландців шансів пробитися до фінальної частини чемпіонату світу 2026 року[36].

Результати

Чемпіонат світу

Чемпіонат світу Кваліфікація Тренер
Рік Раунд М І В Н П ГЗ ГП Склад І В Н П ГЗ ГП
Уругвай 1930 Не були членом ФІФА Не були членом ФІФА Комітет ІФА
Італія 1934
Франція 1938
Бразилія 1950 Не кваліфікувались 3 0 1 2 4 17
Швейцарія 1954 3 1 0 2 4 7 Пітер Догерті
Швеція 1958 1/4 фіналу 8 5 2 1 2 6 10 Склад 4 2 1 1 6 3
Чилі 1962 Не кваліфікувались 4 1 0 3 7 8
Англія 1966 6 3 2 1 9 5 Берті Пікок
Мексика 1970 4 2 1 1 7 3 Біллі Бінгем
ФРН 1974 6 1 3 2 5 6 Террі Ніл
Аргентина 1978 6 2 1 3 7 6 Денні Бланчфлауер
Іспанія 1982 2 груповий етап 9 5 1 3 1 5 7 Склад 8 3 3 2 6 3 Біллі Бінгем
Мексика 1986 Груповий етап 21 3 0 1 2 2 6 Склад 8 4 2 2 8 5
Італія 1990 Не кваліфікувались 8 2 1 5 6 12
США 1994 12 5 3 4 14 13
Франція 1998 10 1 4 5 6 10 Браян Гамільтон
Південна Корея Японія 2002 10 3 2 5 11 12 Семмі Макілрой
Німеччина 2006 10 2 3 5 10 18 Лоурі Санчес
ПАР 2010 10 4 3 3 13 9 Найджел Вортінгтон
Бразилія 2014 10 1 4 5 9 17 Майкл О'Нілл
Росія 2018 12 6 2 4 17 7
Катар 2022 8 2 3 3 6 7 Іен Бараклоф
Канада Мексика США 2026 7 3 0 4 7 8 Майкл О'Нілл
Марокко Португалія Іспанія 2030 В процесі
Саудівська Аравія 2034
Всього:3/22 1/4 фіналу 8 13 3 5 5 13 23 — 149 48 39 62 162 176 —

Чемпіонат Європи

Чемпіонат Європи Кваліфікація Тренер
Рік Раунд М І В Н П ГЗ ГП Склад І В Н П ГЗ ГП
Франція 1960 Не брали участь Не брали участь
Іспанія 1964 Не кваліфікувались 4 2 1 1 5 2 Берті Пікок
Італія 1968 6 1 1 4 2 8 Берті Пікок, Біллі Бінгем
Бельгія 1972 6 2 2 2 10 6 Біллі Бінгем, Террі Ніл
Соціалістична Федеративна Республіка Югославія 1976 6 3 0 3 8 5 Террі Ніл, Дейв Клементс
Італія 1980 8 4 1 3 8 14 Денні Бланчфлауер
Франція 1984 8 5 1 2 8 5 Біллі Бінгем
Західна Німеччина 1988 6 1 1 4 2 10
Швеція 1992 8 2 3 3 11 11
Англія 1996 10 5 2 3 20 15 Браян Гамільтон
Бельгія Нідерланди 2000 8 1 2 5 4 19 Лорі Макменемі
Португалія 2004 8 0 3 5 0 8 Семмі Макілрой
Австрія Швейцарія 2008 12 6 2 4 17 14 Лоурі Санчес, Найджел Вортінгтон
Польща Україна 2012 10 2 3 5 9 13 Найджел Вортінгтон
Франція 2016 1/8 фіналу 16 4 1 0 3 2 3 Склад 10 6 3 1 16 8 Майкл О'Нілл
Європа 2020 Не кваліфікувались 10 4 2 4 11 16 Майкл О'Нілл, Іен Бараклоф
Німеччина 2024 10 3 0 7 9 13 Майкл О'Нілл
Англія Шотландія Уельс Ірландія 2028 В процесі В процесі
Італія Туреччина 2032
Всього 1/8 фіналу 1/17 4 1 0 3 2 3 — 130 47 27 56 140 167 —

Ліга націй УЄФА

Ліга націй УЄФА Тренер
Сезон Ліга Група І В Н П ГЗ ГП +/- М
2018–19 B 3 4 0 0 4 2 7 Same position 24 Майкл О'Нілл
2020–21 B 1 6 0 2 4 4 11 Fall 32 Іен Бараклоф
2022–23 C 2 6 1 2 3 7 10 Same position 44 Іен Бараклоф
2024–25 C 3 6 3 2 1 11 3 Rise 36 Майкл О'Нілл
Всього 22 4 6 12 24 31 — 24 —

Гравці

Поточний склад

Заявка збірної на матчі Ліги націй 2026/27 проти Грузії (двічі), України та Угорщини у вересні-жовтні 2026 року[37]. Кількість матчів та голи вказані станом перед цими матчами[38].

№ Поз. Гравець Дата народження (вік) Ігри Голи Клуб
ВР Бейлі Пікок-Фаррелл 29 жовтня 1996 (29 років) 53 0 Англія Блекпул
ВР Пірс Чарльз 21 липня 2005 (21 рік) 12 0 Англія Квінз Парк Рейнджерс
ВР Конор Газард 5 березня 1998 (28 років) 11 0 Англія Віком Вондерерз
ЗХ Педді Макнейр 27 квітня 1995 (31 рік) 82 7 Англія Галл Сіті
ЗХ Деніел Баллард 22 вересня 1999 (27 років) 33 5 Англія Сандерленд
ЗХ Трей Г'юм 18 березня 2002 (24 роки) 31 1 Англія Сандерленд
ЗХ Сіарон Браун 14 січня 1998 (28 років) 30 0 Англія Оксфорд Юнайтед
ЗХ Броді Спенсер 6 травня 2004 (22 роки) 23 0 Англія Оксфорд Юнайтед
ЗХ Руері Макконвілл 1 травня 2005 (21 рік) 12 0 Англія Норвіч Сіті
ЗХ Оуен Тоул 15 лютого 1999 (27 років) 11 0 Англія Болтон Вондерерз
ЗХ Террі Девлін 6 листопада 2003 (22 роки) 6 0 Англія Портсмут
ЗХ Том Атчесон 22 вересня 2006 (20 років) 2 1 Англія Блекберн Роверз
ЗХ Майкл Форбс 29 квітня 2004 (22 роки) 1 0 Шотландія Данді Юнайтед
ПЗ Ші Чарльз 5 листопада 2003 (22 роки) 35 1 Англія Фулгем
ПЗ Айзек Прайс 26 вересня 2003 (23 роки) 32 10 Англія Вест-Бромвіч Альбіон
ПЗ Джордан Томпсон 3 січня 1997 (29 років) 30 0 Англія Престон Норт-Енд
ПЗ Ітан Гелбрейт 11 травня 2001 (25 років) 16 0 Англія Сток Сіті
ПЗ Джастін Девенні 11 жовтня 2003 (22 роки) 14 1 Англія Сток Сіті
ПЗ Джеймі Донлі 3 січня 2005 (21 рік) 10 2 Англія Лутон Таун
ПЗ Патрік Келлі 2 жовтня 2004 (22 роки) 4 1 Англія Барнслі
ПЗ Джеймі Макдоннелл 16 лютого 2004 (22 роки) 4 0 Англія Оксфорд Юнайтед
НП Джош Магенніс 15 травня 1990 (36 років) 89 12 Англія Стівенідж
НП Діон Чарльз 7 жовтня 1995 (31 рік) 33 4 Англія Блекпул
НП Пол Сміт 10 вересня 1997 (29 років) 25 2 Англія Квінз Парк Рейнджерс
НП Каллум Маршалл 28 листопада 2004 (21 рік) 16 0 Англія Лутон Таун
НП Кейдак О'Нілл 10 квітня 2008 (18 років) 2 0 Англія Арсенал (Лондон)
НП Кіран Моррісон 9 листопада 2006 (19 років) 1 0 Англія Шеффілд Венсдей
НП Брейден Грем 7 листопада 2007 (18 років) 0 0 Англія Евертон

Рекордсмени

Станом на 8 червня 2026 року

Найбільше матчів

Стівен Дейвіс є рекордсменом збірної, зігравши 140 матчів.
№ Гравець Ігор Голів Роки
1 Стівен Дейвіс 140 13 2005–2022
2 Пет Дженнінгс 119 0 1964–1986
3 Аарон Г'юз 112 1 1998–2018
4 Джонні Еванс 107 6 2006–2024
5 Девід Гілі 95 36 2000–2013
6 Мел Донагі 91 0 1980–1994
7 Кайл Лафферті 89 20 2006–2022
Джош Магенніс 89 12 2010–
9 Семмі Макілрой 88 5 1972–1986
Майк Тейлор 88 0 1999–2011

Найбільше голів

Девід Гілі є найкращим бомбардиром збірної за всю історію, забивши 36 голів.
№ Гравець Голів Ігор % Роки
1 Девід Гілі 36 95 0.38 2000–2013
2 Кайл Лафферті 20 89 0.22 2006–2022
3 Біллі Гіллеспі 13 25 0.52 1913–1932
Колін Кларк 13 38 0.34 1986–1993
Стівен Дейвіс 13 140 0.09 2005–2022
6 Джо Бембрік 12 11 1.09 1928–1940
Джиммі Квінн 12 46 0.26 1984–1995
Іейн Дауї 12 59 0.2 1990–1999
Джеррі Армстронг 12 63 0.19 1977–1986
Джош Магенніс 12 89 0.12 2010–

Найбільше «сухих» матчів

Пет Дженнінгс провів найбільше «сухих» матчів за збірну, не пропустивши у 45 іграх із 119.
№ Гравець «Сухих» матчів Ігор % Роки
1 Пет Дженнінгс 45 119 0.38 1964–1986
2 Майк Тейлор 34 88 0.39 1999–2011
3 Рой Керролл 18 45 0.4 1997–2017
Бейлі Пікок-Фаррелл 18 53 0.34 2018–
5 Майкл Макговерн 16 33 0.48 2010–2020
6 Томмі Райт 11 31 0.35 1989–1999
7 Алан Маннус 7 9 0.78 2004–2016
Конор Газард 7 11 0.64 2018–
9 Елайша Скотт 6 31 0.19 1920–1936
Джим Платт 6 23 0.26 1976–1986
Алан Феттіс 6 25 0.24 1991–1998

Найбільше ігор як капітан

№ Гравець Ігор як капітан Всього ігор Роки як капітан
1 Стівен Дейвіс 82 140 2006–2022
2 Аарон Г'юз 47 112 2002–2015
3 Денні Бланчфлауер 42 56 1954–1962
4 Террі Ніл 38 59 1963–1973
5 Мартін О'Нілл 33 64 1980–1984
6 Алан Макдональд 26 52 1990–1995
7 Стів Ломас 22 45 1997–2003
8 Аллан Гантер 19 53 1974–1979
Семмі Макілрой 19 88 1980–1986
10 Джон Макклелланд 17 53 1984–1990

Тренери

Тренерський та технічний штаб

Поточний головний тренер Майкл О'Нілл.

Станом на 31 серпня 2026

Посада Ім'я
Головний тренер Північна Ірландія Майкл О'Нілл
Помічник головного тренера Північна Ірландія Джиммі Ніколл
Тренер Ірландія Дермуд О'Керролл
Тренер воротарів Англія Тоні Кейг
Лікар збірної Північна Ірландія Девід Вайт
Головний фізіотерапевт Північна Ірландія Керолайн Вудс
Фізіотерапевт Північна Ірландія Даррен Макмастер
Фізіотерапевт Північна Ірландія Ніл Маккалоу
Фахівець зі спортивної науки Північна Ірландія Рікі Макканн

Список тренерів

Станом на 8 червня 2026.

Тренер Перший матч Останній матч І В Н П ГЗ ГП РГ В% Н% П%
Північна Ірландія Комітет ІФА 18 лютого 1882 (Англія Англія) 12 травня 1951 (Франція Франція) 177 29 27 121 200 568 –368 16.39% 15.25% 68.36%
Північна Ірландія Пітер Догерті 6 жовтня 1951 (Шотландія Шотландія) 9 травня 1962 (Нідерланди Нідерланди) 51 9 14 28 67 119 –52 17.65% 27.45% 54.90%
Північна Ірландія Берті Пікок 10 жовтня 1962 (Польща Польща) 12 квітня 1967 (Уельс Уельс) 28 11 4 13 46 54 –8 39.29% 14.29% 46.42%
Північна Ірландія Біллі Бінгем 21 жовтня 1967 (Шотландія Шотландія) 22 травня 1971 (Уельс Уельс) 20 8 3 9 24 22 +2 40.00% 15.00% 45.00%
Північна Ірландія Террі Ніл 22 вересня 1971 (СРСР СРСР) 30 жовтня 1974 (Швеція Швеція) 20 6 6 8 16 18 –2 30.00% 30.00% 40.00%
Північна Ірландія Дейв Клементс 16 квітня 1975 (Югославія Югославія) 14 травня 1976 (Уельс Уельс) 11 3 2 6 7 15 –8 27.27% 18.18% 54.55%
Північна Ірландія Денні Бланчфлауер 13 жовтня 1976 (Нідерланди Нідерланди) 21 листопада 1979 (Ірландія Ірландія) 24 6 5 13 19 38 –19 25.00% 20.83% 54.17%
Північна Ірландія Біллі Бінгем 26 березня 1980 (Ізраїль Ізраїль) 17 листопада 1993 (Ірландія Ірландія) 98 32 31 35 91 107 –16 32.65% 31.64% 35.71%
Північна Ірландія Браян Гамільтон 23 березня 1994 (Румунія Румунія) 11 жовтня 1997 (Португалія Португалія) 31 8 8 15 34 41 –7 25.81% 25.81% 48.38%
Англія Лорі Макменемі 25 березня 1998 (Словаччина Словаччина) 9 жовтня 1999 (Фінляндія Фінляндія) 14 4 3 7 9 25 –16 28.57% 21.43% 50.00%
Північна Ірландія Семмі Макілрой 23 лютого 2000 (Люксембург Люксембург) 11 жовтня 2003 (Греція Греція) 29 5 7 17 19 40 –21 17.24% 24.14% 58.62%
Північна Ірландія Лоурі Санчес 18 лютого 2004 (Норвегія Норвегія) 28 березня 2007 (Швеція Швеція) 32 11 10 11 35 42 –7 34.38% 31.24% 34.38%
Північна Ірландія Найджел Вортінгтон 22 серпня 2007 (Ліхтенштейн Ліхтенштейн) 11 жовтня 2011 (Італія Італія) 41 9 10 22 35 55 –20 21.95% 24.39% 53.66%
Північна Ірландія Майкл О'Нілл 29 лютого 2012 (Норвегія Норвегія) 19 листопада 2019 (Німеччина Німеччина) 72 26 18 28 75 83 –8 36.11% 25.00% 38.89%
Англія Іен Бараклоф 4 вересня 2020 (Румунія Румунія) 27 вересня 2022 (Греція Греція) 28 6 8 14 27 36 –9 21.43% 28.57% 50.00%
Північна Ірландія Майкл О'Нілл 23 березня 2023 (Сан-Марино Сан-Марино) 34 13 5 16 39 42 –3 38.24% 14.71% 47.06%
Всього 710 186 161 363 743 1305 –562 26.20% 22.68% 51.13%

Кольори та емблема

Гімн і прапор

На відміну від Шотландії та Уельсу, Північна Ірландія не має офіційно визнаного окремого гімну, який однозначно представляв би країну. Пісня «Londonderry Air» використовується як гімн деякими спортивними організаціями, зокрема під час виступів Північної Ірландії на Іграх Співдружності. Водночас збірна Північної Ірландії з футболу традиційно використовує державний гімн Великої Британії «God Save the King».

Північна Ірландія також не має окремого офіційного прапора. Футбольна збірна використовує Ольстерський прапор, який неофіційно та за замовчуванням використовується як один із символів Північної Ірландії. Використання цього прапора, як і питання національних символів Північної Ірландії, має складний історичний та політичний контекст[39].

Емблема

Перший логотип Збірної Ірландії.

Історично символіка збірної була тісно пов'язана із загальноірландською футбольною традицією. Принаймні до 1946 року на футболках використовувалася кельтська хрестоподібна емблема з арфою в центрі, традиційним символом Ірландії.

У 1946—1951 роках збірна тимчасово використовувала білий щит із трьома трилисниками. Зміна емблеми, ймовірно, була пов'язана з необхідністю відрізнити команду від збірної, яку представляла Футбольна асоціація Ірландії, оскільки обидві команди використовували подібну ірландську символіку[40].

Починаючи з 1957 року збірна використовує емблему Ірландської футбольної асоціації. Її основним елементом є синій кельтський хрест із золотистим обрамленням та трилисниками на кінцях його рамен. Загальний дизайн емблеми протягом наступних десятиліть залишався відносно стабільним. Винятком став 1977 рік, коли збірна виступала у формі без традиційної емблеми, натомість використовуючи в центрі футболки велику стилізовану кельтську хрестоподібну композицію[41].

Кольори та форма

Традиційна форма збірної.
Виробник Роки
Англія Umbro 		1975–1977
ФРН Adidas 		1977–1990
Англія Umbro 		1990–1994
Японія Asics 		1994–1998
Бельгія Olympic Sportswear 		1998–1999
Бельгія Patrick 		1999–2004
Англія Umbro 		2004–2012
Німеччина Adidas 		2012–

З самого початку збірна Ірландії використовувала різноманітні кольори, включаючи зелений, білий та синій[42]. Першими кольорами були сині футболки та білі труси[43]. Саме синій колір Святого Патріка став усталеним кольором збрної з часів до Першої світової війни до вересня 1931 року. Цей колір був національним кольором Ірландії з часів нормандської епохи та використовувався кількома іншими ірландськими спортивними командами[44][45]. У 1931 році футболки були змінені на зелені, колір яких досі носить сучасна команда Північної Ірландії. Офіційною причиною зміни було уникнення зіткнення з Шотландією, яка також використовувала синій колір[46].

Після утворення окремої збірної Ірландської Вільної держави та згодом Ірландської Республіки обидві команди тривалий час використовували переважно зелену форму, що іноді створювало труднощі з розрізненням команд. Традиційна домашня форма Північної Ірландії складається із зеленої футболки, білих шортів та зелених гетрів. Гостьова форма зазвичай є переважно білою та може містити зелені елементи[47].

У сучасних комплектах форми поряд із традиційним зеленим дедалі частіше використовується темно-синій колір. Його застосовують як у домашній, так і в гостьовій формі, зокрема у вигляді вставок на плечах і боках футболки, декоративних смуг та інших елементів дизайну[48].

Домашня

1922-1930
1931-1946
1946-1952
1953–1954
1954-1957
1957-1965
1965-1974
1974-1976
1976–1977
1977
1977-1980
1980-1982
1986–1990
1996-98
2010-12
2014-2015
2015–2016
2016–2018
2018-2020
2020-2022
2022-2024
2024–2025
2025–

Виїзна

1922-1930
1958
1982
1986
1995-98
2014-2015
2015
2016-2018
2018-2020
2020-2022
2022-2024
2024–2026
2026–

Рейтинг ФІФА

Рейтинг ФІФА з роком
Рік 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008
Рейтинг 39 45 45 64 93 86 84 93 88 103 122 107 103 48 32 52
Рік 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021 2022 2023 2024
Рейтинг 40 43 88 96 89 48 30 32 24 35 36 45 54 59 72 71

Друга збірна

Крім головної команди існує також друга збірна (Північна Ірландія-Б), резерв основної команди. В офіційних змаганнях друга збірна участі не бере і проводить тільки товариські матчі, як правило, також з другими командами збірних інших країн.

Примітки

  1. ↑ а б FIFA/Coca-Cola Men's World Ranking. FIFA. 20 липня 2026. Процитовано 20 липня 2026.
  2. ↑ British Home Championship 1884-1899. www.rsssf.org. Процитовано 17 вересня 2026.
  3. ↑ Hayes, Dean (2006). Northern Ireland (вид. 1st). Belfast: Appletree Press, Limited. ISBN 9780862818746. Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 8 серпня 2013.
  4. ↑ Byrne, Peter (1996). Football Association of Ireland: 75 years. Dublin: Sportsworld. с. 22. ISBN 1-900110-06-7.
  5. ↑ Byrne, Peter (1996). Football Association of Ireland: 75 years. Dublin: Sportsworld. с. 45. ISBN 1-900110-06-7.
  6. ↑ Ryan, Sean (1997). The Boys in Green: the FAI international story. Edinburgh: Mainstream Publishing. с. 34. ISBN 1-85158-939-2.
  7. ↑ Byrne, Peter (1996). Football Association of Ireland: 75 years. Dublin: Sportsworld. с. 59. ISBN 1-900110-06-7.
  8. ↑ Ryan, Sean (1997). The Boys in Green: the FAI international story. Edinburgh: Mainstream Publishing. с. 31. ISBN 1-85158-939-2.
  9. ↑ Dual Internationalists. Northern Ireland Footballing Greats. 23 жовтня 2006. Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 23 січня 2008.
  10. ↑ Disputed Internationals. Northern Ireland's Footballing Greats. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 23 січня 2008.
  11. ↑ Fulton, Gareth (2005). Northern Catholic fans of Republic of Ireland soccer. У Alan Bairner (ред.). Sport and the Irish: Histories, Identities, Issues. Dublin: UCD Press. с. 145. ISBN 1-904558-33-X.
  12. ↑ Players Appearing for Two or More Countries [Архівовано 3 August 2008 у Wayback Machine.]
  13. ↑ What F.I.F.A. Really Said. The Irish Times. 26 квітня 1951. с. 3.
  14. ↑ Byrne, Peter (1996). Football Association of Ireland: 75 years. Dublin: Sportsworld. с. 68. ISBN 1-900110-06-7.
  15. ↑ FAI History 1930−1959. Football Association of Ireland. Архів оригіналу за 12 грудня 2017. Процитовано 22 травня 2015.
  16. ↑ Fulton, Gareth (2005). Northern Catholic fans of Republic of Ireland soccer. У Alan Bairner (ред.). Sport and the Irish: Histories, Identities, Issues. Dublin: UCD Press. с. 146. ISBN 1-904558-33-X.
  17. ↑ Down Memory Lane: Battle of Belfast was far from a golden moment – International, Football. Belfasttelegraph.co.uk. Процитовано 11 червня 2012.(англ.)
  18. ↑ FIFA Fact Sheet: History of the FIFA World Cup (TM) Preliminary Competition (PDF). FIFA. 2010. Архів оригіналу (PDF) за 14 червня 2010. Процитовано 9 червня 2010.(англ.)
  19. ↑ Whiteside, 2007, p. 116
  20. ↑ Record-breaking Northern Irish striker. culturenorthernireland.org. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 20 квітня 2012.
  21. ↑ Whiteside, Norman (2007). Determined. Headline Publishing Group. с. 129. ISBN 978-0-7553-1598-7.
  22. ↑ Whiteside, Norman (2007). Determined. Headline Publishing Group. с. 135. ISBN 978-0-7553-1598-7.
  23. ↑ How Northern Ireland qualified for their last World Cup in 1986. Guardian. 9 листопада 2017. Процитовано 13 лютого 2024.
  24. ↑ Sebastiano, Vernazza. Occhio a Healy, uno che sa come segnare alle grandi. archiviostorico.gazzetta.it (італ.). Процитовано 17 вересня 2026.
  25. ↑ Eriksson sempre più nella bufera la sua Inghilterra sconfitta a Belfast - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it (італ.). Процитовано 17 вересня 2026.
  26. ↑ Gazzetta dello sport - Qualificazioni Europei 2008 - Gruppo F. www.gazzetta.it. Процитовано 17 вересня 2026.
  27. ↑ Northern Ireland 3 Greece 1. BBC Sport. 8 жовтня 2015. Архів оригіналу за 11 жовтня 2015. Процитовано 28 жовтня 2015. At the tournament, the Northern Ireland fans made the famous chant ‘Will Grigg’s on fire’ famous
  28. ↑ Nord Irlanda e Portogallo qualificate. Germania: festa rinviata. La Gazzetta dello Sport - Tutto il rosa della vita (італ.). 2015. Процитовано 17 вересня 2026.
  29. ↑ Jackson, Lyle (16 червня 2016). Ukraine 0, Northern Ireland 2. BBC Sport. Архів оригіналу за 16 червня 2016. Процитовано 16 червня 2016.
  30. ↑ Степаненко, Микола. Північна Ірландія і Словаччина розіграють путівку на Євро-2020 по шляху B. СПОРТ.UA (укр.). Процитовано 17 вересня 2026.
  31. ↑ Шаховець, Денис. Північна Ірландія – Словаччина – 1:2. Відео голів та огляд матчу. СПОРТ.UA (укр.). Процитовано 17 вересня 2026.
  32. ↑ Клепач, Володимир. Ліга B. Австрія, Чехія, Угорщина та Уельс підвищилися в класі. СПОРТ.UA (укр.). Процитовано 17 вересня 2026.
  33. ↑ Дідух, Олег. Група C. Швейцарія їде на ЧС, Італія вирушає до плей-оф. СПОРТ.UA (укр.). Процитовано 17 вересня 2026.
  34. ↑ Агарков, Данііл. ОФІЦІЙНО. Майкл О'Ніл став головним тренером збірної Північної Ірландії. СПОРТ.UA (укр.). Процитовано 17 вересня 2026.
  35. ↑ Распутін, Іван. Північна Ірландія вийшла в дивізіон В. Болгарія буде боротись за підвищення. СПОРТ.UA (укр.). Процитовано 17 вересня 2026.
  36. ↑ Італія розбила "автобус" Північної Ірландії та перетворила свист трибун на захоплення: плей-офф ЧС-2026. Football24 (укр.). 26 березня 2026. Процитовано 17 вересня 2026.
  37. ↑ Northern Ireland squad for UNL quadruple header named. Irish Football Association. 15 вересня 2026. Процитовано 15 вересня 2026.
  38. ↑ Most Northern Ireland Caps - EU-Football.info. eu-football.info. Архів оригіналу за 23 липня 2020. Процитовано 9 червня 2022.
  39. ↑ Flag of Northern Ireland | Meaning, Colors & History | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 18 вересня 2026.
  40. ↑ Northern Ireland 1946-1960 - Historical Football Kits. www.historicalkits.co.uk. Процитовано 18 вересня 2026.
  41. ↑ Northern Ireland 1961-1979 - Historical Football Kits. www.historicalkits.co.uk. Процитовано 18 вересня 2026.
  42. ↑ Ireland 1882-1921 - Historical Football Kits. www.historicalkits.co.uk. Процитовано 18 вересня 2026.
  43. ↑ Garnham, N: Association Football and society in pre-partition Ireland, page 140. Ulster Historical Foundation, 2004
  44. ↑ When we wore blue. ourweecountry.co.uk. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 23 січня 2008.
  45. ↑ Brodie, Malcolm; Billy Kennedy (2005). The IFA 125 years...the history. Edenderry print limited. с. 108. (IFA info [Архівовано 11 March 2007 у Wayback Machine.])
  46. ↑ Hayes, Dean (2005). Jean Brown (ред.). Northern Ireland: International Football Facts. Appletree. с. 6. ISBN 0-86281-874-5.
  47. ↑ Northern Ireland 2010 - 2019 - Historical Football Kits. www.historicalkits.co.uk. Процитовано 18 вересня 2026.
  48. ↑ Northern Ireland 1980-1999 - Historical Football Kits. www.historicalkits.co.uk. Процитовано 18 вересня 2026.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).