YaChudo

Замулинці

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

село Замулинці
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Коломийський район
Тер. громада Матеївецька сільська громада
Код КАТОТТГ UA26080110060048171 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засноване 1604
Населення 978
Площа 7,98 км²
Густота населення 122,56 осіб/км²
Поштовий індекс 78292
Телефонний код +380 03433
Географічні дані
Географічні координати 48°29′10″ пн. ш. 25°12′49″ сх. д. / 48.48611° пн. ш. 25.21361° сх. д.
Водойми Прут, Рудка
Місцева влада
Адреса ради 78267, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, с. Матеївці, вул. Відродження, 10
Карта
Замулинці. Карта розташування: Україна
Замулинці
Замулинці
Замулинці. Карта розташування: Івано-Франківська область
Замулинці
Замулинці
Мапа
Мапа

CMNS: Замулинці у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Заму́линці — село в Україні, у Матеївецькій сільській громаді Коломийського району Івано-Франківської області.

Назва

Назва походить від річки Прут, яка тут часто розливалась, змінюючи русло і замулювала берег.

Географія

Через село тече річка Рудка, ліва притока Пруту.

Історія

З початку існування

Замулинці — старе село, відоме з 1561 р. (за іншими даними, з 1604 р.).

Польська/Австрійська влада

У XVII—XVIII ст. село належало князям Яблоновським гербу Прус ІІІ. Зокрема, князь Юзеф Александер Яблоновський отримав від короля право доживоття на село для своєї другої дружини княжни Воронецької[1].

Наприкінці XVIII ст., після першого поділу Польщі, маєтності тут придбав львівський політик і адвокат Юзеф Дзешковський (Jozef Dzeirzkowski). Його племінник, публіцист і літератор та повний тезка Юзеф Дзешковський (1807—1865) жив у Замулинцях після листопадового повстання 1831 р.

У 1848 році по всій підавстрійській Україні в селах клали хрести в честь скасування кріпацтва (рабства) для українців, у Замулинцях також були встановлені хрести, але за радянської доби більшу частину з них знищили.

У селі діяли товариства «Січ» та «Сокіл»[2].

Католицька каплиця в Замулинцях 1907 рік.

Перша світова війна

15 вересня 1914 року в село прийшла російська імперська армія, але так само швидко Австрія відбила росіян, й ще так 2-3 рази село переходило під владу то росіян, то австрійців. Бойові дії у селі не відбувалися, але по-інший берег Пруту постійно було чутно постріли та вибухи. Селяни брали участь в війні, доєднувались до лав Українських Січових Стрільців. При відступі російської армії солдати спалили млин[2].

Нацистська окупація

Орієнтовно 27 червня-1 липня 1941 року Замулинці зайняли війська вермахту, які заїхали в село на мотоциклах.

30 червня 1941 року в Замулинцях особисто побував офіцер батальйону «Нахтіґаль» та командир УПА-Захід Олександр Луцький[3].

На місці теперішнього ФАПу був німецький поліцейський відділок.

Відновлення радянської окупації

Влітку 1944 року на територію села ввійшла червона армія, розпочалася мобілізація, був створений винищувальний батальйон-«стрибки».

Командиром станиці «стрибків» був Бойчук Михайло, уродженець села Дебеславці.

У 1945 році в рамках обміну населенням між Польщею та СРСР до Замулинець прибули українці з Перемишльщини.

У 1947 році в селі заснувався колгосп «Перемога», до котрого увійшло 30 одноосібних господарств, орної землі було 140га. Головою був Семенчук Матвій. Відносини між керівництвом та колгоспниками були дуже напруженими[4].

Радянський терор

7 липня 1941 року по звинуваченню за зв'язки з ОУН та збором інформації про радянські військові об'єкти у місті Городенка (хоча жодних доказів нема) був розстріляний у Києві уродженець Замулинець Луканюк Дмитро Ілліч[5][6].

28 серпня 1945 року «стрибки» з командиром Бойчуком Михайлом пограбували господарство Дмитерка Степана[7].

У грудні 1946 року гарнізон ЧА з села Хімчин перейшов на Замулинці, проводив перешуки, при цьому солдати знущались з селян та нищили майно (побиті господарі — Костюк Дмитро, Юзюк Петро, Селезінка Марія)[8].

Діяльність ОУН та УПА

У селі діяла станиця ОУН, яка входила до кущового проводу ОУН, Коломийського району, надрайону, округу ОУН.

З 1943 —1944 років в селі почали активізуватися бойові групи ОУН.

В серпні 1944 року через Замулинці проходив курінь УПА «Гайдамаки», курінний Гах Дмитро Миколайович-«Скуба»[9].

У 1945—1947 роках на свята члени ОУН вивішували синьо-жовті стяги та розклеювали пропагандивні листівки.

Існувала криївка[10].

8 березня в середині 1940-х років невідомі вбили у лузі на території Замулинець 8 жінок. Існує 2 версії щодо цього випадку: діяльність Служби безпеки ОУН, або спецгруп НКВД-МГБ-МВД[11].

21 вересня 1947 року боївка ОУН спалила колгосп[12].

Згідно з польських джерел, українські націоналісти у квітні 1944 вбили у Замулинцях 15 поляків[13].

Спецгрупи НКВД-МГБ-МВД

На 1946 рік відомо, що у Замулинцях та у сусідніх селах оперувала група Коломийського районного відділу УМВД під командою відділкового міліції Мироняка Павла. Складалася група з 10 осіб (не рахуючи командира); 2 співробітники МВД, решту завербовані «стрибки». За озброєння мала 2 кулемети Дехтярьова, 2 СВТ, кріси та автомати[14][15]. Але найбільше всеж таки селом оперували солдати ЧА з гарнізонів та члени винищувального батальйону[16][17][18].

Повстанці з Замулинець

Гуменюк Ганна Іванівна («Доля») 1926-†????, членкиня ОУН, зв'язкова ОУН;

Гуменюк Михайло Петрович (псевдо не відоме) 01.01.1924-†17.07.2012, референт пропаганди кущового проводу ОУН(?), боєць УНС, боєць СКВ;

Гуменюк Ілля Степанович (псевдо не відоме) 1921-†09.06.1943, член ОУН;

Докаль Катерина Дмитрівна («Зірка») 1926-†????, зв'язкова ОУН;

Дем'янчук Степан Петрович (псевдо не відоме) 1923-†????, член ОУН;

Жолобайло Микола Якович (псевдо не відоме) 1921-†????, член ОУН;

Лизанчук Михайло Йосипович (псевдо не відоме) 1918-†????, член ОУН;

Лизанчук Степан Олексійович (псевдо не відоме) 1919-†????, член ОУН.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[19]:

Мова Кількість Відсоток
українська 975 99,7 %
російська 1 0,10 %
польська 1 0,1 %
румунська 1 0,1 %
Усього 978 100 %

Школа

У 1875 році почала діяти школа, де навчалося 90 учнів.

У 1906 році школа стала двокласною, навчання велося українською мовою. Директором був Кукурудз.

Викладалися такі придмети:

  • Обичаї;
  • Пильність в читанню;
  • В писанню;
  • В язиці польськім;
  • В язиці рускім (українським);
  • Загальний поступ;
  • В рахунках;
  • В відомостях з історії і природи;
  • В рисунках;
  • В співі;
  • В гімнастиці
  • Зверхній порядок.

У 1920-х роках навчання велося польською.

За нацистської окупації школа також діяла, з 1944 року школа стала семикласною, згодом восьмикласною.

Церква

Храм Перенесення мощей Св. Миколая 1839 р. — пам'ятка архітектури місцевого значення № 808[20]. Настоятель — митр. прот. Василь Пятничук. У липні 2016 р. перейшла з-під юрисдикції УАПЦ в УПЦ КП[21].

Уродженці села

  • Пейзаж
    Пейзаж
  • Школа
    Школа
  • Активісти та патріоти села Замулинці
    Активісти та патріоти села Замулинці

Джерела

Примітки

  1. ↑ Бонецький, Адам (1905). Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich [Польські герби: історична та генеалогічна інформація про шляхетні родини]. Частина 1 (польська) . Т. 8. Варшава: Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze. с. 114.
  2. ↑ а б Волощук, Михайло (2024). Історія покутського села Замулинці. Київ: Аграрна наука. с. 21—24. ISBN 9789665406280.
  3. ↑ Волощук, Михайло (2024). Історія покутського села Замулинці. Київ: Аграрна наука. с. 37. ISBN 9789665406280.
  4. ↑ Архів ЦДВР (Львів), ф. 9, арк. 1-32. Копія. Машинопис.
  5. ↑ НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК РЕПРЕСОВАНИХ
  6. ↑ Архівна справа 15539-П.
  7. ↑ Архів ЦДВР (Львів), ф. 9, арк. 1-6. Оригінал. Машинопис.
  8. ↑ ГДА СБУ, Ф 13, спр. 376, т. 82, арк. 108-119. Оригінал. Машинопис.
  9. ↑ Андрусяк, Михайло (2005). Брати вогню. Коломия: Вік. с. 99—100. ISBN 9789665502067.
  10. ↑ Волощук М. Історія покутського села Замулинці. — Київ, Аграрна наука, 2024. — С. 83.
  11. ↑ Волощук М. Історія покутського села Замулинці. — Київ: Аграрна наука, 2024. — С. 60—61.
  12. ↑ Цей день в історії УПА — 21 вересня
  13. ↑ Komański, Henryk; Siekierka, Szczepan; Eugeniusz, Różański (2008). Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w Województwie Stanisławowskim 1939–1946 (польська) . Вроцлав: ALTA 2. с. 255. ISBN 978-83-85865-13-1. OCLC 261139661.
  14. ↑ ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 58. — Арк. 230-245.
  15. ↑ КОЛОМИЙСЬКА ОКРУГА ОУН: Літопис УПА. Нова серія. Том 26. С. 85.
  16. ↑ ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 82. — Арк. 108-119.
  17. ↑ Там само. Арк 146-168.
  18. ↑ КОЛОМИЙСЬКА ОКРУГА ОУН: Літопис УПА. Нова серія. Том 25. С. 55—96—108.
  19. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  20. ↑ Церква Перенесення Мощів Св. Миколи. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 28 липня 2016.
  21. ↑ 11 автокефальних церков на Коломийщині перейшли до Київського патріархату. Архів оригіналу за 1 листопада 2016. Процитовано 28 липня 2016.

·

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).