YaChudo

Закінчення

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Закінчення (значення).

Закі́нчення, або фле́ксія[1], флексійна морфема [2](лат. flexio — «згинання»; англ. flexion), — словозмінний афікс, що виражає у формах слова граматичні значення відмінка, роду, числа, особи, часу і способу, а також синтаксичне (реляційне) значення, тобто відношення слова до інших слів у реченні та словосполученні.[3] Відсутність звукового закінчення заведено називати нульовим закінченням.

Історія терміна

Термін «флексія» належить Фрідріхові Шлегелю: 1808 року він позначав ним явища граматичних чергувань, [3]першим вжив термін в українському мовознавстві П.Залозний 1906р.[2]

Згодом термін набув значення словозмінного афікса. Паралельний термін «закінчення», як вважають, уперше вжив Яків Головацький (1849) у формі «законченіє» і з дещо іншим значенням.[3]

Властивості

Закінчення завершує морфологічне оформлення слова й робить його формою, готовою до вживання в реченні. Як показник граматичного значення воно протиставляється основі — носієві лексичного значення. Закінчення виділяють, відокремлюючи від основи: хат-а, садк-ом, радісн-их, пиш-уть. Сукупність закінчень утворює словозмінну парадигму слова й показує, до якого типу відмінювання чи дієвідмінювання воно належить.[3]

На відміну від суфікса, закінчення може виражати синтаксичні зв'язки й відношення. У похідних словах суфікс зазвичай стоїть перед закінченням: барв-ист-ий, барв-ист-ого, барв-ист-ому, де -ий, -ого, -ому — закінчення, а -ист- — суфікс.[3]

Як правило, закінчення займає кінцеву позицію в слові, але після нього можуть стояти постфікси -ся (-сь), -сь: пиш-еть-ся, як-ого-сь. Закінчення буває вираженим однією чи кількома фонемами або нульовим: поступ-∅ і поступ-у. Одне закінчення може одночасно виражати кілька граматичних значень: -а в слові ясен-а вказує на відмінок, число й рід.[3]

Іноді закінчення виконує роль словотвірного афікса — зокрема, коли прикметник переходить в іменник: учен-ий, чергов-ий. Закінчення може походити від службових слів чи займенників: у формах читати-му, читати-меш, читати-ме закінчення пов'язані з давніми особовими формами допоміжного дієслова яти.[3]

Синтаксична (релятивна) функція

Закінчення, за допомогою якого слова пов'язуються у словосполученні та реченні, називають також синтаксичною, або релятивною, морфемою: висок-ий дуб, але висок-а сосна.[4] Закінчення, яке водночас виконує кілька функцій — формотворчу, релятивну та словозмінну, — називають поліфункціональним.[5]

Незмінювані слова

Незмінювані слова не мають закінчень. До незмінюваних слів належать:

1) незмінні іменники іншомовного походження (таксі, кіно тощо);

2) прислівники;

3) дієприслівники;

4) числівники;

5) неозначена форма дієслова (говорити, купатись, танцювати);

6) абревіатури (ООН, МЗС);

7) службові частини мови (прийменник, сполучник, частка);

8) вигуки.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Флексія // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ а б is.muni.cz (PDF) https://is.muni.cz/el/1421/podzim2009/UJA204/Zakincennja__interf__afiksoj__unifix.pdf. Процитовано 9 жовтня 2026. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. ↑ а б в г д е ж Вихованець І. Р. (2004). Флексія. У Русанівський В. М., Тараненко О. О., Зяблюк М. П. та ін. (ред.). Українська мова : енциклопедія (вид. 2-ге вид., випр. і доп.). К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана. с. 759—760. ISBN 966-7492-19-1. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка); Явне використання «та ін.» у: |editor= (довідка)
  4. ↑ Вакарюк Л. О., Панцьо С. Є. (2007). Український словотвір у термінах : словник-довідник. Тернопіль: Джура. с. 86—87.
  5. ↑ Вакарюк Л. О., Панцьо С. Є. (2007). Український словотвір у термінах : словник-довідник. Тернопіль: Джура. с. 61—62.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).