YaChudo

Жураки

Переглядів: 0. Оновлено 25.10.2026.

село Жураки
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Івано-Франківський район
Тер. громада Богородчанська селищна громада
Код КАТОТТГ UA26040030080052621 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка Облікова картка 
Основні дані
Перша згадка 1441 (585 років)
Колишня назва Джураки
Населення ▲ 1932[1] (01.01.2025)
Площа 18,038 км²
Густота населення 107,1 осіб/км²
Поштовий індекс 77751
Телефонний код +380 3471
Катойконіми журáчанин, журáчанка, журáчани
Географічні дані
Географічні координати 48°44′19″ пн. ш. 24°29′10″ сх. д. / 48.73861° пн. ш. 24.48611° сх. д.
Середня висота
над рівнем моря 		375[2] м
Водойми рр. Великий Лукавець, Бистриця-Солотвинська, Раковець
Місцева влада
Адреса ради 77751, Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, с. Жураки, вул. Січових Стрільців, 43
Староста Дрогомирецький Іван Петрович[3]
Карта
Жураки. Карта розташування: Україна
Жураки
Жураки
Жураки. Карта розташування: Івано-Франківська область
Жураки
Жураки
Мапа
Мапа

CMNS: Жураки у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Журáки — село в Україні, у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. Входить до складу Богородчанської селищної громади. Населення складає ▲ 1932 осіб.

Географічні відомості

Розташоване на обох берегах річки Бистриця-Солотвинська[4].

Селом протікають річки Великий Лукавець, Бистриця-Солотвинська та Раковець.

Поблизу села височіє Лéйбова Гора. Тут побудований відпочинково розважальний комплекс «Лейбова Гора». На його території встановлено бронзові пам'ятники Янушу Лейбі, якому колись належала тут земля, та козі, яка повинна символізувати тих, хто «любить водити козу»[5][6].

Історія

Жураки на мапі Фрідріха фон Міга 1779—1783 рр. (лат. Zurakiкод: lat підвищено до кода: la )

Згадується 30 січня 1441 року у книгах галицького суду щодо справ про спадкові володіння[7].

Давня назва — Джураки.

Давня назва виникла в результаті трансонімізації однозвучного групового антропоніма Джурак — найменування родини за іменем батька чи родоначальника, яка започаткувала село. Десь із XVI ст. ойконім почав уживатися в формі Жураки, що асоціюється з давньою особовою назвою Журакъ. Заміна ця відбулася, на думку М. Л. Худаша, не без впливу дієслова журитися. Д. Г. Бучко, окрім відантропонімного походження назви села, припускає її утворення семантичним способом від апелятива жураки, тобто, «попелища», «тліючий попіл»[8][5].

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква) і млин, 1 лан (близько 25 га) оброблюваної землі орендував Федор та ще 2 лани (50 га) — Стець[9].

Королівська люстрація 1565 року в селі перерахувала по іменах і прізвищах чотирьох власників стад худоби[10].

Церква Успіння Пр. Богородиці

Найдавніші згадки про церкву в селі походять з 1578 року. Попередня дерев'яна церква позначена на карті з 1783 року приблизно в цьому ж місці, що й теперішня.

Існуюча дерев'яна церква Успення, зведена 1846 і освячена 1848 року. Дату будівництва засвідчує вирізьблений на надпоріжнику напис «Anno domini 1846». Пізніше була розширена розбудовою бабинця. Форма верху церкви, ймовірно, була змінена.

Іконостас з 1877 року роботи майстра Михайла Писарчука з Росільної.

Дерев'яна дзвіниця збереглася з південного заходу від церкви[11].

Населення

У 1890 році населення складало 1628 осіб, з них 1483 греко-католики, 23 римо-католики, 157 юдеїв; всі національності української[12].

Станом на 1 січня 1939 року, населення складало 2240 осіб, з них 1900 українців, 10 поляків, 270 латинників, 40 євреїв та 20 німців й інших[13].

Згідно з німецьким переписом населення під час Другої світової війни 1-го березня 1943 року, населення становило 1894 осіб[14].

За даними «Історії міст і сіл УРСР» (1971), населення складало 1856 осіб[15].

За даними перепису населення УРСР 1989 року, наявне населення складало 1 840 осіб: чоловіків — 856, жінок — 984; постійне населення складало 1 850 осіб: чоловіків — 859, жінок — 991[16].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису України 2001 року[17]
Мова Кількість Відсоток
українська 1901 99.90 %
російська 2 0.11 %
Усього 1903 100 %

Уродженці

  • Вітвицький Микола (нар. 1780 — пом. 1853) — бджоляр, винахідник багатоповерхового дзвоноподібного вулика.
  • Жлудько Віра (нар. 1964*) — українська художниця декоративно-ужиткового мистецтва і педагог.

Примітки

  1. ↑ Про громаду. bogo-rada.gov.ua. Богородчанська селищна рада. Процитовано 25 листопада 2025.
  2. ↑ weather.in.ua
  3. ↑ Старостинські округи. bogo-rada.gov.ua. Богородчанська селищна рада. Процитовано 25 листопада 2025.
  4. ↑ У кадастрі земельних ділянок на обох берегах річки адреси приписані на с. Жураки kadastr.live [Архівовано 2023-05-23 у Wayback Machine.]
  5. ↑ а б Габорак, М. М. (2013). Топонімія Покуття та деяких прилеглих територій. Етимологічний словник‑довідник (PDF). Івано‑Франківськ: Місто НВ. с. 267, 451. ISBN 978-966-428-321-9. Процитовано 25 листопада 2025.
  6. ↑ Унікальний пам’ятник Янушу Лейбі на "Лейбовій горі" – на успіх і поповнення в сім’ї. kurs.if.ua. Курс. 8 листопада 2014. Процитовано 25 листопада 2025.
  7. ↑ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.93, № 914. Архів оригіналу за 24 грудня 2015. Процитовано 24 грудня 2015.
  8. ↑ Габорак, М. М. (2014). Назви населених пунктів Івано-Франківщини. Етимологічний словник-довідник (PDF). Івано‑Франківськ: Місто НВ. с. 116—117. ISBN 978-966-428-350-9. Процитовано 25 листопада 2025.
  9. ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 169 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  10. ↑ М. Грушевський. Жерела до істориї України-Руси, т. І [Архівовано 11 липня 2021 у Wayback Machine.] — Львів, НТШ, 1895. — с. 72.
  11. ↑ Громик В., Слободян В. / Дерев'яні церкви Івано-Франківської області. — Львів, 2016. — С. 22.
  12. ↑ Żuraki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 856. (пол.)
  13. ↑ Кубійович, В. М. (1983). Етнічні групи південнозахідньої України (Галичини) на 1. 1. 1939. Національна статистика Галичини (PDF). Вісбаден. с. 53. ISBN 3-447-02376-7. Процитовано 25 листопада 2025.
  14. ↑ Statistischen Amt des Generalgouvernements. Amtliches Gemeinde- und Dorfverzeichnis für das Generalgouvernement auf Grund der Summarischen Bevölkerungsbestandsaufnahme am 1. März 1943. Krakau: Burgverlag, 1943.
  15. ↑ Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Івано-Франківська область / Ред. кол. тома: Чернов О. О. (гол. редкол.) [та ін.]. АН УРСР. Інститут історії. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. — 640 с. — с. 106
  16. ↑ db.ukrcensus.gov.ua
  17. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).