YaChudo

Енн Секстон

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

Енн Секстон
Народилася9 листопада 1928[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ньютон, Міддлсекс, Массачусетс, США[4][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла4 жовтня 1974[1][2][…] (45 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Вестон, Міддлсекс, Массачусетс, США[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
·отруєння чадним газом Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняForest Hills Cemeteryd[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпоетеса, письменниця, дитяча письменниця, лібретистка Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьпоезія Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materБостонський університет і Garland Junior Colleged Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[8][9] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладБостонський університет, Оберлінський коледжd і Колгейтський університетd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоФі Бета Каппа Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusLive or Died Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиLinda Gray Sextond Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

грант Гуггенгайма (1969)

Пулітцерівська премія за поетичний твірd (1967)

Shelley Memorial Awardd (1967)

Сайтanne-sexton.net Редагувати інформацію у Вікіданих

Енн Ґрей Гарві, у шлюбі Се́кстон ( 9 листопада 1928 Редагувати інформацію у Вікіданих, Ньютон, Массачусетс Редагувати інформацію у Вікіданих — 4 жовтня 1974 Редагувати інформацію у Вікіданих, Вестон, Массачусетс Редагувати інформацію у Вікіданих) (англ. Anne Sexton; англ. Anne Gray Harvey) — американська поетеса і письменниця, відома завдяки своїй гранично відвертій та потаємній ліриці, лауреатка Пулітцерівської премії 1967 року. Тематикою деяких її творів була і тривала депресія, на яку страждала поетеса протягом багатьох років. Після низки спроб Секстон покінчила з собою в 1974 році.

Біографія

Енн Ґрей Гарві народилась в Ньютоні (штат Массачусетс) в сім'ї Мері Ґрей Стейплс і Ральфа Гарві. Практично все своє дитинство вона провела в Бостоні. В 1945 році Гарвіарахована в школу-пансіон Роджерс Голл (англ. Rogers Hall Boarding School) в місті Ловелл, а потім ще рік в Школі Ґарланд (англ. Garland School). Деякий час співпрацювала з бастонським модельним агентством Hart Agency. 16 серпня 1948 року Енн вийшла Гарві одружилась з Альфредом Секстоном (англ. Alfred Sexton), з яким була одружена до 1973 року[10]. У шлюбі народила двох дітей: Лінда Ґрей Секстон і Джойс Секстон.

Поезія

Протягом кількох років Енн Секстон страждала психічним розладом. Перший приступ трапився у 1954 році. Після другого зриву Секстон звернулася до лікаря Мартіна Теодора Орна[11] (англ. Dr Martin Orne), який став її психотерапевтом на довгі роки. Саме він порадив Секстон зайнятися поезією.

Енн Секстон брала уроки поетичної майстерності у знаменитого американського поета Джона Голмса. Перші її поетичні спроби одразу принесли успіх і були опубліковані в таких виданнях, як The New Yorker, Harper’s Magazine і Saturday Review. Пізніше Секстон навчалась в Бостонському університеті разом з такими видатними американськими поетами, як Сильвія Плат і Джордж Старбак.

Подальше становлення Секстон як поетеси відбувалося під впливом від У. Д. Снодґрасса, з яким вона познайомилась в 1957 році на письменницькій конференції. Його поема «Голка в серці» (англ. Heart’s Needle) розповідає про розлуку з його трьохрічною донькою, і надихнула Секстон, чия власна дочка на той момент виховувалася її свекрухою, на написання поеми «Подвійний образ» (англ. The Double Image) про загальнолюдські проблеми взаємовідносин матері і дочки. Секстон і Снодґрасс переписувалися і стали друзями.

Працюючи з Голмсом, Секстон познайомилася з Максин Кумин. Вони також стали близькими подругами, залишаючись ними аж до її трагічної загибелі. Кумин і Секстон давали критичні відгуки на твори одна одної, а також спільно написали чотири дитячі книги.

Наприкінці 1960-х років маніакальна складова захворювання Секстон почала вносити корективи в її кар'єру. Вона як і раніше продовжувала писати і публікуватися, а також читала свою поезію. В цей період Секстон стала співпрацювати з музикантами, ставши учасницею рок-джаз гурту Her Kind. Її п'єса «Вулиця милосердя» (англ. Mercy Street) була закінчена в 1969 році після кількох років перероблень і редагувань. Музиканта Пітера Ґебріела твір Секстон надихнув на написання пісні з однойменною назвою — «Mercy Street».

Через 12 років з моменту публікації її первого вірша Енн Секстон стала однією з найбільш шанованих поетес США, членкинею Королівського літературного товариства, а також першою жінкою-членкинею Гарвардського товариства Phi Beta Kappa.

Смерть

4 жовтня 1974 року Енн Секстон пообідала з поетесою Максин Кумин, за обідом обговорювали рукопис Секстон The Awful Rowing Toward God, який вони готували до публікації в березні 1975 року. Повернувшись додому, вона одягнула шубу своєї матері, закрилася в гаражі і запустила двигун власного автомобіля, вчинивши самогубство шляхом отруєння вихлопними газами.

В інтерв'ю, яке вона дала за рік до своєї смерті, вона пояснювала, що написала першу чернетку The Awful Rowing Toward God за 20 днів, із яких «два дні пішло на боротьбу з відчаєм, а ще три на лікування в психіатричній клініці». Далі вона продовжила заявою, що не дозволить опублікувати свою лірику до її смерті.

Енн Секстон похована на кладовищі Forest Hills Cemetery & Crematory в передмісті Бостона Джамайка Плейн (штат Массачусетс).

Зміст і тематика творів

Енн Секстон розглядають як «сучасну модель» поета, який пише в жанрі сповідальної поезії (англ. Confessional Poetry). До кінця 1960-х, однак, критики оцінювали її поезію як дещо «випещене, примітивне та легковажне». Деякі критики вважають, що алкозалежність Секстон заважала її роботі над останнім твором. Однак, за словами інших дослідників, творчість Секстон з часом набувала зрілості. «Почавши письменницьку кар'єру як типова поетеса, вона навчилась укріплювати свій стержень…»[12].

Восьма поетична збірка поетеси отримала назву «Жахлива гребля до Бога» (англ. The Awful Rowing Toward God). Ця назва прив'язана до її зустрічі зі священником римської католицької церкви, який не хотів згодом здійснювати соборування, і тому сказав: «Бог — це твоя друкарська машинка». Саме це дало поетесі бажання і силу волі для того, щоб продовжувати жити і займатися творчістю. «Жахлива гребля до Бога» і «Зошити смерті» (англ. The Death Notebooks) належать до одних із останніх творів Секстон, центральною темою в яких виступає смерть.

Творчість Енн Секстон починалася з автобіографізму, однак поступово з розвитком творчого шляху вона намагалася відходити від власних реалій життя в ліричних творах[13]. Робота «Перетворення» (англ. Transformations) (1971), яка є авторською версією казок братів Ґрімм, являє собою один із таких творів («Перетворення» було використане американським композитором Конрадом Цузе як лібретто в опері 1975-го року під тією ж назвою). Пізніше Секстон брала за основу своїх творів поему Крістофера Смарта «Jubilate Agno» і Біблію.

Заплутанні переживання з приводу письменства, особистого життя і депресії мали великий вплив на поетесу, що схоже за своїм сценарієм із самогубством Сильвії Плат в 1963 році. Роберт Ловелл, Адрієнн Річ і Деніз Левертов прокоментували в окремих некрологах особливу роль творчості в смерті Енн Секстон. Левертон відзначав: «Ми зобов'язані прояснити цю межу між творчістю і саморуйнуванням, оскільки вона цього зробити не могла».

Наступні розбіжності

Після однієї із численних спроб суїциду та маніакальних чи депресивних рецидивів Секстон ходила на сеанси до терапевта доктора Мартіна Орне. Він діагностував те, що в даний час називається біполярним розладом, але його професійна компетенція в галузі психотерапії ставиться під питання, зважаючи на його ранню практику імовірно необґрунтованих методів психотерапії[14]. Під час сеансів з Енн Секстон він використовував метод гіпнозу та тіопентал натрію, щоб відновити пригнічені спогади. Вважають, що Орне використав навіювання для того, щоб повернути спогади про жорстоке поводження з боку її батька. Під час інтерв'ю це судження спростовувала матір Секстон, а також інші родичі. Лікар Орне писав, що у випадку з дорослими часто гіпноз може викликати помилкові спогади з дитинства; на противагу цьому стверджують, що «дорослі під гіпнозом не вивільняють спогади про раннє дитинство з пам'яті буквально, вони сприймають їх через призму зрілості». Згідно з доктором Орне, Енн Секстон легко піддавалася навіюванню та імітувала симптоми пацієнтів, що знаходилися поряд з нею в психіатричних лікарнях, до яких її направляли. У біографії Секстон Діана Мідлбрук наголосила на окремій субособистості під ім'ям Елізабет, яка «вийшла на світло» під час сеансу гіпнотерапії. Лікар Орне не потурав цьому утворенню, і згодом ця особа зникла. У результаті Секстон поставили застарілий діагноз "істерія".

Під час створення біографії Мідлбрук дочка Секстон Лінда Ґрей Секстон стверджувала, що вона зазнавала сексуального насильства з боку матері. У 1994 році вона опублікувала автобіографію під назвою «У пошуку вулиці Милосердя»: Моя подорож до минулого матері, Енн Секстон (англ. Searching for Mercy Street: My Journey Back to My Mother, Anne Sexton), в якій описані випадки жорстокого поводження. Мідлбрук опублікувала свою суперечливу біографію Енн Секстон з дозволу її дочки Лінди, будучи розпорядницею літературної спадщини письменниці.

Доктор Орне надав більшість записів із терапевтичних сеансів для використання їх у цій роботі. За версією «Нью-Йорк таймс», використання даних записів було приречено на «громове засудження». Мідлбрук отримала записи після того, як написала значну частину першого начерку біографії, і вирішила почати все спочатку.

Хоча Лінда Ґрей Секстон і співпрацювала з Мідлбрук у написанні біографії, решта членів сім'ї Секстон були категорично проти книги; вони опублікували кілька редакторських та оглядових статей у «Нью-Йорк таймс» та щотижневий додаток до журналу «Нью-Йорк таймс бук рев'ю».

Суперечності продовжилися після посмертного виходу записів сеансів (що за своєю суттю було предметом лікарської таємниці та конфіденційності). Стверджують, що вони розкрили кровозмісне домагання Секстон до її дочки Лінді, фізичне насильство обох дочок та її бійки з чоловіком.

Подальші суперечки були викликані доказами про те, що Енн Секстон вела роман зі своїм терапевтом, який замінив доктора Орне у 1960-х [15]. Тим не менш, не було прийнято жодної спроби засудити чи покарати другого терапевта письменниці (дотримання професійної дистанції є етичним обов'язком терапевта). Доктор Орне розглядав роман із лікарем, який отримав псевдонім «Оллі Цвайцунг» від Мілбрук та Лінди Секстон, як каталізатор, який зрештою призвів до самогубства поетеси[16].

Спадщина

Пітер Ґебріел присвятив Енн Секстон свою пісню «Вулиця Милосердя» (англ. «Mercy Street») з його альбому «Так» (англ. So). Вона представлялася колишньому солісту гурту "The Smiths" Моррісі "особистим пробним каменем"[17].

Бібліографія

Поезія і проза

  • Незакінчена повість (почата в 1960-х роках)
  • 1960 — To Bedlam and Part Way Back
  • 1961 — The Starry Night
  • 1962 — All My Pretty Ones
  • 1966 — «Живи чи помри» (англ. Live or Die) — Пулітцерівська премія 1967 року
  • 1969 — Love Poems
  • 1969 — Mercy Street, п'єса в двох актах (поставлена на сцені American Place Theatre)
  • 1971 — Transformations
  • 1972 — The Book of Folly
  • 1974 — The Death Notebooks
  • 1975 — The Awful Rowing Toward God (посмертно)
  • 1976 — 45 Mercy Street (посмертно)
  • 1977 — «Енн Секстон: Автопортрет в листах», під редакцією Лінди Ґрей Секстон і Луїса Еймса (англ. Anne Sexton: A Self Portrait in Letters; посмертно)
  • 1978 — Words for Dr. Y. (посмертно)
  • 1985 — No Evil Star (вибрані ессе, інтерв'ю і проза під редакцією Стівена Колбурна; посмертно)

Книги для дітей

Написані спільно з Максин Кумин (англ. Maxine Kumin)

  • 1963 Eggs of Things (з ілюстраціями Леонарда Шортолла англ. Leonard Shortall)
  • 1964 More Eggs of Things (з ілюстраціями Леонарда Шортолла)
  • 1974 Joey and the Birthday Present (з ілюстраціями Евалін Несс англ. Evaline Ness)
  • 1975 The Wizard’s Tears (з ілюстраціями Евалін Несс)

Примітки

  1. ↑ а б в Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ а б в Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. ↑ Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 969.
  5. ↑ а б Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  6. ↑ Find a Grave — 1996.
  7. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2008.
  8. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  9. ↑ CONOR.Sl
  10. ↑ Home | Modern American Poetry. www.modernamericanpoetry.org. Процитовано 30 січня 2023.
  11. ↑ Nelson, Cary (28 квітня 2005). Modern American poetry. The Cambridge Companion to American Modernism. Cambridge University Press. с. 68—101.
  12. ↑ Internet Archive, Jerome; Joris, Pierre; University of California (System); University of California Press (1995). Poems for the millennium : the University of California book of modern & postmodern poetry. Berkeley : University of California Press. ISBN 978-0-520-07225-1.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із зайвим розташуванням у параметрі publisher (посилання)
  13. ↑ Internet Archive, Alicia (1983). Writing like a woman. Ann Arbor : University of Michigan Press. ISBN 978-0-472-06347-5.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із зайвим розташуванням у параметрі publisher (посилання)
  14. ↑ Welcome Scientific American Digital Customers. Scientific American (англ.). Архів оригіналу за 10 липня 2019. Процитовано 30 січня 2023.
  15. ↑ Morrow, Lance (23 вересня 1991). Pains of The Poet -- And Miracles. Time (амер.). ISSN 0040-781X. Процитовано 30 січня 2023.
  16. ↑ Issues | Ploughshares. www.pshares.org. Процитовано 30 січня 2023.
  17. ↑ Morrissey review – in shockingly good voice throughout. the Guardian (англ.). 22 березня 2015. Процитовано 30 січня 2023.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).