YaChudo

Енді Бернем

Переглядів: 0. Оновлено 10.11.2026.

Енді Бернем
англ. Andrew Burnham Редагувати інформацію у Вікіданих
81-й Прем'єр-міністр Великої Британії
Нині на посаді
На посаді з20 липня 2026
ПопередникКір Стармер
Лідер Лейбористської партії
На посаді з17 липня 2026
Народився7 січня 1970 (56 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ейнтріd, Ейнтріd, Сефтонd, Мерсісайд, Англія, Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якполітик, researcher, адміністратор, special adviser Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велика Британія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
НаціональністьБританець ірландського походження
Alma materКоледж Фіцвільяма[2][3], Кембриджський університет і Hope Academyd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяЛейбористська партія[4] і Co-operative Partyd[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоRoy Burnhamd[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зMarie-France van Heeld[7][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігіякатолицтво[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
andyburnham.org.uk Редагувати інформацію у Вікіданих
 Роботи у Вікіджерелах
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бернем.

Ендрю Мюррей Бернем (англ. Andrew Murray Burnham; нар. 7 січня 1970, Ліверпуль, Англія) — британський політик, прем'єр-міністр Великої Британії з 20 липня 2026 року та очільник Лейбористської партії з 17 липня 2026 року. Член парламенту від округу Мейкерфілд з 2026 року. У 2017—2026 — мер Великого Манчестера, у 2001—2017 — член парламенту від округу Leigh.

Протягом своєї парламентської кар'єри до того, як стати мером, він обіймав кілька посад у кабінеті міністрів, востаннє — посаду державного секретаря з питань охорони здоров'я з 2009 по 2010 рік у уряді Гордона Брауна. Бернем належить до помірковано-лівого крила Лейбористської партії.

Після загальних виборів 2010 року Бернем висунув свою кандидатуру на виборах лідера Лейбористської партії, на яких переміг Ед Мілібенд, посівши четверте місце серед п'яти кандидатів. З 2010 по 2015 рік він обіймав посади тіньового міністра освіти та тіньового міністра охорони здоров'я в уряді Мілібенда. Після загальних виборів 2015 року Бернем взяв участь у виборах лідера Лейбористської партії, що відбулися після них, і посів друге місце, поступившись Джеремі Корбіну. З 2015 по 2016 рік Бернем обіймав посаду тіньового міністра внутрішніх справ у уряді Корбіна. Після того як його було обрано кандидатом від Лейбористської партії на посаду мера Великого Манчестера, він склав повноваження депутата під час загальних виборів 2017 року, переміг на виборах мера 2017 року та був переобраний на виборах 2021 і 2024 років.

На посаді мера Великого Манчестера Бернем провів реформи громадського транспорту, перетворивши автобуси та трамваї на інтегровану транспортну систему під місцевим управлінням за зразком Лондона — «Bee Network». За свою активну участь у кампанії з метою забезпечення додаткового фінансування тимчасових відпусток для громад Півночі під час пандемії COVID-19 він отримав від мас-медіа та мешканців Півночі прізвисько «Король Півночі» — цей термін використовували як прихильники, так і критики під час обговорення мотивації та довгострокової відданості таким кампаніям[9].

Після того як у червні 2026 року Кір Стармер пішов у відставку з посади прем'єр-міністра та лідера Лейбористської партії, Бернем оголосив про свою кандидатуру на виборах лідера Лейбористської партії, щоб стати наступником Стармера[10].

Біографія

Прем'єрство (2026–дотепер)

Бернема приймає Чарльз III у Букінгемському палаці для запрошення сформувати уряд у 2026 році.
Бернем виголошує свою першу промову на посаді прем'єр-міністра

Призначення

Як лідер партії більшості в Палаті громад, Бернем був призначений прем'єр-міністром, Першим лордом казначейства та міністром державної служби королем Чарльзом III 20 липня 2026 року. Після вступу на посаду Бернем став першим прем'єр-міністром, який належав до Кооперативної партії.[11][12]

У своїй першій промові на посаді прем'єр-міністра Бернем сказав, що він «гостро усвідомлює» те, що є шостим прем'єр-міністром за десять років, і пообіцяв вивести владу «звідси та донести її до кожного поштового індексу країни».[13]

Бернем проводить своє перше засідання кабінету міністрів

Кабінет

Бернем розпочав формування свого кабінету міністрів 20 липня 2026 року, перше засідання якого відбулося 21 липня, а 22 липня він завершив свої міністерські призначення.[14] Початкові призначення призвели до значних змін у кабінеті міністрів, зокрема, до значного усунення близьких союзників Стармера, а також повернення та винагородження тих, хто сприяв його падінню. Серед ключових звільнень з попереднього міністерства були Рейчел Рівз, яку було звільнено з посади канцлера після того, як, як повідомляється, відмовилася від альтернативної посади; Девід Леммі, якого було звільнено з посади віце-прем'єр-міністра та міністра юстиції; міністр бізнесу Пітер Кайл; міністр житлово-комунального господарства Стів Рід; генеральний прокурор лорд Гермер; головний секретар прем'єр-міністра, канцлер герцогства Ланкастер та міністр міжурядових справ Даррен Джонс; та міністр науки, інновацій та технологій Ліз Кендалл, чий департамент було розформовано. 15 осіб було звільнено з кабінету міністрів, що є найбільшою кількістю за перехідний період в межах однієї партії з часів першого кабінету міністрів Бориса Джонсона.[15]

Після значних звільнень Бернем почав підбирати старших членів свого уряду, здійснюючи багато відомих призначень та збережуючи на них посади. Джон Гілі несподівано повернувся до уряду на посаду канцлера казначейства, тоді як Ед Мілібенд був підвищений до посади міністра закордонних справ, що стало значним кроком уперед порівняно з його колишньою посадою в галузі енергетики та нульових викидів. Його близьку союзницю Луїзу Гейг було призначено першим державним секретарем, канцлером герцогства Ланкастер та міністром з питань апарату кабінету міністрів (його де факто віце-прем'єр-міністром). Анджела Рейнер повернулася до уряду на свою попередню посаду міністра житлового будівництва, Іветт Купер була перетасована на посаду міністра охорони здоров'я, а Вес Стрітінг знову приєднався до кабінету міністрів, отримавши призначення міністра оборони. Завершили команду старших членів Джонатан Рейнольдс, якого підвищено до нещодавно розширеної посади міністра бізнесу, науки, інновацій та торгівлі, тоді як заступник лідера Лейбористської партії Люсі Пауелл стала міністром освіти, а Емма Рейнольдс повернулася до казначейства, будучи призначеною головним секретарем казначейства. Серед помітних збережень у кабінеті Стармера були Шабана Махмуд на посаді міністра внутрішніх справ, Пет Макфадден на посаді міністра праці та пенсій, Алан Кемпбелл на посаді лідера Палати громад, Ліза Нанді на посаді міністра культури та Хейді Александер на посаді міністра транспорту.

Кабінет Бернем є першим в історії, де більшість міністерських призначень складають жінки, причому 12 з 23 членів кабінету (включаючи прем'єр-міністра) є жінками. Крім того, ще дві жінки-міністри будуть присутні на засіданнях кабінету.[16]

Внутрішня політика

Бернем з першим міністром Шотландії Джоном Свінні, 2026 рік

У своїй першій промові на посаді прем'єр-міністра Бернем згадав реіндустріалізацію, пом'якшення кризи вартості життя, реформу системи освіти, будівництво муніципальних будинків та припинення безпритульності як пріоритетні завдання.[17] Протягом трьох років буде виділено додаткові 340 мільйонів фунтів стерлінгів на вирішення проблеми безпритульності.[18][19]

Скасування 5% податку на додану вартість з рахунків за електроенергію для домогосподарств в Англії, Шотландії та Уельсі заплановано на жовтень 2026 року. Зниження не застосовуватиметься до Північної Ірландії, де застосовуються ставки ПДВ Європейського Союзу; натомість уряд Північної Ірландії отримає власне фінансування для заходів щодо зниження вартості життя.[20] Уряд заявив, що політика буде профінансована за рахунок коштів, заощаджених від скасування запланованої схеми цифрової ідентифікації Стармера.[21][22]

Бернем оголошує про плани обмежити вартість проїзду в автобусі до 2 фунтів стерлінгів з 2027 року

Вартість проїзду в одному автобусі в Англії (крім Лондона) буде обмежена 2 фунтами стерлінгів з січня 2027 року по грудень 2027 року. Станом на липень 2026 року загальнонаціональне обмеження Англії становило 3 фунти стерлінгів, і планувалося, що воно закінчиться за часів прем'єрства Стармера у березні 2027 року. Кошти будуть виділені делегованим урядам для вжиття аналогічних заходів. Приблизно 400 мільйонів фунтів стерлінгів очікуваної вартості схеми (понад 500 мільйонів фунтів стерлінгів) буде профінансовано шляхом перетворення міжнародних пожертвувань, пов'язаних зі зміною клімату, на позики.[23][24] Планується, що бізнес-ставки для англійських пабів, клубів та концертних залів будуть знижені на 20% з квітня 2027 року. Зниження буде цілеспрямованим, за винятком найуспішніших музичних закладів.[25] У липні 2026 року Бернем призупинив реалізацію схеми дострокового звільнення ув'язнених, передбаченої Законом про винесення вироків 2026 року, в Англії та Уельсі, яка раніше була запланована на вересень 2026 року, для перегляду схеми.[26]

Поряд з роботою в традиційному офісі прем'єр-міністра за адресою Даунінг-стріт, 10 у Лондоні, Бернем заснував офіс № 10 Норт, який спочатку знаходився в будинку Герон, а після завершення будівництва у 2032 році переїхав до Манчестерського цифрового кампусу. Обидва місця були об'єднані в рамках нового Офісу прем'єр-міністра та Кабінету Міністрів, яким керувала Луїза Хей, перший державний секретар. Очікується, що Бернем працюватиме в № 10 Норт принаймні один день на тиждень, якщо не виникнуть конфлікти в графіку. Державним службовцям, що працюють у Лондоні, було запропоновано пакети послуг для переїзду на роботу в № 10 Норт.[27] Бернем відкритий до розширення децентралізації поліцейських повноважень до Уельсу.[28]

Зовнішня політика

Бернем з президентом України Володимиром Зеленським, липень 2026 року.

Бернем провів вступні телефонні розмови з президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом, президентом України Володимиром Зеленським та президентом Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн невдовзі після вступу на посаду 20 липня 2026 року.[29] У своїй першій офіційній міжнародній розмові Бернем привітав президента Трампа з успішним проведенням чемпіонату світу з футболу, окреслив плани реіндустріалізації Великої Британії та запросив відвідати Манчестер на майбутній саміт G20, водночас Трамп детально розповів, що вони обговорювали торгівлю, нафту Північного моря та військові альянси. Під час наступного діалогу з президентом Зеленським Бернем підтвердив, що дипломатична, військова та політична підтримка України з боку Сполученого Королівства під час російського вторгнення залишається непохитною та незмінною за його нового уряду.[30] На завершення свого першого раунду зовнішньої дипломатії Бернем поговорив з Урсулою фон дер Ляєн, щоб висловити бажання побудувати тісніші та амбітніші відносини з Європейським Союзом, що призвело до домовленості про координацію дій їхніх відповідних команд щодо проведення саміту Велика Британія-ЄС пізніше цього року.[31]

Політичні погляди

Бернем із першим міністром Шотландії Хамзою Юсафом, 2023

Бернем розповідав, що приєднався до Лейбористської партії у віці 15 років.[32] Станом на 2025 рік він ідентифікує себе як соціаліст.[33][34][35] Під час своєї кампанії на посаду лідера партії 2010 року Бернем наголошував на філософії «амбіційного соціалізму»,[35] який він описав як перерозподільчий, колективістський та інтернаціоналістський.[36] Він є рішучим противником націоналізму, який назвав «потворним брендом політики».[37] У 2020 році Ієн Мартін з The Times описав Бернема як «колишнього блеєриста», пов'язаного з Новими лейбористами.[38] В інтерв'ю Ендрю Марру 2010 року Бернем заявив, що пишається своєю приналежністю до Нових лейбористів. Будучи мером Великого Манчестера, Бернем відкинув підхід Нових лейбористів до житлового забезпечення та транспорту, але залишився відданим їхній концепції «жорстко щодо злочинності, жорстко щодо причин злочинності».[39] У політичному плані Бернем відносить себе до поміркованого лівого крила (англ. soft left) Лейбористської партії.[39] Низка мас-медіа, зокрема Financial Times, New Statesman та LabourList, також характеризують його політику як помірковано ліву.[40][41][42]

Манчестеризм

Бернем з першим міністром Шотландії Джоном Свінні та мером Ліверпуля Стівом Ротеремом в Единбурзі, 2024

Бернем використовує термін «манчестеризм» для позначення політичної філософії, що лежить в основі його політичного курсу на посаді мера Великого Манчестера — не плутати з манчестерським лібералізмом 19-го століття, який підтримував вільну торгівлю і асоціювався з Річардом Кобденом та Джоном Брайтом (його також іноді називають манчестеризмом).[43] Бернем схарактеризував манчестеризм як «кінець неолібералізму»,[44] «дружній до бізнесу соціалізм»[45] та «сучасну і функціональну відповідь на пастку високої нерівності та низького зростання, яка виникла внаслідок прагнення у 1980-х роках приватизувати економічну владу та надмірно централізувати політичну владу у Казначействі».[46] У своїй промові в Centre for Cities Бернем описав його як підхід, спрямований на поєднання економічного розвитку із соціальними благами, де політика чітко розроблена для того, щоб спрямовувати результати економічного зростання до місцевих громад, відкидаючи економіку просочування благ.[44][47] Як приклади такої політики він назвав повернення автобусів під громадський контроль через створення Bee Network та Фонд доброго зростання (Good Growth Fund), який виділив 1 мільярд фунтів на три проєкти у кожному з районів Великого Манчестера. Він підкреслив, що такі ініціативи стали можливими лише завдяки деволюції, яка протидіє історичним тенденціям політичної централізації, хоча він також виступав за розширення децентралізації фіскальних повноважень.[47]

Бернем також стверджував, що криза вартості життя у 2020-х роках має своє коріння в тетчеризмі, припускаючи, що дерегуляція та приватизація 1980-х років призвели до зростання цін на товари першої потреби, і зазначаючи вплив програми «Право на викуп» на нерегульований сектор оренди, що спричинило зростання державних витрат на житлову допомогу. Він стверджує, що ці проблеми загострилися через урядову політику жорсткої економії та Брекзит.[46] Манчестеризм також характеризується втіленням співпраці та партнерства між зацікавленими сторонами, зокрема співпраці між урядом, бізнесом та профспілками, різними державними службами, громадськими групами та адміністраціями різних політичних поглядів серед районних рад Великого Манчестера.[48][49]

У своїй статті для Financial Times у травні 2026 року Стівен Буш зауважив, що політична пропозиція Бернема як потенційного лідера Лейбористської партії була лівішою за політику, яку він фактично втілював під час свого перебування на посаді мера, що, у свою чергу, було правіше від позицій уряду Стармера. Буш припустив, що це могло бути пов'язано з інституційними обмеженнями та слабкостями ролі мера метрополії.[50] У статті для London Review of Books у січні 2026 року Майкл Чессум порівняв акцент манчестеризму на відході від неолібералізму з підходами до управління, які обстоюють соціалістичні партії Іспанії та Португалії.[51]

Соціальні питання

Бернем на прайді у Манчестері (Manchester Pride) у 2025 році

Бернем підтримав використання жіночих шорт-листів при відборі кандидатів до парламенту.[52] В інтерв'ю газеті The Daily Telegraph у жовтні 2007 року Бернем заявив: «Я вважаю, що дітям краще виховуватись у сім'ї, де їхні батьки одружені», і «немає нічого поганого в тому, що податкова система визнає зобов'язання і шлюб».[53]

Бернем проголосував за легалізацію одностатевих шлюбів у 2013 році.[54] У 2026 році журнал Attitude написав, що його репутація в політиці загалом є «однією з найбільш послідовно дружніх до ЛГБТК+».[55]

У 2015 році Бернем зазнав критики за те, що він жартома сказав, що Лейбористська партія повинна мати жінку-лідера «коли настане слушний час», що спонукало New Statesman заявити, що він «знову спіткнувся об власний язик». Він утримався під час голосування щодо урядового законопроєкту про соціальне забезпечення, хоча раніше називав це законодавство таким, що «не можна підтримати».[56]

У лютому 2020 року Бернем зустрівся з антитрансгендерною британською організацією LGB Alliance, щоб обговорити листа, який він написав до уряду щодо змін до Закону про визнання статі 2004 року.[57] Коли виникли занепокоєння з приводу того, що це антитрансгендерна організація, він відповів, що до зустрічі у листі «не було жодної згадки про LGB Alliance», а його представники відповіли, що він «чітко висловлював свою підтримку транс-спільноті протягом багатьох років».[57] У травні 2026 року Бернем заявив, що людям потрібно «припинити сперечатися» про права трансгендерів і прийняти підхід «живи і дай жити іншим». Одночасно він відкликав свою попередню підтримку дозволу транс-людям користуватися приміщеннями, розділеними за статтю, замість цього висловивши підтримку правилам, впровадженим Комісією з рівності та прав людини після судової справи For Women Scotland Ltd проти шотландських міністрів.[58]

Економіка

У своїй кампанії за лідерство в партії 2015 року Бернем пообіцяв, що Лейбористська партія проводитиме політику «поступової реприватизації залізничної системи».[59][60] Після загальних виборів 2024 року лейбористи неухильно просували план попереднього консервативного уряду щодо націоналізації залізничної системи, маючи на меті завершити цей процес до 2027 року. Бернем також виступає за загальний податок для випускників, щоб замінити плату за навчання студентів.[61] Він був прихильником створення Національної служби догляду, інтегрувавши послуги догляду в Національну службу охорони здоров'я (NHS).[62] У його програмі лідерства ключові економічні політики Бернема включали новий збір на фінансування соціального догляду, поширення вищої мінімальної зарплати на осіб віком до 25 років і заборону контрактів з нульовим робочим часом.[63] Бернем назвав податок на особняки, запропонований Едом Мілібендом, «політикою заздрості», заявивши, що знав, що він втратить голоси виборців, коли його мати зателефонувала і сказала, що це виглядає як повернення у 1970-ті роки.[64]

У грудні 2016 року під час своєї першої кампанії на посаду мера Бернем стверджував, що Сполученому Королівству необхідно покинути Єдиний європейський ринок, щоб дати уряду більше можливостей для підтримки північної промисловості.[65]

У травні 2026 року Бернем пообіцяв перевести енергетику, житло, водопостачання та транспорт під «сильніший громадський контроль», якщо він стане Прем'єр-міністром після Кіра Стармера.[66] Він також заявляв, що компанію Thames Water необхідно націоналізувати.[67]

Деволюція

Бернем є переконаним прихильником деволюції (передачі повноважень) на північ Англії, а під час своєї лідерської кампанії у 2015 році критикував вестмінстерську бульбашку — зосередженість політичного життя винятково на Лондоні та відірваність від реалій за межами Вестмінстера.[68] Деякі опоненти та політичні коментатори звинувачували його в тому, що він сам є частиною тієї самої бульбашки, яку критикує.[69] Він бачить передачу повноважень Великому Манчестеру (включаючи повноваження виборного мера) як можливість для відновлення міст. Він також закликав зосередитись на північній ідентичності.[70] Після того, як його обрали мером Великого Манчестера, він назвав нові повноваження північних міст «світанком нової ери».[71] Бернем вважає, що уряд не вкладає достатньо коштів у Північ Англії, кажучи: «Минуло майже п'ять років відтоді, як уряд пообіцяв нам „північну потужність“, але ми бачимо, що державні витрати на півночі скоротилися, тоді як на півдні вони зросли. З цим треба покінчити, і настав час півночі стати першою в черзі на державні інвестиції».[72]

У червні 2026 року він оголосив про плани створити «Даунінг-стріт, 10 на Півночі», якщо стане Прем'єр-міністром, стверджуючи, що нинішня вестмінстерська система урядування «зламана».[73]

Імміграція

У 2016 році як міністр внутрішніх справ у тіньовому уряді Бернем виступав проти обмежень щодо міграції.[74] Бернем також виступав проти законопроєкту, який би зобов'язував орендодавців перевіряти статус іммігрантів для боротьби з нелегалами.[75]

У 2017 році Бернем стверджував, що припинення свободи пересування має бути важливішим пріоритетом, аніж економічні вигоди від членства в єдиному ринку, під час переговорів щодо виходу Великої Британії з ЄС.[76]

У травні 2026 року з'явилися повідомлення, що Бернем підтримує зусилля міністра внутрішніх справ Шабани Махмуд, спрямовані на обмеження легальної та нелегальної імміграції.[77] Того ж місяця він відмовився від своїх минулих закликів скасувати правило «без права на державні кошти», яке забороняє іммігрантам отримувати соціальну допомогу або державне житло до отримання статусу осілості.[78]

Зовнішня політика

Бернем голосував за військове вторгнення Сполученого Королівства під час вторгнення до Іраку в 2003 році і подальшої війни в Іраку, яке він пізніше назвав «травматичним на всіх рівнях» і своїм «найгіршим досвідом» у парламенті.[79] У 2024 році Бернем висловив глибоке розкаяння з приводу цього голосування. Він зазначив: «Якби я міг повернути час назад, я б не проголосував за це». Він розкритикував «риторику ненависті та поспіх», що призвели до вторгнення, а також відзначив катастрофічну відсутність життєздатного плану післявоєнної стабілізації.[80]

У 2015 році Бернем заявив, що він вийде зі складу тіньового кабінету, якщо лейбористи підтримають вихід із НАТО — те, про що раніше висловлювався Джеремі Корбін.[81][82]

Бернем розглядав відносини з Китаєм переважно крізь призму економічного розвитку. На посаді мера Великого Манчестера він відвідав Китай у 2018 році, де зазначив, що китайські високошвидкісні залізниці та інфраструктура справили на нього сильне враження. Під час зустрічі з китайським консулом Тан Жуєм у квітні 2026 року Бернем підтримав тіснішу співпрацю «у таких сферах як зелений розвиток, електробуси, передове виробництво та науки про життя».[83]

Бернем підтримує Україну від початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році на тлі ширшої російсько-української війни, заявляючи: «Ми не повинні дозволити Росії перемогти… Життєво важливо, щоб ми продовжували підтримувати Україну в усі можливі способи». На посаді мера Великого Манчестера він застосував цю позицію на практиці, створивши Мережу міст «Незламні» (Unbroken Cities Network) разом з мерами Львова та Ліверпуля для підтримки муніципальних програм відновлення та реабілітації поранених українців.[84]

Під час лідерської кампанії 2015 року Бернем пообіцяв, що його перша закордонна поїздка буде до Ізраїлю, і став членом організації «Лейбористи-друзі Ізраїлю».[85] Після війни в Газі у жовтні 2023 року Бернем став одним із перших високопоставлених діячів лейбористів, які пішли всупереч лінії Стармера, публічно закликавши до припинення вогню в секторі Газа.[86] Він пояснював це серйозним занепокоєнням через жертви серед мирного населення і гуманітарну блокаду, водночас засуджуючи напади 7 жовтня. Він послідовно підтримує рішення про дві держави, засуджує незаконні ізраїльські поселення на Західному березі й у червні 2025 року став співавтором листа з вимогою захистити палестинську державність, яку уряд Стармера офіційно визнав у вересні 2025 року.[87] Виступаючи 9 липня 2026 року, Бернем вибачився за початкову позицію, яку Лейбористська партія зайняла щодо війни в Газі, заявивши, що Велика Британія мала б чинити більший тиск на ізраїльський уряд, і що уряд надто довго зволікав із закликом до припинення вогню. Він також закликав до притягнення до відповідальності через міжнародні суди.[88]

Бернем надзвичайно критично ставився до прямої західної військової участі у війні в Ірані у 2026 році. У березні 2026 року, під час ранніх стадій американо-ізраїльського наступу, він попередив, що конфлікт прямо перегукується зі стратегічними провалами війни в Іраку. Він поставив під сумнів спрощеність західних моделей інтервенції, стверджуючи, що ідея про те, що можна «усунути лідера, і тоді все населення просто об'єднається навколо цих змін… є спрощеною». Він рішуче виступав за дипломатичну обережність і пильність, закликаючи лідерів не втручатися без ґрунтовного та життєздатного плану регіонального врегулювання наслідків.[89]

Конституційна та виборча реформа

Бернем підтримує ідею заміни Палати лордів виборним Сенатом націй і регіонів, а також перехід виборів до Палати громад на форму пропорційного представництва.[90] Він також висловлювався на підтримку непропорційного альтернативного голосування[47] і виступав за реформу системи «батогів» (партійної дисципліни), щоб дати депутатам більше свободи голосувати в інтересах своїх виборчих округів.[48] У своєму травневому інтерв'ю 2026 року в рамках передвиборчої кампанії до довиборів у Мейкерфілді 2026 року Бернем сказав, що для здійснення виборчої реформи вона має бути «включена у маніфест і схвалена на загальних виборах», відкинувши ідею запровадження пропорційного представництва за чинного парламенту.[91]

Прямуй на Північ (Head North)

У 2024 році Бернем у співавторстві з мером Ліверпульського регіону Стівом Ротеремом написав книгу «Прямуй на Північ: Заклик до більш рівної Британії» (Head North: A Rallying Cry for a More Equal Britain).[92] Книгу описав Бенджамін Маєрс у виданні The Observer як таку, що «дає надію північним регіонам тоді, коли вона потрібна найбільше, і нагадує нам, що ті політики, які відмовляються йти в партійному руслі, часто запам'ятовуються історією найкраще».[93] Натомість Джонатан Болл у газеті New Statesman розкритикував її, зазначивши, що книга спрощує поділ Англії на Північ і Південь до рівня карикатур «лондонська еліта проти знехтуваної півночі».[94]

Прем'єр-міністр

Суперечки в британському парламенті призвели до відставки попереднього прем'єра Кіра Стармера[95]. На фоні цієї кризи було проведено переформатування уряду, а на посаду прем'єра призначено Енді Бернема[96].

20 липня 2026 року офіційно вступив на посаду прем'єр-міністра Великобританії. У Букінгемському палаці монарх країни доручив Бернему сформувати новий уряд[97][98].

Особисте життя

Бернем відкриває скульптуру, присвячену самому собі, на Манчестерському мистецькому ярмарку 2025 року

У 2000 році Бернем одружився з нідерландкою за походженням Марі-Франс ван Гіл,[99] з якою вони були у стосунках ще з університетських років.[53] У пари є син Джиммі та дві доньки — Розі й Енн-Марі.[100][101][102]

Бернем виховувався як католик.[103] Під час змагань за лідерство в партії 2015 року він схвально відгукнувся про Папу Римського Франциска, але водночас закликав його підтримати прогресивну позицію щодо прав геїв.[104] В одному з газетних інтерв'ю під час кампанії він зізнався, що неодноразово вступав у суперечності з Католицькою церквою у Сполученому Королівстві під час свого перебування на посаді депутата, і це ускладнювало особисті стосунки.[105]

Бернем заявив, що передусім визначає свою ідентичність як британця, а не як англійця, що пояснює своїм ірландським корінням. Він зазначив, що бачить себе спершу британцем, по-друге — жителем Північного Заходу, по-третє — ліверпульцем, а англійцем лише на четвертому місці.[43]

У Бернема є двоє братів, обидва — вчителі. Нік є директором Коледжу кардинала Ньюмена, католицького навчального закладу для підготовки до університету (Sixth Form College) у Престоні,[106] а Джон — директором школи в Ормскірку.[107] Батько Бернема страждає на хворобу Альцгеймера.[108]

Бернем є вболівальником регбіліг. Короткий час він обіймав посаду почесного голови клубу Лей Леопардс«, а нині є його почесним віцепрезидентом. Він був талановитим гравцем у юніорський крикет (грав за юніорську команду Ланкашир») і захоплювався футболом, виступаючи у цих видах спорту за свій коледж. Він грав за футбольну команду Лейбористської партії Demon Eyes F.C. і є довічним прихильником клубу Прем'єр-ліги «Евертон».[109][110] У липні 2003 року Бернем зіграв за клуб Національної ліги «Лей РМІ» у передсезонному товариському матчі проти «Евертона».[111] Він вийшов на заміну на 88-й хвилині замість Ніла Робінсона у матчі, що закінчився внічию 1:1 на стадіоні «Гілтон Парк».[111][112] З липня 2018 року до літа 2019 року Бернем був президентом Федерації регбіліг (Rugby Football League).[113] Він також брав участь у Лондонському та Бостонському марафонах, а також у забігу на 10 кілометрів Great Manchester Run.[114]

У 2015 році Бернем став об'єктом критики преси через те, що отримував 17 000 фунтів стерлінгів на рік з коштів платників податків за оренду квартири у Лондоні, попри те, що йому належала інша квартира в пішій доступності від Палати громад. Представник Бернема пояснив, що здача власної квартири в оренду була необхідна для «покриття його витрат», оскільки нові правила парламенту більше не дозволяли депутатам компенсувати витрати на виплату відсотків за іпотекою.[115] Його також критикували за відмову дати інтерв'ю газеті The Sun, коли стало відомо, що під час своєї першої кампанії за лідерство лейбористів він давав інтерв'ю цьому ж виданню і фотографувався на задньому сидінні таксі для The Sun.[116]

У березні 2023 року Бернема зобов'язали сплатити штраф у розмірі 1984 фунти стерлінгів і нарахували йому шість штрафних балів після того, як він визнав, що рухався зі швидкістю 78 миль на годину автомагістраллю, де тимчасово діяло обмеження швидкості до 40 миль на годину.[117][118]

У медіа

Бернема зіграв актор Меттью МакНалті в мінісеріалі ITV «Енн» (2022), який розповідав про трагедію на стадіоні Гіллсборо.[119]

У першому сезоні шоу «Saturday Night Live UK» Бернема спародіював Педді Янґ у сценці під час фіналу сезону. У ній Бернем, Вес Стрітінг (зіграний Джеком Шепом) і Анджела Рейнер (зіграна Селестою Дрінґ) оглядали «нерхуомість» на Даунінг-стріт, 10. Цей скетч висміював кризу лідерства у Лейбористській партії, що розгорталась у той час.[120][121]

Комік Гаррі Гілл показав гумористичний танцювальний номер під назвою «Енді Бернем» у своєму шоу «Гаррі Гілла», який був натхненний відеокадрами, де Бернем танцює.[122]

Примітки

  1. ↑ Katalog der Deutschen Nationalbibliothek
  2. ↑ http://webarchive.nationalarchives.gov.uk/20100407204138/www.dh.gov.uk/en/Aboutus/MinistersandDepartmentLeaders/Ministers/Ministersbiography/DH_100325
  3. ↑ а б в Who's who — (untranslated), 1849. — ISSN 0083-937X
  4. ↑ https://www.workwithdata.com/person/andy-burnham-1970
  5. ↑ Andy Burnham and the inbetweeners: The implications of Britain's first Cooperative prime minister — 2026.
  6. ↑ Burnham cancels engagements after death of father — 2026.
  7. ↑ Who is Andy Burnham's wife, Marie-France van Heel? — 2026.
  8. ↑ https://www.thetimes.com/comment/columnists/article/how-catholic-church-shaped-andy-burnham-sswwqmpdb
  9. ↑ How did Andy Burnham reinvent himself as king of the north?. The Independent (англ.). 12 жовтня 2020. Процитовано 22 червня 2026.
  10. ↑ Walker, Peter (22 червня 2026). Wes Streeting will not stand for Labour leadership as Andy Burnham announces candidacy. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 22 червня 2026.
  11. ↑ Specia, Megan (17 липня 2026). How Andy Burnham Becomes Britain’s New Prime Minister. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 24 липня 2026.
  12. ↑ Talbot, Colin (16 липня 2026). Andy Burnham and the inbetweeners: The implications of Britain's first Cooperative prime minister. Civil Service World. Процитовано 24 липня 2026.
  13. ↑ Spivey, Matt; Hadfield, Charlotte; Mason, with Chris; Street, Henry Zeffman reporting from Downing; Coughlan, Sean; Palace, Daniela Relph at Buckingham (20 липня 2026). Andy Burnham at Buckingham Palace to become prime minister after Keir Starmer formally resigns. BBC News. Архів оригіналу за 20 липня 2026. Процитовано 24 липня 2026.
  14. ↑ Bosotti, Rorey; Hatton, Ben; Mason, Chris; Eardley, Nick (20 липня 2026). Healey appointed chancellor and Miliband becomes foreign secretary as Andy Burnham picks cabinet. BBC News. Архів оригіналу за 20 липня 2026. Процитовано 29 липня 2026.
  15. ↑ electionmapsuk (@electionmapsuk) on X. X (formerly Twitter) (амер.). 22 липня 2026. Процитовано 29 липня 2026.
  16. ↑ Meet The 14 Women In Andy Burnham's New Cabinet, From Shabana Mahmood To Angela Rayner. ELLE (брит.). 21 липня 2026. Процитовано 29 липня 2026.
  17. ↑ Andy Burnham's first speech as Prime Minister: 20 July 2026. GOV.UK (англ.). 20 липня 2026. Процитовано 19 серпня 2026.
  18. ↑ Вілер, Річард; Фіцпатрік, Кевін (20 липня 2026). Burnham pledges to end rough sleeping in first speech as prime minister. BBC News (брит.). Процитовано 19 серпня 2026.
  19. ↑ Stacey, Kiran (20 липня 2026). Burnham pledges to end rough sleeping in England in first speech as prime minister. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 19 серпня 2026.
  20. ↑ Кемпбелл, Джон (21 липня 2026). Electricity bills: VAT cut will not apply in NI. BBC News (брит.). Процитовано 19 серпня 2026.
  21. ↑ Осборн, Гіларі; Амброуз, Джилліан (21 липня 2026). What will Andy Burnham's VAT cut on electricity bills mean for you?. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 19 серпня 2026.
  22. ↑ Голдсміт, Адам (18 липня 2026). Burnham to scrap digital ID to focus on 'helping with cost of living'. BBC News (брит.). Процитовано 19 серпня 2026.
  23. ↑ Topping, Alexandra (22 липня 2026). Burnham announces bus fares across England to be capped at £2. The Guardian. eISSN 1756-3224. OCLC 60623878. Архів оригіналу за 22 липня 2026. Процитовано 20 серпня 2026.
  24. ↑ Andy Burnham announces new £2 bus fare cap across England. The Independent (англ.). 23 липня 2026. Процитовано 20 серпня 2026.
  25. ↑ Crerar, Pippa (23 липня 2026). Business rates to be cut by 20% for pubs, clubs and music venues in England. The Guardian. eISSN 1756-3224. OCLC 60623878. Процитовано 20 серпня 2026.
  26. ↑ PC Harper's widow criticises early prisoner release plan as Burnham to review scheme. BBC News (брит.). 22 липня 2026. Процитовано 20 серпня 2026.
  27. ↑ Whitehall officials offered move to No 10 North in Manchester. BBC News (брит.). 21 липня 2026. Процитовано 21 серпня 2026.
  28. ↑ Дінс, Девід (27 серпня 2026). Andy Burnham says he is 'open' to devolving policing in Wales. BBC News (брит.). Процитовано 1 вересня 2026.
  29. ↑ Sutherland, Callum (17 липня 2026). Andy Burnham Calls for 'New Politics' in U.K. in First Speech as Labour Leader. Time (амер.). ISSN 0040-781X. Процитовано 2 вересня 2026.
  30. ↑ Mukhina, Olena (20 липня 2026). Britain's new PM Andy Burnham is opening with calls to Trump and Zelenskyy. Euromaidan Press (амер.). Процитовано 2 вересня 2026.
  31. ↑ What is known about Andy Burnham — the new Prime Minister of the United Kingdom. Judicial and Legal Newspaper (англ.). 20 липня 2026. Процитовано 2 вересня 2026.
  32. ↑ Orders of the Day — European Communities (Amendment) Bill. They Work For You. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 7 листопада 2021.
  33. ↑ Jones, Morgan (Лютий 2025). Interview: Andy Burnham. Renewal. Процитовано 27 червня 2026.
  34. ↑ "Why I am a Socialist", by the leadership candidates. Next Left. Червень 2010. Архів оригіналу за 11 серпня 2016. Процитовано 6 вересня 2021.
  35. ↑ а б Stratton, Allegra; Wintour, Patrick (1 липня 2010). Andy Burnham's Labour leadership bid based on a return to socialist values. The Guardian. Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 21 червня 2016.
  36. ↑ Andy Burnham launches "Aspirational Socialism" manifesto. labourlist.org. LabourList. 23 серпня 2010. Архів оригіналу за 19 жовтня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
  37. ↑ Solidarity not separation declares Burnham as he calls Nationalism an "ugly brand of politics". Herald Scotland. 31 липня 2015. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
  38. ↑ Martin, Iain (17 жовтня 2020). Andy Burnham: Is the 'king of the north' unprincipled or the real deal?. The Times (англ.). Архів оригіналу за 14 грудня 2021. Процитовано 17 жовтня 2020. ... Here was someone who had been singled out by the leadership class to carry the New Labour flame to a new generation. ... A serial leadership contestant since then, he came a distant second to Mr Corbyn in 2015. The decision to serve in what followed left the former Blairite pledging loyalty to a Marxist leadership amid a far-left takeover.
  39. ↑ а б Bush, Stephen (30 червня 2021). Andy Burnham: "I'm prepared to go back but as something different". New Statesman. Процитовано 18 травня 2023.
  40. ↑ Ganesh, Janan (3 серпня 2015). The soft left is the real threat to Labour. FT.com. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 2 червня 2020.
  41. ↑ Rampen, Julia (28 вересня 2016). Andy Burnham quits shadow cabinet: "Let's end divisive talk of deselections". New Statesman. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 2 червня 2020.
  42. ↑ Fisher, Trevor (15 серпня 2018). Blair's legacy is toxic. That's why we need a soft left revival. LabourList. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 2 червня 2020.
  43. ↑ а б McTague, Tom (24 вересня 2025). Andy Burnham's plan for Britain. New Statesman. Процитовано 21 травня 2025.
  44. ↑ а б Burnham says 'Manchester-ism' can transform the whole of UK as he defends Makerfield by-election bid. itv.com. 18 травня 2026. Процитовано 21 травня 2026.
  45. ↑ Blackhurst, Chris (16 травня 2026). Manchester is booming – but not because of Andy Burnham. independent.co.uk. Процитовано 21 травня 2026.
  46. ↑ а б Burnham, Andy (22 січня 2026). 'Manchesterism' is building a better politics and a strong economy. The whole country should be inspired. theguardian.com. Процитовано 21 травня 2026.
  47. ↑ а б в Tulasiewicz, Jess (10 березня 2026). Manchesterism from devolution. Centre for Cities. Процитовано 21 травня 2026.
  48. ↑ а б Taylor, Ros (15 квітня 2026). Inside The Hive: What Burnham's Manchesterism Actually Means. PoliticsHome. Процитовано 21 травня 2026.
  49. ↑ Topping, Stephen (10 травня 2026). What is Andy Burnham's Manchesterism - and can it save Britain?. manchestereveningnews.co.uk. Процитовано 21 травня 2026.
  50. ↑ Bush, Stephen (18 травня 2026). What version of Manchesterism is Andy Burnham offering?. ft.com. Процитовано 21 травня 2026.
  51. ↑ Chessum, Michael (29 січня 2026). Who's afraid of Andy Burnham?. lrb.co.uk. Процитовано 20 червня 2026.
  52. ↑ Fisher, Lucy (13 квітня 2014). The Government has a women problem – and its down to the feminist men to fix it. The Guardian. Архів оригіналу за 9 жовтня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
  53. ↑ а б Sylvester, Rachel; Thomson, Alice (15 жовтня 2007). Marriage is important, children do notice. The Daily Telegraph. London. Архів оригіналу за 30 червня 2009. Процитовано 12 жовтня 2008.
  54. ↑ MP-by-MP: Gay marriage vote. BBC News. 5 лютого 2013. Процитовано 28 червня 2026.
  55. ↑ Examining Andy Burnham's history of LGBTQ-allyship. Attitude. Процитовано 27 червня 2026.
  56. ↑ Perraudin, Frances (20 липня 2015). Andy Burnham will not vote against 'unsupportable' welfare bill. The Guardian (англ.). Процитовано 25 листопада 2022.
  57. ↑ а б Maidment, Adam (13 лютого 2020). Andy Burnham releases statement after meeting group accused of 'transphobia'. Manchester Evening News (англ.). Процитовано 21 листопада 2025.
  58. ↑ Scott, Geraldine Scott; Kampfner, Constance (22 травня 2026). Andy Burnham changes stance on single-sex spaces. The Times (брит.). Процитовано 25 травня 2026.
  59. ↑ Andy Burnham Newsnight Interview Reveals Labour Leadership Hopeful Would Renationalise The Railways. Huffington Post. 29 липня 2015. Архів оригіналу за 1 серпня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
  60. ↑ Andy Burnham pledges to renationalise railway network. BBC News. 4 серпня 2015. Архів оригіналу за 7 серпня 2015. Процитовано 5 серпня 2015.
  61. ↑ Andy Burnham plans commission for graduate tax and 'care levy'. PoliticsHome.com. 28 липня 2015. Архів оригіналу за 16 серпня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
  62. ↑ Burke, Stephen (2 жовтня 2009). National care service – what's the big idea?. The Guardian. Архів оригіналу за 11 жовтня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
  63. ↑ Andy Burnham's ten key economic policies. Архів оригіналу за 22 серпня 2015.
  64. ↑ Andy Burnham: I knew 'spiteful' mansion tax was toxic when Mum phoned to complain. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 25 вересня 2015.
  65. ↑ Andy Burnham suggests Britain may need to pull out of single market for good of the North. The Independent (англ.). 9 грудня 2016. Процитовано 29 червня 2026.
  66. ↑ McKelvie, Geraldine (16 травня 2026). 'We need a different path': Andy Burnham vows to put energy and water under public control. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 16 травня 2026.
  67. ↑ Crerar, Pippa; Horton, Helena (5 червня 2026). Thames Water should be nationalised, says Andy Burnham. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 16 червня 2026.
  68. ↑ Pidd, Helen (11 серпня 2015). Andy Burnham: 'I've never been part of the Westminster in-crowd'. The Guardian. Архів оригіналу за 4 травня 2017. Процитовано 16 травня 2017.
  69. ↑ Cowley, Jason (24 червня 2015). Andy Burnham thinks he is an outsider but he's really just another member of the Guild. New Statesman (англ.). Архів оригіналу за 3 липня 2017. Процитовано 16 травня 2017.
  70. ↑ Burnham, Andy (1 березня 2017). Andy Burnham: northern devolution should follow the example of Wales, not Scotland. New Statesman (англ.). Архів оригіналу за 16 березня 2017.
  71. ↑ Illingworth, James (5 травня 2017). Mayor Andy Burnham's victory speech – Manchester 1 Liverpool 0. Wigan Today (en-uk) . Архів оригіналу за 5 травня 2017. Процитовано 16 травня 2017.
  72. ↑ Moss, Molly (5 грудня 2018). North of England continues to see bigger cuts in public spending, report finds. The Guardian. Архів оригіналу за 5 грудня 2018.
  73. ↑ Al-Othman, Hannah (30 червня 2026). Burnham's No 10 North 'will be based on brownfield site on edge of Manchester'. The Guardian.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  74. ↑ Mason, Rowena (20 червня 2016). Andy Burnham argues against migration cap. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 28 травня 2026.
  75. ↑ Landlord rent checks could cause 'everyday racism', Labour warns. BBC News (брит.). 11 жовтня 2015. Процитовано 28 травня 2026.
  76. ↑ Andy Burnham: Labour Must Not Ignore Northern Brexit Voters. HuffPost UK (англ.). 13 вересня 2017. Процитовано 29 червня 2026.
  77. ↑ Elgot, Jessica; Stacey, Kiran (20 травня 2026). Burnham to back Shabana Mahmood's immigration changes, allies say. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 20 травня 2026.
  78. ↑ Walker, Peter (28 травня 2026). Burnham steps back from past calls to end immigration benefits restriction. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 28 травня 2026.
  79. ↑ Sylvester, Rachel (17 травня 2026). What divides and unites Wes Streeting and Andy Burnham?. The Observer. Процитовано 18 травня 2026.
  80. ↑ Timan, Joseph (10 березня 2024). Five things we learned about Andy Burnham from his new book. Manchester Evening News. Процитовано 18 травня 2026.
  81. ↑ Bush, Stephen (25 серпня 2015). Andy Burnham: Labour should have a woman leader "when the time is right". New Statesman. Архів оригіналу за 28 серпня 2015.
  82. ↑ Mason, Rowena (25 серпня 2015). Burnham 'would resign from Corbyn cabinet' over Nato and Trident stance. Архів оригіналу за 28 березня 2017.
  83. ↑ Wang, Orange (23 червня 2026). Will Andy Burnham shake up the UK’s China policy if he becomes prime minister?. South China Morning Post (англ.). Процитовано 4 липня 2026.
  84. ↑ Amid UK political turmoil, Andy Burnham's rise offers reassurance to Ukraine. The Kyiv Independent (англ.). 24 червня 2026. Процитовано 25 червня 2026.
  85. ↑ UK premier-in-waiting apologizes for Labour’s Gaza response, vows tougher approach on Israel. Anadolu Agency (англ.). Процитовано 10 липня 2026.
  86. ↑ Labour divisions deepen over Gaza ceasefire stance. BBC News Online. Процитовано 27 червня 2026.
  87. ↑ Strzyżyńska, Weronika (19 червня 2026). Andy Burnham is 'unclear' on Gaza but liked by local Muslims. Hyphen (брит.). Процитовано 25 червня 2026.
  88. ↑ Crerar, Pippa (9 липня 2026). Andy Burnham apologises for Labour’s stance on Gaza and says it ‘didn’t get it right’. The Guardian. Процитовано 10 липня 2026.
  89. ↑ Ventura, Tiago (24 червня 2026). What Has Andy Burnham, Britain's Likely Next Prime Minister, Said About Trump?. Time (амер.). ISSN 0040-781X. Процитовано 25 червня 2026.
  90. ↑ Bright, Sam (25 квітня 2022). Andy Burnham We Need a 'Complete Rewiring' of Britain's Political System. Byline Times.
  91. ↑ Wright, Mike. The difference between proportional and preferential voting systems – and why it matters. Electoral Reform Society. Процитовано 22 червня 2026.
  92. ↑ Burnham, Andy; Rotheram, Steve; Thorp, Liam (2024). Head North: A Rallying Cry for a More Equal Britain. Orion Publishing Group, Limited. ISBN 9781398719736. OCLC 1427635577. When opportunities open up right in front of you, for God's sake, make sure you take them
  93. ↑ Myers, Benjamin (7 квітня 2024). Head North by Andy Burnham and Steve Rotheram review – northern mayors' manifesto for hope. The Observer. Процитовано 3 червня 2024.
  94. ↑ Ball, Jonny (11 березня 2024). Battle cry of the Scouse dads. New Statesman. Процитовано 28 березня 2024.
  95. ↑ Жертва обставин: чому Кір Стармер пішов у відставку та чого тепер чекати Україні. 24 Канал (укр.). 20 липня 2026. Процитовано 23 липня 2026.
  96. ↑ Енді Бернем офіційно очолив уряд Великої Британії. 24 Канал (укр.). 20 липня 2026. Процитовано 23 липня 2026.
  97. ↑ Енді Бернем офіційно очолив уряд Великої Британії. 24 Канал (укр.). 20 липня 2026. Процитовано 23 липня 2026.
  98. ↑ The Rt Hon Andy Burnham MP. GOV.UK (англ.). Процитовано 23 липня 2026.
  99. ↑ The reality of a dream job. Guardian. 28 січня 2008. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 29 вересня 2014.
  100. ↑ Pogrund, Gabriel (19 березня 2017). A life in the day: Andy Burnham. The Times (брит.). Процитовано 15 травня 2026.
  101. ↑ McKiernan, Jennifer (24 червня 2026). Who is Andy Burnham's wife, Marie-France van Heel?. BBC News (брит.). Процитовано 24 червня 2026.
  102. ↑ Who are Andy Burnham's children Rosie, Annie and Jimmy – who he posts pints and dancing photos with?. Cosmopolitan (брит.). 23 червня 2026. Процитовано 28 червня 2026.
  103. ↑ Merrick, Jane (24 березня 2013). Keep the faith, Andy Burnham tells NHS and Church. The Independent. Архів оригіналу за 30 червня 2009. Процитовано 22 липня 2013.
  104. ↑ Saul, Heather (27 травня 2015). Andy Burnham urges Pope Francis to back same-sex marriage and bring the Catholic Church 'into the 21st century'. The Independent. Архів оригіналу за 21 липня 2015. Процитовано 10 липня 2015.
  105. ↑ Interview: Andy Burnham addresses 'hurtful' attacks on his equality record. Pink News. 25 червня 2015. Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 19 липня 2016.
  106. ↑ Shennan, Paddy (25 червня 2015). Andy Burnham: 'I hope my Hillsboro work gives people confidence to vote for me'. Liverpool Echo (англ.). Процитовано 29 січня 2025.
  107. ↑ 'Meet the Burnham brothers – Andy's beloved siblings who keep him grounded. I News. Процитовано 1 липня 2026.
  108. ↑ 'My dad has Alzheimer's, I know the pain of collapsing social care. Manchester Evening News. Процитовано 16 травня 2026.
  109. ↑ Andy Burnham. BBC News. 22 жовтня 2002. Архів оригіналу за 30 червня 2009. Процитовано 11 жовтня 2008.
  110. ↑ Brown, Colin (20 червня 2008). Andy Burnham: The Mr Nice Guy who talked his way into a nasty situation. The Independent. London: Independent News & Media. Архів оригіналу за 30 червня 2009. Процитовано 11 жовтня 2008.
  111. ↑ а б Leigh RMI 1-1 Everton. EvertonFC.com. Everton Football Club. 26 липня 2003. Архів оригіналу за 3 жовтня 2003. Процитовано 7 жовтня 2013.
  112. ↑ Шаблон:Who's Who
  113. ↑ Tony Adams to become new president of Rugby Football League. The Guardian. 12 грудня 2018. Архів оригіналу за 12 грудня 2018. Процитовано 12 грудня 2018.
  114. ↑ Andy Burnham is the (possible) new Prime Minister - can he run the country as well as his latest 10K?. Runner's World. Процитовано 27 червня 2026.
  115. ↑ Tufft, Ben (24 травня 2015). Andy Burnham claims £17,000 a year in rent for London flat – despite owning another that's walking distance from Westminster. Independent. Архів оригіналу за 1 травня 2022. Процитовано 29 травня 2015.
  116. ↑ The Sun embarrasses Andy Burnham for refusal to be interviewed. the Guardian (англ.). 13 липня 2015. Процитовано 9 грудня 2022.
  117. ↑ Badshah, Nadeem (25 березня 2023). Andy Burnham fined and given six penalty points for speeding on M62. The Guardian. Архів оригіналу за 24 липня 2025. Процитовано 25 березня 2023.
  118. ↑ Greater Manchester mayor Andy Burnham to pay almost £2k speeding fine. BBC News. 25 березня 2023.
  119. ↑ Lally, Kate (5 січня 2022). ITV's Anne viewers all in agreement on Andy Burnham. Liverpool Echo. Процитовано 10 січня 2022.
  120. ↑ Rackham, Annabel (17 травня 2026). SNL: Saturday Night Live UK met a sceptical crowd - but has it won them over?. BBC News (брит.). Процитовано 31 травня 2026.
  121. ↑ Jones, Alice (22 травня 2026). Paddy Young: 'If Burnham gets into power it will be hard for SNL to fire me'. The Times (брит.). Архів оригіналу за 23 травня 2026. Процитовано 31 травня 2026.
  122. ↑ Ed Gamble – The Harry Hill Show #dotheandyburnham. YouTube. Harry Hill. Процитовано 16 червня 2026.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).