YaChudo

Емін Ґерай

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

Емін Ґерай
крим. Emin Geray, أمين كراى‎
Попередник:Ахмед Ґерай
Наступник:Булюк Ґерай
 
Смерть:1551
біля р. Альма, Кримське ханство
Країна: Кримське ханство Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігія:сунізм Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід:Ґераї
Батько:Сахіб I Ґерай
Діти:Джафер Ґерай, Кутлуг Ґерай

Емін Ґерай (крим. Emin Geray, أمين كراى‎; пом. 1551) — кримський калга (1537—1551). Старший син кримського хана Сахіба I Ґерая, онук Менґлі I Ґерая.

Біографія

Призначення калгою та державна діяльність

У 1537 році хан Сахіб I Ґерай у ході жорстокої внутрішньодинастійної боротьби наказав стратити свого племінника, калгу-султана Ахмеда Ґерая (сина колишнього хана Саадета I Ґерая)[1]. Одразу після цього Сахіб I призначив свого старшого сина Еміна новим калгою та офіційним спадкоємцем престолу.

Як друга за значимістю особа в державі, Емін Ґерай володів значним уділом із центром в Акмесджиті (сучасний Сімферополь) та очолював праве крило кримськотатарського війська[2]. Він активізував реформування військової системи ханства, розпочате його батьком, а також керував дипломатичними та військовими акціями Кримського ханства на північному та північно-західному напрямках.

Військові походи

Емін Ґерай регулярно очолював кримські війська під час походів на південні прикордонні землі Великого князівства Московського та Великого князівства Литовського (включаючи українські території під його контролем)[3].

  • Жовтень 1539 року: Емін Ґерай очолив масштабний набіг на південномосковські землі, опустошивши околиці Кашири. Воєвода князь Семен Телятєвський-Пунков (Мікулінський), вийшовши з Рязані, зумів захопити полонених («язиків»). Не володіючи точними даними про чисельність сил супротивника, калга вирішив відступити.
  • Літо 1541 року: Брав участь у великому поході Сахіба I Ґерая. Спочатку кримська армія обложила Зарайськ, але не змогла взяти місто й продовжила рух углиб московських володінь. Полки під командуванням московських воєвод змогли відбити кримськотатарську кінноту від берегів річки Ока. Під час відступу через невдачу під Пронськом Емін Ґерай відокремився від основних сил і спробував пограбувати Одоєвські землі. Проте князь В. Воротинський завдав йому поразки, розбивши підрозділи калги.
  • Березень 1542 року: Емін Ґерай здійснив напад на Сіверську землю, спустошивши околиці Путивля, Стародуба та Новгород-Сіверського[4].
  • Серпень 1542 року: Спроба калги атакувати Рязанську область. Побачивши підготовлені полки Петра Пронського, кримські війська відступили до Куликового поля, де зазнали втрат у сутичках із московськими сторожовими загонами[5].
  • Грудень 1544 року: Емін Ґерай вчергове вдерся у південномосковські території, обрушившись на Бельовське та Одоєвське князівства. Через суперечки й місництво між місцевими воєводами (Щенятєвим, Курлятєвим-Оболенським та Воротинським) московське військо не змогло чинити організованого опору, що дозволило Еміну захопити великий ясир[6][5]. Літописи зазначають, що через конфлікт командувачів цим землям не було надано своєчасної допомоги[4].

Окрім північно-східного напрямку, Емін Ґерай також очолював дипломатично-військовий тиск на Велике князівство Литовське, вимагаючи регулярної виплати «упоминків» (щорічної данини) за збереження миру на південноукраїнських прикордонних землях (Брацлавщина, Київщина)[7].

Політичний переворот і загибель

У 1551 році османський султан Сулейман I Пишний вирішив усунути Сахіба I Ґерая від влади. Османська Порта прагнула посилити контроль над Кримським ханством і побоювалася зростання автономії Сахіба. Новим ханом було призначено племінника Сахіба — Девлета I Ґерая, який тривалий час мешкав у Стамбулі та користувався підтримкою султана[1].

За наказом Порти Сахіб I Ґерай з основними силами вирушив у похід на Черкесію, залишивши Еміна Ґерая заступником у Криму. Скориставшись відсутністю хана та спираючись на підтримку частини невдоволеної знаті (насамперед родів Ширін та Мансур), Девлет Ґерай із турецькими яничарами висадився в Криму та захопив Бахчисарай.

Емін Ґерай зібрав військо та рушив на Бахчисарай, сподіваючись придушити заколот, однак більша частина його беїв перейшла на бік Девлета Ґерая. Бачачи поразку, Емін намагався втекти до своєї резиденції, але на річці Альма був вбитий власними слугами, які прагнули вислужитися перед новим ханом[8].

Самого хана Сахіба I Ґерая після повернення з Кавказу було вбито в Тамані агентами Девлета I. Всі інші сини Сахіба також були знищені. Двоє малолітніх синів Еміна Ґерая — Джафер (1541—1551) та Кутлуґ (1548—1551) — були схоплені та страчені представниками клану Мансурів у Салачику, щоб остаточно ліквідувати потенційних претендентів на престол з цієї гілки династії[9].

Родовід

Джерела та література

  • Гайворонский О. Повелители двух материков. Том 1. Крымские ханы XV—XVI веков и борьба за наследие Золотой Орды. — Киев-Бахчисарай: Майстерня книги, 2007. — 368 с. — ISBN 978-966-96920-0-9.
  • Гулевич В. П. Відносини Кримського ханства з Великим князівством Литовським у першій половині XVI ст. — К.: Наукова думка, 2012.
  • Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Отоманской Порты до начала XVIII века. — СПб., 1887 (перевидання: М., 2005). — ISBN 5-347-00008-2.
  • Халим Гирай-султан. Розовый куст ханов, или История Крыма. — Симферополь: Стилос, 2008. — ISBN 978-966-8518-91-1.

Примітки

  1. ↑ а б Гайворонский О. Повелители двух материков. Том 1. Крымские ханы XV–XVI веков и борьба за наследие Золотой Орды. — Майстерня книги, 2007. — 368 с. — ISBN 978-966-96920-0-9.
  2. ↑ Inalcik H. The Ottoman Empire and the Crimean Khanate. — Palgrave Macmillan, 1995.
  3. ↑ Новосельский А. А. Борьба Московского государства с татарами в первой половине XVII века. — Изд-во АН СССР, 1948. — 448 с.
  4. ↑ а б Володихин Д. М. Воеводы Ивана Грозного. — Вече, 2015. — 352 с. — ISBN 978-5-4444-7885-1.
  5. ↑ а б Соловьев С. М. История России с древнейших времен. Том 6. — Эксмо, 2008.
  6. ↑ Тюрин А. В. Русские — успешный народ. — Питер, 2012. — ISBN 978-5-459-01655-0.
  7. ↑ Гулевич В. П. Відносини Кримського ханства з Великим князівством Литовським у першій половині XVI ст. — Наукова думка, 2012.
  8. ↑ Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Отоманской Порты до начала XVIII века. — Рубежи XXI, 2005. — ISBN 5-347-00008-2.
  9. ↑ Халим Гирай-султан. Розовый куст ханов, или История Крыма. — Стилос, 2008. — ISBN 978-966-8518-91-1.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).