YaChudo

Емар (місто)

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Емар.
Емар
35°59′14″ пн. ш. 38°06′37″ сх. д. / 35.98724353° пн. ш. 38.11024189° сх. д.
Зображення
КраїнаСирія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Адміністративна одиницяMaskanahd Редагувати інформацію у Вікіданих
Розташовується на водойміОзеро Євфрат Редагувати інформацію у Вікіданих
НаступникBarbalissosd Редагувати інформацію у Вікіданих
Час/дата припинення існування1187 до н. е. Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа розташування
Мапа
CMNS: Емар у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Емар на мапі Сирії епохи бронзової доби

Емар — давнє місто амореїв, відкрите на місці сучасного пагорба-городища Телль-Мешкене в Сирії. Місто було розташоване на великому вигині середнього Євфрату на північному сході Сирії, де нині простяглося узбережжя новоствореного озера Аль-Асад.

Опис

Місто у XIV—XII ст. до н.е. розташовувалося на високому березі. Воно мало регулярну прямокутну вуличну сітку, а будівельний майданчик був частково терасованим. Мурсілі II згадує перебулову міста у своїх анналах. Місто було захищене з трьох боків крутим уступом, а з четвертого боку мало рів завширшки 30 м і заглибжки 15 метрів, вирубаний у вапняку, що лежав під ним.

Окрім двох храмів на вершині плато, також було розкопано палац (Палац А) у стилі Біт-гілані. Храм М2 мав керамічні циліндри як фасадні прикраси, подібні до тих, що були знайдені в Нузі та Еламі. Будинки міста мали дуже однорідне планування. Вони здебільшого складалися з трьох кімнат; сходи свідчать про існування верхнього поверху.

Історія

Емар займав стратегічно важливе місце, оскільки служив транзитним пунктом, де товари, що поставлялися по Євфрату, перевантажували для подальшого транспортування суходолом. У середині III тис. до н. е. Емар опинився під впливом правителів Ебли, про це згадується в ебланських архівах. На початку XXIV ст. до н.е. Емар було захоплено марійським царем Іштуп-Ішаром, проте ймовірно влада Марі тут була непевне, оскільки вже Іплул-Іль знову вимушен був підкоряти Емар[2]. Наприкінці того століття Емар знову опинився під зверхністю Ебли[3].

У текстах з Марі, датованих XVIII ст. до н. е., Емар згадується як місто-держава, що перебуває під впливом сусідньої аморейскої держави Ямхад. Падіння у 1763 році до н.е. Марі внаслідок захоплення Вавилонським царством завдало суттєвого удару по становищу Емару. Ще більше погіршилася ситуація, коли близько 1600 року до н. е. царствоЯмхад зазнало постійних нападів хеттських царів Хаттусілі I та Мурсілі I.

У пізній бронзі регіон перейшов під контроль Мітанні, які Емар сплачував данину. Після падіння Ямхаду царська родина останнього знайшла притулок в Емарі, звідки Ідрімі бл. 1470 р. до н. е. завоював Алалах. Бл. 1345 року до н. хетти перемогт=ли Мітанні, встановивши свою владу в регіоні. У той час Емар перебував у сфері впливу хеттів, а точніше — правителя Каркемиша, клієнтського царства хеттів. Між хетами та Емаром було підписано договір (маміту), що регламентував питання особистого статусу, землеустрою і, ймовірно, низку інших аспектів[4][5]. Провідниками хетського впливу в Емарі стали такі хетські представники, як каркемішські царевичі, «сини царя» та «правителі країни» (Yamada 2019: 193). Система взаємодії метрополії та провінції, що виникла в результаті, отримала в історіографії визначення «непрямого контролю»[6].

Хети повалили династію («перша династія»), що правила за Мітанні, і передали владу представникам нового царського дому («друга династія») [7]. На межі 1240–1230-х років до н.е. хети різко змінили свою політику: друга династія, а разом з нею і монархія в Емарі припинилася[8]. Про Емарські події XIII - початку XII ст. до н. е. є як документи, що походять з самого Емара, переважно акадською мовою, так і свідчення з текстів того часу з Хаттуси, Угарита та ассирійських архівів.

Археологічні й письмові свідчення обриваються 1187 роком до н. е. внаслідок катастрофи бронзової доби. Городище, що знаходилося на крайній східній периферії Римської імперії, залишалося покинутим. Неподалік від нього було засновано місто Барбаліссос. 253 року поблизу нього відбулася битва під Барбаліссосом між сасанидськими персами на чолі з Шапуром I та римськими військами. Барбаліссос продовжував існувати й у візантійську епоху.

Устрій

У III тис. до н.е. Емар був державою на чолі з царем[9]. Правителі в цей період позначалися шумерською логограмою ЕН («пан, господар»), яка читалася місцевим семітським діалектом як малікум. Але його влада обмежувалою радою старійшин (абба). Дружина царя носили титул маліктум (цариця)[10]. У текстах із Ебли XXIV ст. до н.е. збереглися згадки кількох правителів Емара[11]. Знатні еблаїти більш нижчого рангу ніж старійшини звалися посланці[12]. Також існували збори кочівників (рихзум), де переважно були присутні простолюини (мушкенум).

З XXI ст. до н.е. система управління містом змінилася: влада перейшла в руки колективного органу, що позначався в джерелах термінами тахтамум (міська рада) і пухрум (загальні збори)[13][14]. Подальші зміни політичної системи Емара в період пізньої бронзи (XV–XII ст. до н.е.) відомі недостатньо. Судячи з фрагментів договору з хетським царем Тудхалією I (XV ст. до н. е.), Емаром продовжував правити тахтамум, оскільки у хетських записах згадуються «люди міста Астата» як одні з підписантів угоди з Тудхалією.

У період мітаннійської зверхності в Емарі відбувається відновлення царської влади. Точні обставини та дата цієї події залишаються невідомими, проте, коли хети у другій половині XIV ст. до зв. е. завоювали Емар серед інших мітаннійських володінь, там правили царі. Їхня влада не була безроздільною, поряд з ними в управлінні містом брали участь тахтанум з старійшинами (синами міста), храм бога Нінурти, хазанну (відповідав за представлення міста за кордоном та головування в судових процесах за участю іноземців). Під час важливого ритуалу встановлення верховної жриці Баала цар не виконує жодних церемоніальних функцій: він не керує процесом, не обирає кандидатку, не здійснює помазання, не саджає її на трон і не проводить жертвопринесення[15].

З сер. XIII ст. до н.е. хети ліквідували царське панування Емарі, встановивши пряме керування. Тут розташовувалася хетська залога під командуванням «Головного наглядача землі» (угула-каламма), цивільні справи вирішував царський син (думу-лугаль)[16]. Разом з тим значний вплив мав жрець-пророк (лугаль-ша дінгір-меш ша уру Емар), особливо за часів роду Зу-Баала[17].

Згодом існувала хеттська цивільна адміністрація, підпорядкована лугалю Каркемиша.

Царі

«Давня династія» (XXV—XXIV ст. до н.е.)

  • Рузі-Даму
  • Іб-Даму
  • Ішгі-Даму
  • Нар-Даму

«Перша династія» (XIV ст. до н.е.)

  • Рабшададі
  • Лімісарра

«Друга династія»

  • Баал-Кабар (бл. 1335/1330 — бл. 1300 до н.е.)
  • Зу-Аштарті (бл. 1300 — 1270 до н.е.)
  • Пілсу-Даган (бл. 1270— 1240 до н.е.)
  • Еллі (бл. 1240—1230 до н.е.)

Судочинство

В Емарі було знайдено велику кількість юридичних текстів, проте цар помітно відсутній у ролі судді чи арбітра [18]. У випадках, коли справу призначають для розгляду «перед царем», незрозуміло, чи йдеться про царя Емара, чи про царя Каркемішу.

Окрім старійшин та міських зборів, судова влада також належала «великим» (рабуту), хоча про цю групу відомо набагато менше [19][20]. Зафіксовано, що вони проводили судові засідання разом із представниками хеттської адміністрації. Ще однією важливою установою був орган «братів» (LÚ.MEŠ aḫ-ḫi-a / ахху). Вони були присутні при укладанні приватних угод та підписанні актів, що стосуються земельних маєтків. Вторинна література свідчить про те, що вони функціонували як приватні судді та контролювали передачу власності. Втім в Емарі «брати» залишалися непублічною установою.

Суспільство

Характеризувалося клановою системою з сильним акцентом на солідарності та рівності. У джерелах відсутні будь-які згадки про розвинений палацовий сектор. Найвищий статус мали представники знаті, цар і члени його родини, торгівці. Крім того, на протилежному боці суспільства виникає своєрідна порожнеча: громада, як економічний інститут, мала лише дуже обмежений вплив, якщо взагалі мав, на життя емарців. Вчені зазначають, що власність мала переважно приватний та індивідуальний характер. Лише у 5% задокументованих випадків земельні ділянки належали групі, яку позначають як «сини П.Н.». Такі групи тричі фігурують як продавці землі, але ніколи як покупці[21]. Невелика нуклеарна сім'я, яка в середньому налічувала близько п'яти членів, була домінуючою соціальною одиницею.

Економіка

У пізньому бронзовому віці ячмінь був основною культурою, що вирощувалася в районі Емара; тут також були виноградники та городи. Збереглося кілька списків полів. В работах у полях і вдома застосовували працю рабів (ір) і рибань (геме) відповідно. Переважало боргове рабство, або вільний мешканець міг продати себе чи дітей у рабство. Важливою галуззю було тваринництво, вирощували дрібну рогату худобу. Цар, знать були власниками великих черед.

Торгівля, ймовірно, була найважливішим сектором економіки. Купці з Емара задокументовані в Угаріті, Тадморі та Ассирії. Згідно виявлених текстів Емар постає важливим торговим центром бронзової доби, що займав прикордонне положення між центрами влади у Верхній Месопотамії та Анатолії-Сирії. Найбільшого зиску держава отримала від відносин з державою Ямхад, ставши у XVIII ст. до н.е. одним з ключових центрів посередницької торгівлі[22].

До хетського панування Емар, перебуваючи в залежності від різних могутніх сусідів, сплачував данину (сірум). За часів хетського панування сплачувалися загальнохетські натуральні податки: саххан припускав (виплати сільськогосподарською продукцією, виробничими товарами, худобою тощо), луцци (відпрацювання сільськогосподарських, будівельних, ремонтних робіт); нашу (військова повинність)[23]. Перші 2 сплачувати усі емаріоти, а другу — лише емаріоти, що перейшли на службу до хетів, отримавши земельні володіння[24].

Вірування

За хетського царя Мурсілі II з Емари в Хаттусу було перенесено культ богині Ішхари. Водночас було часткове переміщення храмових багатств цієї богині з Емара до хетської столиці[25].

Головний жрець міста (жрець-пророк) обіймав посаду тлумача знаків, що також був очільником місцевого жрецтва і жрецтва найближчих менших міст. Він проживав у храмі M1, з якого також походять численні глиняні таблички. Він був присвячений богу d-NIN.URTA, який інтерпретується як Аштар або Белматі. Другим храмом на високому плато був храм Ваала, в якому, ймовірно, жила верховна жриця Нін-Дінгір як дружина бога. Даган також був важливим богом. Особливо важливу роль він відігравав у ритуалі Зукру, який відбувався кожні сім років. Деякі хетські боги також відомі з пантеону Емара.

Культура

Мова і писемність

У місті виявлено велику кількість клинописних табличок, у зв'язку з чим Емар можна розглядати в одному ряду з такими найважливішими археологічними пам'ятками доісторичного Леванту, як Угарит, Марі та Ебла. На підставі цих текстів, найдавніші з яких належать до 2500 р. до н. е., отримано знання про повсякденне життя мешканців міста. Таблички, що збереглися в Емарі, переважно складено акадською мовою й датовано XIII ст. до н. е.

Мешканці використовували рулонні або штемпельні печатки, деякі з яких були двомовними, написами ієрогліфічним лувійським і аккадським клинописом. Проявом хетського впливу в Емарі став перехід на особливий стиль оформлення клинописних документів, який отримав в історіографії найменування сиро-хетського. Текст таких документів записувався вздовж довгої сторони, відрізнявся палеографією, мовою, систему датування, юридичним формуляром, стилем печаток та формою засвідчення документів[26].

Література

У будинку місцевого жерця виявлена ​​бібліотека з літературними та словниковими текстами в месопотамській традиції, а також ритуальних текстів місцевих культів.

Розкопки

Початкові розкопки, що мали на меті збереження городища, зважаючи підйом вод у дамбі Табка, зробили дві французьких групи археологів у 1972-76 роках під керівництвом Жана-Клода Маргерона.[27] У ході розкопок була виявлена ​​територія храму, де знаходилося святилище бога погоди Ваала, а також, можливо, його дружини Астарти епохи пізньої бронзової доби (13 — початок 12 століть до н. е.).

Після завершення розкопок французькими археологами місце розкопок залишилося без охорони та систематично зазнавало плюндрувань, через що чимало клинописних табличок потрапило на ринок старожитностей у відриві від контексту. 1992 року Сирійський департамент старожитностей взяв місце розкопок під свій захист, і під час нових розкопок були виявлені нові шари, що належать до середньої та ранньої бронзової доби (друга половина 3 тис. до н. е. і перша половина 2 тис. до н. е.) — місто Емар, що згадується в архівах Марі (Сирія) та в інших джерелах.

Примітки

  1. ↑ GeoNames — 2005.
  2. ↑ ARET 13.4: 7–8, 18
  3. ↑ Archi A. 1990. Imâr au IIIème millénaire d’après les archives d’Ebla. Mari: Annales des Recherches Interdisciplinaires, No 6: 23
  4. ↑ Adamthwaite, M.R. 2001: Late Hittite Emar. The Chronology, Synchronisms, and Socio-Political Aspects of a Late Bronze Age Fortress Town. (ANES Supplement, 8). Louvain; Paris; Sterling, Virginia: Peeters: 203–207
  5. ↑ Yamada, M. 2006: The Hittite Administration in Emar: The Aspect of Direct Control. ZA 96: 224
  6. ↑ Yamada, M. 2006: The Hittite Administration in Emar: The Aspect of Direct Control. ZA 96, 222
  7. ↑ Skaist, A. 1998b: The Chronology of the Legal Texts from Emar. ZA 88: 64
  8. ↑ Cohen, Y., d’Alfonso, L. 2008: The Duration of the Emar Archives and the Relative and Absolute Chronology of the City. In: The City of Emar: 25
  9. ↑ Adamthwaite, Murray R. (2001). Late Hittite Emar: The Chronology, Synchronisms, and Socio-Political Aspects of a Late Bronze Age Fortress Town. Peeters. ISBN 90-429-0909-9.
  10. ↑ Fronzaroli P. 2003. Testi di cancelleria: i rapporti con le città (Archivio L. 2769). (Archivi Reali di Ebla, Testi; XIII). Roma: Università degli studi di Roma “La Sapienza”. : 83–87
  11. ↑ Archi, A. 1990: Imâr au IIIème millénaire d’après les archives d’Ebla. M.A.R.I. 6, 24
  12. ↑ Archi A. 1990. Imâr au IIIème millénaire d’après les archives d’Ebla. Mari: Annales des Recherches Interdisciplinaires, No 6: 30
  13. ↑ Durand, J.-M. 1990a: La cite-état d’Imâr à l’époque des rois des Mari. M.A.R.I. 6: 56-57
  14. ↑ Durand 2002: 46
  15. ↑ Fleming D.E. 1992. A Limited Kingship: Late Bronze Emar in Ancient Syria. UgaritForschungen, No 24: 62
  16. ↑ d’Alfonso, L. 2000: Syro-Hittite Administration at Emar: New Considerations on the Basis of a Prosopographic Study. AoF 27: 278
  17. ↑ Fleming, D. 2000: Time at Emar. The Cultic Calendar and the Rituals from the Diviner’s House. (MC, 11). Winona Lake: Eisenbrauns: 26
  18. ↑ Fleming D.E. 1992. A Limited Kingship: Late Bronze Emar in Ancient Syria. UgaritForschungen, No 24: 64
  19. ↑ Adamthwaite M.R. 2001. Late Hittite Emar. The Chronology, Synchronisms, and Socio- Political Aspects of a Late Bronze Age Fortress Town. (Ancient Near Eastern Studies, Supplement; 8). Louvain: Peeters Press: 191
  20. ↑ Démare­-Lafont S. 2012. Les «Frères» en Syrie à l’époque du Bronze récent: Réflexions et hyphothèses. Organization, Representation, and Symbols in the Ancient Near East. Proceedings of the 54th Rencontre Assyriologique Internationale at Würzburg 20–25 July 2008. Ed. by G. Wilhelm. Winona Lake: Eisenbrauns: 130
  21. ↑ Viano M. 2010. Community and Individuals at Emar. Altorientalische Forschungen, No 37: 133
  22. ↑ Frans van Koppen (2007) Syrian Trade Routes of the Mari Age and MB II Hazor," in: M. Bietak and E. Czerny (eds.), The Synchronisation of Civilisations in the Eastern Mediterranean in the Second Millennium B.C. III (Vienna: Österreichische Akademie der Wissenschaften), 367-374
  23. ↑ Гиоргадзе Г.Г. Вопросы общественного строя хеттов. Тб: 44–55
  24. ↑ Yamada, M. 2006: The Hittite Administration in Emar: The Aspect of Direct Control. ZA 96; 2020
  25. ↑ KUB 14.4 iv 10–11, 16, 21–23
  26. ↑ Démare-Lafont, S., Fleming, D. 2015: Emar Chronology and Scribal Streams: Cosmopolitanism and Legal Diversity. RA 109, 45–77
  27. ↑ Маргерон опублікував результати розкопок у період 1975 — 1990, починаючи зі статті «Les fouilles françaises de Meskéné-Emar» (Французькі археологічні розкопки Мескене-Емара), в журналі Comptes-rendus de l'Académie des Inscriptions et Belle-Lettres 1975:201-213; Даніель Арно опублікував клинописні тексти в 1985-87 рр..

Література

  • Arnaud, Daniel 1985/87 Emar: Récherches au pays d' Aştata VI: Textes sumériens et akkadiens (Paris)
  • Alois Musil: The middle Euphrates, a topographical itinary. New York 1927.
  • Daniel Arnaud: Les textes d’Emar et la chronologie de la fin du Bronze récént. In: Syria 52 (1975), 88-89.
  • Michael C. Astour: Who Was the King of the Hurrian Troops at the Siege of Emar? In: Mark W. Chavalas (Hrsg.): Emar, the history, religion, and culture of a Syrian town in the late Bronze Age. Bethesda 1996, 25-56.
  • Eugen J. Pentiuc: West Semitic Vocabulary in the Akkadian Texts from Emar. Harvard Semitic Studies 49. Winona Lake/Indiana 2001. ISBN 1-575-06910-5

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).