Едмон Фремі

Едмон Фремі
фр. Edmond Frémy
Народився	22 лютого 1814[1][2] або 28 лютого 1814[3]  Версаль, Іль-де-Франс, метрополія Франції, Франція
Помер	3 лютого 1894[4] (79 років)  Париж
Країна	Франція
Діяльність	неорганічний хемік, викладач університету, хімік, науковець, керівник
Галузь	неорганічна хімія[5], хімія[5], органічна хімія[5], Нейрохімія[5], ферментація[5] і хімічна технологія[5]
Заклад	MNHN Політехнічна школа Колеж де Франс Практична школа вищих досліджень
Посада	director of the Muséum National d'Histoire Naturelled і президент Французької академії наукd[6]
Відомі учні	Анрі Муассан Stanislas-Étienne Meunierd Огюст Вернейль Pierre Paul Déhéraind
Аспіранти, докторанти	Pierre Paul Déhéraind
Членство	Паризьке філоматичне товариствоd Французька академія наук (1894) Паризька медична академія Société française de photographied Російська академія наук
Батько	Edmé Frémyd
Брати, сестри	Arnould Frémyd
Нагороди
Едмон Фремі у Вікісховищі

Едмон Фремі (фр. Frémy; 28 лютого 1814 — 3 лютого 1894) — французький хімік. Нині він найбільш відомий завдяки солі Фремі — сильному окиснику, який він відкрив у 1845 році. Сіль Фремі є довгоживучим вільним радикалом, який використовується як стандарт в електронному парамагнітному резонансі.

Фремі народився у Версалі. У 1831 році він почав працювати в лабораторії Жозефа Луї Гей-Люссака.

У 1834 році його прийняли до Політехнічної школи, а у 1837 році — до Колеж де Франс. Наступною його посадою була роль репетитора в Політехнічній школі, де в 1846 році він став професором. У 1850 році він став наступником Гей-Люссака на кафедрі хімії в Національному музеї природознавства, директором якого він згодом став (1879—1891) після Мішеля Ежена Шевреля. Помер у Парижі.^[7]

Праці Фремі включали дослідження осмієвої кислоти, ферратів, станнатів, плумбатів та інших оксометалатів, а також озону. Він намагався отримати вільний фтор шляхом електролізу розплавлених фторидів, відкрив безводну фтороводневу кислоту та серію «сульфазотованих кислот», точна природа яких тривалий час залишалася предметом дискусій. Він також вивчав забарвлення листя та квітів, склад кісток, мозкової речовини та інших речовин тваринного походження, а також процеси ферментації, у поглядах на які він був опонентом Луї Пастера.^[7]

Усвідомлюючи важливість технічного застосування хімії, Фремі як викладач приділяв особливу увагу підготовці хіміків-технологів. У цій галузі він зробив внесок у вивчення процесів виробництва заліза та сталі, сульфатної кислоти, скла та паперу. Зокрема, він працював над омиленням жирів сульфатною кислотою та використанням пальмітинової кислоти для виготовлення свічок. В останні роки життя він присвятив себе проблемі отримання оксиду алюмінію у кристалічній формі та досяг успіху у створенні рубінів, ідентичних натуральним дорогоцінним каменям не лише за хімічним складом, але й за фізичними властивостями.^[7][8]

Протягом своєї професійної кар'єри він написав велику кількість монографій в «Annales de Chimie», кілька відомих праць, зокрема «Le Guide du Chimiste», «La Ramie», «Chimie Elementaire » тощо. Опублікував між 1882-1894 роками хімічну енциклопедію в 43 томах та разом з іншими вченими зробив внесок у багато інших публікацій.^[9]

Фремі одружився з Луїзою Фелісіті Ежені Бутрон, донькою Антуана Бутрона-Шарлара. Селекціонер Ежен Вердьє у 1884 році присвятив їй троянду під назвою «Madame Eugénie Frémy» (Мадам Ежені Фремі).^[10]

Його предками були Едм Клод Фремі (1743—1812), аптекар і буржуа з Осера, та Франсуа Едм Фремі (1774—1860), також аптекар і хімік.

Його син, Едуар Фремі (1843—1904), знаний як «граф Фремі», був істориком.

Онук хіміка, Раймон Фремі (1884—1914), був солдатом 60-го батальйону піхоти, загинув за Францію 4 вересня 1914 року в бою біля перевалу Феррі, у комуні Муссе (Вогези).