Егоїзм

Егої́зм (лат. ego — Я) — ціннісна орієнтація людини, етносу чи держави, що характеризується переважанням у її життєдіяльності корисливих особистих інтересів і потреб стосовно інтересів інших людей і соціальних груп

Егоїст вважає задоволення своїх особистих інтересів найвищим благом. При цьому до інших людей він ставиться як до об'єкта й засобу досягнення корисливої мети^[1]. Виявляється у надмірній зосередженості на собі, самозакоханості, безапеляційності суджень, споживацькому ставленні до оточення, байдужості та зневазі до них. Формування егоїзму зумовлене трансформацією природного інстинкту самозбереження. При цьому усвідомлення цінності власного «Я» є необхідною умовою становлення й самореалізації особистості, важливим елементом суспільного життя.

У низці етико-психологічних концепцій егоїзм виводять або з природи людини, її прагнення до щастя (евдемонізм), до насолоди (гедонізм, утилітаризм і прагматизм), або з сукупності цих чинників (теорії «розумного егоїзму»). Думки про егоїстичну природу людини відомі від часів античної філософії (Демокріт, Епікур). У XIX ст. цей принцип було розвинено у концепціях Штірнера й Ніцше. Егоїзм, як «буржуазну ознаку» яка мала бути витіснена колективізмом, завзято критикувався марксистами. Також його традиційним антагоністом є альтруїзм^[2].

• Альтруїзм
• Анархо-індивідуалісти
• Індивідуалізм
• Мак'явеллізм
• Cogito ergo sum
• Еготизм

• Тофтул, Михайло (2014). Сучасний словник з етики. – Житомир: ЖДУ ім.І. Франка, 2014 – 416с. ISBN 978-966-485-156-2.

• С. Кисельов. Егоїзм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

• Егоїзм [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 402. — 1000 екз.