YaChudo

Ойтелє Павло

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Ойтелє Павло
пол. Paweł Eutele
Народився 1804 Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер 30 січня 1889 Редагувати інформацію у Вікіданих
Львів, Цислейтанія, Австро-Угорщина Редагувати інформацію у Вікіданих
Національність німець
Громадянство Австрійська імперія→Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Напрямок скульптура, різьблення
Роки творчості до 1881
Вплив Антона Шімзера, Йогана Шімзера, Гартмана Вітвера
Працював у містах Львів, Ярослав, Тарнів, Броди

Павло Ойтеле (пол. Paweł Eutele, нім. Paul Eutele; 1804, Німеччина — 30 січня 1889, Львів) — львівський (деколи його називають польським) скульптор німецького походження, майстер меморіальної скульптури.

Польською мовою його ім'я читають Павел Евтелє, німецькою — Пауль Ойтеле[1][2]. Після Другої світової війни в радянській (українсько- та російськомовній) літературі усталилося написання прізвища, як Евтельє.

Життєпис

До 1828 року Павло Ойтеле навчався та проходив практику в майстернях різних центрально- та західноєвропейських країнах, зокрема, у Німеччині, звідки до Львова його запросив Антон Шімзер. Спочатку Ойтелє працював у львівській майстерні Антона Шімзера. Дуже швидко сприйняв творчі прийоми, як свого безпосереднього керівника, так і його молодшого брата Йогана. Неабиякий вплив на Ойтелє мали роботи Гартмана Вітвера. Свідомо або несвідомо майстер наслідував пропорції фігур, вітверівський метод трактування одягу, коли тканина, що вкриває тіло, часом зависає у повітрі, так ніби її здіймає вітер[3].

Самостійно виконувати замовлення почав у 1830 році[4]. У 1830-х роках Павло Ойтелє займався оздобленням будинків. Зокрема, фасад триповерхового будинку професора анатомії Йозефа Берреса на вулиці Гетьманській (нинішній проспект Свободи, 8) прикрасив маскаронами та фігурним барельєфом «Селена і Ендіміон», а фасад кам'яниці Антона Кнотца на вул. Краківській, 4 прикрасив барельєфом «Амур і Психея»[5]. На жаль, будівлю на вулиці Гетьманській зруйнували у 1958 році, а барельєф на вулиці Краківській — вже понад століття милує око львів'ян та гостей міста[3].

По смерті Антона Шімзера у 1837 році перейняв його каменярську майстерню. У 1839 році були вирізьблені два рельєфи з зображеннями морських німф-нереїд у вигляді напівжінок-напівриб, що тримають у руках дари моря: мушлі та гілки коралів на штучному гроті водозабірника або ж Венглінського джерела, що розташоване на початку парку «Погулянка». Тим самим роком датовані стукові маскарони на фасаді кам'яниці на вул. Личаківській, 1, інспіровані помпейською пластикою з вілли містерій[6]. Павло Ойтелє також брався за реконструкцію та відновлення творів інших авторів. Так, у 1850 році відновив декор авторства Матвія Полейовського на фасаді кам'яниці, що на вулиці Театральній, 10 — чотирьох маскаронів, ліпних рельєфів з військовою емблематикою та кам'яні скульптури Мінерви та Марса, що вінчають доричний портик над балконом[7] та кардинально переробив скульптуру Марса[7].

Від братів Шімзерів Павло Ойтелє успадкував добру славу. У 1850—1860-х роках він постійно отримував замовлення від міської влади, громадськості, церковних інстанцій, через що йому могли позаздрити більшість колег по справі. 1852 року разом з будівничим Карлом Тепфером різьбяр придбав два будинки на вулиці Камінського (нинішня вулиця Яна Жижки), облаштував собі майстерню неподалік. На цвинтарях Львова, Бродів, Тернополя та інших міст Галичини майстер залишив понад 100 надгробків, близько 60 з них на Личаківському цвинтарі у Львові: янголи в скорботі, діти, плакальниці, які спираються на хрест, багатофігурні символічні композиції, античні та християнські сюжети[3].

Останньою з виявлених робіт митця на Личаківському цвинтарі є надгробок з барельєфом із зображенням постаті крилатого юнака — генія смерті Танатоса на могилі Вінценти Лавровської, датований 1880—1881 роками. Після 1881 року більше не творив і не провадив власної майстерні. Останні роки провів у бідності в Домі убогих святого Лазаря, де й помер 30 січня 1889 року. Був похований на Стрийському цвинтарі у Львові (могила не збереглася через ліквідацію цвинтаря у 1896 році)[3][8].

Твори

Оздоблення будинків

  • Скульптурне оздоблення триповерхового будинку професора анатомії Йозефа Берреса на вулиці Гетьманській (нинішній проспект Свободи, 8), а саме: прикрасив маскаронами консолі балкону, а у півкруглому сандрику над центральним вікном другого поверху встановив фігурний барельєф «Селена і Ендіміон» (1830 р.; будинок не зберігся)[5];
  • Барельєф «Амур і Психея» на фасаді кам'яниці Антона Кнотца, що на вул. Краківській, 4 (1830 р.)[5];
  • Стукові маскарони на фасаді кам'яниці на вул. Личаківській, 1, інспіровані помпейською пластикою з вілли містерій (1839 р.)[9];
  • За моделлю Павла Ойтелє були відлиті два грифони з ампірною вазою — балконної балюстради будинку поета Василя Левицького на нинішній площі Ярослава Осмомисла, 5 (близько 1840 р.)[9];
  • Скульптура лева, розташована над центральним вікном другого поверху будинку на площі Катедральній, 2. Цей горельєф був встановлений під час перебудови кам'яниці у 1844 році на замовлення власниць — Терези Тімі або Анни Осбергер[7];
  • Стуковий декор фасаду палацу графа Адама Замойського, що на вулиці Зеленій, 24. Скульптурне оздоблення, імовірно, походять з часу перебудови палацу за проєктом архітектора В. Шмідта у 1843 та 1854 роках[7];
  • Реставрація скульптури лева з двома тулубами на розі будинку виноторговця Товія Вайгеля, що на нинішній вулиці Галицькій, 11 (1830-ті рр.)[7];
  • Відновлення декору авторства Матвія Полейовського на фасаді кам'яниці, що на вулиці Театральній, 10 — чотирьох маскаронів, ліпних рельєфів з військовою емблематикою та кам'яні скульптури Мінерви та Марса, що вінчають доричний портик над балконом[7] (інша назва — скульптурна група «Війна і Мир»)[2]. Кардинально переробив скульптуру Марса (1850 р.)[7];

Меморіальна скульптура

Надгробки на Личаківському цвинтарі у Львові
  • Барельєф із зображенням матері з трьома дітьми на пам'ятнику Терези Венцель (поле № 8; 1828—1831 рр.)[10];
  • На гробівці Кіршнера вирізьблено сидячу фігуру зажуреного юного Танатоса (1830 р.)[11];
  • Барельєф із зображенням жінки в молитві на пам'ятнику Сабіни Ноель (поле № 5; близько 1831—1832 рр.)[10];
  • Барельєф із зображенням вдівця з дітьми на пам'ятнику Антоніни Жарської (поле № 5; 1835 р.)[10];
  • Барельєф із зображенням двох жінок, що оплакують небіжчика на могилі Лазаря Богдановича (поле № 5; близько 1837 р.)[12];
  • Барельєф із зображенням постаті крилатого юнака — генія смерті Танатоса зі смолоскипом на могилах Антонія Райнпольта, Вінценти Смальчевської, подружжя Онишкевичів (1835—1838 рр.)[10];
  • Рельєфне зображення жінки з різьбярським молотком у руці на могилі Антона Шімзера (поле № 11; 1838 р.)[1][8][12];
  • Рельєфне зображення жінки у смутку на могилі Людвіки Кіліан (1841 р.)[10];
  • Барельєф із зображенням видовженої постаті Мадонни, її ніби розвіяний вітром одяг (частина якого оточує голову подібно ореолу), ангели, що клубочуться неправильним еліпсом навколо постаті на могилах Юзефи та Домініка Зівертів (поле № 19; 1840-ві рр.), родини Склепінських (близько 1840 р.), родини Поллер та дружини лікаря Вільгельміни Франковської (обидва близько 1842 р.)[13];
  • Пам'ятники на спільній могилі подружжя Домініки та Йозефа Саравеллі, могилах Діодати Задорович (поле № 7), кондитера, депутата міської ради Якова Леваковського та Карла Кісте (поле № 20; усі близько 1840 р.)[1][14];
  • Статуя плакальниці з гірляндою квітів, що притулилася до саркофага на могилі Міхала Дидинського (близько 1840 р.)[11];
  • Статуя плакальниці біля урни на могилі Лукаса Огановича (поле № 7; близько 1841 р.)[15];
  • Пам'ятник з ангелами в молитві на могилі Вільгельміни Жарської (близько 1841 р.)[11];
  • На могилі Онуфрія Городиського (близько 1842 р.)[9];
  • Пам'ятник на могилі генерала австрійської армії Антона-Амора Тарновського (поле № 14; 1843 р.)[1][16];
  • Барельєф із зображенням жінки, яка руками закрила обличчя на могилі Антона Белявського (близько 1844)[12];
  • На могилі Теофілії Кешковської (близько 1847 р.)[9];
  • Портретна уклінна статуя чотирнадцятилітньої дівчинки з молитовником у руках на могилі Юлії Ґерагд фон Фестенбург (близько 1847 р.)[11];
  • Скульптури двох жінок, обійняті в сестринських обіймах, стоять на палаючій кулі і дивляться на єдиний вихід — у небо на могилі сестер Облочинських — Дороти Зег та Герміни Облочинської (поле № 50)[1][8];
  • На могилі лікаря Юзефа Івановича та його дружини Терези (поле № 2). Спокій подружжя Івановичів «стережуть» чотирилапі охоронці – Плутон та Нерон, яких увічнено в камені[1][3][17];
  • На могилі архієпископа, митрополита львівського Вірменської католицької церкви Самуеля-Кирила Стефановича — постамент у вигляді саркофага, на якому лежить скульптура померлого достойника під пишним балдахіном, прикрашеного пінаклями. Стилізовано під стиль бароко (поле № 4)[8][18];
  • На могилі Домініка Северта (поле № 19)[8];
  • Барельєф із зображенням постаті крилатого юнака — генія смерті Танатоса на могилі Вінценти Лавровської (1880—1881)[3].
Надгробки на колишньому Городоцькому цвинтарі у Львові
  • На могилі Райнера фон Клепсе (1835 р.; не збереглася через ліквідацію цвинтаря у 1875 році)[15];
  • На могилі Євгена Улятовського (1836 р.; не збереглася через ліквідацію цвинтаря у 1875 році)[15].
Надгробки на колишньому Стрийському цвинтарі у Львові
  • Фігура Матері Божої, одягнена у грецьку туніку, ліва стопа якої притискала до землі голову змії з яблуком у пащі на могилах Марії Кручинської і її родини[19] та учениці семінарії Міхаліни Вйонцек (не збереглися через закриття цвинтаря у 1896 році)[20];
  • Фігура Матері Божої на земній кулі зі складеними руками на грудях, яка стояла на постаменті, а правою ногою Матір Божа притискала голову змії на могилі Адольфа Германа (не збереглися через закриття цвинтаря у 1896 році)[21].
Надгробки на цвинтарях інших міст
  • Пам'ятник із зображенням фігур жінки (вдови) та її трьох дітей на могилі Станіслава Камінського на міському Старому цвинтарі в Ярославі (Польща, близько 1840 р.)[11];
  • Фігура уклінного ангела на п'єдесталі на могилі Генрика Нітше на старому цвинтарі у Тарнові (Польща, після 1842)[11];
  • Мармурова статуя юнака на могилі Олександри Стампель на цвинтарі у Бродах (1849 р.)[11];
  • На могилі Анни-Емілії Грубер на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі (близько 1860 р., пісковик)[22];
  • На могилі генерала Юзефа Дверницького на цвинтарі в Лопатині (1863 р.)[8];
  • Саркофаг, прикрашений наріжними вінками, замість ніжок левині лапи, на кривці великий меч, поруч лицарський шолом у вигляді фантастичної маски на цвинтарі в Городку. Ймовірно в могилі поховано двох уланів цісарсько-королівського полку, що квартирувався в колишньому Францисканському монастирі. За переказом, один із чоловіків викликав на дуель іншого, проте зустріч в бою виявилася фатальною для обох. Їхній саркофаг стоїть у місці, де традиційно ховали військових[3].

Портретна скульптура

Декоративна скульптура

Ймовірне авторство

  • Тріумфальна брама, що її встановили 16 жовтня 1851 року на площі Фердинанда (нинішня площа Міцкевича) з нагоди першого візиту імператора Австрійської імперії Франца-Йосифа I до Львова. Стилізована під середньовічну арку, вона була оздоблена статуями лицарів й алегоричними барельєфами[3].
  • Барельєфи двох сфінксів з жіночими обличчями над двома парами колон псевдотосканського ордеру перед парадним входом палацика зі сфінксами на вулиці Зеленій, 102 (1830-ті рр.)[24].
  • Обеліск з горельєфом Божої Матері на надгробку титулярного радника Теодора Левицького на Личаківському цвинтарі (поле № 19)[25].
  • Барельєф ангела на колінах, який гасить факел життя на циппусі (пірамідальний стовп), що встановлений на могилі доктора медицини Ігнатія де Вольфа на Личаківському цвинтарі (поле № 19)[26].
  • Галерея робіт Павла Ойтелє
  • Надгробок на могилі Марії Кручинської на колишньому Стрийському цвинтарі у Львові
    Надгробок на могилі Марії Кручинської на колишньому Стрийському цвинтарі у Львові
  • Надгробок на могилі Адольфа Германа на колишньому Стрийському цвинтарі у Львові
    Надгробок на могилі Адольфа Германа на колишньому Стрийському цвинтарі у Львові
  • Надгробок на могилі генерала Юзефа Дверницького в Лопатині
    Надгробок на могилі генерала Юзефа Дверницького в Лопатині
  • Надгробок на могилі сестер Облочинських — Дороти Зег та Герміни Облочинської на Личаківському цвинтарі (поле № 50)
    Надгробок на могилі сестер Облочинських — Дороти Зег та Герміни Облочинської на Личаківському цвинтарі (поле № 50)

Примітки

  1. ↑ а б в г д е Христина Харчук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Мечнікова — Личаківський цвинтар. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 10 лютого 2026. Процитовано 15 травня 2026.
  2. ↑ а б в Христина Харчук. Проєкт «Міський медіаархів»: Погулянка, початок 1950-х років. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 18 лютого 2025. Процитовано 15 травня 2026.
  3. ↑ а б в г д е ж и Ксенія Янко (23 листопада 2016). Павло Ойтелє — творець «львівських Хатіко» і не тільки. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 8 лютого 2026. Процитовано 15 травня 2026.
  4. ↑ Словник художників України, 2022, с. 194—195.
  5. ↑ а б в г Львівська скульптура, 2015, с. 85.
  6. ↑ а б Львівська скульптура, 2015, с. 86—87.
  7. ↑ а б в г д е ж Львівська скульптура, 2015, с. 88.
  8. ↑ а б в г д е Поль Ойтеле. lychakivcemetery.org. Личаківський цвинтар у Львові. Архів оригіналу за 23 лютого 2024. Процитовано 15 травня 2026.
  9. ↑ а б в г Львівська скульптура, 2015, с. 87.
  10. ↑ а б в г д Львівська скульптура, 2015, с. 87, 89.
  11. ↑ а б в г д е ж Львівська скульптура, 2015, с. 91.
  12. ↑ а б в Львівська скульптура, 2015, с. 89.
  13. ↑ Львівська скульптура, 2015, с. 91, 92.
  14. ↑ Львівська скульптура, 2015, с. 90, 91.
  15. ↑ а б в Львівська скульптура, 2015, с. 90.
  16. ↑ Львівська скульптура, 2015, с. 88, 91.
  17. ↑ Тома Саєрса, Ярина Коваль. Плутон і Нерон — вічні охоронці кам'яного господаря // День. — 1999, 14 серпня. — № 149.
  18. ↑ Могили Самуеля-Кирила Стефановича та Ісаака-Миколая Ісаковича. ena.lpnu.ua. Електронний архів Національного університету «Львівська політехніка». Процитовано 13 червня 2026.
  19. ↑ Białynia-Chołodecki J. Cmentarz Stryjski we Lwowie…. — S. 52.
  20. ↑ Białynia-Chołodecki J. Cmentarz Stryjski we Lwowie…. — S. 69.
  21. ↑ Białynia-Chołodecki J. Cmentarz Stryjski we Lwowie…. — S. 70.
  22. ↑ І. Дуда Евтельє Павло // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 554. — ISBN 966-528-197-6.
  23. ↑ Олег Друздєв (17 листопада 2014). Духовне серце львівської Софіївки. velychlviv.com. Релігійний інтернет-ресурс «Духовна велич Львова». Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 15 травня 2026.
  24. ↑ Палацик зі сфінксами. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Архів оригіналу за 6 лютого 2023. Процитовано 15 травня 2026.
  25. ↑ Вітер в долонях, 2017, с. 101.
  26. ↑ Вітер в долонях, 2017, с. 101—102.

Джерела

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).