YaChudo

Дідковичі

Переглядів: 0. Оновлено 28.10.2026.

село Дідковичі
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Коростенський район
Тер. громада Коростенська територіальна громада
Код КАТОТТГ UA18060090130011600 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка с. Дідковичі 
Основні дані
Населення 531 (2001)
Площа 3,57 км²
Густота населення 148,74 осіб/км²
Поштовий індекс 11520[1]
Географічні дані
Географічні координати 51°5′59″ пн. ш. 28°49′55″ сх. д. / 51.09972° пн. ш. 28.83194° сх. д.
Середня висота
над рівнем моря 		145 м
Водойми р. Уж
Відстань до
районного центру 		25 км
Найближча залізнична станція Ігнатпіль
Відстань до
залізничної станції 		8 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Грушевського, 22, м. Коростень, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11501
Карта
Дідковичі. Карта розташування: Україна
Дідковичі
Дідковичі
Дідковичі. Карта розташування: Житомирська область
Дідковичі
Дідковичі
Мапа
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Дідковичі.

Ді́дковичі — село в Україні, у Коростенській територіальній громаді Коростенського району Житомирської області. Чисельність населення становить 531 особу (2001). У 1923—2020 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація

Розміщується на річці Уж, за 25 км північно-східніше від районного центру Коростеня, за 8 км від залізничної станції Ігнатпіль та за 1 км від автодороги Коростень—Народичі[2].

Населення

За довідником 1885 року в поселенні мешкало 1 857 осіб[3].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 2 511 осіб, з них: православних — 2 235, юдеїв — 276, чоловіків — 1 191, жінок — 1 320[4].

Наприкінці 19 століття в поселенні налічувалося 2 496 мешканців, дворів — 498[5], у 1906 році — 1 802 мешканці, дворів — 419[6], у 1923 році — 2 771 мешканець, дворів — 560[7].

На початок 1970-х років в селі було 514 дворів із населенням 1 362 особи[2].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 866 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 531 особу[8].

Історія

На околицях знайдено кам'яні знаряддя бронзової доби[2]. Гніздо дрібної шляхти, у 1571 році згадане як село боярів-заушан в оренді київського воєводи. У 1581 році вносили з Дідкович: Останек — від 4 осілих та 4 загородників, Гневош Стрижівський — від 2 осілих та 4 загородників, бояри-заушани — від 20 осілих та млина[5]. Згадується в акті від 28 січня 1681 року — Ксаверівський єзуїтський колегіум скаржився на дворян Дідківських, звинувачуючи їх у заволодінні приналежною їм землею в с. Дідківці та вилові риби і бобрів у ксаверівських ставках, користуючись втечею єзуїтів під час козацьких війн. Також згадується в скарзі чотирьох дворян з Дідківських на двох дворян Липлянських та трьох Дідківських від 29 квітня 1682 року про вчинення різних образ та нападів, зокрема пограбування маляра у с. Дідківці, якого було найнято для відновлення живопису в церкві. Згадується в скарзі Луки Дідківського на інших дворян від 23 вересня 1682 року про напад на дім Дідківського на свято Різдва Пресвятої Богородиці. Також згадується в скарзі Овруцького єзуїтського колегіуму від 2 квітня 1683 року на дворянина Степана Дідківського про різного роду перешкоди для користування земельною ділянкою у с. Дідківці. Ще згадується в акті від 6 червня 1686 року — дворянин Григорій Дідківський та його мати Василина скаржилися на дворян Павла та Василя Дідківських, звинувачуючи останніх у грабунку за допомогою козаків зимової стоянки у с. Дідківці. Також згадується в акті від 21 травня 1689 року — київський міський регент Степан Дідківський від імені багатьох інших дворян Дідківських скаржився на дворян Йосипа Дідківського та його сина Степана, звинувачуючи їх у привласненні подарунків для церкви с. Дідківці[9].

В другій половині 19 століття — село Овруцького повіту Волинської губернії. Лежало на річці Уж, до котрої тут впадало з правого боку два струмки, за 22 версти від містечка Іскорость. Складовою частиною ґрунту червоний граніт та волиніт, є порцелянова глина[10]. За довідником 1885 року — село різночинців у Татарновицькій волості Овруцького повіту Волинської губернії. Була церковна парафія[3].

Наприкінці 19 століття — село Татарновицької волості Овруцького повіту Волинської губернії. Лежало на річці Уж, за 100 верст від Житомира, за 25 верст від Овруча, за 150 верст від найближчої залізничної станції Київ, за 6 верст від найближчої поштової станції в Ігнатполі. Була міщанська управа, яка називалася В'язовецькою. Православна парафія належала до 2-го благочинного округу Овруцького повіту. Дерев'яну покриту бляхою церкву, з такою ж дзвіницею, збудовано у 1772 році за кошти вірян. Землі при церкві 33 десятини, розміщувалася за 3 версти, був план. 31 жовтня 1886 року почала діяти церковно-парафіяльна школа. Дворів 284, вірян 2 323. Сусідні парафії: Васьковичі (6 верст), В'язівка (4 версти)[9][5].

У 1906 році — село Татарновицької волості (2 стану) Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру м. Овруч становила 25 верст, до волосного центру с. Татарновичі — 10 верст. Поштове відділення — містечко Іскорость[6].

Вночі з 7 на 8 листопада 1921 року під час Листопадового рейду до Дідковичів прийшла Волинська група (командувач — Юрій Тютюнник) Армії Української Народної Республіки і зупинилася тут на денний відпочинок, гостинно прийнята громадою села. Вранці 9 листопада група вирушила у подальший похід[11]. 1 травня 1922 року Остапом Петриком, Павлом Недашковським, Лукою та Іваном Костюшками в Дідковичах для організації антибільшовицького повстання була створена Волинська повстанська армія[12].

У березні 1921 року, в складі волості, передане до новоутвореного Коростенського повіту Волинської губернії. У 1923 році включене до складу новоствореної Дідковицької сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Народицького району Коростенської округи; адміністративний центр ради[13]. Розміщувалося за 20 верст від районного центру міст. Народичі[7].

На фронтах Другої світової війни воювало 320 селян, 124 з них нагороджені орденами й медалями, 224 загинули. У 1965 році на їх честь споруджено обеліск слави.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 5 184 га угідь, з них 2 968 га — рілля. Вирощували зернові культури, льон, картоплю. Тваринництво м'ясо-молочного напрямку. 32 селян нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них доярку М. В. Лазаренко — орденом Леніна. В селі були середня школа, будинок культури, бібліотека, дільнична лікарня[2].

З 30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, передане до Коростенського району Житомирської області, 8 грудня 1966 року — до складу Народицького району, 3 квітня 1967 року — до складу Коростенського району[13].

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», територію та населені пункти Дідковицької сільської ради включено до складу Коростенської міської територіальної громади Коростенського району Житомирської області[14].

Примітки

  1. ↑ Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України. Укрпошта. Архів оригіналу за 18 листопада 2019. Процитовано 11 вересня 2020.
  2. ↑ а б в г Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Дідковичі, Коростенський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с. — 15 000 прим.
  3. ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 230. (рос. дореф.)
  4. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 20. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  5. ↑ а б в Didkowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 410. (пол.)
  6. ↑ а б Дидковичи // Списокъ населенныхъ мѣстъ Волынской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Волынскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Житомир: Волынская губернская типографія. 1906. с. 164. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 15 січня 2026.
  7. ↑ а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF) (рос.) (вид. Издание Волынского Губернского Отдела Управления). Житомир: Волынская губернская административно-территориальная комиссия. 1923. с. 122. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 15 січня 2026.
  8. ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 15 січня 2026.
  9. ↑ а б Теодорович Н. (1888). Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Том I. Уѣзды Житомирскій, Новоград-Волынскій и Овручскій (PDF) (рос. дореф.). Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври. с. 361-363. Процитовано 13 січня 2026.
  10. ↑ Dedkowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 32. (пол.)
  11. ↑ Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
  12. ↑ Лицарі Зимових походів. 1919—1922 рр./ Я.Тинченко. — К.: «Темпора», 2017. — с. 280. ISBN 978-617-569-302-5
  13. ↑ а б Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795—2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 8, 265. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 15 січня 2026.
  14. ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 1 квітня 2024.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).