YaChudo

Довгосілля

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

село Довгосілля
Країна СРСР СРСР— УРСР
Область Житомирська область
Район/міськрада Олевський район
Рада Кам'янська сільська рада
Основні дані
Перша згадка 1514
Населення 758 (1923)
Зняте з обліку до 1 жовтня 1941 року
Географічні дані
Географічні координати 51°10′7″ пн. ш. 27°30′8″ сх. д. / 51.16861° пн. ш. 27.50222° сх. д.
Карта
Довгосілля. Карта розташування: Україна
Довгосілля
Довгосілля
Довгосілля. Карта розташування: Житомирська область
Довгосілля
Довгосілля
Мапа
Мапа

Довгосілля — колишнє село у Кам'янській сільській раді Олевського району Житомирської області Української РСР. Нині частина села Кам'янка[1].

Населення

У 1859 році в селі було 62 двори, 272 чоловіків, 281 жінка[2]. За довідником 1885 року в поселенні мешкало 530 осіб, дворів — 95[3].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 820 осіб, з них: православних — 700, юдеїв — 120, чоловіків — 418, жінок — 402[4].

Наприкінці 19 століття в поселенні налічувалося 798 мешканців, дворів — 137[5], у 1906 році — 992 мешканці, дворів — 186[6], у 1923 році — 758 мешканців, дворів — 154[7].

Історія

Перша письмова згадка про село датується 1514 роком — тоді це були володіння Юхна Обернейовича, власника Волковицької. У 1518 році перейшло до Івашки Немирича через його дружину, сестру Юхна Обернейовича[8]. У 1613 році в селі був млин. У 1617—1618 роках чверть села перебувала в заставі у Раїни Гарабурдиної. За податковим реєстром 1571 року в селі було 3 дими тяглих підданих. За подимним тарифом 1628 року сплачували від 6 осілих селян і 3 городників[8]. За подимним тарифом 1640 року було 54 дими[9]. За люстрацією подимних в 1683 році було 4 дими[10].

Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, належало до олевського маєтку, подимне вносили від 40 дворів[1]. В «Magazin fur die neue Historie und Geographie Angelegt» 1788 року Антона Фрідріха Бюшінга в селі було 50 димів[11]. В переписі євреїв Овруцького повіту 1765 року в Довгосіллі лічилося 15 євреїв[12]. В 1793 році власність овруцького підкоморія Тадеуша Немирича, втому числі Довгосілля, за участь в повстанні Костюшка, конфісковано і передано у володіння генерал-поручика Олександра Протасова. В реєстрі наданих Протасову володінь, в селі було 126 мешканців чоловічої статі[13].

У 1845 році в селі обкладено оброком 230 душ[14]. За довідником 1885 року — колишнє державне сільце Олевської волості Овруцького повіту Волинської губернії. Лежало на річці Німан, була каплиця, заїзд, водяний млин[3].

Наприкінці 19 століття — сільце Олевської волості Овруцького повіту Волинської губернії. Лежало при впадінні Кам'янки до Уборті, за 127 верст від Овруча. Були каплиця, млин. Належало до православної парафії у Лопатичах[5][15].

У 1905 році відкрито однокласне сільське училище[14]. У 1906 році — село Олевської волості (4 стану) Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру м. Овруч становила 113 верст, до волосного центру містечка Олевськ — 12 верст. Поштове відділення — с. Рокитне[6].

У березні 1921 року, в складі волості, передане до новоутвореного Коростенського повіту Волинської губернії. У 1923 році включене до складу новоствореної Кам'янської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Олевського району Коростенської округи[16]. Розміщувалося за 12 верст від районного центру міст. Олевськ та за 1,5 версти від центру сільської ради с. Кам'янка[7].

У 1925 році в селі відкрито початкову школу, у 1927 році згадується 4-х річна трудова школа. За даними сільської ради, у 1932—1934 роках у Довгосіллі від голоду загинуло 14 чоловік, імена яких встановлено[14].

Навесні 1939 року, за наказом радянського керівництва, в Кам'янці і Довгосіллі були наново нарізані вулиці і туди переселили людей з хуторів. Після цього села Довгосілля та Кам'янка злилися в одне село. У 1937 році в селі Кам'янка збудовано нову двоповерхову школу з семирічним навчанням. Тут розмістили правління колгоспу, збудували колгоспну комору та першу конюшню. Ще у 1920-х роках у селі діяла хата-читальня та була відкрита перша крамниця. Таким чином Кам'янка поступово стала місцевим адміністративним і господарським центром, хоча за розмірами була значно меншою за Довгосілля[14].

Зняте з обліку населених пунктів до 1 жовтня 1941 року[16].

Примітки

  1. ↑ а б Жеменецький К. (2015). Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (пол.). Біла Церква: Олександр Пшонківський. с. 196, 212. ISBN 978-617-604-057-6. Процитовано 26 лютого 2026.
  2. ↑ Сведения о населенных местах Волынской губернии, собранные губернским статистическим комитетом МВД по предписанию Министра внутренних дел от 9 апреля 1859 г., для подготовки издания Полного списка населенных мест Российской Империи. Часть II [Дело]: 1859 г. — 1859. — 808 л.. — (Фонд Центрального статистического комитета МВД. Опись № 4).
  3. ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 230. (рос. дореф.)
  4. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 20. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  5. ↑ а б Dołhosiele // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 426. (пол.)
  6. ↑ а б Долгоселы // Списокъ населенныхъ мѣстъ Волынской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Волынскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Житомир: Волынская губернская типографія. 1906. с. 164. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 26 лютого 2026.
  7. ↑ а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF) (рос.) (вид. Издание Волынского Губернского Отдела Управления). Житомир: Волынская губернская административно-территориальная комиссия. 1923. с. 112. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 26 лютого 2026.
  8. ↑ а б Задорожна О. Рід Немиричів у шляхетській корпорації Київського воєводства: майновий статус і політична діяльність (XVI — середина XVII ст.) [Текст]: дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 / Задорожна Оксана Федорівна ; Нац. ун-т «Києво-Могил. акад.». — К., 2010. — 393 арк.
  9. ↑ Житомирський гродський суд, м. Житомир Київського воєводства. Актова книга, 19 січня — 5 грудня 1640 р. ЦДІАК 11-1-9 [1].
  10. ↑ Архив Юго-западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. — Ч. 7. — Т. І: Акты о заселении Юго-Западной России. — К., 1886. — 746 с [2].
  11. ↑ Magazin für die neue Historie und Geographie Angelegt, Том 22 Anton Friedrich Busching J. J. Curt, 1788 [3].
  12. ↑ Архив Юго-западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. — Ч. 5: [Акты о городах (1432—1798)]. — Т. ІІ. — Вып. 1: Переписи еврейского населения в юго-западном крае в 1765—1791 гг. — К., 1890. — 1287 с [4].
  13. ↑ Материалы для истории Подольской губернии: 1792—1796 гг. — Каменец-Подольский: 1885 г., т. 1 = 318 с.
  14. ↑ а б в г По зову сердца (с. Камъянка, Корощине, Варваровка, Рудня-Быстра) [Текст]: [повествования о селениях и храмах Олевщины] / [М. М. Пилипчук]. — Олевск ; Житомир: Полісся, 2014. — 389, [48] с. : фот. цв. — (Древлянские жемчужины).
  15. ↑ Теодорович Н. (1888). Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Том I. Уѣзды Житомирскій, Новоград-Волынскій и Овручскій (PDF) (рос. дореф.). Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври. с. 422. Процитовано 26 лютого 2026.
  16. ↑ а б Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795—2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 8, 267. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 26 лютого 2026.

Посилання


Географія Житомирської області Це незавершена стаття з географії Житомирської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).