Чорнодимлена кераміка
| Чорнодимлена кераміка | |
|---|---|
| Галузь | традиційні ремесла |
| Статус нематеріальної культурної спадщини | Регіональний |
| Регіон | Львівська область, Донецька область |
| | |
Чорноди́млена кераміка — один з видів кераміки, випаленої за спеціальною технологією — без доступу повітря. Її ще називають: чорнолощена, лощена, чорна, сива, задимлена, закурена кераміка. Технологію чорнодимленої кераміки використовували з давніх часів. В багатьох країнах світу виготовляють чорнодимлені гончарні вироби.
Історія виникнення
Технологія чорної кераміки була відома у Вавилонії. Археолог Марія Ґімбутас стверджувала, що чорна кераміка була особливо популярною у Східній Пруссії (нині Мала Литва), де її також використовували в релігійних цілях ще в 4000–2000 роках до нашої ери, наприклад, після кремації прах людини клали у спеціальну чорну урну[1]. Пізніше технологія поширилась в Європу. На початку нашої ери мала свої осередки на території України та сучасних держав Європи.[2] В Україні XVIII—XIX ст. чорна кераміка суперничала з традиційною полив'яною керамікою й поступово втратила популярність[3].
Димлена кераміка поширена в ряді країн світу: Україні, Португалії, Латвії, Данії, Чехії, Румунії, Угорщині, Бразилії,Перу, Індії, та багатьох інших.[4] Археологічні дослідження в Литві довели, що вже в 14 столітті чорна кераміка була поширена в районі сучасного Вільнюса.[1]
Особливості технології
Чорна кераміка виготовляється зі спеціальної глини на гончарному крузі. Далі вироби трішки підсушують та вигладжують або лощать[5] спеціальним камінцем чи кісткою, ними також «виписують» на них орнаменти. Після випалювання вигладжена поверхня має темно-сріблястий, а полірована — чорний колір.[6]
Чорнодимлена кераміка в Україні
В Україні одним з найвідоміших промислів чорнодимленої кераміки вважається гаварецька кераміка, яку виготовляють у селі Гавареччині, що у Львівській області. Сьогодні багато фрагментів чорнодимленої кераміки знаходять в Івано-Франківській області[джерело?]
Виробляють лощену димлену кераміку в Опішні[5], в Сокирянській громаді Чернівецької області[7].
Культурна спадщина
Чорнодимлена кераміка занесена у список елементів нематеріальної культурної спадщини регіонального рівня Волинської області у 2015 році. Носії цього ремесла мешкають в селах Гаразджа, Великий Омеляник Луцького району та смт. Локачі Дубечненська сільська громада.[8]
Процес виробництва чорної кераміки в селі Бісальянс (Португалія) оголошений нематеріальною культурною спадщиною ЮНЕСКО.[9]
Світлини
-
Сушіння перед випалюванням керамічного посуду -
Гончарний круг
-
Дров'яна гончарна піч для випалення -
Глечик чорнодимлена кераміка -
Сільниця, Опішня -
Зразки чорнодимленої кераміки, с. Гавареччина
Див. також
Примітки
- ↑ а б Black Ceramics (Juodoji keramika) – Lithuanian Folk Art Institute (амер.). Процитовано 13 липня 2025.
- ↑ До питання про техніку виготовлення давньоруських полив'яних плиток / О.Р. Тищенко // Археологія. — 1970. — Т. XXIV. — С. 75-87. — (укр) с.76
- ↑ Гармаш, Є. П.; Шмагало, Р. Т. (12 грудня 2009). Емаль і полива. esu.com.ua (укр.). Процитовано 13 липня 2025.
- ↑ Werner E. «Zur Entstehung und chemischen Structur «schwarz» farbender Pigmente bei unglasierter Irdenware». Berichte und Referate. 13 internationales Hafnerei — Symposion, 1980. Ed. Horst Klusch. Sibiu, 1981. р. 215—232
- ↑ а б Історія єдиного гончаря з Опішного, що виготовляє унікальну чорнодимлену кераміку. Інтернет-видання «Полтавщина» (укр.). 21 січня 2024. Процитовано 13 липня 2025.
- ↑ Мотиль, Романа. Особливості випалу димленої кераміки в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. в Україні, Польщі, Литві, Білорусі: порівняльний аспект [Електронний ресурс] / Романа Мотиль // Народознавчі зошити – 2023. – № 4. – С. 1050–1060
- ↑ Секрети випалу чорнодимленої кераміки. www.ukrinform.ua (укр.). 21 вересня 2024. Процитовано 13 липня 2025.
- ↑ Елементи НКС Волині - Voladm.gov.ua. Волинська Обласна Державна Адміністрація (ua-Ua) . Архів оригіналу за 22 квітня 2025. Процитовано 8 червня 2025.
- ↑ Bisalhães black pottery manufacturing process - UNESCO Intangible Cultural Heritage. ich.unesco.org (англ.). Процитовано 13 липня 2025.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).
