Дзинілор

селище Дзинілор
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район	Ізмаїльський район
Тер. громада	Катлабузька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA51080110070062263
Основні дані
Засновано	1927 (99 років)
Площа	0,1 км²
Населення	154
Густота	1540 осіб/км²;
Поштовий індекс	68311
Телефонний код	+380 4843
Географічні координати	45°39′7″ пн. ш. 29°6′59″ сх. д. / 45.65194° пн. ш. 29.11639° сх. д.
Висота над рівнем моря	57 м ;
Відстань
Найближча залізнична станція:	Дзинілор
Селищна влада
Адреса	68640, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с-ще Катлабуг, вул. Незалежності, 47
Карта
	Дзинілор
	Дзинілор

Дзинілор — селище в Україні, у Катлабузькій селищній громаді Ізмаїльського району Одеської області. Населення становить 154 осіб.

Історія

Селище заснована 1927 року. Історично селище сформувалося навколо однойменної залізничної станції, яка була відкрита у 1941 році на лінії Арциз — Ізмаїл.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області», увійшло до складу Суворовської селищної територіальної громади^[1].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Кілійського району, селище увійшло до складу Ізмаїльського району^[2].

Населення

Згідно з переписом 1989 року населення селища становило 197 осіб, з яких 95 чоловіків та 102 жінки^[3].

За переписом населення 2001 року в селищі мешкало 149 осіб.^[4]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[5]

Мова	Відсоток
російська	29,22 %
румунська	25,32 %
українська	17,53 %
гагаузька	16,88 %
болгарська	10,39 %
німецька	0,65 %

Примітки

↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області. www.kmu.gov.ua (укр.). Процитовано 15 червня 2025.
↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 жовтня 2019.
↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 жовтня 2019.
↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 жовтня 2019.

Це незавершена стаття з географії Одеської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області. www.kmu.gov.ua (укр.). Процитовано 15 червня 2025.

[2] Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

[населення_1989-3] Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 жовтня 2019.

[населення_2001-4] Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 жовтня 2019.

[населення_2001_мова-5] Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 жовтня 2019.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]