Джуліанн Мур

Джуліанн Мур
англ. Julianne Moore
Ім'я при народженні	англ. Julie Anne Smith[1]
Народилася	3 грудня 1960[2][3][…] (65 років)  Форт Брегг, Камберленд, Північна Кароліна, США[5]
Громадянство	США  Велика Британія
Релігія	атеїзм
Діяльність	телеакторка, кіноакторка, письменниця, кінопродюсерка, акторка театру, дитяча письменниця, акторка, акторка озвучення, телепродюсерка, авторка, музикантка
Alma mater	Бостонський університет (1983), Frankfurt American High Schoold, Boston University College of Fine Artsd і Justice High Schoold
Роки діяльності	1981 — тепер. час
Партія	Демократична партія США
У шлюбі з	Bart Freundlichd
Брати / сестри	Peter Moore Smithd
IMDb	nm0000194
Нагороди та премії
Денна премія «Еммі» Премія «Оскар» за найкращу жіночу роль (22 лютого 2015) Срібний ведмідь найкращій акторці (16 лютого 2003) National Board of Review Award for Best Supporting Actressd (1999) премія BAFTA за найкращу жіночу роль першого плану (8 лютого 2015) Приз за найкращу жіночу роль (2004) прайм-тайм премія Еммі за найкращу жіночу роль в міні-серіалі або фільмі (2012) зірка на голлівудській Алеї слави Приз кінофестивалю в Сіджесі за найкращу жіночу рольd (2014) Hasty Pudding Woman of the Yeard (2011) Кубок Вольпі за найкращу жіночу роль (8 вересня 2002)
Джуліанн Мур у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Джулія Анна Сміт (англ. Julie Anne Smith), відома як Джуліанн Мур (англ. Julianne Moore, 3 грудня 1960, Форт Брегг, Північна Кароліна, США) — американська акторка, продюсерка та письменниця. Чотириразова номінантка премії Оскар, лауреатка премії Оскар 2015 року за найкращу жіночу роль, призерка Берлінського кінофестивалю, тричі лауреатка Венеційського кінофестивалю.

Народилася у містечку Форт Брегг (Північна Кароліна) 3 грудня 1960. Батько був військовим суддею, мати працювала психологинею у соціальній службі. У дитинстві Сміт часто подорожувала: батьки переїздили з місця на місце 23 рази.

У 1983 р. Джулія Сміт закінчила зі ступенем бакалавра Школу мистецтв при Бостонському університеті й поїхала до Нью-Йорку, де почала виступати на сцені.

У 1984 познайомилася й через два роки одружилася актором та режисером Джоном Гулдом Рубіном. Подружжя подало на розлучення в 1993, процес був завершений в серпні 1995^[10].

У 1996 році почала стосунки з на дев'ять років молодшим режисером Бартом Фрейндліхом. У грудні 1997 року народила сина Калеба, у квітні 2002 дочку Лів^[11]. В серпні 2003 року одружилася з партнером. Проживає з родиною в Грінвіч-Вілліджі, Нью-Йорк.

Псевдонім акторка пояснила так: «Коли я мала 21 рік і прийшла до театру, мені сказали, що Джулі Сміт уже є, мало того, у театральному світі є кілька акторок з таким іменем. Тоді я взяла другі імена батьків і створила з них свій псевдонім. Анн — це друге ім'я матері, Мур — батька».

У 1980-х знімалася переважно у серіалах (за одну з телеролей її відзначили премією «Еммі»). Дебютувала в кіно у 1990 р. у «Страшних історіях» Джона Гаррісона, однак критика та публіка звернули увагу на Мур лише через два роки, коли вона виконала другорядну роль у «Руці, що гойдає колиску» Кертіса Генсона.

У 1993 р. знялась у «Втікачі» Ендрю Дейвіса; попри те, що при монтажі роль скоротили до одного епізоду, Мур справила враження на Стівена Спілберга, який запросив її до продовження «Юрського парку» — «Загублений світ» (1997).

У «Коротких відрізках» (1993) Олтмена виконала роль, яка призначалася для Медлін Стоу (зірка «Засідки» та «Останнього з могікан» мусила відмовитись через умову з'явитись на екрані оголеною). У цій стрічці Мур помітив Пол Томас Андерсон, який запропонував акторці зіграти порнозірку у картині «Ночі в стилі бугі» (1997). Ризикована роль принесла Мур номінації на «Оскар» і «Золотий глобус».

Дуже вдалими були роботи Мур у «Колесі фортуни» Олтмена та «Магнолії» Андерсона.

У 2000 р. Мур вдруге висунули на здобуття премії Кіноакадемії за роль Сари в екранізації книги Грема Гріна «Кінець роману», створеній Нілом Джорданом. За підтримки сера Ентоні Гопкінса Мур отримала роль Клариси Старлінг у «Ганнібалі» (2001) Рідлі Скотта, проте і її гра, і фільм багатьох розчарували.

Слабкою виявилась і наступна картина за її участю — комедія «Еволюція» (2001) Айвена Рейтмана. Однак у 2002 Мур повністю реабілітувала себе в очах критики чудовими ролями у драмах «Далеко від раю» Тодда Гейнса та «Години» Стівена Долдрі.

У ЗМІ Мур називають однією з найталановитіших та найуспішніших акторок свого покоління^[12][13][14]. Для жінки, якій більше шестидесяти років, вона незвичайна тим, що продовжує регулярно працювати та грати помітні ролі^[15]. Їй подобається різноманітність ролей як у малобюджетних незалежних фільмах, так і у масштабних голлівудських постановках^[16][17]. 2004 року журналіст IGN написав про її «рідкісну здатність перемикатися між комерційно успішними проектами, такими як „Дев'ять місяців“, та шедеврами артгауза, такими як „Безпека“», і додав: «Її поважають як в артгаузних кінотеатрах, так і у мультиплексах»^[18].

Мур відома своїм умінням виконувати різні ролі^[13][17][19], зокрема високо оцінював її багатогранність режисер Рідлі Скотт, що працював з нею у фільмі «Ганнібал»^[20]. У жовтні 2013 року вона здобула зірку на Голлівудській алеї слави^[21]. Мур чотири рази включалася до щорічних списків краси журналу People (1995, 2003, 2008 та 2013)^[22]. 2015 року журнал Time включив Мур до списку «100 найвпливовіших людей світу»^[23]. 2020 року The New York Times поставила Мур на 11 місце у своєму списку «Найвидатніших акторів XXI століття»^[24], а в опитуванні читачів журналу Empire 2022 року її визнали однією з «50-ти найвидатніших акторок усіх часів»^[25].

Мур особливо відома своїми ролями жінок, що переживають складні часи, і спеціалізується на зображенні «звичайних жінок, які придушують сильні емоції»^[12][19]. Олівер Беркман з The Guardian написав, що її героїні, як правило, «намагаються з великими зусиллями втриматися в рамках нормального життя, стикаючись із прихованими муками або наростаючим усвідомленням власної поразки»^[26]. Сьюзі Маккензі, також із The Guardian, виділила тему «персонажів, які перебувають у стані відчуження… жінок, які забули чи втратили себе. Людей, чия ідентичність перебуває під питанням»^[13]. У грі Мур часто присутні невеликі натяки на емоційні потрясіння, поки не настає момент, коли героїня ламається^[27][26][28]. Британська журналістка Кіра Кокрейн назвала це «фірмовим моментом» у багатьох її найкращих фільмах^[27], а Беркман назвав її «королевою нервового зриву на великому екрані»^[26]. «Коли вона нарешті ламається, — каже британський письменник Саймон Гаттенстоун, — це видовище, яке варто побачити: ніхто не плаче від душі так, як Мур»^[29]. Бен Брентлі з The New York Times високо оцінив здатність Мур тонко розкривати внутрішні переживання своїх героїнь, написавши, що вона «неперевершена» у «портретах жінок, які переживають труднощі»^[28]. Щодо більш авторитетних ролей, Брентлі вважає, що вона «трохи нудна»^[28]. «Емоційна відвертість — це спеціалізація міс Мур, — говорить він, — і саме тут ви відчуваєте магію, на яку вона здатна»^[30].

Бажання зобразити «справжню людську драму» спонукало Мур обрати ці ролі^[16][31]. Її особливо зворушує ідея того, як людина придушує свої проблеми та намагається зберегти гідність^[12]. Ролі, в яких персонаж здійснює дивовижний подвиг, її майже не цікавлять, адже «у житті ми не так часто опиняємося в такій ситуації»^[26]. На початку своєї кар'єри Мур завоювала репутацію акторки, яка розширює межі^[27], і досі отримує високу оцінку за свої «безстрашні» виступи та готовність братися за складні ролі^[16][32]. На запитання, чи є ролі, яких вона уникає, акторка відповіла: «Нічого, що стосується людської поведінки»^[27]. Вона відома своєю готовністю зніматися оголеною та брати часть в еротичних сценах^[29][33], хоча й зазначала, що робить це лише тоді, коли вважає, що це відповідає ролі^[16][32].

Говорячи про свій підхід щодо акторської гри, у інтерв'ю 2002 року Мур зазначила, що 95 відсотків своєї ролі вона залишає для імпровізації на знімальному майданчику: «Я хочу мати уявлення про те, ким є персонаж, а потім я приходжу на знімальний майданчик і дозволяю цьому відбутися зі мною перед камерою». За її словами, мета полягає в тому, щоб «спробувати поставити себе в таке становище, щоб емоції [сталися] з тобою, а не ти привносив їх у роль... і коли це відбувається, немає нічого кращого, більш захоплюючого чи більш винагороджуючого».

Висловила підтримку Україні у зв'язку із повномасштабним вторгненням РФ 2022 року, опублікувавши у соцмережах фото у кашеміровій шапочці жовто-блакитного кольору від італійського бренду та зазначивши, що всі кошти від придбання таких шапочок будуть перераховані до фонду UNICEF Ukraine. Також до цієї ініціативи долучились кінозірки-підприємиці Мішель Пфайффер та Дженніфер Еністон.^[34]

Документальні фільми

Мультфільми

• Неофіційний сайт [Архівовано 9 листопада 2006 у Wayback Machine.]