YaChudo

Джо Адоніс

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Джо Адоніс
англ. Joe Adonis Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився22 листопада 1902[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Монтемарано, Провінція Авелліно, Кампанія, Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер26 листопада 1971[1] (69 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Анкона, Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
·інфаркт міокарда Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняMadonna Cemetery and Mausoleumd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Італія
 Королівство Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьгангстер Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовіталійська і англійська Редагувати інформацію у Вікіданих

Джозеф Ентоні Дото[2] (англ. Joseph Anthony Doto), уроджений Джузеппе Антоніо Дото (італ. Giuseppe Antonio Doto), більш відомий як Джо Адоніс (англ. Joe Adonis; 22 листопада 1902, Монтемарано, Авелліно, Кампанія — 26 листопада 1971, Анкона, Марці) — італоамериканський гангстер кампанського походження, впливовий капореджиме в злочинному клані Лучано Нью-Йорку[3].

Ранні роки

22 листопада 1902 року в маленькому містечку Монтемарано в італійській провінції Авелліно в сім'ї Мікеле Дото та Марії Де Віто народився Джузеппе Антоніо Дото. У нього було три брати, Антоніо, Етторе та Дженезіо[4][5].

У 1909 році сім'я Дото іммігрувала до Сполучених Штатів, оселившись у Нью-Йорку[5]. У юності Джузеппе заробляв собі життя крадіжками і кишеньковими злочинами. На вулиці він потоваришував із майбутнім босом мафії Лакі Лучано та майбутнім мафіозо Сеттімо Аккарді, які були причетні до незаконних азартних ігор. Саме тоді Адоніс виробив зв'язок із Лучано, яка тривала десятиліттями.

На початку «сухого закону» Лучано, Адоніс, Меєр Ланскі та Багсі Сигел зайнялися контрабандою спиртного в Брукліні, забезпечуючи алкоголем у тому числі і співтовариство шоу-бізнесу на Бродвеї на Мангеттені. Невдовзі Дото взяв він роль бутлегера, спілкуючись з театральною елітою.

Кастелламмарська війна

У 1920-х Адоніс став силовиком Френкі Єля, боса бруклінської мафії. Працюючи на Єля, Адоніс познайомився з майбутнім босом чиказької мафії Аль Капоне, який також працював на Френкі. Тим часом Лучано став силовиком Джузеппе «Джо Босса» Массерії.

Незабаром Массерія виявився втягнутим у жорстоку Кастелламмарську війну зі своїм заклятим суперником Сальваторе Маранцано, який представляв сицилійські клани, більшість яких складали вихідці з Кастелламмаре-дель-Гольфо (Сицилія). У міру розвитку війни обидва боси почали набирати все більше солдатів. До 1930 року Адоніс приєднався до Массерії. Коли війна повернулася проти Джо Босса, Лучано таємно зв'язався з Маранцано щодо переходу на інший бік. Коли Массерія почув про зраду Лучано, він звернувся до Адоніса з наказом вбити Лучано. Однак натомість Адоніс попередив свого давнього друга про заплановане вбивство[6].

15 квітня 1931 року Лучано запросив Массерію на зустріч до ресторану на Коні-Айленд (Бруклін). Під час їжі Лучано вибачився і пішов у туалет. Як тільки він пішов, у ресторан увірвалися Адоніс, Віто Дженовезе, Альберт Анастазія та Багсі Сигел і розстріляли Массерію з револьверів[7]. Великий Джо отримав чотири кулі в спину та одну в голову і помер на місці. Кілери спокійно покинули ресторан до приїзду поліції. Ніхто ніколи не був звинувачений у вбивстві Масерії.

Зі смертю Масерії Кастелламмарська війна закінчилася і Маранцано вийшов переможцем. Щоб уникнути війн у майбутньому, Маранцано реорганізував усі італійсько-американські банди Нью-Йорка в "П'ять сімей і проголосив себе капо ді туті капі («бос босів»). Лучано та його прихильники були незадоволені діями Маранцано, що лише підігріло його підозрілість. Коли Лучано дізнався, що Маранцано замовив його вбивство, то завдав удару першим. 10 вересня 1931 року Маранцано вбили в його власному офісі на Мангеттені[8].

Кримінальна імперія

Адоніс і Лучано незабаром захопили контроль за бутлегерством на Бродвеї та в Мідтауні Мангеттена. На піку свого розвитку підприємство приносило 12 мільйонів доларів на рік, на ньому працювало 100 чоловік[9]. Адоніс також купив автосалони в Нью-Джерсі. Коли клієнти купували автомобілі у його салонах, продавці залякували їх, змушуючи купувати «захисну страховку» для автомобіля. Незабаром Адоніс зайнявся розповсюдженням сигарет, скуповуючи торгові автомати сотнями та заповнюючи їх вкраденими сигаретами. Адоніс керував своєю кримінальною імперією з ресторану Joe's Italian Kitchen, яким він володів у Брукліні. До 1932 року Адоніс був великою кримінальною силою в Брукліні. Незважаючи на своє багатство, він все ще брав участь у пограбуваннях ювелірів як на початку кримінальної кар'єри на вулицях.

У 1932 році Адоніс нібито брав участь у викраденні та жорстокому побитті в Брукліні Ісідора Джуффе та Ісаака Вапінскі. Роком раніше, в 1931 році, Джо позичив їм гроші для інвестицій, а потім вирішив, що повинен отримувати більший прибуток. Через два дні після викрадення Адоніс звільнив Джуффе та Вапінскі, отримавши викуп у розмірі 5000 доларів. Через місяць Вапінські помер від внутрішніх пошкоджень, отриманих в результаті нападу[10][11].

Адоніс підкупив багатьох політиків і високопоставлених поліцейських, використовуючи свій політичний вплив, щоб допомогти Лучано, Дженовезе, Меєру Ланскі та Луїсу «Лепке» Бухалтеру, голові Murder, Inc. Як член правління Національного злочинного синдикату, Адоніс разом з Луїсом Лепке, можливо, був відповідальний за передачу деяких контрактів на вбивство Murder Inc.

Перевірка з боку уряду

1936 року прокуратура засудила Лучано за звинуваченням у звідництві і відправила його до в'язниці штату на 30 років. Його заступник Віто Дженовезе очолив сім'ю, але ненадовго, оскільки вже 1937 року він втік до Італії, щоб уникнути судового переслідування за вбивство. Тоді Лучано залишив Френка Костелло, союзника Адоніса, відповідального за сім'ю Лучано, а Адоніса — відповідальним за Синдикат.

27 квітня 1940 року Адонісу було пред'явлено звинувачення в Брукліні в викраденні людей, здирстві та нападі у справі Джаффе/Вапінскі 1932 року[10]. Однак, 24 лютого 1941 року Адоніса відпустили за відсутністю складу злочину[11].

У 1940-х роках мер Нью-Йорку Фіорелло Ла Гуардія розгорнув кампанію проти незаконних азартних ігор, що ускладнила ведення цього бізнесу в Нью-Йорку, тому Адоніс перевів свої ігрові заклади до Нью-Джерсі. Слідом за ними Адоніс перевіз у Нью-Джерсі і свою сім'ю, купивши розкішний будинок у Форт-Лі. Адоніс відкрив казино в місті Лодай, штат Нью-Джерсі, і став возити туди клієнтів із Нью-Йорка на лімузинах[12]. У той же період Адоніс став партнером Меєра Ланскі в нелегальному казино в Галландейл-Біч у Флориді[13].

10 лютого 1946 року Лакі Лучано був депортований в Італію[14]. У грудні 1946 року Адоніс та Лучано зустрілися на знаменитій Гаванській конференції американських кримінальних авторитетів на Кубі. Метою Лучано було відновити вплив мафії, використовуючи Кубу як базу. Будучи його вірним прихильником, Адоніс охоче погодився передати свою владу у синдикаті другові. Проте уряд США незабаром виявив присутність Лучано в Гавані і чинив тиск на кубинський уряд. 24 лютого 1947 року Лучано був поміщений кубинською владою на корабель для депортації назад до Італії[15].

12 грудня 1950 року Адоніса викликали до сенатської комісії Кефовера з організованої злочинності. Адоніс неодноразово відмовлявся давати свідчення, посилаючись на своє право не свідчити проти самого себе відповідно до П'ятої поправки Конституції США[16]. Хоча Адоніс уникнув звинувачень у неповазі до Конгресу, він на всю країну був викритий як мафіозо.

Наприкінці травня 1951 року Адоніс та кілька його спільників відмовилися від заперечення звинувачень в управлінні трьома ігровими залами в Лодаї та Форт-Лі. 28 травня 1951 року Адоніс був засуджений до двох-трьох років ув'язнення у в'язниці штату[17].

Депортація та смерть

6 серпня 1953 року на слуханнях у в'язниці Міністерство юстиції США розпорядилося про депортацію Адоніса до Італії. Уряд стверджував, що він був нелегалом. Адоніс чинив опір депортації, стверджуючи, що є корінним американським громадянином[18]. 9 серпня 1953 року Адоніса випустили з в'язниці в Нью-Джерсі[5].

3 січня 1956 року Адоніс добровільно залишив США, відпливши на океанському лайнері з Нью-Йорка в італійський Неаполь. Його дружина та діти залишилися в Нью-Джерсі[19].

Опинившись в Італії, Адоніс оселився у розкішній квартирі у центрі Мілана. Можливо, він зустрічався з Лучано у Неаполі, але доказів цього немає. З часом Лучано, що відчував фінансові труднощі, розлютився на багатого Адоніса за те, що той не допоміг йому[20]. 26 січня 1962 року Лучано помер від серцевого нападу в Неаполі у віці 64 років[21]. Адоніс був присутній на панахиді в Неаполі, принісши величезний квітковий вінок зі словами «Прощавай, приятель»[22].

У червні 1971 року італійський уряд змусив Адоніса залишити свою резиденцію в Мілані і переїхати в Серра-де-Конті, невеликого містечка біля Адріатичного моря. Адоніс був одним із 115 підозрюваних мафіозі, переміщених у Серра-де-Конті після вбивства в травні П'єтро Скальйоне, прокурора Палермо (Сицилія)[23]. Наприкінці листопада 1971 року італійська поліція доставила Адоніса до невеликого будинку на схилі пагорба неподалік Анкони для допиту. Під час тривалих допитів з Адонісом стався серцевий напад[4]. Його доправили до регіональної лікарні в Анконі, де він помер через кілька днів, 26 листопада 1971 року.

Уряд США дозволив сім'ї Адоніса привезти його тіло назад до Сполучених Штатів для поховання. Похоронна меса пройшла в католицькій церкві Богоявлення в Кліффсайд-парку (штат Нью-Джерсі), на ній були присутні лише найближчі родичі[24]. Джо Адоніс похований на цвинтарі Мадонни у Форт-Лі (штат Нью-Джерсі) під його справжнім ім'ям та прізвищем Джозеф Антоніо Дото[25].

Особисте життя

На початку 1920-х років Дото став називати себе «Джо Адоніс» (Адоніс був грецьким богом краси та бажання). Незрозуміло, що надихнуло його взяти таке прізвисько. Одна історія свідчить, що його так прозвала хористка з шоу «Божевілля Зігфелда», яка зустрічалася з ним на той час[26]. Інша історія свідчить, що Адонісу сподобалося це прізвисько після прочитання журнальної статті про грецьку міфологію.

Вкрай марнославний, Адоніс витрачав багато часу на догляд за собою. Якось Лакі Лучано побачив, як Адоніс розчісує своє густе темне волосся перед дзеркалом, і запитав його: «Як ти думаєш, хто ти такий, Рудольф Валентино ?». Адоніс відповів: «Для зовнішності цей хлопець — нероба!»[27]. Джо був двоюрідним братом Алана Боно, капо сім'ї Лучано, який керував операціями Адоніса у Грінвіч-Віллідж (Манхеттен).

Адоніс одружився з Джин Монтеморано[28], і у них було четверо дітей; Джозеф Майкл Дото-молодший, Марія Долорес Ольмо, Енн Марі Арієтта та Елізабет Дото[24][29]. Його син Джозеф Дото-молодший став членом сім'ї Дженовезе і займався злочинною діяльністю в окрузі Берген (штат Нью-Джерсі)[30][31].

Примітки

  1. ↑ а б в г Find a Grave — 1996.
  2. ↑ LIVING IN BERGEN. Star Tribune. 5 грудня 1951. Процитовано 19 березня 2020 — через Newspaper.com. Joseph Anthony Doto, called Joe Adonis.
  3. ↑ Vincent, E. Duke (13 грудня 2008). Mafia Summer A Novel. Bloomsbury Publishing. с. X. ISBN 9781596919273. Процитовано 21 лютого 2022.
  4. ↑ а б Joe Adonis, Underworld Gambling King, Dies. The New York Times (англ.). 27 листопада 1971. Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. ANCONA, Italy, Nov. 26—Giuseppe Antonio Doto, also known as Joe Adonis, once a leader of the United States underworld, died here this afternoon. He was 69 years old. […] He was born at Montemarano near Avellino, east of Naples, on Nov. 22, 1902, and his parents soon afterwards took him to the United States. (необхідна підписка)
  5. ↑ а б в Wright, George Cable (3 червня 1953). Adonis Birth Data Produced by U. S.; Documents Purporting to Show Racketeer Was Born in Italy Entered at Deportation Trial. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. (необхідна підписка)
  6. ↑ Reppetto, Thomas (2004). American Mafia: a history of its rise to power (англ.) (вид. 1st). N. Y.: Henry Holt and Company. с. 137. ISBN 0-8050-7210-1. Процитовано 19 березня 2020.
  7. ↑ Davis, John H. (1994). Mafia dynasty: the rise and fall of the Gambino crime family (вид. 1st Harper paperbacks). New York: HarperPaperbacks. с. 40. ISBN 0-06-109184-7. Процитовано 19 березня 2020. Albert Anastasia.
  8. ↑ Newark, Tim (2010). Lucky Luciano: the real and the fake gangster (вид. 1st). New York: Thomas Dunne Books. с. 62. ISBN 978-0-312-60182-9. Процитовано 19 березня 2020. adonis luciano.
  9. ↑ Sifkakis, Carl (2005). The Mafia encyclopedia (вид. 3rd). N. Y.: Facts on File. с. 50. ISBN 0-8160-5694-3.
  10. ↑ а б Adonis is Indicted on Kidnap Charge; Aide Under Arrest. The New York Times. 6 травня 1940. Архів оригіналу за 24 листопада 2022. Процитовано 24 листопада 2022. (необхідна підписка)
  11. ↑ а б Amen Gets Dismissal Of Adonis Indictment. The New York Times (англ.). 25 лютого 1941. Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. (необхідна підписка)
  12. ↑ Blackwell, Jon (2007). Notorious New Jersey: 100 true tales of murders and mobsters, scandals and scoundrels. Piscataway, N.J.: Rivergate. с. 138. ISBN 978-0-8135-4177-8.
  13. ↑ Kelley, Kitty (1983). His Way: The Unauthorized Biography of Frank Sinatra (вид. Bantam Books Trade Paperbacks). New York: Bantam Books Trade Paperbacks. с. 136. ISBN 0-553-38618-2. Процитовано 19 березня 2020.
  14. ↑ Pardoned Luciano On His Way To ItaLy. The New York Times (англ.). 11 лютого 1946. Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. (необхідна підписка)
  15. ↑ Cuba Will Deport Luciano To Italy. The New York Times (англ.). 25 лютого 1947. Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. (необхідна підписка)
  16. ↑ Hinton, Harold B. (13 грудня 1950). Joe Adonis Defies Senate Crime Unit; Testifies At Hearing. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. (необхідна підписка)
  17. ↑ Adonis, 3 Aides Get Terms of 2 to 3 Years. The New York Times (англ.). 29 березня 1951. Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. (необхідна підписка)
  18. ↑ U. S. Orders Adonis Deported To Italy. The New York Times (англ.). 6 серпня 1953. Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. (необхідна підписка)
  19. ↑ Joe Adonis Quits U.S. Voluntarily. The New York Times (англ.). 4 січня 1956. Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. (необхідна підписка)
  20. ↑ Newark, Tim (2010). Lucky Luciano: The Real and the Fake Gangster (вид. 1st). New York: Thomas Dunne Books. с. 246. ISBN 978-0-312-60182-9. (необхідна підписка)
  21. ↑ Luciano Dies at 65; Was Facing Arrest. The New York Times (англ.). 27 січня 1962. Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. (необхідна підписка)
  22. ↑ Sifkakis, Carl (2005). The Mafia encyclopedia (вид. 3rd). N. Y.: Facts on File. с. 4. ISBN 0-8160-5694-3. Процитовано 19 березня 2020.
  23. ↑ Joe Adonis Is Near Death After Pulmonary Collapse. The New York Times (англ.). 24 листопада 1971. Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. Ancona, Italy, Nov. 23 (Reuters)—Joe Adonis, said to have been a king of the American underworld, suffered pulmonary collapse tonight and is close to death, according to hospital sources. (необхідна підписка)
  24. ↑ а б Markham, James M. (7 грудня 1971). Other Members of Mafia Miss Funeral Services for Adonis. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020. Fort Lee, N. J., Dec. 6— Giuseppe Antonio Doto, known in life as Jpe Adonis, was bUried here today, accompanied to the wind‐chilled Madonna Roman Catholic Cemetery by members of his immediate family. […] Newsmen principally trailed Adonis's wife, Joan, and the four Adonis children, Joseph, 38, Mrs. Dolores Maria Olmo, 32, Mrs. Anna Arietta, 21, and Elizabeth Doto. (необхідна підписка)
  25. ↑ Resting Places: The Burial Sites of More than 14000 Famous Persons, Scott Wilson
  26. ↑ Lewin, Sam (1969). How to Win at the Races. с. 50. ISBN 0-87980-244-8.
  27. ↑ Chiocca, Olindo Romeo (2000). Mobsters and Thugs: Quotes from the Underworld. Toronto: Guernica. с. 59. ISBN 1-55071-104-0. Joe Adonis.
  28. ↑ Joe Adonis' marriage certificate. Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 24 листопада 2022.
  29. ↑ La Cosa Nostra. Lacndb.com (англ.). Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 21 серпня 2017.
  30. ↑ United States. Congress. Senate. Committee on the Judiciary (1983). Organized Crime in America Hearings Before the Committee on the Judiciary, United States Senate, Ninety-eighth Congress, First Session, on Organized Crime in America. U.S. Government Printing Office. с. 231. Процитовано 21 лютого 2022.
  31. ↑ United States. Congress. Senate. Committee on Governmental Affairs. Permanent Subcommittee on Investigations (1984). Waterfront Corruption Report. U.S. Government Printing Office. с. 99. Процитовано 21 лютого 2022.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).