YaChudo

Джошуа Гармар

Переглядів: 0. Оновлено 10.11.2026.

Джошуа Гармар
Josiah Harmar
Народження10 листопада 1753
Філадельфія, Британська Америка
Смерть20 серпня 1813 (59 років)
 Сполучені Штати Америки Філадельфія, Пенсільванія
ПохованняЦерковне подвір'я Святого Якова Кінгсесінга, Філадельфія
Країна Сполучені Штати Америки
ПриналежністьКонтинентальна армія
Армія США
Роки служби1775–1783
1784–1792
Звання бригадний генерал
КомандуванняСтарший офіцер армії США
Війни / битви
Війни та битви:

Війна за незалежність США:

Індіанські війни:

CMNS: Джошуа Гармар у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Джошуа Гармар (англ. Josiah Harmar; 10 листопада 1753, Філадельфія — 20 серпня 1813, Філадельфія) — американський військовий діяч часів війни за незалежність, бригадний генерал (1787). 3-й Старший офіцер армії Сполучених Штатів (1784—1791). Учасник Індіанських воєн, зокрема Північно-західної індіанської війни, де зазнав поразки у спробі армії Сполучених Штатів підкорити народи Конфедерації корінних американців на Північно-Західній території, які восени 1790 року вважалися ворожими.

Біографія

Джошуа Гармар народився 10 листопада 1753 року у Філадельфії. Освіту здобув у квакерській школі. Гармар розпочав свою військову кар'єру під час Війни за незалежність, отримавши звання капітана в 1775 році. У 1775 році вперше взяв участь у бойових діях під час американського вторгнення в Канаду, взявши участь у битві за Квебек. Службу проходив переважно під командуванням Джорджа Вашингтона та частині «легкої кінноти» Генрі Лі. Також служив штабним офіцером Вашингтона протягом зими 1777—1778 років у Веллі-Фордж. Вашингтон мав високу думку про Гармара під час Війни за незалежність, пишучи, що Гармар був одним із «джентльменів… особисто відомих мені як один із найкращих офіцерів армії».

Після 9 серпня 1780 року Гармар командував 7-м Пенсільванським батальйоном, перевівшись до 3-го Пенсільванського полку під час реорганізації Пенсільванської лінії 17 січня 1781 року. На цей момент Гармар був другим командиром після генерала Ентоні Вейна в Йорктаунській кампанії. Переведений до 1-го Пенсільванського полку 1 січня 1783 року, він був підвищений до полковника 30 вересня 1783 року і служив до 3 листопада того ж року[1].

До кінця війни Гармар служив ад'ютантом генерала Натанаеля Гріна, який командував Континентальною армією на Півдні. Після завершення війни за незалежність, Гармар у званні підполковника був обраний Конгресом у 1784 році для передачі ратифікованого Паризького договору комісару Бенджаміну Франкліну в Парижі. Під час перебування у Франції Гармар був прийнятий у Версальському палаці королем Людовиком XVI та королевою Марією-Антуанеттою, де маркіз де Лафайєт представив його королю та королеві. У Парижі Гармар жив розкішно та не по достатку; обтяжений боргами, він невдовзі виїхав до Сполучених Штатів. Гармар написав: «Витрати, які необхідно понести на проживання та огляд цього чудового міста [Парижа], вимагають на благо Сполучених Штатів мого швидкого переїзду».

Гармар був одним із перших членів Пенсільванського товариства Цинциннаті, коли його заснували 4 жовтня 1783 року.

Гармар був старшим офіцером армії Сполучених Штатів з 1784 по 1791 рік, будучи командиром 1-го американського полку. Гармар був вражений багатством землі Північного Заходу. Він продовжував боротися з алкоголізмом; товариші-офіцери зазначали, що він споживав надмірну кількість вина, коньяку, віскі та рому під час їжі.

У 1787 році йому було присвоєно звання бригадного генерала. У 1790 році Гармар відтіснив шауні вздовж річки Скіото, а пізніше того ж року він залишив форт Вашингтон (Цинциннаті), щоб атакувати індіанців у долинах річок Великого Маямі та Момі силою з 400 регулярних солдатів та тисячі ополченців з Кентуккі та Пенсільванії. Хоча його війська досягли своєї мети — столиці Маямі Кекіонга — та спалили низку поселень шауні, Гармар двічі відокремлював загони, які були розгромлені силами Маленької Черепашки[1]. У 1791 році військовий трибунал виправдав його за провал експедиції.

У 1792 році Гармар звільнився з військової служби й повернувся до Пенсільванії, де з 1793 по 1799 рік служив генерал-ад'ютантом. Він помер у Філадельфії 20 серпня 1813 року.

Див. також

Примітки

Виноски
Джерела
  1. ↑ а б Harmar, Josiah

Посилання

Література

  • Bell, William Gardner (2005). «Josiah Harmar». Commanding Generals and Chiefs of Staff: Portraits and Biographical Sketchs. United States Army Center of Military History. pp. 116–17.
  • Eid, Leroy V. «'The Slaughter Was Reciprocal': Josiah Harmar's Two Defenses, 1780.» Northwest Ohio Quarterly 65 (Spring, 1993): 51-67.
  • Wilson, James Grant; Fiske, John (1887). «Josiah Harmar». Appleton's cyclopædia of American biography. Vol. 3. p. 84. Appletons' Cyclopædia of American Biography

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).