YaChudo

Джин Гекмен

Переглядів: 0. Оновлено 10.11.2026.

Джин Гекмен
англ. Gene Hackman
Ім'я при народженніЮджин Аллен Гекмен
Народився30 січня 1930[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Сан-Бернардіно, Каліфорнія, США
Помер18 лютого 2025[4] (95 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Санта-Фе, США[5][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
  • hypertensive heart diseased[6] і ішемічна хвороба серця[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
    • ПохованняSanta Fe Memorial Gardensd[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
    ГромадянствоСША США
    Діяльністьактор
    Alma materPasadena Playhoused, Ліга студентів-художників Нью-Йорка, Університет Іллінойсу в Урбана-Шампейн і Danville High Schoold Редагувати інформацію у Вікіданих
    Роки діяльності1959 — 2004
    У шлюбі зFaye Maltesed і Беці Аракава[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
    ДітиChristopher Allen Hackmand, Elizabeth Jean Hackmand і Leslie Anne Hackmand Редагувати інформацію у Вікіданих
    IMDbID 0000432
    Нагороди та премії
    «Оскар» (1972, 1993)
    «Золотий глобус» (1972, 1993, 2002, 2003)
    BAFTA (1973, 1993)
    CMNS: Джин Гекмен у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

    Джин Гекмен (англ. Gene Hackman, повне ім'я Юджин Аллен Гекмен; 30 січня 1930, Сан-Бернардіно, США — 18 лютого 2025, Санта-Фе[9]) — американський актор, двічі лауреат премії «Оскар» (1972, 1993), призер Берлінського кінофестивалю за роль у трилері «Міссісіпі у вогні» (1988).

    Кінокритиками вважається одним із найвидатніших акторів в історії кінематографу, центральною фігурою епохи Нового Голлівуду[10]. Режисер Девід Фінчер називав Гекмена «найвеличнішим кіноактором усіх часів»[11].

    Вигравши два «Оскари» за ролі представників закону у трилері «Французький зв'язковий» (1971) та вестерні «Непрощенний» (1992), Гекмен незрідка змінював амплуа, граючи в ексцентричних комедіях, як-то «Клітка для пташок» (1996) та «Родина Тененбаумів» (2001). Трагічну смерть актора в лютому 2025 року критик газети The Guardian Пітер Бредшоу назвав «кінцем одного з найвеличніших періодів в історії кінематографу США: американської „нової хвилі“»[12].

    Ранні роки

    Народився в Сан-Бернардіно, штат Каліфорнія, в сім'ї Ліди Грей та Юджина Езри Гекмена. У нього також був молодший брат Річард. Дитинство майбутнього актора припало на часи Великої депресії. У дитинстві йому доводилося підробляти ловцем собак для місцевого розплідника, його родина часто переїжджала у пошуках кращої роботи, доки не зупинилася в невеликому містечку Денвілл у штаті Іллінойс, де батько отримав посаду оператора друкувального преса у місцевій газеті. Попри це, Гекмени не могли дозволити собі ні покупку, ні оренду власного житла, через що вся родина жила в будинку Беатріс Грей, бабусі по материнській лінії. Беатріс самій довелося пройти важкий шлях з Англії до Північної Америки, Гекмен в інтерв'ю описував її як незламну жінку.

    Беатріс не схвалювала шлюбу своєї дочки. Гекмена-старшого вона вважала «слабаком», який занапастив усі таланти Ліди — непоганої художниці та піаністки. Попри це, розлучення Ліди та Юджина Езри 1943 року і відхід батька з родини стало несподіванкою для хлопчика.

    «Я грав на вулиці. Це була неділя, а щонеділі ми з батьком часто проводили час разом. Але того дня, коли він помахав мені, проїжджаючи повз мене, я зрозумів — він більше не повернеться. Це було дивно, адже ситуація в сім'ї була спокійною. Коли я прибіг додому, мама сказала: «Ось і все, малюку, тепер ми самі по собі»

    — Джин Гекмен

    Джин був малотовариським дитиною. У школі він ніколи не ходив на побачення та не отримував запрошень на танці. «У підвалі будинку, біля кошика з вугіллям, я побудував будиночок з картону — мій особистий куточок, де я міг би сховатися». Кіно було одним із головних захоплень Джина — він часто ходив у кінотеатри, а його улюбленими акторами були Еррол Флінн та Едвард Г. Робінсон, але найбільше йому подобалися Джеймс Кегні та Марлон Брандо. Вже тоді Гекмен хотів стати актором: «Я був сором'язливим і невпевненим у собі. Мені здавалося, що акторство допоможе це подолати».

    Роки до кінокар'єри

    У 16 років Джин пішов з дому, вступивши до Корпусу морської піхоти США. Йому довелося збрехати про свій вік для зарахування. Він відслужив чотири з половиною роки, за цей час побувавши в Китаї та Японії. Після того, як він потрапив 1951 року в аварію на своєму мотоциклі, його демобілізували. Незабаром Гекмен здійснив свою давню мрію та переїхав до Нью-Йорка. Мріяти про це місто він став, спостерігаючи за корінним ньюйоркцем Кегні, образ якого радикально відрізнявся від «всього, що можна побачити у невеликому містечку на Середньому Заході». Отримуючи згідно із законом про ветеранів 150 доларів на місяць, на які в Нью-Йорку важко прожити, Джин був змушений замислитися над освітою, яка ветеранам за більшістю спеціальностей оплачувалася державою. Акторські курси, однак, до цього списку не увійшли, тож Гекмен спочатку навчався в художній школі, а потім у школі радіотехніки, поєднуючи навчання з некваліфікованою малооплачуваною роботою.

    1953 року Джин отримав роботу на телебаченні. Йому довелося покинути Нью-Йорк, деякий час він жив у Флориді, а потім повернувся до Данвілля. Він працював оператором на місцевому телеканалі WDAN-TV та вивчав журналістику в Іллінойському університеті. 1955 року він знову переїхав до Нью-Йорка, де познайомився зі своєю першою дружиною Фей Мальтезе, секретаркою банку в Рокфеллерському центрі. Вони познайомилися на танцях, організованих волонтерською організацією YMCA, послугами якої Джин користувався під час першого переїзду до Нью-Йорка. Через рік пара виїхала до Каліфорнії, де Гекмен нарешті зміг почати вивчати акторство, поступивши на курси в Pasadena Playhouse. Сусідом та другом Джина став Дастін Гоффман: «Я був найстаршим у групі, а Дастін — головним диваком. Ми одразу потоваришували». Обидва майбутні, актори, які згодом отримали премію «Оскар», вважалися найменш талановитими студентами групи. Гекмен зумів протриматися в Playhouse лише три місяці, після чого він знову повернувся до Нью-Йорка.

    Кінокар'єра

    Повернувшись до Нью-Йорка, Гекмен почав навчатися у Джорджа Моррісона, випускника Акторської студії Лі Страсберга. Також він влаштувався на стажування в один із театрів Лонг-Айленда. Щоб не платити за нього, Джин виконував господарські роботи, допомагаючи з декораціями, реквізитом та освітленням. Зрештою, йому вдалося отримати роль: під час постановки п'єси Артура Міллера «Вид з мосту» вільною залишилася роль Марко, робітника-італійця. Режисер Улу Гросбард віддав її Гекменові, а після одної з вистав сказав: «Джин, ти повинен продовжувати». Це був перший випадок, коли хтось з галузі кіно та театру схвалив його починання.

    1958 року до Нью-Йорка приїхав Дастін Гоффман. Протягом кількох тижнів він жив в одній квартирі з Гекменом і його дружиною, поки Джин не запропонував йому переїхати до свого друга, Роберта Дюваля. Троє молодих акторів, які намагалися вижити в Нью-Йорку і досягти успіху, стали близькими друзями. Очікуючи прориву, Гекмен підробляв швейцаром в одному з готелів. Гофман пізніше говорив про цей період їхнього життя: «Психологічно ми були готові до того, що нам не вдасться досягти успіху в акторській справі так, як це уявляють собі звичайні люди. Ми думали, що до кінця життя будемо невдахами, які борються за кожну роль». 1961 року вчитель Гекмена Джордж Моррісон зібрав трупу The Premise, яка ставила невеликі імпровізовані сцени в малому театрі на Блікер-стріт. У The Premise Джин набув досвіду комедійної гри.

    Прорив відбувся 1964 року, коли Гекмен вперше отримав роль у бродвейській п'єсі «Будь-якої середи» з Сенді Денніс у головній ролі[13]. Джин міг не отримати цю роль, оскільки Денніс відмовлялася грати з ним — нещодавно вона розлучилася з чоловіком, зовні дуже схожим на Гекмена. Попри все, п'єса була поставлена ​​та стала хітом, протримавшись 28 місяців. Того ж року актор отримав першу помітну, хоч і невелику роль у кіно (перед цим була поява в епізодичній ролі поліцейського у фільмі «Скажений пес Колл») — у фільмі «Ліліт». Важливим виявилося знайомство Гекмена з Ворреном Бітті, виконавцем головної ролі у цій картині.

    1967 року Гекмен отримав роль містера Робінсона у фільмі «Випускник», де також знявся Дастін Гоффман, але після декількох днів репетицій режисер Майк Ніколс звільнив його. Таким чином, Джин не був зайнятий на момент початку зйомок фільму «Бонні і Клайд». Воррен Бітті, продюсер картини та виконавець головної ролі, запропонував йому роль Бака Берроу, брата Клайда. Фільм мав великий успіх, отримавши 10 номінацій на «Оскар», у двох з яких переміг. Одразу після релізу, і роками пізніше, «Боні і Клайд» отримував позитивні відгуки критиків. 1992 року стрічку визнали такою, що має «культурне, історичне та естетичне значення», і внесли до Національного реєстру фільмів. Фільм «зробив ім'я Гекмену, раніше нікому не відомому акторові другорядних ролей», і приніс першу в кар'єрі номінацію на «Оскар» за найкращу роль другого плану.

    Актор почав регулярно отримувати ролі, хоча вони все ще були переважно другорядними. Він знявся у фільмах «Метелики на вітрі», «Швидкісний спуск» та «Загублені», а також з'являвся в епізодичних ролях у кількох телесеріалах. 1970 року Гекмен отримав велику роль у фільмі «Я ніколи не співав батькові», заснованому на однойменній п'єсі. Актор грав Джина Гаррісона, вдівця з Нью-Йорка, який хоче одружитися зі своєю нареченою і переїхати до неї в Каліфорнію, але планам заважає його батько, деспотичний старий, який вважає, що син повинен залишитися і доглядати за ним. За ролі батька і сина Мелвін Дуглас і Гекмен отримали номінації на «Оскар» за головну і другорядну роль відповідно. Ця номінація стала для Джина другою, і він знову не отримав статуетку, поступившись нею Джону Міллсу.

    «Французький зв'язковий»

    Джин Гекмен, 1972 рік

    У листопаді 1970 року режисер Вільям Фрідкін розпочав роботу над своїм новим фільмом «Французький зв'язковий». За основу сюжету була взята однойменна книга Робіна Мура, заснована на реальних подіях. Трилер розповідає про нью-йоркських поліцейських, Джима Дойла і Бадді Руссо, які намагаються перешкодити великій угоді з постачання наркотиків із Франції до США.

    Фрідкін зіткнувся з безліччю проблем під час підбору актора на роль Джима «Попая» Дойла. Відомий телеведучий Ларрі Кінг, який брав інтерв'ю у Гекмена, зазначив, що, за його інформацією, той був лише сьомим у списку кандидатів на цю роль. Режисер бачив у цій ролі Пола Ньюмана, але бюджет фільму не дозволив його запросити[14]. Іншими кандидатами були Джекі Глісон, журналіст Джиммі Бреслін, який ніколи раніше не грав, та Пітер Бойл, але від першого відмовилися через кілька провальних недавніх ролей, другий не захотів сидіти за кермом машини під час зйомок погоні, а Бойлу не сподобалася надмірна кількість насильства у фільмі (до того ж його агент вважав, що стрічка буде невдалою)[15][16]. Також розглядалися на цю роль Стів Макквін (після «Булліта» він не хотів зніматися в черговій картині про поліцейського)[17], Чарльз Бронсон і Род Тейлор. Лише потім з'явилася кандидатура Гекмена. При цьому він, за його власними словами, не проходив жодних прослуховувань: «Я просто зустрівся з Фрідкіним. Це була досить непогана зустріч, і наступного дня він зателефонував мені і сказав: „Гаразд, роль твоя“»[18].

    Фільм вийшов на екрани 1971 року і виявився вкрай успішним, отримавши 8 номінацій на «Оскар» та майже беззаперечне визнання критиків[19]. Виконаний Гекменом Джим «Попай» Дойл неодноразово потрапляв до списків найкращих кіногероїв в історії, а самого актора ця роль зробила зіркою. «Так, він був добре відомий і до „Зв'язкового“, але саме цей фільм дав старт його кар'єрі як зіркового актора головної ролі, який може змусити будь-який діалог звучати правдоподібно» — писав відомий кінокритик Роджер Еберт[20]. Окремої похвали Джин заслужив за знамениту автомобільну погоню — вона знімалася без каскадерів та спеціального обладнання, актор сам вів машину[21]. За роль у фільмі Гекмен отримав безліч нагород, включаючи основні: премію BAFTA, «Золотий глобус» як «Найкращому драматичному актору», і «Оскар» (втретє за кар'єру і вперше за головну роль). «Тієї ночі все було як уві сні. Начебто я стояв в другому кінці зали спостерігав за тим, що відбувається з боку через пелену диму» — говорив Гекмен про ніч вручення нагород академії[22].

    1972 року Гекмен знявся в класичному фільмі-катастрофі «Пригоди „Посейдона“» у ролі священика Френка Скотта, а роком пізніше — у роуд-муві «Опудало», про двох волоцюг, Макса (Гекмен) і Лайонела (Аль Пачино), що подорожують країною у пошуках кращого життя. Роль Макса, «цинічного, озлобленого волоцюги, який тримає весь світ на відстані витягнутої руки»[23] Гекмен пізніше назвав своєю улюбленою[24], а критики — одним із найкращих перевтілень актора[23]. Фільм здобув «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю 1973 року і отримав переважно схвальні відгуки у критиків[25], але провалився в прокаті — «гра двох зірок не змогла перетворити картину на хіт»[26], но провалился в прокате — «игра двух звёзд не смогла превратить картину в хит»[27].

    «Розмова»

    Наступною великою роботою Гекмена стала роль Гаррі Кола в психологічному трилері «Розмова», що вийшов 1974 року. Сценарій фільму Френсіс Форд Коппола написав ще 1966 року, під впливом стрічки Мікеланджело Антоніоні «Фотозбільшення»[28], а успіх «Хрещеного батька» (1972) дозволив втілити задум у життя. Головний герой картини — Гаррі Кол, майстер підслуховування розмов («найкращий на Західному узбережжі»), сам болісно одержимий конспірацією. Кола також турбує минуле — найуспішніше стеження в його кар'єрі мала криваві наслідки: було вбито трьох людей. Тепер, виконуючи чергове замовлення, він побоюється, що ситуація повториться.

    Коппола запросив у фільм знайомих йому за «Хрещеним батьком» Джона Казале та Роберта Дюваля, а в ролі Кола хотів бачити Марлона Брандо, але той від неї відмовився[28]. Гекмен був другим вибором і, як актор пізніше зізнався The Guardian, він це знав. Роль давалася Джиму складно[29]. Йому, екстраверту, важко вдавалося перетворитися на закритого параноїдального Кола[29]. У своєму перевтіленні він намагався наслідувати знайомого по службі морпіха, який «в майбутньому, ймовірно, став серійним вбивцею»[30].

    Картина вийшла на екрани 7 квітня 1974 року, а вже за кілька місяців пролунав Вотергейтський скандал. Несподівано, фільм про прослуховування, параною та неповагу до приватного життя став злободенним, що «пророчо відобразив настрої Америки 70-х»[29]. «Розмова» була із захопленням сприйнята критиками (з 43-х відгуків лише 1 був негативним)[31], вона отримала дві нагороди на Каннському кінофестивалі (включаючи головний, «Золоту пальмову гілку») та номінації на «Оскар» та «Золотий глобус» як «Найкращий фільм». В обох випадках картина залишилася без нагороди, зіткнувшись із серйозною конкуренцією: «Оскар» отримав інший фільм Копполи, «Хрещений батько 2», а «Золотий глобус» дістався «Китайському кварталу» Романа Поланскі.

    Роль Кола вважається найкращою в кар'єрі Гекмена[32][33]. Критики хвалили і персонажа («один із найтрагічніших персонажів в історії кіно, якого можна порівняти хіба що з Віллі Ломаном зі „Смерті комівояжера“»[34]), та гру актора[35], при цьому відзначаючи відмінність цієї ролі від інших, де герої Джина «гучні, шалені та агресивні»[36]. Незважаючи на це, він не отримав номінації на «Оскар»[37], та поступився премією BAFTA та «Золотим глобусом» («Найкращий драматичний актор») Джеку Ніколсону, який також показав одну зі своїх найкращих робіт (Джейк Гіттіс із «Китайського кварталу»).

    Пік успіху

    Наприкінці 1970-х років Гекмен став брати переважно високооплачувані ролі. Однією з причин цього став провал у прокаті його улюбленої роботи, фільму «Опудало». «Я думав як бідняк. Я вирішив, що буду успішним. У мене були машини, будинки, літаки. Я ніби намагався заповнити бездонну діжку». До числа фільмів, в яких увагу актора привертала лише фінансова складова, увійшли такі картини, як «Іди вперед або помри», «Леді Удача» та випущена раніше «Пригода „Посейдона“». Так, за роль у маловідомій «Леді Удача» Гекмен отримав 1 мільйон 250 тисяч доларів, тоді як гонорар за одну з найкращих робіт, стрічку «Французький зв'язковий», становив лише 100 тисяч доларів.

    Серед низки його невдалих ролей зустрічалися цікаві персонажі. Так, 1974 року вийшла пародійна комедія Мела Брукса «Молодий Франкенштейн», в якій Гекмен виконав роль-камео, зігравши сліпця-пустельника Гарольда. Джин потрапив у фільм випадково: граючи у теніс із Джином Вайлдером, сценаристом та виконавцем головної ролі фільму, він попросив дати йому невелику роль, бо завжди хотів спробувати себе у комедії. «Молодий Франкенштейн» отримав загальне визнання, а роль Гарольда стала класичною для Гекмена як комедійного актора. Роком пізніше Гекмен повернувся до ролі Джима Дойла у сиквелі «Французького зв'язкового». У ньому Дойл продовжив одержимо переслідувати наркоторговця Алена Шарньє, що вислизнув від нього, вирушивши за ним до Марселя. Не наблизившись за популярністю до оригіналу, «Французький зв'язковий 2» все ж отримав непогані відгуки і був «краще, ніж більшість фільмів про поліцейських, знятих після виходу першої частини». В опублікованому сайтом журналу Empire списку «50 найкращих сіквелів в історії» «Французький зв'язковий 2» посів 16 місце, а Гекмен у ролі Дойла, який цього разу був змушений боротися ще й із наркозалежністю, знову отримав позитивні відгуки. Того ж року вийшов фільм «Нічні ходи», знятий Артуром Пенном, з яким актор працював ще в «Бонні та Клайді». Ця неонуарна стрічка оповідала про приватного детектива, який, сподіваючись відволіктися від сімейних негараздів, береться за рядове замовлення з пошуку дівчини, що втекла з дому, але виявляється втягнутим у набагато серйознішу справу з безліччю вбивств. Фільм, що не здобув популярності відразу після виходу, вважається класикою неонуара і «завершенням найкращого періоду у творчості Артура Пенна», а кінокритик Майкл Срегоу включив картину до своєї книги «Найкращі фільми, яких ви ніколи не бачили». Як і «Розмова», стрічка «Нічні ходи» стала одним із фільмів, що передавали тривогу та параною 1970-х, яка панувала в американському суспільстві після Вотергейта. Його гра, що «мала вирішальне значення для фільму», була відзначена номінацією на премію BAFTA. 1977 року Гекмен став частиною зоряного акторського складу, зігравши в епічній тригодинній військовій драмі «Міст надто далеко». У фільмі, заснованому на подіях Голландської операції 1944 року та знятому під наглядом учасників цих подій, Джин зіграв польського генерала Станіслава Сосабовського. Картина, що отримала позитивні відгуки за масштабність зйомок та історичну акуратність, була стримано сприйнята критиками. Навіть акторський склад, складений із найвідоміших британських, американських та німецьких акторів, не приніс картині популярності, а гра деяких з них була визнана відверто невдалою. Так Роджер Еберт, який зазвичай хвалив Гекмена, не був вражений його роботою в стрічці, хоча Вінсент Кенбі з The New York Times відзначив його перетворення з позитивного боку.

    Вершиною «прибуткових» робіт Гекмена стала роль суперлиходія Лекса Лютора в оригінальному «Супермені» та сіквелі картини. За роль у першій частині Джин отримав 2 мільйони доларів. «Щойно я прийняв пропозиції, я злякався. А коли прогулюючись Лондоном у перший день зйомок, я побачив Крістофера Ріва в синьому трико і червоному обтягуючому плащі, я подумав: „Це кінець, я вчинив самогубство“». Попри початковий песимізм Гекмена, «Супермен» здобув великий успіх. 93 % відгуків критиків були позитивними, 2010 року, у повторній рецензії на фільм Роджер Еберт зазначив, що «„Супермен“ витяг фільми про супергероїв з категорії B, перетворивши їх на те, чим вони є зараз». Касові збори перевищили 300 мільйонів доларів, при витратах 55 мільйонів. Однією з причин успіху фільму називалося запрошення до нього зіркових акторів — Гекмена та Брандо. Знявся Джин і в сиквелі «Супермена», зйомки якого відбувалися одночасно з оригіналом, який також отримав визнання і критиків, і публіки, але менші, ніж перший фільм. Актор пізніше зізнався, що, попри скептичний настрій, він отримав і задоволення, і новий досвід від ролі Лютора.

    1980-ті роки

    Залишивши на деякий час акторство, Гекмен із сім'єю переїхав до невеликого каліфорнійського міста Монтерей. У період він спокійне життя, присвятивши себе хобі — грі в теніс та живопису.

    1981 року Гекмен повернувся в кіно, зігравши з Барброю Стрейзанд в комедії «Всю ніч безперервно». Картина провалилася у прокаті, а Стрейзанд отримала номінацію на «Золоту малину» як "Найгірша акторка. На відміну від партнерки по фільму, Джин заслужив похвалу кінокритика The New Yorker Полін Кейл. Того ж року актор зіграв невелику роль в оскароносній картині свого давнього знайомого Воррена Бітті «Червоні».

    1980-ті роки не принесли Гекмену тієї кількості яскравих ролей, яка була в попередньому десятилітті. Хоча він і знімався у таких відомих режисерів як Сідні Люмет («Влада»), Артур Пенн («Мішень», третя спільна робота Джина з ним) та Ніколас Роуг («Еврика»), проте кожен із цих фільмів був невдалим. Не принесло успіху і повернення 1987 року до ролі Лекса Лютора у четвертій частині «Супермена». На відміну від перших двох фільмів за участю актора, картина провалилася в прокаті і була розгромлена критиками, її часто включали до різноманітних списків найгірших фільмів в історії.

    У 1984 та 1986 роках актор отримувався на «Золотого глобуса» за ролі у фільмах «Під вогнем» («Найкраща роль другого плану») та «Двічі в житті» («Найкраща головна роль»), проте не отримав їх. У першому випадку він програв Джеку Ніколсону, у другому Джону Войту. «Під вогнем», розповідав про групу американських журналістів, які вирушили до Нікарагуа, висвітлювати протистояння президента Сомоси з партизанами. Гекмен грав телерепортера, який мріє стати ведучим. Фільм не здобув особливої ​​слави, але отримав добрі відгуки. Еберт назвав «Під вогнем», «на диво, одним із найкращих фільмів року» і відзначив гру всього акторського складу, особливо Джина: «Гекмен не зміг довести мені, що його герой гідний бути телеведучим. Він зробив набагато важливішу річ. Він довів, що його герой вважає, що він цього вартий». У сімейній драмі «Двічі в житті» Гекмен зіграв сталевара, який давно одружений і має двох дорослих дочок. Задоволений, загалом, своїм життям, він все ж відчуває його рутинність і в день свого 50-річчя знайомиться з привабливою барвумен, заради якої вирішує залишити сім'ю. Як і «Під вогнем», «Двічі в житті» не привернув особливої ​​уваги публіки, а критика була стримано позитивною.

    Були й інші примітні роботи. Так, 1986 року вийшла спортивна драма «Команда зі штату Індіана». Гекмен грав Нормана Дейла, нового тренера шкільної баскетбольної команди з невеликого містечка, який веде її до перемоги у чемпіонаті штату. Американський інститут кіномистецтва визнав дебютну стрічку режисера Девіда Енспо одним з найнатхненніших фільмів і 4-м найкращим спортивним фільмом. Гекмен отримав роль у фільмі після відмови від нього Джека Ніколсона, незадоволеного графіком зйомок. Джин пізніше визнавав, що на роботу у фільмі він погодився з фінансових причин — акторові були потрібні гроші і він взяв ту роль, яку було легко отримати, до того ж Гекмену були добре знайомі місце дії та тема фільму. Гра Джина, незважаючи на це, «зайняла центральне місце в картині». «Багато людей говорили, що не можуть уявити в ролі Дейла нікого, крім Гекмена» — писав критик Джеймс Берардинеллі — «ми не знаємо передісторії персонажа, але завдяки актору нам цілком зрозуміла його особистість». Попри схвальні відгуки, Гекмен не був номінований на жодну премію за роль Дейла. Тоді як його партнер по фільму Денніс Гоппер, який зіграв місцевого п'яницю, якому Дейл дає місце помічника тренера, отримав номінації і на «Оскар», і на «Золотий глобус». 1987 року актор знявся у добре сприйнятому «майстерно заплутаному» трилері «Немає виходу» з Кевіном Костнером у головній ролі, а через рік зіграв одну з другорядних ролей у фільмі Вуді Аллена «Інша жінка».

    Головна роль Гекмена у 1980-х роках припала на кінець десятиліття. 1989 року вийшов фільм Алана Паркера «Міссісіпі у вогні». Історія, створена на основі реальних подій, розповідала про двох агентів ФБР, які приїхали в невелике місто на Півдні США, щоб розслідувати зникнення трьох цивільних активістів, які боролися за права темношкірого населення. Один із агентів — молодий завзятий ліберал Алан Ворд (Віллем Дефо), який відразу викликав ненависть у расистськи налаштованих жителів містечка. Інший Руперт Андерсон (герой Гекмена) — колишній шериф, «реднек-перебіжчик», сам народився і виріс на Півдні і розуміє місцеві порядки. Між напарниками нерідко виникає непорозуміння, що переростає в психологічну дуель двох протилежностей, але у підсумку саме Андерсон, використовуючи знання та досвід, досягає результату. Іншою сюжетною лінією стали — взаємини Андерсона з дружиною заступника шерифа (Френсіс Макдорманд), чиї свідчення в результаті допомогли розкрити злочин. Бачачи у неї лише потенційного свідка, у нього поступово з'являється симпатія до дівчини.

    Попри звинувачення у спотворенні історичних фактів, картина була позитивно зустрінута критиками та отримала 6 номінацій на «Оскар», включаючи номінацію за «Найкращу чоловічу роль» для Гекмена. Гру актора у своїх рецензіях відзначали майже всі критики. Рита Кемплі з Washington Post зазначила, що у Джина «вийшло дуже чесно зіграти Робокопа, який ховається під маскою простака-жителя півдня» і проводила паралелі між Андерсоном і «Попаєм» Дойлом з «Французького зв'язкового». Variety заявив, що Гекмен «вкрав» фільм і затьмарив Дефо, а Time Out окремо похвалив актора за романтичні сцени. Однак він не отримав свого другого «Оскара», який дістався його другові, Дастіну Гоффману, за роль у «Людині дощу».

    Другий «Оскар»

    1991 року Гекмен погодився знятися у фільмі Клінта Іствуда «Непрощений». Сценарій до стрічки був написаний ще 1976 року, але Іствуд відкладав її запуск у виробництво — він хотів бути не лише режисером, але й виконавцем головної ролі, тому чекав, коли його вік буде таким самим, як і у головного героя Вілла Манні. «Непрощеним» Іствуд хотів піти з жанру вестернів, попутно насолодившись роботою над проектом, що йому подобався. Роль «Маленького» Білла Даггета Гекмену вже пропонувалася, ще до придбання Іствудом прав на сценарій, але тоді актор її відхилив. Лише сам Іствуд та агент Джина Фред Спектор змогли переконати актора взятися за неї. Сюжет картини розповідав про те, як у місто шерифа навідуються троє мисливців за головами. Їм обіцяно винагороду за вбивство двох ковбоїв, що порізали ножем обличчя повії з місцевого борделя. Шериф Білл Даггет вважає, що виплачений ковбоями штраф у 7 коней — достатня кара і не бажає бачити у своєму місті людей зі зброєю. Прем'єра фільму відбулася 7 серпня 1992 року. Знятий під час падіння інтересу до вестернів він сильно відрізнявся від ключових картин жанру (деякі критики подавали «Непрощенного» як «антивестерн»). «„Непрощений“ виглядає як вестерн, знятий у традиціях вестерну, але при перегляді не здається, що це вестерн» — писав Берардинеллі. За словами кінокритика Андрія Плахова «фільм можна було б назвати класичним, якби в ньому підспудно не продемонструвався досвід пародії та іронічних перелицювань старого жанру». «Постмодерний» вестерн Іствуда отримав широке визнання критиків і чотири премії «Оскар», включаючи головну.

    Білл Даггетт, шериф, який «любить лише дві речі — захищати „Закон“ і будувати свій дім», для охорони правопорядку використовує жорсткі, часом навіть садистські заходи, але його непідкупність і прагнення служити правому ділу не дозволяє бачити його в ролі простого антагоніста — «в іншому фільмі „Маленький Білл“ міг би бути героєм». Як пізніше сказав Гекмен, Іствуд хотів бачити в Біллі риси Деріла Гейтса, шефа поліції Лос-Анджелеса, відомого своєю жорсткістю та частим використанням силових операцій. Актор же, переглянувши кілька ток-шоу за участю Гейтса, не вважав його «таким поганим хлопцем» і розкрив персонажа і з поганого, і з хорошого боку. Така різнобічність персонажа була позитивно відзначена багатьма критиками, і за роль шерифа Гекмен отримав і «Оскар», і премію BAFTA, і «Золотий глобус», повторивши успіх 1972 року, коли актор отримав три премії за «Французького зв'язкового».

    Протягом наступних кількох років Гекмен знявся у другорядних ролях ще у трьох вестернах з великими бюджетами та яскравими акторськими складами. Так, у «Джеронімо» партнерами Джина по фільму були Роберт Дюваль і Метт Деймон, у «Ваєтті Ерпі» — Кевін Костнер і Денніс Квейд, а у «Швидкому та мертвому» — Шерон Стоун та Леонардо Ді Капріо. Незважаючи на це, жоден із цих фільмів не наблизився до «Непрощеного» за популярністю, а «Ваєтт Ерп» навіть отримав п'ять номінацій на «Золоту малину». Критику Джеймсу Берардинеллі здалося, що на невеликі ролі у «Джеронімо» та «Ваєтті Ерпі» Гекмен погодився «просто щоб отримати чек». Проте критик відзначив з позитивного боку гру Гемена у «Швидкому та мертвому», де він мав більше екранного часу.

    У другій половині 1990-х роках Гекмен також відзначився ролями у кількох трилерах. Так, 1995 року він зіграв капітана підводного човна у фільмі Тоні Скотта «Багровий приплив». Картина мала великий касовий успіх, а дует Гекмена і Вашингтона у головних ролях — був позитивно відзначений критиками. Крім того, Джин зіграв у двох екранізаціях творів Джона Гришема («Фірма» та «Камера»), нео-нуарі Роберта Брентона «Сутінки» і знову попрацював із Клінтом Іствудом, зігравши роль президента США у його фільмі «Абсолютна влада».

    Згодом Гекмен та Іствуд працювали разом ще над кількома проектами, проте найбільш примітні ролі 1990-х років дісталися йому у комедіях — «Клітка для пташок», «Дістати коротуна», «Серцеїдки» та «Сімейка Тененбаум». Блискуча гра в останньому з цих фільмів принесла Гекмену третій у його кар'єрі «Золотий глобус». За рік його нагородили спеціальною премією «Золотий глобус» — за визначний внесок у кіно.

    2004 року актор заявив про звільнення з кіно. Останнім фільмом 74-річного актора стала комедія «Ласкаво просимо до Лосиної бухти». Надалі його увага була зосереджена на написанні романів, що виходили в період із 1999 по 2013 рік.

    Особисте життя

    Джин Гекмен 2008 року

    Першою дружиною Джина Гекмена була Фей Малтезе (1928—2017), від якої в актора є троє дітей: Крістофер Аллен, Елізабет Джин та Леслі Енн. Подружжя розлучилося 1986 року.

    1991 року Гекмен одружився з піаністкою Бетсі Аракаве (1959—2025). Вони жили у місті Санта-Фе, штат Нью-Мексико.

    Гекмен був фанатом футбольного клубу «Джексонвілл Джагуарс» і регулярно відвідував їхні ігри. Актор був другом колишнього головного тренера команди Джека Дель Ріо[38].

    Смерть

    26 лютого 2025 року 95-річного актора разом з його дружиною Бетсі Аракавою і їхнім собакою породи австралійський келпі знайшли мертвими у власному будинку[39][40]. Причини смерті та її точна дата залишались невідомими протягом тижня[41]. Оскільки обставини смерті визнані правоохоронцями підозрілими (зокрема, двері до будинку були відчиненими), було розпочато розслідування[42].

    Донька актора, Елізабет, припустила, що родина померла від отруєння чадним газом, проте поліція не знайшла жодних ознак його витоку[43]. Електрокардіостимулятор Гекмена востаннє працював 18 лютого — ймовірно, тоді актор і помер[9].

    7 березня, після проведення судово-медичної експертизи, стало відомо, що першою, 12-13 лютого, померла дружина актора. Причина її смерті — хантавірусний легеневий синдром, який сформувався в неї через контакт із екскрементами пацюка або миші. 18 лютого від критичного серцево-судинного захворювання помер сам Гекмен, який страждав на важку форму хвороби Альцгеймера і міг взагалі не зрозуміти, що сталося з його дружиною. Його шлунок був абсолютно порожнім, він не їв щонайменше декілька днів, що також могло бути обумовлене його важкою хворобою Альцгеймера. Пес помер від голоду та зневоднення після смерті господарів[44][45].

    Фільмографія

    Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
    1961 ф Скажений пес Кол Mad Dog Coll поліцейський
    1964 ф Ліліт Lilith Норман
    1966 ф Гаваї Hawaii Джон Віппл
    1967 ф Відсторонення Banning Томмі Дель Гаддо
    1967 ф Перший у бою First to Fight сержант Твід
    1967 ф Договір зі смертю A Covenant with Death Альфред Гемсуорт
    1967 ф Бонні і Клайд Bonnie & Clyde Бак Берроу
    1968 ф Розставання The Split Волтер Брілл
    1969 ф Бунт Riot Ред Фрекер
    1969 ф Шовкопряд The Gypsy Moths Джо Броуді
    1969 ф Швидкісний спуск Downhill Racer Юджин Клер
    1969 ф Залишені Marooned Базз Ллойд
    1970 ф Я ніколи не співав своєму батькові I Never Sang for My Father Джин Гаррісон
    1971 ф Дружини лікарів Doctors' Wives доктор Дейв Рендольф
    1971 ф Полювання The Hunting Party Брандт Ругер
    1971 ф Французький зв'язковий The French Connection Джиммі Дойл
    1972 ф Циско Пайк Cisco Pike офіцер Лео Голланд
    1972 ф Першокласний товар Prime Cut Мері Енн
    1972 ф Пригоди «Посейдона» The Poseidon Adventure Френк Скотт
    1973 ф Опудало Scarecrow Макс Міллан
    1974 ф Молодий Франкенштейн Young Frankenstein Сліпий
    1974 ф Розмова The Conversation Гаррі Кол
    1974 ф Наречена Зенді Zandy's Bride Зенді Аллан
    1975 ф Вкуси кулю Bite The Bullet Сем Клейтон
    1975 ф Нічні ходи Night Moves Гаррі Мозбі
    1975 ф Французький зв'язковий 2 French Connection II Джиммі Дойл
    1975 ф Леді Удача Lucky Lady Кіббі Вомек
    1977 ф Принцип доміно The Domino Principle Рой Такер
    1977 ф Міст надто далеко A Bridge Too Far генерал-майор Станіслав Сосабовський
    1977 ф Іди вперед або помри March or Die майор Вільям Шерман Фостер
    1978 ф Супермен Superman Лекс Лютор
    1980 ф Супермен 2 Superman 2 Лекс Лютор
    1981 ф Всю ніч безперервно All Night Long Джордж Даплер
    1981 ф Червоні Reds Піт Ван Веррі
    1983 ф Під вогнем Under Fire Алекс Граза
    1983 ф Еврика Eureka Джек Макканн
    1983 ф Рідкісна відвага Uncommon Valor полковник Кел Родес
    1984 ф Незрозумілий Misunderstood Нед Роулі
    1985 ф Двічі в житті Twice in a Lifetime Гаррі МакКензі
    1985 ф Мішень Target Волтер Ллойд
    1986 ф Влада Power Вілфред Баклі
    1986 ф Хлопці з Індіани Hoosiers Норман Дейл
    1987 ф Супермен 4: У пошуках миру Superman IV: The Quest for Peace Лекс Лютор
    1987 ф Немає виходу No Way Out Девід Брайс
    1988 ф Позивний Бет-21» Bat*21 підполковник Айсіл Гемблтон
    1988 ф Інша жінка Another Woman Ларрі Льюїс
    1988 ф Двоїсті рішення Split Decisions Ден Макгінн
    1988 ф Повний Місяць у блакитній воді Full Moon in Blue Water Флойд
    1988 ф Міссісіпі у вогні Mississippi Burning агент Руперт Андерсон
    1989 ф Доставити за призначенням The Package сержант Джонні Галлагер
    1990 ф Зрушення по фазі Loose Cannons Мак Стерн
    1990 ф Листівки з краю безодні Postcards From The Edge Ловелл Колчек
    1990 ф Вузька межа Narrow Margin Роберт Коулфілд
    1991 ф Колективний позов Class Action Джед Ворд
    1991 ф Справа фірми Company Business Сем Бойд
    1992 ф Непрощений Unforgiven Малюк Білл Даггет
    1993 ф Фірма The Firm Ейвері Толар
    1993 ф Джеронімо: Американська легенда Geronimo: An American Legend генерал Джордж Крук
    1994 ф Ваєтт Ерп Wyatt Earp Ніколас Ерп
    1995 ф Знайти коротуна Get Shorty Гаррі Зіммі
    1995 ф Багряний приплив Crimson Tide Капітан Ремсі
    1995 ф Швидкий та мертвий The Quick and the Dead Джон Ірод
    1996 ф Крайні заходи Extreme Measures Лоуренс Майрік
    1996 ф Клітка для пташок The Birdcage Кевін Кілі
    1996 ф Камера The Chamber Сем Кейгалл
    1997 ф Абсолютна влада Absolute Power Президент США Аллен Річмонд
    1998 ф Ворог держави Enemy of the State Едвард Лайл
    1998 ф Сутінки Twilight Джек Еймс
    1998 мф Мураха Антц Antz генерал Мандібл
    2000 ф Під підозрою Under Suspicion Генрі Герст
    2000 ф Дублери The Replacements Джиммі МакГінті
    2001 ф У тилу ворога Behind Enemy Lines Адмірал Леслі Рейгарт
    2001 ф Серцеїдки Heartbreakers Вільям Тенсі
    2001 ф Мексиканець The Mexican Марголіс
    2001 ф Грабіж Heist Джо Мур
    2001 ф Родина Тененбаумів The Royal Tenenbaums Роял Тененбаум
    2003 ф Вердикт за гроші Runaway Jury Ренкін Фітч
    2004 ф Ласкаво просимо в лосину бухту Welcome to Mooseport Монро Коул

    Премії та нагороди

    Нагорода Рік Категорія Фільм Підсумок
    Оскар 1968 Найкраща чоловіча роль другого плану Боні та Клайд Номінація
    1971 Найкраща чоловіча роль другого плану Я ніколи не співав батькові Номінація
    1972 Найкраща чоловіча роль Французький зв'язковий Перемога
    1989 Найкраща чоловіча роль Міссісіпі у вогні Номінація
    1993 Найкраща чоловіча роль другого плану Непрощений Перемога
    BAFTA 1973 Найкраща чоловіча роль Французький зв'язковий
    Пригоди «Посейдона»     		Перемога
    1975 Найкраща чоловіча роль Розмова Номінація
    1976 Найкраща чоловіча роль Французький зв'язковий 2
    Нічні ходи     		Номінація
    1979 Найкраща чоловіча роль другого плану Супермен Номінація
    1993 Найкраща чоловіча роль другого плану Непрощений Перемога
    Золотий глобус 1972 Найкраща чоловіча роль у драмі Французький зв'язковий Перемога
    1975 Найкраща чоловіча роль драмі Розмова Номінація
    1976 Найкраща чоловіча роль драмі Французький зв'язковий 2 Номінація
    1984 Найкраща чоловіча роль другого плану Під вогнем Номінація
    1986 Найкраща чоловіча роль драмі Двічі у житті Номінація
    1989 Найкраща чоловіча роль драмі Міссісіпі у вогні Номінація
    1993 Найкраща чоловіча роль другого плану Непрощений Перемога
    2002 Найкраща чоловіча роль у комедії або мюзиклі Родина Тененбаумів Перемога
    2003 Премія імені Сесіля Б. Де Мілля Перемога
    Супутник 1996 Найкраща чоловіча роль другого плану у комедії чи мюзиклі Клітка для пташок Номінація
    2001 Найкраща чоловіча роль комедії чи мюзикле Сімейка Тенненбаум Перемога
    Премія Гільдії кіноакторів США 1995 Найкращий акторський склад Дістати коротуна Номінація
    1996 Найкращий акторський склад Клітка для пташок Перемога
    Берлінський кінофестиваль 1989 Найкраща чоловіча роль Міссісіпі у вогні Перемога

    Примітки

    1. ↑ GeneaStar
    2. ↑ Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija / за ред. A. Vujić — LZMK, 2005.
    3. ↑ а б Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
    4. ↑ https://www.bbc.com/news/articles/cqlyy1rld0ko
    5. ↑ Sheriff: Gene Hackman, wife found dead in Santa Fe home; no foul play suspected
    6. ↑ а б Gene Hackman died of cardiovascular disease, while wife died of hantavirus: Officials — 2025.
    7. ↑ Find a Grave — 1996.
    8. ↑ Jacobs J., Aguiar A. Gene Hackman’s Wife Died at Least a Day Later Than Originally Thought — 2025. — ISSN 0362-4331
    9. ↑ а б Gene Hackman and wife Betsy Arakawa died of natural causes several days apart, officials say. www.bbc.com (брит.). 7 березня 2025. Процитовано 8 березня 2025.
    10. ↑ Gene Hackman was one of the 20th century's greatest actors. Here's a list of his notable films
    11. ↑ Absolute Power: fifteen memorable performances from the late Gene Hackman
    12. ↑ Gene Hackman's daughters and Clint Eastwood lead tributes to star
    13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 квітня 2013. Процитовано 24 лютого 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
    14. ↑ ref name="yakh">Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1/Date_validation у рядку 989: bad argument #3 to 'format' (string expected, got nil).
    15. ↑ Catholic actor Peter Boyle dies at age 71 (англ.). Catholic Review. 16 грудня 2006. Архів оригіналу за 23 липня 2014. Процитовано 14 липня 2014.
    16. ↑ Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1/Date_validation у рядку 989: bad argument #3 to 'format' (string expected, got nil).
    17. ↑ Hollywood Miscalculations: 5 Famous Actors and the Roles They Turned Down (англ.). mental_floss. 9 серпня 2008. Архів оригіналу за 30 липня 2014. Процитовано 14 липня 2014.
    18. ↑ Larry King Goes One-on-One with Gene Hackman (англ.). CNN.com. 7 липня 2004. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 26 червня 2014.
    19. ↑ The French Connection (1971) (англ.). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 1 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    20. ↑ Roger Ebert (1 січня 1971). The French Connection. Chicago Sun-Times (англ.). rogerebert.com. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    21. ↑ Jamey Kirk (10 серпня 2012). 33 Things We Learned From ‘The French Connection’ Commentary (англ.). FilmSchoolRejects. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    22. ↑ Michael Norman (19 березня 1989). Hollywood's uncommon everyman (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    23. ↑ а б Peter Bradshaw (25 квітня 2013). Scarecrow – review (англ.). The Guardian. Архів оригіналу за 3 лютого 2020. Процитовано 26 червня 2014.
    24. ↑ Mike Snider. 'Scarecrow': Hackman at his best (англ.). USA Today. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    25. ↑ Scarecrow (1973) (англ.). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    26. ↑ Scarecrow (1973) (англ.). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    27. ↑ Lucia Bozzola. Scarecrow (1973) (англ.). AllMovie. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    28. ↑ а б Kevin Jagernauth (9 квітня 2012). 5 Things You Might Not Know About 'The Conversation' (англ.). indiewire. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    29. ↑ а б в Ruthe Stein (30 травня 2014). Coppola's 'Conversation' - prophetic snapshot of '70s S.F. (англ.). SFGate. Архів оригіналу за 7 червня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    30. ↑ Gene Hackman (англ.). Lifetime. Архів оригіналу за 2 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    31. ↑ The Conversation (1974) (англ.). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 1 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    32. ↑ Шон Бэджли. (4 січня 2002). Top 10 Gene Hackman Films (англ.). The Austin Chronicle. Архів оригіналу за 4 грудня 2013. Процитовано 25 серпня 2013. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
    33. ↑ Скотт Уайнберг (30 січня 2012). Gene Hackman's 10 Best Performances (англ.). Fandango. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 25 серпня 2013. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
    34. ↑ Roger Ebert (1 січня 1974). The Conversation. Chicago Sun-Times (англ.). rogerebert.com. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    35. ↑ Vincent Canby (21 квітня 1974). The Conversation (1974) (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 26 червня 2014.
    36. ↑ Brian Holcomb. The Conversation [Blu-Ray] (англ.). Cinema Blend.com. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    37. ↑ Irv Slifkin (3 лютого 2011). Hackman Fever (англ.). MovieFanFare. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
    38. ↑ JAGUARS NOTEBOOK: Chatter angers Cardinals. Архів оригіналу за 4 січня 2012. Процитовано 28 січня 2013.
    39. ↑ Sheriff: Gene Hackman, wife found dead in Santa Fe home; no foul play suspected. Santa Fe New Mexican. 27 лютого 2025.
    40. ↑ Gene Hackman and wife Betsy Arakawa found dead in Santa Fe. BBC News (брит.). 27 лютого 2025.
    41. ↑ Lee, Benjamin; Shoard, Catherine (27 лютого 2025). Gene Hackman and pianist wife Betsy Arakawa found dead at home with their dog. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 27 лютого 2025.
    42. ↑ Death of Hackman and wife 'suspicious enough' for investigation, police say
    43. ↑ Scattered Pills Found Near Body of Hackman's Wife As Inquiry Continues
    44. ↑ Gene Hackman cause of death revealed as sheriff says his wife died from rare virus linked to rodents a week before he did
    45. ↑ Cause of Death Revealed for Gene Hackman's Dog, Found Dead Near Actor

    Посилання

    Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).