YaChudo

Джим Бакстер

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Футболіст
Джим Бакстер
Особисті дані
Повне ім'я Джеймс Керран Бакстер
Народження 29 вересня 1939
  Хіл оф Біс, GBR
Смерть 14 квітня 2001[1][2] (61 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
  Глазго, Шотландія, Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Поховання The Linn Crematoriumd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Прізвисько Slim Jim (Худий Джим),
Our Wizard (Наш Чарівник),
Stanly (Стенлі)
Громадянство  Шотландія Редагувати інформацію у Вікіданих
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
Шотландія Халбет Джувенайлс
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1957—1960 Шотландія «Рейт Роверз» 62 (3)
1960—1965 Шотландія «Рейнджерс» 136 (18)
1965—1967 Англія «Сандерленд» 87 (10)
1967 → Канада «Ванкувер Роялс» 12 (2)
1967—1969 Англія «Ноттінгем Форест» 48 (3)
1969—1970 Шотландія «Рейнджерс» 14 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1960—1967 Шотландія Шотландія 34 (3)
* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Джеймс Керран Бакстер (англ. James Curran Baxter; 29 вересня 1939 — 14 квітня 2001), більш відомий як Джим Бакстер (англ. Jim Baxter) — шотландський футболіст, який виступав на позиції лівого півзахисника. Народився, вчився і розпочав свою спортивну діяльність у Файфі. Пік його кар'єри припав на початок 1960-х років, коли він виступав у складі «Рейнджерс», вигравши разом з клубом десять трофеїв у період між 1960 і 1965 роками.

Вболівальники дали Бакстеру прізвисько «Slim Jim» (Худий Джим) за відповідну статуру. Однак, під час реабілітаційного періоду після травми він пристрастився до алкоголю і змушений був покинути клуб у грудні 1964 року. Під час літнього трансферного вікна 1965 року підписав контракт з «Сандерлендом». За два з половиною роки в «Сандерленді» він зіграв 98 матчів і забив 12 голів, ставши відомим завдяки своїй звичці напиватися вночі перед матчем, а потім добре грати наступного дня. Наприкінці 1967 року «Сандерленд» продав його в «Ноттінгем Форест», який, у свою чергу, 1969 року віддав його за символічну плату в «Рейнджерс», після 48 ігор за клуб. Зігравши ще один сезон за «Рейнджерс», Бакстер пішов з футболу в 1970 році, коли йому було 31 рік.

Від 1961 до 1967 року він був одним з провідних гравців шотландської збірної, яка демонструвала досить стабільні результати. Вона програла лише один раз в Англії, 1965 року, невдовзі після того, як Бакстер оговтався від перелому ноги. На думку Бакстера, його найкращим міжнародним матчем була гра з Англією 1963 року, яка закінчилася перемогою з рахунком 2:1, він забив обидва голи після того, як збірна Шотландії залишилася вдесятьох.

У розквіті сил Бакстер був відомий через свою здатність підняти бойовий дух команди, добре бачення поля, точний пас, вміння обдурити суперника і ще за те, що він іноді дозволяв собі безтурботну поведінку на футбольному полі. Він порушив традицію «Рейнджерс», заприятелювавши з кількома гравцями їхніх основних конкурентів, «Селтіка».

Ранні роки

Бакстер народився в селі Хіл оф Біс, шотландське графство Файф 29 вересня 1939 року в сім'ї шахтаря, навчався в ковденбітській школі й розпочав свою футбольну кар'єру в рідному графстві. Там він дістав прізвисько «Наш чарівник» (англ. Our wizard) за свої навички володіння м'ячем[3]. Після закінчення школи він навчався 8 місяців на столяра-мебляра[4].

Директор школи, в якій він раніше вчився, Джеймс Кармайкл, зацікавився колишнім учнем і запропонував Бакстеру приєднатися до місцевої футбольної команди «Халбіс Джувенілс»[5]. Бакстер почав грати за молодіжну команду з Файфа, «Кроссгейтс Прімроуз»[4]. Потім, у 1957 році, він перейшов у «Рейт Роверз» на умовах роботи неповний робочий день[4]. Обстановка у двох клубах була досить різною. Саме «Рейт Роверз» прищепив молодому і амбітному Бакстеру дисципліну. У цьому була заслуга таких гравців клубу, як Білл Букард, Джордж Фер'єр і особливо капітан Віллі Макнот на прізвисько «Залізна людина» (англ. Iron man)[6][3][5].

Клубна кар'єра

«Рейнджерс»

У червні 1960 року[7] він перейшов у «Рейнджерс» за 17500 фунтів — рекорд Шотландії на той час[4][8].

Його виступи в перші два сезони на «Айброкс» періодично переривалися службою в батальйоні «Black Watch».

Бакстер грав за «Рейнджерс» від 1960 до 1965 року, переважно на позиції лівого атакувального півзахисника. За цей час команда тричі виграла чемпіонат країни: в 1961, 1963 і 1964 роках[8] і національний Кубок 1964 року[4]. Вболівальники «Рейнджерс» прозвали його «Slim Jim». У 18 іграх «Олд Фірм» проти принципових суперників, «Селтіка» (десять у шотландській лізі, п'ять у шотландському Кубку Ліги і три в Кубку Шотландії) Бакстера команда програла двічі[9]. Його перший матч за «Рейнджерс» відбувся в серпні 1960 року проти «Партік Тісл» у Кубку шотландської ліги. Тоді він грав на позиції лівого флангового форварда. Бакстер забив свій перший гол за клуб у листопаді 1960 року в матчі проти «Клайда»[4], того ж місяця він забив на перших хвилинах матчу у ворота «Боруссії Менхенгладбах», матч закінчився з рахунком 8:0[8]. У 1961 році Бакстер грав за «Рейнджерс» у першому фіналі Кубка володарів кубків УЄФА (серія з двох матчів), коли його команда програла з рахунком 4:1 за сумою двох матчів проти «Фіорентини»[10].

У грудні 1964 року Бакстер, на думку британського політика Тама Дальєлла, грав на високому рівні, оскільки допоміг «Рейнджерс» здобути перемогу з рахунком 2:0 у виїзному матчі проти віденського «Рапіда» в Кубку європейських чемпіонів[5]. Але на останніх хвилинах зламав ногу і не зміг грати впродовж чотирьох місяців. У цей період він почав зловживати алкоголем, і це вплинуло на його ігрові якості.

Скот Саймон, тренер «Рейнджерс», який 1960 року підписав Бакстера, відчув, що його кращі дні вже позаду, й виставив його на трансфер у травні 1965 року[11].

Англійські клуби

Бакстер приєднався до «Сандерленда». Вартість трансферу склала 72500 фунтів, найвища, будь-коли заплачена шотландському клубові сума на той час[4][9][12]. Бакстер зіграв 98 матчів за «Сандерленд» у першому дивізіоні Англії (в той час найвищий), забивши 12 голів[4][13].

У грудні 1967 року «Сандерленд» продав Бакстера в «Ноттінгем Форест» за сто тисяч фунтів. Там він подружився з крикетником, Гарі Соберсом. 1969 року, після закінчення терміну дії контракту, Бакстер став вільним агентом.

Бакстер повернувся в «Рейнджерс»[4] на один сезон (пішов з футболу 1970 року, в 31 рік)[9]. До кінця кар'єри в його активі було 254 матчі за «Рейнджерс», три чемпіонства шотландської ліги, три Кубки Шотландії і чотири шотландські Кубки Ліги[9].

Кар'єра в збірній

У 1960-х роках Бакстер зіграв 34 матчі за збірну Шотландії, до складу якої входили Біллі Макнілл, Пет Креранд[8], Дейв Макай, Деніс Лоу[5] і Джон Грейг[14]. У міжнародних матчах він забив три голи. З цих матчів Шотландія виграла 21, три зіграла внічию і програла 10[15]. Він дебютував в листопаді 1961 року, коли Шотландія обіграла Північну Ірландію з рахунком 5:2[4][15]. Раніше, 1961 року, Шотландія програла з рахунком 9:3 в матчі проти Англії на «Вемблі», у квітні 1962 року Бакстер і Креранд сформували результативну зв'язку і допомогли Шотландії оформити реванш з рахунком 2:0[5][16].

Свій перший гол за збірну Бакстер забив у товариському матчі проти Уругваю. Уругвай домінував, і рахунок після першого тайму був на їх користь (2:0), але шотландці спробували переламати хід гри, Бакстер забив перший гол на 74-й хвилині. Ральф Бранд за дві хвилини до свистка скоротив розрив до мінімуму, але на те, щоб зрівняти рахунок, вже не вистачало часу, Уругвай переміг з рахунком 3:2[17][18].

На думку багатьох коментаторів, найкращими матчами Бакстера були дві гри проти Англії: в 1963 і 1967 роках[4][7][8]. Бакстер вважав матч 1963 року найкращим[19]. У тому матчі збірна Шотландії залишилася вдесятьох, коли їхній лівий захисник, Ерік Колдоу, зламав ногу зіткнувшись з гравцем суперників (заміни в ті часи не були передбачені)[4]. Бакстер за підтримки Макея, Вайта і Лоу[5] приніс перемогу Шотландії з рахунком 2:1, забивши обидва голи, перший з яких був з пенальті (перший пенальті Бакстера за збірну) за фол англійців на Віллі Гендерсоні[20]. Боббі Мур вважав, що це найкраща збірна Шотландії за всю історію[21].

Наступного року Шотландія, знову натхненна Бакстером і Лоу, здобула перемогу над Англією з рахунком 1:0, причому саме невисока реалізація моментів завадила їм забити більше. 1966 року, через шістнадцять місяців після перелому ноги, Бакстер був вже не в змозі надихнути своїх партнерів по команді, і збірна програла з рахунком 4:3 в Англії[5].

1967 року на матчі домашнього чемпіонату Великої Британії Бакстер справив враження лідера зі спірними ігровими якостями. Однак, Шотландія стала чемпіоном, обігравши англійців, які виграли були чемпіонат світу 1966 року[5]. Бакстер набивав м'яч перед штрафним майданчиком суперників, очікуючи товаришів по команді, щоб віддати точний пас[22]. Деякі коментатори визнали, що захист Англії діяв неналежним чином, тоді як інші вважали таку гру несерйозною і думали, що Шотландія повинна була виграти більш переконливо, ніж з перевагою в один гол (3:2)[23][24]. Товариш Бакстера по команді, Деніс Лоу, розвіяв сумніви щодо його персони, заявивши, що Бакстер був «найкращим гравцем матчу і головною зброєю в арсеналі шотландців»[25], але поскаржився, що відсутність у Бакстера швидкості завадила Шотландії більш гідно відігратися за поразку з рахунком 9:3 у квітні 1961 року[5][23]. Алекс Фергюсон сказав, що майстерність Бакстера «можна було б покласти на музику»[5]. Також у тій грі Бакстер змовився з Біллі Бремнером проти Алана Болла. Він віддав Бремнеру пас на хід так, що Болл опинився на шляху м'яча. Коли останній вирішив перехопити м'яч, Бремнер збив його на повній швидкості[4]. Шотландія була першою збірною, яка обіграла Англію після останньої перемоги на чемпіонаті світу з футболу 1966 року, шотландські вболівальники проголосили свою збірну «неофіційним чемпіоном світу»[26].

У жовтні 1963 року Бакстер зіграв у матчі проти збірної Англії, приуроченому до святкування сторіччя Футбольної асоціації[4]. Він вийшов на поле в другій половині матчу, його якість гри справила враження на самого Ференца Пушкаша[12]. Однак, Англія виграла матч з рахунком 2:1[27].

За весь час виступів Бакстера за національну збірну Шотландія так жодного разу і не змогла пройти до фінальної стадії чемпіонату світу. Шотландська громадськість у той час звинувачувала у всьому «англосаксів», гравців шотландського походження, які практично не грали на батьківщині[28]. Однак, у той час суперництво з Англією було принциповішим для шотландців, ніж міжнародні турніри[21][29]. У 1960/61 роках, коли Бакстер грав у всіх відбіркових матчах до чемпіонату світу 1962 року, вони посіли перше місце у своїй групі, але програли плей-оф Чехословаччині[15], яка пізніше посіла друге місце, поступившись Бразилії у фіналі[30]. Чотири роки по тому Бакстер зіграв лише у двох відбіркових матчах[15], перш ніж зламав ногу у матчі за клуб у Відні[5]. Шотландія посіла друге місце у своїй групі, поступившись Італії[31]. У 1968/69 роках Бакстера не викликали на відбіркові матчі чемпіонату світу 1970 року[15].

Матчі та голи за збірну Шотландії

Матчі та голи Джима Бакстера за збірну Шотландії
№ Дата Суперник Рахунок Голи Бакстера Змагання
1 9 листопада 1960 Північна Ірландія Північна Ірландія 5:2 - Домашній чемпіонат Великої Британії
2 3 травня 1961 Ірландія Ірландія 4:1 - Відбіркові матчі ЧС-1962
3 7 травня 1961 Ірландія Ірландія 3:0 - Відбіркові матчі ЧС-1962
4 14 травня 1961 Чехословаччина Чехословаччина 0:4 - Відбіркові матчі ЧС-1962
5 29 вересня 1961 Чехословаччина Чехословаччина 3:2 - Відбіркові матчі ЧС-1962
6 29 листопада 1961 Чехословаччина Чехословаччина 2:2 - Відбіркові матчі ЧС-1962
7 7 жовтня 1961 Північна Ірландія Північна Ірландія 6:1 - Домашній чемпіонат Великої Британії
8 8 вересня 1961 Уельс Уельс 2:0 - Домашній чемпіонат Великої Британії
9 14 квітня 1962 Англія Англія 2:0 - Домашній чемпіонат Великої Британії
10 2 травня 1962 Уругвай Уругвай 2:3 1 Товариський матч
11 20 жовтня 1962 Уельс Уельс 3:2 - Домашній чемпіонат Великої Британії
12 7 листопада 1962 Північна Ірландія Північна Ірландія 5:1 - Домашній чемпіонат Великої Британії
13 6 квітня 1963 Англія Англія 2:1 2 Домашній чемпіонат Великої Британії
14 8 травня 1963 Австрія Австрія 4:1 - Товариський матч
15 4 червня 1963 Норвегія Норвегія 3:4 - Товариський матч
16 9 червня 1963 Ірландія Ірландія 0:1 - Товариський матч
17 13 червня 1963 Іспанія Іспанія 6:2 - Товариський матч
18 7 листопада 1963 Норвегія Норвегія 6:1 - Товариський матч
19 20 листопада 1963 Уельс Уельс 2:1 - Домашній чемпіонат Великої Британії
20 11 квітня 1964 Англія Англія 1:0 - Домашній чемпіонат Великої Британії
21 12 травня 1964 ФРН ФРН 2:2 - Товариський матч
22 3 жовтня 1964 Уельс Уельс 2:3 - Домашній чемпіонат Великої Британії
23 21 жовтня 1964 Фінляндія Фінляндія 3:1 - Відбіркові матчі ЧС-1966
24 25 вересня 1964 Північна Ірландія Північна Ірландія 3:2 - Домашній чемпіонат Великої Британії
25 2 жовтня 1965 Північна Ірландія Північна Ірландія 2:3 - Домашній чемпіонат Великої Британії
26 9 листопада 1965 Італія Італія 1:0 - Відбіркові матчі ЧС-1966
27 24 листопада 1965 Уельс Уельс 4:1 - Домашній чемпіонат Великої Британії
28 2 квітня 1966 Англія Англія 3:4 - Домашній чемпіонат Великої Британії
29 18 червня 1966 Португалія Португалія 0:1 - Товариський матч
30 25 червня 1966 Бразилія Бразилія 1:1 - Товариський матч
31 22 жовтня 1966 Уельс Уельс 1:1 - Відбіркові матчі ЧЄ-1968
32 15 квітня 1967 Англія Англія 3:2 - Відбіркові матчі ЧЄ-1968
33 10 травня 1967 СРСР СРСР 0:2 - Товариський матч
34 22 листопада 1967 Уельс Уельс 3:2 - Відбіркові матчі ЧЄ-1968

Стиль гри

Бакстер вирізнявся точним пасом, умінням обдурити супротивника особливим рухом стегна і здатністю надихнути товаришів по команді своїм впевненим підходом до гри[32]. Тренер «Манчестер Юнайтед» Алекс Фергюсон описав Бакстера як «одного з найкращих гравців в історії шотландського футболу»[25], в його очах він був «найвизначнішим гравцем, з яким коли-небудь доводилося грати… У нього є почуття рівноваги, бачення поля і вмінням створити чудову атмосферу на ньому…» Тренер «Рейнджерс», Віллі Водделл сказав:

Джим був найкращим гравцем на лівому фланзі в історії «Рейнджерс».
Оригінальний текст (англ.)
Jim was the finest left half ever produced by Rangers.

Джиммі Джонстон, який грав за конкурентів «Рейнджерс», «Селтік», заявив незабаром після смерті Бакстера:

Він був великою людиною і генієм у роботі з м'ячем[8].
Оригінальний текст (англ.)
He was a great man and a genius on the ball.

Пеле сказав, що Бакстер, мабуть, бразилець[13].

Після того, як 1963 року Бакстер забив два голи в матчі проти Англії, Ференц Пушкаш запитав: «Де цей хлопець переховувався?»[12]

Бакстер привернув до себе увагу стилем гри, контролюючи її з «неквапливим артистизмом» і, відповідно, відмовляючись від прагматичного стилю, який домінує в англійському футболі чи атлетичного стилю, який був характерний для «Рейнджерс» у той час[22]. Він описав свій підхід так:

Ставтесь до м'яча, як до жінки. Обіймайте його, пестьте його трохи, не спішіть і ви отримаєте необхідну відповідь[33].
Оригінальний текст (англ.)
Treating the ball like a woman. Give it a cuddle, caress it a wee bit, take your time, and you'll get the required response

Хоча «Рейнджерс» наполягали, щоб гравці повністю заправляли свої футболки в шорти, Бакстер завжди залишав частину, яка бовталася над лівим стегном[9]. Його також порівнювали з джокером на полі[5].

Особисте життя та завершення кар'єри

Після переїзду в «Рейнджерс» життя Бакстера ґрунтовно змінилося. За його словами:

Колись я був гравцем «Рейт Роверс», який не міг зняти подругу в Ковденбіт. Раптом я потрапив в Глазго, і дівчата просто кидалися на мене. Це була, звичайно, істотна зміна, і я не втрачав свій шанс[34].
Оригінальний текст (англ.)
One day, I was a Raith Rovers player who couldnae pull the birds at the Cowdenbeath Palais. The next day I was in Glasgow and the girls were throwing themselves at me. It was certainly a change and I wasn't letting it go by.

На початку 1960-х Бакстер неодноразово користувався жінками у проституції, проте 1965 року він одружився з перукаркою Джин Фергюсон, пара виростила синів Алана і Стівена. Шлюб закінчився 1981 року розлученням. Фергюсон одружилася з гольфістом Вільямом Маккондічі три роки по тому[8]. 1983 року Бакстер узаконив стосунки з Нормою Мортон, і пара залишалася разом до смерті Бакстера в 2001 році[32].

Бакстер не був фанатично одержимий суперництвом між двома провідними командами Глазго. Всупереч неписаному правилу, згідно з яким конкуренти не могли бути друзями, серед його близьких друзів були гравці «Селтіка»: Біллі Макнілл, Пет Креранд і Майк Джексон[5][35].

Бакстер був природженим коміком, за що його часто стали називати Стенлі, на честь шотландського комедіанта і актора Стенлі Бакстера[3].

Подібно до багатьох інших зірок британського футболу кінця XX століття, Бакстер зловживав алкоголем[8][36], дехто каже, що Бакстер випивав до трьох пляшок «Bacardi» на день[8]. Товариш по збірній, Дейв Макай, безуспішно рекомендував йому тренуватися й жити розумніше[4]. Бакстер часто напивався вночі перед матчем, але це не перешкоджало його грі, і тренерський штаб перестав звертати на це увагу[13]. Після завершення кар'єри Бакстер став менеджером пабу[36]. У 55 років йому зробили дві пересадки печінки впродовж чотирьох днів[4][36], він пообіцяв кинути пити[8].

Іншою його довічною залежністю були азартні ігри, він програв 500 тисяч фунтів, за його власною оцінкою, або 250 тисяч фунтів за оцінками інших людей[4][8]. Пізніше, коли його запитали: «Якщо б Ви заробляли стільки, скільки заробляють футболісти нині, Вам би вистачало грошей розраховуватися з боргами?» — він відповів: «Так, я б програвав 50000 фунтів стерлінгів на тиждень на кінних перегонах, замість ста»[37].

У лютому 2001 року лікарі поставили Бакстеру діагноз рак підшлункової залози, і він помер у своєму будинку на південній околиці Глазго 14 квітня 2001 року. Норма і його сини, Алан і Стівен, були поруч, біля його ліжка[8]. Його похорони відбулися в Кафедральному соборі Глазго, на них також був присутній канцлер скарбниці Великої Британії Ґордон Браун, який довгий час був уболівальником «Рейт Роверс», у якому Бакстер почав свою кар'єру[32].

Пам'ять

Пам'ятник Джимові Бакстеру

Бакстер є членом Зали слави вболівальників «Рейнджерс»[9], а також він один з перших 50 футболістів, занесених в Шотландський зал спортивної слави, коли той було створено у 2005 році[38]. 2004 року його ввели в Залу слави шотландського футболу[39]. Він зіграв більшість своїх найкращих матчів після двадцяти років до перелому ноги в матчі проти віденського «Рапіда» у грудні 1964 року і до початку свого пияцтва, яке зробило його прізвисько «Slim Jim» менш актуальним[5][40].

Після повторного матчу фіналу шотландського Кубка 1963 року проти «Селтіка» він сховав м'яч під футболку, а потім віддав його новачкові команди. Шотландська футбольна асоціація наполягла, щоб м'яча повернули, і «Рейнджерс» відіслали м'яча, але вже іншого[41].

Вболівальники безуспішно намагалися здобути право назвати новий пішохідний міст на «Вемблі» на його честь[42][43], і 24 лютого 2005 року депутат Шотландської національної партії, Піт Вішарт, підтримав цю кампанію[44][45].

2003 року в селі Хіл оф Біс, шотландське графство Файф, завдяки громадській кампанії зі збору грошей, яка зібрала 80000 фунтів, зведено його статую[13][37].

Досягнення

«Рейнджерс»

Статистика

Сезон Команда Чемпіонат Національний кубок Єврокубки Інші кубки Загалом
Ліга Матчі голи Ліга Матчі голи Ліга Матчі голи Ліга Матчі голи Матчі Голи
1957/58 Прапор Шотландії Рейт Роверз SPL ? ? SC + SLC ? ? - - - - - - ? ?
1958/59 SPL ? ? SC + SLC ? ? - - - - - - ? ?
1959/60 SPL ? ? SC + SLC ? ? - - - - - - ? ?
Загалом за «Рейт Роверз» 62 3 ? ?  — ! -  — ! -  — ! ? ?
1960/61 Прапор Шотландії Рейнджерс SPL 27 1 SC + SLC 2+10 0 EC 8 1 - - - 47 2
1961/62 SPL 29 2 SC + SLC 5+11 0 EC 6 1 - - - 46 3
1962/63 SPL 32 5 SC + SLC 7+9 0 ECWC 4 0 - - - 52 5
1963/64 SPL 26 4 SC + SLC 6+10 0 EC 2 0 - - - 44 4
1964/65 SPL 22 6 SC + SLC 1+10 0+2 EC 5 0 - - - 38 8
1965/66 Англія Сандерленд FD 35 7 FA + FLC 1+2 0 - - - - - - 38 7
1966/67 FD 36 3 FA + FLC 5+1 2+0 - - - - - - 42 5
1967 FD 16 0 FLC 2 0 - - - - - 18 0
Загалом за «Сандерленд» 87 10 6+5 2+0  — ! -  — ! - 98 12
1967/68 Англія Ноттінгем Форест FD ? 2 FA + FLC ? ? ICFC ? ? - - - ? ?
1968/69 FD ? 1 FA + FLC ? ? - - - - - - ? ?
Загалом за «Ноттінгем Форест» 48 3 ? ? ? ?  — ! - ? ?
1969/70 Прапор Шотландії Рейнджерс SPL 14 1 SLC 4 0 EC 4 1 - - - 22 2
Загалом за «Рейнджерс» 150 19 21 + 54 0 + 2 29 3  — ! - 266 25
Загалом за кар'єру 347 35 ? ? ? ? ? ? ? ?

Примітки

  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в г Find a Grave — 1996.
  3. ↑ а б в Famous Scots - Jim Curran Baxter. findagraveinscotland.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Glenn, Patrick (16 квітня 2001). Jim Baxter. London: The Guardian. Архів оригіналу за 19 грудня 2012. Процитовано 5 січня 2009. {{cite news}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Dalyell, Tam (16 квітня 2001). Jim Baxter. London: The Independent. Процитовано 5 січня 2009. {{cite news}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  6. ↑

    I would never have made it in today's circumstances. I needed bastards like Carmichael, Buckard, Ferrier, Herdsman and McNaught. Young players like I was would simply tell them to get stuffed and take their talent elsewhere. I owe them. — Jim Baxter
  7. ↑ а б On This Day: 29 September. UEFA. Архів оригіналу за 9 грудня 2008. Процитовано 5 січня 2009.
  8. ↑ а б в г д е ж и к л м н Frederic P. Miller (2010). Jim Baxter. с. 84. ISBN 978-6-1327-7709-6.
  9. ↑ а б в г д е Jim Baxter. Архів оригіналу за 22 січня 2013. Процитовано 15 квітня 2009.
  10. ↑ Cup Winners' Cup 1960-61. RSSSF. Архів оригіналу за 9 червня 2009. Процитовано 2 червня 2009.
  11. ↑ Jim Baxter: Great Scot. The Mavericks. Архів оригіналу за 22 січня 2013. Процитовано 13 листопада 2016.
  12. ↑ а б в Ken Jones (16 квітня 2001). Baxter a self-confident master of sublime skills. London: The Independent. Архів оригіналу за 23 серпня 2009. Процитовано 5 січня 2009.
  13. ↑ а б в г Robson, Barry (2005). The One and Only, Slim Jim. У Ken Gambles (ред.). Black Catalogue: We are Sunderland. PDG Books Ltd. с. 1—4. ISBN 1-905519-02-8. Архів оригіналу за 6 листопада 2012. Процитовано 7 липня 2012.
  14. ↑ John Greig. Архів оригіналу за 22 січня 2013. Процитовано 5 січня 2009.
  15. ↑ а б в г д Jim Baxter - Scotland Football Record from 09 Nov 1960 to 22 Nov 1967. London Hearts Supporters Club. Архів оригіналу за 5 вересня 2008. Процитовано 7 січня 2009.
  16. ↑ Keith, John (2001). Funny Gags and Short Jabs. The Essential Shankly: Revealing the Kop Legend Who Launched a Thousand Quips. Robson. с. 161. ISBN 1-86105-465-3. Архів оригіналу за 18 жовтня 2018. Процитовано 7 січня 2009.
  17. ↑ Scottish Football Association. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
  18. ↑ Scotland - Internationals 1962. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 13 листопада 2016.
  19. ↑ Jim Baxter (2001). The Jim Baxter Story (DVD). John Williams Productions - JW129.
  20. ↑ Shaw, Phil (14 жовтня 1999). Flower of Scotland stirs the passions. London: The Independent. Архів оригіналу за 23 серпня 2009. Процитовано 5 січня 2009. {{cite news}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  21. ↑ а б Powell, Jeff (2002). Bloody Foreigners. Bobby Moore: The Life and Times of a Sporting Hero (вид. 2). Robson Books Ltd. с. 121=122. ISBN 1-86105-511-0. Архів оригіналу за 18 жовтня 2018. Процитовано 7 січня 2009.
  22. ↑ а б Holt, Richard (1990). Englishness and Britishness. Sport and the British: A Modern History. Oxford University Press. с. 260. ISBN 0-19-285229-9. Архів оригіналу за 18 жовтня 2018. Процитовано 5 січня 2009.
  23. ↑ а б Ronald Kowalski (2004). Cry for Us, Argentian: Sport and national identity in late twentieth-century Scotland. У Smith, Adrian, and Porter, Dilwyn (ред.). Sport and National Identity in the Post-war World. Routledge. с. 74. ISBN 0-415-28300-0. Архів оригіналу за 28 грудня 2014. Процитовано 5 січня 2009.
  24. ↑ Taylor, Matthew (2008). Glory and Decline, 1961-1985. The Association Game: A History of British Football. Pearson Education. с. 296—297. ISBN 0-582-50596-8. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 5 січня 2009.
  25. ↑ а б Gray, William (15 квітня 2001). Baxter 'best to play in Scottish football'. London: Daily Telegraph. Архів оригіналу за 10 жовтня 2016. Процитовано 5 січня 2009. {{cite news}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  26. ↑ Dart, James, and Ahmed, Zohaib (8 червня 2005). Zimbabwe: Kings of the world. London: The Guardian. Архів оригіналу за 13 жовтня 2012. Процитовано 5 січня 2009.
  27. ↑ England vs Rest of The World 1963 (video). Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
  28. ↑ Taylor, Matthew (2008). Glory and Decline, 1961-1985. The Association Game: A History of British Football. Pearson Education. с. 100. ISBN 0-582-50596-8. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 5 січня 2009.
  29. ↑ Gall, Ken (2006). Working from Home. Power, Corruption and Pies: Volume 2. WSC Books Limited. с. 154—155. ISBN 0-9540134-8-4. Архів оригіналу за 18 жовтня 2018. Процитовано 7 січня 2009.
  30. ↑ 1962 FIFA World Cup Chile. FIFA. Архів оригіналу за 23 січня 2009. Процитовано 7 січня 2009.
  31. ↑ World Cup 1966: The Qualification Rounds. Архів оригіналу за 31 грудня 2008. Процитовано 7 січня 2009.
  32. ↑ а б в Cramb, Auslan (20 квітня 2001). Last lament for true braveheart. London: Daily Telegraph. Архів оригіналу за 25 серпня 2009. Процитовано 5 січня 2009.
  33. ↑ Seddon, Peter (2004). Nothing but a Bag of Wind. Football Talk: The Language & Folklore of the World's Greatest Game. Robson. с. 49. ISBN 1-86105-683-4. Архів оригіналу за 18 жовтня 2018. Процитовано 5 січня 2009.
  34. ↑ McGaffin`s Cup 1. youblisher.com. Архів оригіналу за 22 січня 2013. Процитовано 13 листопада 2016.
  35. ↑ Baillie, Rodger (14 жовтня 2007). Firm pals who broke the Glasgow mould. London: The Sunday Times. Процитовано 5 січня 2009.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  36. ↑ а б в Collins, Tony, and Vamplew, Wray (2002). A Little of What Does You Good?. Mud, Sweat and Beers: A Cultural History of Sport and Alcohol. Berg Publishers. с. 104. ISBN 1-85973-558-4. Архів оригіналу за 18 жовтня 2018. Процитовано 5 січня 2009.
  37. ↑ а б Statue to football legend unveiled. BBC. 20 квітня 2003. Процитовано 5 січня 2009.
  38. ↑ Scotland honours sporting legends. BBC. 30 листопада 2002. Архів оригіналу за 10 січня 2016. Процитовано 5 січня 2009.
  39. ↑ Scottish Football Hall of Fame - 2004 inductees. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 13 листопада 2016.
  40. ↑ Pattullo, Alan. Flawed legend - and greater for it. The Scotsman. Архів оригіналу за 22 серпня 2009. Процитовано 5 січня 2009.
  41. ↑ Night Slim Jim Had A Ball. Daily Record. 22 грудня 2008. Архів оригіналу за 19 вересня 2009. Процитовано 5 січня 2009.
  42. ↑ Brown, Paul (2006). Classic Matches. The Unofficial Football World Championships: An Alternative Soccer History. Tonto Books. с. 74. ISBN 0-9552183-1-4. Архів оригіналу за 18 жовтня 2018. Процитовано 5 січня 2009.
  43. ↑ Battle of the bridge commences. London Development Agency. Архів оригіналу за 18 травня 2005. Процитовано 6 січня 2008.
  44. ↑ Baxter vs Moore - Costing you money in Parliament. Архів оригіналу за 6 вересня 2008. Процитовано 5 січня 2009.
  45. ↑ SNP MP's motion backs Jim Baxter bridge at Wembley. Scottish National Party. Процитовано 5 січня 2009. {{cite web}}: |archive-url= неправильно сформовано: часова мітка (довідка)

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).