YaChudo

Джером Брунер

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Джером Брунер
Народився1 жовтня 1915[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[4][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер5 червня 2016[6][2][…] (100 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Мангеттен, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпсихолог, викладач університету, педагог Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materГарвардський університет
Дюкський університет
Кембриджський університет (1947) Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузькогнітивна психологія[7] і педагогічна психологія[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладГарвардський університет[8]
Нью-Йоркський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаPresident of the American Psychological Associationd[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий керівникҐордон Олпорт[10] Редагувати інформацію у Вікіданих
Аспіранти, докторантиAlison Gopnikd
Alan M. Leslied Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук
Американська психологічна асоціація
Британська академія
Американське філософське товариство Редагувати інформацію у Вікіданих
ВійнаДруга світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

грант Гуггенгайма (1955)

премія Бальцана (1987)

премія Торндайка (1981)

William James Fellow Awardd (1989)

премія Американської психологічної асоціації за значний науковий вклад в психологіюd (1962)

honorary doctor of the University of Gironad (1997)

honorary doctor of the University of Neuchâteld (2013)

Член Американської академії мистецтв і наук (1958)

honorary doctorate of the Autonomous University of Madridd

почесний доктор Національного університету Росаріоd

почесний доктор Брюссельського вільного університетуd (10 травня 1974)

Award for Distinguished Contributions to Developmental Psychologyd (1975)

Honorary Fellow of the British Psychological Societyd

honorary doctor of Paris Descartes Universityd (15 листопада 1974)

honorary doctor of the University of Toulouse-IId (2005)

CMNS: Джером Брунер у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Джером Сеймур Брунер (англ. Jerome Bruner; 1 жовтня 1915, Нью-Йорк — 5 червня 2016, там же) — американський психолог, який зробив значний внесок у когнітивну психологію людини та теорію когнітивного навчання в педагогічній психології. Працював старшим науковим співробітником Юридичного факультету Нью-Йоркського університету[11]. 1937 року здобув ступінь бакалавра в Дюкському університеті, а 1941 року ступінь доктора філософії в Гарвардському університеті[12][13][14][15]. Викладав і провадив дослідження в Гарвардському, Оксфордському та Нью-Йоркському університетах. В опитуванні журналу «Review of General Psychology», опублікованому 2002 року, Брунер посів 28-ме місце серед найцитованіших психологів XX століття[16].

Ранні роки й освіта

Народився сліпим (внаслідок катаракти) 1 жовтня 1915 року в Нью-Йорку в сім'ї польських єврейських іммігрантів Германа та Роуз Брунерів[17][18]. У 2 роки переніс успішну операцію з відновлення зору. 1937 року здобув ступінь бакалавра мистецтв з психології в Дюкському університеті; 1939 року — ступінь магістра з психології та ступінь доктора з психології 1941 року в Гарвардському університеті[12]. 1939 року опублікував свою першу статтю на психологічну тему, досліджуючи вплив екстракту тимуса на сексуальну поведінку самок щурів[19]. Під час Другої світової війни служив у Відділі психологічної війни Комітету Верховного командування Союзних експедиційних сил під керівництвом генерала Дуайта Ейзенхауера, досліджуючи соціально-психологічні явища[17][20].

Кар'єра та дослідження

1945 року повернувся до Гарварду на посаду професора психології, зосередившись на дослідженнях у галузі когнітивної та педагогічної психології. 1972 року залишив Гарвард, щоб викладати в Оксфордському університеті у Великій Британії. 1980 року повернувся до США і продовжив свої дослідження в галузі психології розвитку. 1991 року приєднався до факультету Нью-Йоркського університету, де викладав переважно на юридичному факультеті[21].

Як ад'юнкт-професор у Школі права Нью-Йоркського університету, вивчав вплив психологічних факторів на юридичну практику. Протягом своєї кар'єри ушанований почесними докторськими ступенями Єльського університету, Колумбійського університету, Нової школи, Сорбонни, Університетського інституту ISPA, а також коледжів та університетів Берліна та Риму; був членом Американської академії мистецтв і наук та Американського філософського товариства[15]. Був почесним членом Psi Chi. У жовтні 2015 року йому виповнилося 100 років[22]. Помер 5 червня 2016 року[14][23].

Когнітивна психологія

Брунер є одним із піонерів когнітивної психології у США, яка розпочалася з його власних ранніх досліджень відчуттів та сприйняття як активних, а не пасивних процесів.

1947 року опублікував своє дослідження «Цінність і потреба як організаційні фактори сприйняття», в якому дітей із заможних і неблагополучних сімей просили оцінити розмір монет або дерев'яних дисків, розмір яких відповідав розміру американських монет номіналом один, п'ять, десять, двадцять п'ять і п'ятдесят центів. Результати показали, що цінність і потреба, які бідні та багаті діти пов'язували з монетами, змушували їх значно переоцінювати розмір монет, особливо порівняно з їхніми точнішими оцінками дисків такого ж розміру[24].

Аналогічно, інше дослідження Брунера та Лео Постмена показало повільнішу реакцію та менш точні відповіді, коли колода гральних карт змінювала колір символу масті для деяких карт (наприклад, червоні піки та чорні черви)[25]. Ця серія експериментів завершилася тим, що деякі називали психологією «Нового погляду», яка спонукала психологів вивчати не лише реакцію організму на стимул, але й внутрішню інтерпретацію[17]. Після цих експериментів зі сприйняттям Брунер звернув свою увагу на фактичні когніції, які він опосередковано вивчав у своїх дослідженнях сприйняття.

1956 році опублікував книгу «Дослідження мислення», яка офіційно започаткувала вивчення когнітивної психології. Невдовзі після цього допоміг заснувати Гарвардський центр когнітивних досліджень. Через деякий час почав досліджувати інші теми в психології, але 1990 року повернувся до цієї теми та прочитав серію лекцій, які пізніше зібрали в книзі «Acts of Meaning». У цих лекціях Брунер оскаржував комп'ютерну модель розуму, виступаючи за більш цілісне розуміння когнітивних процесів.

Психологія розвитку

Приблизно з 1967 року, Брунер звернув свою увагу на тему психології розвитку та вивчав, як навчаються діти. Він ввів термін «скаффолдинг» (або «риштування») для опису навчального процесу, в якому інструктор надає ретельно запрограмоване керівництво, зменшуючи обсяг допомоги в міру просування учня через вивчення завдань. Брунер припустив, що учні можуть переживати або «представляти» завдання трьома способами: діяльне представлення (засноване на діях), образне представлення (засноване на образах) та символічне представлення (засноване на мові). Замість чітко окреслених етапів, способи представлення інтегровані та лише вільно послідовні, оскільки вони «переходять» один в одного. Символічне представлення залишається кінцевим способом, і воно «очевидно є найзагадковішим з трьох».

Теорія навчання Брунера припускає, що при роботі з новим матеріалом ефективно дотримуватися переходу від діяльної до образної та символічної репрезентації; це стосується навіть дорослих учнів. Як справжній освітній дизайн, робота Брунера також припускає, що учень (навіть дуже молодого віку) здатний вивчити будь-який матеріал, якщо навчання організовано належним чином, що різко суперечить переконанням Жана Піаже й інших теоретиків сценічної теорії. Подібно до таксономії Блума, Брунер пропонує систему кодування, в якій люди формують ієрархічну структуру пов'язаних категорій. Кожен наступний вищий рівень категорій стає більш специфічним, що перегукується з розумінням Бенджаміна Блума щодо набуття знань, а також з пов'язаною з ним ідеєю навчального каркаса.

Відповідно до такого розуміння навчання, Брунер запропонував спіральну навчальну програму — підхід до навчання, за якого кожен предмет або галузь навичок переглядається з інтервалами, щоразу на складнішому рівні. Спочатку даються базові знання з предмета, потім додаються складніші знання, що підкріплюють принципи, які обговорювалися вперше. Ця система використовується в Китаї та Індії. Однак спіральна навчальна програма Брунера значною мірою спирається на еволюцію, щоб пояснити, як краще навчатися, і тому вона викликала критику з боку консерваторів. У США класи поділені за класами: науки про життя у 9 класі, хімія у 10-му, фізика в 11-му. Спіральна навчальна програма викладає науки про життя, хімію, фізику протягом одного року, потім два предмети, потім один, потім знову всі три, щоб зрозуміти, як вони поєднуються[26]. Брунер також вважав, що навчання має стимулюватися інтересом до матеріалу, а не тестами чи покараннями, оскільки людина найкраще навчається, коли знаходить набуті знання привабливими.

Педагогічна психологія

Під час навчання в Гарварді Брунер опублікував серію праць про свою оцінку сучасних освітніх систем і шляхів її покращення. 1961 року опублікував книгу «Процес освіти». Брунер також був членом Освітньої групи Науково-консультативного комітету президента під час президентства Ліндона Джонсона. Покликаючись на свою загальну думку про те, що освіта не повинна зосереджуватися лише на запам'ятовуванні фактів, Брунер писав у книзі «Процес освіти», що «знання того, як щось влаштовано, варте тисячі фактів про це». у 1964—1996 роках Брунер прагнув розробити повну навчальну програму для освітньої системи, яка б задовольняла потреби студентів у трьох основних сферах, які він назвав «Людина: курс навчання». Він хотів створити освітнє середовище, яке б зосереджувалося на (1) тому, що є унікально людським у людях, (2) як люди стали такими та (3) як люди можуть стати такими ще більш[19]. 1966 року опублікував ще одну книгу, у галузі освіти, «До теорії навчання», а потім 1973 року — ще одну книгу «Актуальність освіти». 1996 року у своїй праці «Культура освіти» переоцінив стан освітньої практики через три десятиліття після початку своїх педагогічних досліджень. Брунеру також приписують допомогу у заснуванні програми раннього догляду за дітьми Head Start[26]. Брунер був глибоко вражений своїм візитом до дошкільних закладів Реджо-Емілії у 1995 році та встановив з ними співпрацю для покращення освітніх систем на міжнародному рівні. Не менш важливими були відносини з Міністерством освіти Італії, яке офіційно визнало цінність цього інноваційного досвіду.

Розвиток мови

1972 році призначений професором експериментальної психології імені Воттса в Оксфордському університеті, де Брунер працював до 1980 року. У роки навчання в Оксфорді зосереджувався на ранньому розвитку мови. Відкинувши нативістську концепцію засвоєння мови, запропоновану Ноамом Чомські, Брунер запропонував альтернативу у формі інтеракціоністської або соціальної інтеракціоністської теорії розвитку мови. Наслідуючи Лева Виготського, російського теоретика соціокультурного розвитку, Брунер припустив, що соціальна взаємодія відіграє фундаментальну роль у розвитку пізнання загалом і мови зокрема. Він наголошував, що діти вивчають мову для спілкування, і водночас вони також опановують лінгвістичний код. Змістовна мова засвоюється в контексті змістовної взаємодії між батьками та немовлям, навчання «підкріплене» або підтримане системою підтримки мовного засвоєння дитини (LASS).

В Оксфорді Брунер працював з великою групою аспірантів і постдокторантів, щоб зрозуміти, як маленьким дітям вдається розшифровувати лінгвістичний код, серед яких були Елісон Гартон, Елісон Гопнік, Магда Кальмар, Алан Леслі, Ендрю Мельцофф, Анат Нініо, Рой Пі, Сьюзен Шугарман,[26] Майкл Скейф, Маріан Сігман,[27] Кеті Сільва та багато інших. Великий акцент робився на використанні революційного на той час методу відеозапису домашніх спостережень, що показало новій хвилі дослідників шлях до виходу за межі лабораторії та розгляду складнощів природних подій у житті дитини. Ця праця друкувалася у великій кількості журнальних статей, а 1983 року Брунер опублікував короткий виклад у книзі «Дитяча розмова: навчання використовувати мову».

Це десятиліття досліджень поставило Брунера на чолі інтеракціоністського підходу до розвитку мови, досліджуючи такі теми, як набуття комунікативних намірів і розвиток їхнього лінгвістичного вираження, інтерактивний контекст використання мови в ранньому дитинстві та роль батьківського внеску та поведінки підтримки у набутті лінгвістичних форм. Ця робота ґрунтується на припущеннях соціально-конструктивістської теорії значення, згідно з якою змістовна участь у соціальному житті групи, а також змістовне використання мови передбачають міжособистісний, інтерсуб'єктивний, спільний процес створення спільного значення. З'ясування цього процесу стало предметом наступного періоду роботи Брунера.

Наративне конструювання реальності

1980 року повернувся до США. 1981 року обійняв посаду професора в Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку. Протягом наступного десятиліття працював над розробкою теорії наративного конструювання реальності, що завершилося кількома основоположними публікаціями, які сприяли розвитку наративної психології. Його книга «Acts of Meaning» цитувалась понад 20 000 разів, а «Actual Minds, Possible Worlds» цитували понад 18 000 наукових публікацій, що робить їх двома найвпливовішими працями XX століття. У цих книгах Брунер стверджував, що існують дві форми мислення: парадигматичне та наративне. Перше є методом науки і базується на класифікації та категоризації. Альтернативний наративний підхід організовує повсякденні інтерпретації світу в історії. Завдання сучасної психології полягає в тому, щоб зрозуміти цю повсякденну форму мислення[28].

Юридична психологія

1991 року Брунер прибув до Нью-Йоркського університету як запрошений професор для провадження досліджень і заснування колоквіуму з теорії юридичної практики[26].

Публікації

Книги

Вибіркові статті

  • Bruner, J. S. & Goodman, C. C. (1947). «Value and need as organizing factors in perception». Journal of Abnormal and Social Psychology, 42, 33–44.
  • Bruner, J. S. & Postman, L. (1947). «Tension and tension-release as organizing factors in perception». Journal of Personality, 15, 300—308.
  • Bruner, J. S. & Postman, L. (1949). "On the perception of incongruity: A paradigm. Journal of Personality, 18, 206—223.
  • Bruner, J. S. (1975). «The ontogenesis of speech acts». Journal of Child Language, 2, 1–19. (The most cited article in the Journal of Child Language)
  • Scaife, M., Bruner, J. S. (1975). «Capacity for joint visual attention in the infant». Nature, 253, 265—266.
  • Bruner, J. S. (1975/76). «From communication to language: A psychological perspective». Cognition, 3, 255—287.
  • Bruner, J. S. (1976). «Prelinguistic prerequisites of speech». In R. Campbell and P. Smith (Eds.), Recent Advances in the Psychology of Language, 4a, 199—214. New York: Plenum Press.
  • Bruner, J. S., and Sherwood, V. (1976). «Early rule structure: The case of peekaboo». In J. S. Bruner, A. Jolly, and K. Sylva (Eds.), Play: Its Role in Evolution and Development. London: Penguin Books.
  • Wood, D., Bruner, J., & Ross, G. (1976). «The role of tutoring in problem solving». Journal of Child Psychology and Psychiatry and Allied Disciplines, 17, 89–100.
  • Bruner, J. S. (1977). «Early social interaction and language acquisition». In H. R. Schaffer (Ed.), Studies in Mother-infant Interaction (pp. 271–289). London: Academic Press.
  • Bruner, J. S., Caudill, E. and Ninio, A. (1977). «Language and experience». In R. S. Peters (Ed.), John Dewey Reconsidered. Routledge & Kegan Paul.
  • Ninio, A. and Bruner, J. S. (1978). «The achievement and antecedents of labelling». Journal of Child Language, 5, 1–15. Reprinted in M. B. Franklin and S. S. Barten (eds.), «Child Language: A Reader» (pp. 36–49). New York: Oxford University Press (1988).
  • Ratner, N. and Bruner, J. S. (1978). «Games, social exchange and the acquisition of language». Journal of Child Language, 5, 391—401.
  • Bruner, J. S. (1978). «On prelinguistic prerequisites of speech». In R. N. Campbell and P. T. Smith, (eds.), Recent Advances in the Psychology of Language (Vol. 4a. pp. 194–214). New York: Plenum Press.
  • Bruner, J. S. (1978). «Learning how to do things with words». In J. S. Bruner and R. A. Garton, (eds), Human Growth and Development (pp. 62–84). Oxford: Clarendon Press.
  • Bruner, J. S. (1978). «The role of dialogue in language acquisition». In A. Sinclair, R. J. Jarvella, and W. J. M. Levelt (Eds.), The Child's Conception of Language (pp. 241–256). New York: Springer-Verlag.
  • Bruner, J. S., Roy, C., and Ratner, N. (1982). «The beginnings of request». In K. E. Nelson, (Ed.), Children's Language (Vol. 3. pp. 91–138). Hillsdale, NJ: Lawrence Erlbaum.
  • Bruner, J. S. (1983). «The acquisition of pragmatic commitments». In R. Golinkoff, (Ed.), The Transition from Prelinguistic to Linguistic Communication (pp. 27 42). Hillsdale, NJ: Lawrence Erlbaum Associates.
  • Bruner, J. S. (1985). «Models of the Learner». Educational Researcher, June/July, 5–8.
  • Bruner, J. (1995). «From joint attention to the meeting of minds». In C. Moore & P. Dunham (eds.), Joint Attention: Its Origins And Role In Development. Hillsdale, N.J.: Erlbaum.
  • «The Narrative Construction of Reality» (1991). Critical Inquiry, 18:1, 1–21.
  • «The Autobiographical Process» (1995). Current Sociology. 43.2, 161—177.
  • Shore, Bradd (Березень 1997). Keeping the Conversation Going: An Interview with Jerome Bruner. Ethos. 25 (1): 7—62. doi:10.1525/eth.1997.25.1.7. JSTOR 640457.
  • Mattingly, C; Lutkehaus, N. C.; Throop, C. J. (2008). Bruner's Search for Meaning: A Conversation between Psychology and Anthropology. Ethos. 36 (1): 1—28. doi:10.1111/j.1548-1352.2008.00001.x. PMC 2919784. PMID 20706551.

Примітки

  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Музей Соломона Ґуґґенгайма — 1937.
  3. ↑ а б Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
  4. ↑ Брунер Джером Сеймур // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ а б Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  6. ↑ https://web.archive.org/web/20160606204808/http://www.telereggio.it/2016/06/06/addio-a-jerome-bruner/
  7. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  8. ↑ https://psychology.fas.harvard.edu/people/jerome-bruner
  9. ↑ https://www.apa.org/about/governance/president/former-presidents
  10. ↑ https://web.lemoyne.edu/~hevern/narpsych/nr-theorists/bruner_jerome_s.html
  11. ↑ In Memoriam: Jerome Bruner, 1915–2016. nyu.edu.
  12. ↑ а б Bruner, Jerome Seymour (1941). A psychological analysis of international radio broadcasts of belligerent nations (Дипломна робота PhD). Harvard University. OCLC 83325571.
  13. ↑ About the Department § The Department of Psychology. isites.harvard.edu. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 16 січня 2026.
  14. ↑ а б Greenfield, Patricia Marks (2016). Jerome Bruner (1915–2016) Psychologist who shaped ideas about perception, cognition and education. Nature. 535 (7611): 232. doi:10.1038/535232a. PMID 27411626.
  15. ↑ а б NYU Psychology, Jerome Bruner, Research Professor of Psychology. nyu.edu. New York University. Архів оригіналу за 5 березня 2016.
  16. ↑ www.apa.org https://www.apa.org/monitor/julaug02/eminent.aspx. Процитовано 16 січня 2026. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  17. ↑ а б в Bourgoin, Suzan Michele (1997). Encyclopedia of World Biography. Gale. ISBN 978-0-7876-2549-8.
  18. ↑ Jerome S. Bruner, influential psychologist of perception, dies at 100. The Washington Post (амер.). 7 червня 2016. ISSN 0190-8286. Процитовано 16 січня 2026.
  19. ↑ а б Palmer, Joy (2001). Fifty Modern Thinkers on Education: From Piaget to the Present. Taylor & Francis Inc. ISBN 978-0-415-22409-3.
  20. ↑ PsychologicalScience (11 вересня 2013). Inside the Psychologist's Studio with Jerome S. Bruner. Процитовано 16 січня 2026 — через YouTube.
  21. ↑ Bruner, Jerome (2004–01). A short history of psychological theories of learning. Daedalus (англ.). 133 (1): 13—20. doi:10.1162/001152604772746657. ISSN 0011-5266.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  22. ↑ Popova, Maria (1 жовтня 2015). Pioneering Psychologist Jerome Bruner on the Act of Discovery and the Key to True Learning. The Marginalian (амер.). Процитовано 16 січня 2026.
  23. ↑ Jerome S. Bruner, Who Shaped Understanding of the Young Mind, Dies at 100 (Published 2016) (англ.). 8 червня 2016. Архів оригіналу за 15 лютого 2025. Процитовано 16 січня 2026.
  24. ↑ Bruner, Jerome; Goodman, Cecile (1947). «Value and Need as Organizing Factors in Perception». Journal of Abnormal and Social Psychology. 42 (1): 33–44.
  25. ↑ Classics in the History of Psychology -- Bruner & Postman (1949). psychclassics.yorku.ca. Процитовано 16 січня 2026.
  26. ↑ а б в г President and Fellows of Harvard College (2007). About the Department. The Department of Psychology, Harvard University. Процитовано 15 грудня 2011.
  27. ↑ Haggbloom, Steven J.; Warnick, Renee; Warnick, Jason E.; Jones, Vinessa K.; Russell, Tenea M.; Borecky, Chris M.; McGahhey, Reagan; Powell, John L. III; Beavers, Jamie (2002). The 100 most eminent psychologists of the 20th century. Review of General Psychology. 6 (2): 139—152. CiteSeerX 10.1.1.586.1913. doi:10.1037/1089-2680.6.2.139.
  28. ↑ Michael Murray. Narrative Psychology; In Jonathan Smith (Ed.), Qualitative Psychology: A practical guide to research methods. Third edition (pp. 85-107). (London, UK, 2015, Sage)

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).