Джек Майнер

Джек Майнер
Ім'я при народженні	англ. John Thomas Miner
Псевдо	«Джек—Дикий Гусак»
Народився	квітня 10, 1865 Вестлейк, Огайо
Помер	листопада 3, 1944 (у віці 79 років) Поселення Ґосфілд-Саут (тепер частина Кінґсвілла)
Країна	США
Діяльність	орнітолог, охоронець довкілля
Відомий завдяки	охорона природи
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Джон Томас (Джек) Майнер, або «Джек—Дикий Гусак», кавалер Ордена Британської імперії (англ. John Thomas Miner; 10 квітня 1865 — 3 листопада 1944) — канадський природоохоронець, якого деякі називають «батьком північноамериканського природоохоронного руху».

Джон Томас Майнер народився в містечку Довер (Вестлейк), штат Огайо, і з родиною переїхав до Канади в 1878 році. Їхнім домом стала вільна садиба в містечку Ґосфілд-Саут в окрузі Ессекс поблизу Кінґсвілла, Онтаріо. Батьки Майнера емігрували з Лестерширу, Англія, в середині 19 століття, і Джон Томас був п'ятим з десятьох дітей. Він не отримав формальної освіти і був неписьменним до 33 років. У 1880-х роках він працював мисливцем і трапером, щоб підтримати становище своєї родини. Головним заняттям родини було виготовлення черепиці та цегли з глини, що залягала на їхній землі.

Перші природоохоронні спроби Майнера полягали у зведенні укриттів з хмизу та забезпеченні зерном перепелиць вірґінських, яким, як йому виглядало, було важко пережити зиму. Він також вирощував фазанів. Зрештою, він помітив, що канадські казарки сідають перепочити біля ставків на його землі навесні під час міграції на північ.

У 1904 році Майнер завів на своїй фермі ставок із сімома ручними канадськими казарками у яких були підрізані крила, сподіваючись привабити диких казарок. Знадобилося чотири роки зусиль, перш ніж дикі казарки нарешті почали селитися в заповіднику Майнера. З 1911 року гуси та качки прилітали у великій кількості, і Майнер збільшив розмір свого ставка. У 1913 році вся садиба стала пташиним заповідником. Уряд провінції Онтаріо надав фінансування проєкту Майнера, дозволивши йому розвести вічнозелені дерева та чагарники, а також викопати більше ставків та оточити їх затишними заростями.

Майнер був одним із перших природоохоронців, який звернув увагу на міграційні шляхи птахів. У серпні 1909 року він успішно сконструював пастку для качок. Він окільчував птахів власноруч проштампованою алюмінієвою стрічкою^[1]. Поряд з адресною інформацією, на його пташиних бирках були вибиті цитати зі Святого Письма: «Зберігайте себе в любові Божій — Юди 1-21» та «З Богом усе можливе — Марка 10-27». Наприкінці того ж року його оригінальну стрічку було знайдено в Андерсоні, штат Південна Кароліна. Це стало першим здійсненим випадком досягнення цілі кільцювання перелітних птахів.

Навесні 1915 року Джек Майнер успішно адаптував свою пастку для лову канадських гусей-казарок. Він задумав пастку з двома окремими ставками, з'єднаними каналом. Канал був покритий сіткою та мав люки-пастки на обох кінцях. У той час не було відомо, куди казарки прямують на період свого літнього гніздування. За відгуками поселенців у Північному Онтаріо був відомий лише загальний напрямок на північ^[2].

На спійману Майнером казарку начепили зігнуту в кільце бирку з поштовою адресою захисника природи Майнера. Згодом, у жовтні того ж року, Джек Майнер отримав листа від компанії Гудзонової затоки з Мус-Факторі разом із його биркою. У листі зазначалося, що гусака вбив корінний американець у районі Гудзонової затоки.

Цей початковий успіх і зростання інтересу по всій країні спонукали до розширення операції з окільчування. У 1916 році було позначено сотні казарок, а також різних інших водоплавних птахів. До осені бирки надходили з усього східного узбережжя Джеймс-Бей, Гадсонз-Бей і навіть з Баффінової Землі^[3]. Інший шлях на південь до Сполучених Штатів проходив вздовж Міссісіпської міграційної лінії, до таких штатів, як Північна та Південна Кароліна, Джорджія, Алабама та узбережжя Мексиканської затоки Флориди^[4]. Часто ці бирки надходили від браконьєрів, допитливих корінних американців або від Королівської канадської кінної поліції. Використовуючи інформацію, отриману від цих повернутих кільць, була сформована мапа міграційних шляхів і канадських казарок.

Релігійні написи Майнера зацікавили активних місіонерів. Це відкрило шлях для їхнього повернення за межі мисливців у регіоні Гудзонової затоки. Одного разу преподобний В. Г. Волтон, англіканський місіонер, особисто доставив цілу жменю бирок із Гудзонової затоки. Він отримав ці бирки від місцевих жителів, деякі аж з острова Баффіна.

Тисячі наступних пташиних бирок протягом наступних років стали джерелом численних даних, які надали фактичні підстави для прийнятого у США Закону про мігруючих птахів 1918 року, що представляв собою угоду США та Канади включно з представництвом деяких корінних народів з забороною полювання, вилову та продажу певних перелітних птахів.

У 1923 році Майнер опублікував звіт про свої методи окільчування та досліджень задля збереження водоплавних птахів у книзі «Джек Майнер та птахи». Книга була дуже популярною: усі 4000 примірників першого тиражу були розпродані за дев'ять місяців. Книга досі друкується.

У 1910 році Майнер розпочав свої публічні виступи, які він провадив до кінця життя. Він розповідав про збереження дикої природи та необхідність створення заповідників і резерватів, а також розповідав про свої методи кільцювання, досліджень та збереження середовища існування. Він заохочував юніорські орнітологічні клуби до продукування хаток для птахів, а також висловлював тривогу про погіршення екологічного стану Великих озер.

Незважаючи на свою етику збереження природи, Майнер закликав до винищення деяких видів через їхні немоногамні репродуктивні звички. Він не любив хижих тварин, і у статті New York Times кінця 1920-х років, яка захищала ворон, зазначалось, що Майнер убив їх сотні^[5]. У 1931 році Майнер розпочав кампанію зі скорочення популяцій сов та яструбів в Онтаріо, оскільки вважав, що вони загрожують популяціям дрібних тварин. Група натуралістів з Торонто під назвою «Клуб Броді» опублікувала брошуру під назвою «Клуб Броді досліджує «Факти про яструбів» Джека Майнера». Майнер був розлючений цим і спробував подати до суду за наклеп. Однак у клубі Броді не було посадових осіб, тому не було на кого подати до суду^[6].

Етика збереження природи Майнера була унікальною в тому сенсі, що вона була сформована як його християнськими релігійними переконаннями, так і його власними біологічними спостереженнями. Віра Майнера відіграла центральну роль у формуванні його уявлень про збереження природи та, загалом, про природний світ, виходячи з креаціоністської основи. У посмертно опублікованій статті Майнер прямо відкидає еволюційну біологію через її суперечність із буквальними цитатами зі Святого Письма. Спираючись на християнські писання, Майнер сформував світогляд, який розглядав людей як володарів природного світу. Дійсно, його син Менлі Майнер описує основне переконання екологічної філософії свого батька як таке, що «Бог дав птахів і тварин людині для поживи та щоб вона ними розпоряджалась». У цьому сенсі, для Майнера, люди були зобов'язані відігравати активну та захисну роль у збереженні природи та екологічному захисті.

Релігійна віра Майнера є підставою для розуміння його переконань та методів охорони природи. Він розглядав природні та біологічні стосунки як такі, що складаються з морального елементу, виходячи з ідеї, яка ілюструється його класифікацією тварин на основі уявних людських рис. Дійсно, Майнер захоплювався працьовитістю малинівок та материнською турботою качок. Він захоплювався моногамними шлюбними стосунками та відданістю канадських казарок, критикуючи схильність селезнів залишати свою партнерку, коли вона починає гніздитися. На противагу визначеному ним класу морально добрих тварин, існувала група тварин, яких він вважав морально поганими. До цієї групи входили природні хижаки, яких він описував як «холоднокровних», «канібалів» (коли йшлося про хижих птахів) та «вбивць». Природні інстинкти хижаків мали для Майнера моральний вимір, і мова, яку він використовує, описуючи зустрічі з хижаками, безумовно, це ілюструє. В одному випадку Майнер пише про «бажання помститися» сові, яка вбила одну з його казарок. І справді, Майнер реально мстився хижим птахам, що загрожували істотам, якими він так захоплювався. Він описує, як доставляли спійманих живими ворон до стрілецьких клубів, щоб вправлятися на них у стрільбі по мішенях, — цю практику він пропонує як покарання за «вбивство» молодих перепілок та горобців.

Хоча робота Майнера була важливою частиною охорони дикої природи в Канаді, вона була вибірковою, під впливом як релігійно обумовлених моральних якостей дикої природи, так і антропоморфного погляду на світ природи як об'єкт контролю та управління з боку людини.

Мабуть, найзначнішим внеском Майнера в рух за охорону природи була його практика окільчування качок та гусей. Хоча його син стверджує, що Джек був першою людиною, яка окільчувала птахів у Північній Америці, є свідчення про запровадження її американцем Леоном Дж. Колом кількома роками раніше. Майнер почав окільчувати качок та гусей у серпні 1909 року. Він окільчив свою першу качку алюмінієвою стрічкою ручного штампування, яку було знайдено через п'ять місяців в Андерсоні, штат Південна Кароліна, що стало першим повним записом кільчення. На його пташиних бирках цитувалися уривки зі Святого Письма : «Зберігайте себе в любові Божій — Юди 1-21» та «З Богом усе можливе — Марка 10-27». Включення уривків зі Святого Письма на його бирки знову свідчило про вплив віри Майнера на його методи охорони природи. Дійсно, у записі під назвою «Птахи як місіонери-посланці» Майнер описує канадських гусей саме такими, розповідаючи про візит місіонера з канадської Півночі, якому місцеві інуїти дали кільця з проханням про переклад тексту, та про лист, надісланий йому від ув'язнених з в'язниці Арканзасу, які зацікавилися унікальним методом окільчування. Цей нетрадиційний метод окільчування, як вважається, допоміг викликати підвищений інтерес та участь у проєкті. Однак метод окільчування Майнера суперечив спробі стандартизувати практику кільчення птахів Американською асоціацією кільцювання птахів. Дійсно, незважаючи на зовнішній тиск, Фонд мігруючих птахів Джека Майнера не прийняв стандартизованих методів аж до самої його смерті.

Хоча йому не можна приписати першопрохідництва в цьому процесі, вплив Джека Майнера на кільчення птахів був значним. Його унікальні методи окільчування та статус знаменитості допомогли популяризувати практику, яка на той час була ще в зародковому стані. Тисячі наступних мічень птахів протягом наступних років дали численні дані, які допомогли створити Закон США про договір про мігруючих птахів 1918 року, що представляв собою угоду між країнами з забороною полювання, вилову та продажу певних перелітних птахів.

Пташиний заповідник Джека Майнера був одним із перших у своєму роді в Північній Америці та існує й донині. Він розташований поблизу Кінґсвілла в окрузі Ессекс, Онтаріо, на півострові між озером Ері на півдні та озером Сент-Клер на півночі. Він знаходиться за 16 кілометрів від відомого місця для спостереження за птахами Національного парку Пойнт-Пілі, який Майнер допоміг оголосити національним парком у 1918 році. (У цьому районі якраз сходяться міграційні шляхи «Атлантичний» та «Міссісіпський»).

Джек Майнер помер у 1944 році. У 1943 році король Георг VI нагородив його Орденом Британської імперії (OBE) «за найбільші досягнення в охороні природи Британської імперії». За своє життя він зумів окільчити понад 50 000 диких качок та 40 000 канадських казарок. Кілька американських газет поставили його серед найвідоміших людей на континенті — Генрі Форда, Томаса Едісона, Чарльза Ліндберга та Едді Рікенбакера. У 1947 році Закон Канади про Національний тиждень дикої природи^[7] був одноголосно прийнятий і відзначався в тиждень народження Джека Майнера, 10 квітня щороку.

Першу школу, названу на честь легендарного захисника природи, було збудовано в 1956 році та перейменовано на державну школу Джека Майнера в 1968 році. Школа закрилася в липні 2024 року, але будівля залишається лише за кілька кілометрів від заповідника Майнера в колишньому містечку Ґосфілд-Саут^[8]. Школа імені Джека Майнера була створена в 2001 році у Вітбі, Онтаріо, під управлінням шкільної ради округу Дарем. Також існує старша державна школа Джека Майнера в Ґілдвуді, що в місті Скарборо, Онтаріо.

Місто Кінґсвілл, Онтаріо, святкує життя та спадщину Джека Майнера на щорічному осінньому фестивалі міграції.

• Loo, Tina. States of Nature: Conserving Canada's Wildlife in the Twentieth Century (Canada: UBC Press, 2006)
• Miner, Jack. Jack Miner: His Life and Religion (Canada: The Jack Miner Migratory Bird Foundation, 1969)
• Miner, Jack. Jack Miner and the Birds and Some Things I Know About Nature (Canada: Simon and Schuster, 1976)
• Miner, Manly F. "Migration of Canada Geese from the Jack Miner Sanctuary and Banding Operations" The Wilson Bulletin, Vol. 43, No. 1, March 1931
• Miner, Manly F. "The 'Experts' are Getting in My Hair", Forest and Outdoors November 1948
• Wood, Harold B. "The History of Bird Banding", The Auk, Vol. 62, No. 2, April 1945

• "Brother to the birds: a sanctuary in Ontario", The Times, September 28, 1929, pp. 13–14.
• Outdoor Canada. Markham: Summer 2005. Vol. 33, Iss. 5.

• Пташиний заповідник Джека Майнера
• Радіоінтерв'ю з Робертом та Кірком Майнерами про їхнього дідуся, Джека Майнера, Університет Торонто, 1 лютого 2008 року.
• Твори Джека Майнера в Project Gutenberg