Джеймс Гопвуд Джинс
| Джеймс Гопвуд Джинс | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | англ. James Hopwood Jeans  |
| Народився | 11 вересня 1877[1][2][…] Ормскіркd, Ланкашир, Ланкашир, Англія, Сполучене Королівство[4] |
| Помер | 16 вересня 1946[1][2][…] (69 років) Доркінґ, Суррей, Англія, Велика Британія[2] |
| Поховання | St. Michael's Churchyard, Micklehamd[5] |
| Країна |  Велика Британія |
| Діяльність | математик, фізик, астроном, письменник, викладач університету |
| Alma mater | Триніті-коледж (Кембридж) Кембриджський університет[6] |
| Галузь | фізика, астрономія і математика |
| Заклад | Принстонський університет[4] Кембриджський університет[4] Обсерваторія Маунт-Вілсон[4] |
| Посада | Президент Королівського астрономічного товаристваd |
| Науковий керівник | Едмунд Віттекер[6] |
| Вчителі | Джордж Дарвін |
| Аспіранти, докторанти | Рональд Фішер |
| Членство | Лондонське королівське товариство |
| Нагороди | |
 Висловлювання у Вікіцитатах Джеймс Гопвуд Джинс у Вікісховищі | |
Джеймс Гопвуд Джинс (англ. Sir James Hopwood Jeans; 11 вересня 1877 — 16 вересня 1946, Доркінг, Велика Британія) — англійський астроном, фізик і математик, член Лондонського королівського товариства (1906).
Життєпис
Народився в Ормзкірку. У 1900 році закінчив Триніті-коледж Кембриджського університету. У 1901—1905 і 1910—1912 роках викладав математику в тому ж університеті, в 1905—1909 роках — професор прикладної математики в Принстонському університеті (США). У 1912 році залишив викладання і повністю присвятив себе дослідницькій роботі. Упродовж 1923—1944 років — співробітник обсерваторії Маунт-Вілсон (США), в 1935—1946 роках — професор астрономії Королівського інституту (Лондон).
До 1914 року основне місце в наукових роботах Джинса займали кінетична теорія газів і теорія теплового випромінювання. Для астрофізики велике значення має виведений в 1905 році ним незалежно від Джона Релея закон розподілу енергії в довгохвильовій частині спектра абсолютно чорного тіла.
Від середини 1910-х років інтереси Джинса зосередилися майже виключно на астрофізиці. У 1914—1916 роках він розглянув задачу про фігури рівноваги рідких обертових мас, яку до нього розв'язували Анрі Пуанкаре, Джордж Дарвін, О. М. Ляпунов. Джинс пішов далі своїх попередників. Він показав, що в результаті еволюції масивного рідкого тіла, що швидко обертається, або має відбуватися розподіл цього тіла на дві частини і таким чином можуть утворюватися подвійні зорі, або тіло набуває дуже сплощеної форми і речовина зривається з його екваторіальних гострих країв. Останній процес Джинс пов'язував з утворенням спіральних туманностей. Він дійшов висновку, що планетна система не може утворитися з маси газу, що обертається і стискається. На цій підставі він відкидав космогонічні теорії Іммануїла Канта і П'єра-Симона Лапласа і запропонував припливну теорію утворення Сонячної системи, яка з'явилася подальшою розробкою теорії Т. К. Чемберліна і Ф. Р. Мультона; вона була дуже популярна в 1920-30-ті роки. Згідно з припливною теорією планети утворилися з речовини, вирваної із Сонця гравітаційним тяжінням зорі, що проходила близько. Джинс показав, що з маси, яка відокремилася при такій катастрофі, могло утворитися кілька невеличких тіл. Оскільки близьке проходження двох зір — явище малоймовірне, це означало, що планетні системи зустрічаються дуже рідко. Космогонічну теорію піддали були критиці Н. Н. Парійський, Л. Спітцер, В. Лейтен, які показали її неспроможність. Дослідження Джинса з рівноваги обертових мас були підсумовані у нарисі «Проблеми космогонії і зоряної динаміки» (1919).
У роботі «Динамічна теорія газів» (1916) Джині виклав теорію дисипації планетних атмосфер, зумовленої максвеллівським розподілом швидкостей; знайшов формулу для потоку дисипації внаслідок теплового випаровування газу в планетній атмосфері (формула Джинса). 1929 року вперше кількісно розглянув питання про гравітаційну нестійкість — наростання збурень густини речовини під дією сил тяжіння; отримав вираз для критичного розміру збурень, що виникають у речовині (так звана довжина хвилі Джинса). Застосував апарат кінетичної теорії газів до ансамблю зір, що входять до скупчення. Показав, що розподіл швидкостей зір у скупченнях має з часом наближатися до максвеллівського внаслідок їхнього взаємного гравітаційного впливу одна на одну при зближенні. Використав цю ідею для оцінки віку зоряних систем. Низка праць присвячена теорії внутрішньої будови й еволюції зір, вони засновані на уявленнях, які неможливо було перевірити в той час і які виявилися помилковими.
У 1928 Джинс припинив наукові дослідження і надалі успішно займався популяризацією науки. Широке визнання заслужили його книги «Всесвіт навколо нас» (1929), «Загадковий Всесвіт» (1930), «Зорі і їхні долі» (1931), в яких викладено складні питання фізики і астрономії. Відомий своєю філософською інтерпретацією науки, в якій він стояв на позиціях сучасного фізичного ідеалізму.
Відзнаки
Президент Лондонського королівського астрономічного товариства (1925—1927).
Королівська медаль Лондонського королівського товариства (1919), Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1922), медаль Б. Франкліна Інституту ім. Б. Франкліна (1931), премія ім. Дж. К.Адамса Кембриджського університету. [227]
Див. також
- Нестійкість Джинса
- 2763 Джинс — астероїд, названий на честь науковця.
Примітки
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Архів історії математики Мактьютор — 1995.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б в г McGovern U. Chambers Concise Biographical Dictionary — Единбург: Chambers Harrap, 2003. — ISBN 978-0-550-10062-7
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
Посилання
- Джейм Джинс на сайті Астронет [Архівовано 24 грудня 2010 у Wayback Machine.]
- Стаття в Британіці [Архівовано 14 квітня 2008 у Wayback Machine.]
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).