Датчик Сонця

Датчик Сонця або сонячний сенсор — навігаційний прилад, який космічні апарати використовують для визначення положення Сонця^[1][2]. Датчики Сонця використовують для керування орієнтацією, наведення сонячних батарей, корекції показів гіроскопів та відновлення після збою^[3][4].

Окрім космічних апаратів, датчики Сонця застосовуються в наземних метеостанціях і системах стеження за Сонцем, а також у літальних апаратах, зокрема аеростатах і БПЛА^[2].

Існують різні типи сонячних датчиків, які відрізняються своєю технологією та експлуатаційними характеристиками. Датчики присутності Сонця забезпечують двійковий вихід, вказуючи, коли Сонце перебуває в межах поля зору датчика. Аналогові та цифрові сонячні датчики, натомість, вказують кут положення Сонця за допомогою відповідно неперервних і дискретних вихідних сигналів^[2].

У типових сонячних датчиках вузька щілина у верхній частині прямокутної камери дозволяє світлу падати на масив елементів фотодетекторів у нижній частині камери. У цих елементах індукується напруга, яка реєструється електронним способом. Орієнтуючи два датчики перпендикулярно один до одного, можна повністю визначити напрямок на Сонце^[2].

Часто кілька датчиків спільно використовують електроніку обробки даних^[3].

Існує низка критеріїв проєктування та продуктивності, які визначають вибір моделі сонячного датчика:

• Поле зору
• Кутова роздільна здатність
• Точність та стабільність
• Маса та об'єм
• Вхідна напруга та потужність
• Вихідні характеристики (зокрема електричні характеристики, частота оновлення, нелінійність та кодування)
• Довговічність (зокрема радіаційна стійкість і стійкість до вібрацій та змін температури)

• Астрономічна навігація
• Зоряний трекер