Гімн Італії

Пісня італійців

Il Canto degli Italiani
Іль Канто дельї Італьяні
Країна	Італія
Також відомий як	Fratelli d'Italia укр. Браття Італії Inno di Mameli укр. Гімн Мамелі
Слова	Ґоффредо Мамелі, 08–10 вересня 1847
Мелодія	Мікеле Новаро, 10 листопада 1847
Затверджений	12 жовтня 1946 de facto 30 грудня 2017 de iure
Музичний приклад
Гімн Італії
Il Canto degli Italiani у Вікісховищі

Il Canto degli Italiani (укр. Пісня італійців), Fratelli d'Italia (укр. Браття Італії) або Inno di Mameli (укр. Гімн Мамелі) є державним гімном Італії.

Слова гімну написав у вересні 1847 року Ґоффредо Мамелі, два місяці потому Мікеле Новаро написав музику гімну.

У історичному контексті, позначеному поширеним патріотизмом, що вже передвіщав революційні рухи 1848 року та першу війну за незалежність, текст «Canto degli Italiani» був написаний генуезцем Гоффредо Мамелі, тоді ще юним студентом і палким патріотом.

Водночас слід згадати, що за версією історика Альдо Алессандро Моли, автором тексту «Canto degli Italiani», надто складного для молодого студента, насправді був його вчений наставник Атаназіо Каната, хоча ця гіпотеза відкидається більшістю істориків.

Щодо точної дати написання тексту джерела розходяться: за одними дослідниками гімн був написаний Мамелі 10 вересня 1847 року, за іншими — двома днями раніше, 08 вересня.

Серед прихильників цієї дати був Джозуе Кардуччі, який так підсумував історичний момент, що породив «Canto degli Italiani»: «[…] він був складений 08 вересня 1847 року, з нагоди першого руху в Генуї за реформи та створення громадянської гвардії; і дуже швидко став гімном Італії, гімном єдності та незалежності, що лунав по всіх землях і на всіх полях битв півострова у 1848 і 1849 роках».

Відкинувши ідею адаптації до вже існуючих мелодій, 10 листопада 1847 року Мамелі надіслав текст гімну до Турина, щоб його поклав на музику генуезький композитор Мікеле Новаро, який тоді перебував у домі патріота Лоренцо Валеріо. Новаро був одразу захоплений і тієї ж ночі взявся за музикування.

Так Антон Джуліо Баррілі, патріот і письменник, у 1902 році передав слова, які особисто почув від Новаро у квітні 1875 року про народження музики «Canto degli Italiani»: «[…] Я сів за клавесин, із віршами Гоффредо на пюпітрі, бринькав, мучив те бідне знаряддя судомними пальцями, завжди тримаючи очі на гімні, складаючи мелодійні фрази одну на одну, але за тисячі миль від думки, що вони могли б пристосуватися до тих слів. Я встав, невдоволений собою; затримався ще трохи в домі Валеріо, але завжди з тими рядками перед очима. Побачив, що немає ради; попрощався й побіг додому. Там, навіть не знявши капелюха, кинувся до фортепіано. Пригадав мотив, награний у домі Валеріо: записав його на першому аркуші, що трапився під руку; у хвилюванні перекинув лампу на клавесин і, відповідно, й на той бідний аркуш: це був оригінал гімну "Fratelli d’Italia". […]».

Мамелі, який був республіканцем, якобінцем і прихильником гасла Французької революції Liberté, Égalité, Fraternité, для написання тексту «Canto degli Italiani» надихався французьким національним гімном «Марсельєза». Наприклад, «Stringiamci a coorte» перегукується з рядком «Formez vos bataillons» («Формуйте ваші батальйони»).

Натхненням також був грецький національний гімн 1823 року: обидва твори містять посилання на античність як приклад для визволення від іноземного панування та заклики до бойовитості, необхідної для відновлення свободи. У грецькому гімні, як і в «Canto degli Italiani», є згадка про Австрійську імперію та її владу над Італією (одна з 158 строф містить рядки про «Око Орла», що живиться нутрощами італійця — символ габсбурзького герба).

Італія згадується й у польському національному гімні — «Мазурці Домбровського», написаній Юзефом Вибіцьким у Реджо-Емілії 1797 року в добу Наполеона. У сучасній редакції перші два рядки приспіву звучать: «Marsz, marsz, Dąbrowski, // z ziemi włoskiej do Polski!» («Марш, марш, Домбровський, // з землі Волоської до Польщі»). Це відсилання до польських добровольців, що вступили до наполеонівських армій в Італії, рятуючись від переслідувань на батьківщині. Вони брали участь у першій італійській кампанії з обіцянкою Наполеона про майбутню війну за визволення Польщі. Взаємне посилання у гімнах Італії та Польщі є унікальним у світі.

У первісній редакції «Canto degli Italiani» була ще одна строфа, присвячена італійським жінкам: «Tessete o donzelle / bandiere e coccarde / fa l’alme gagliarde / l’invito d’amor». Мамелі сам вилучив її перед офіційним дебютом гімну.

Також у початковій версії перший рядок звучав як «Evviva l’Italia»; Мамелі замінив його на «Fratelli d’Italia», як видно вже з автографа, надісланого Новаро 10 листопада 1847 року. Новаро, отримавши остаточний рукопис, вніс кілька змін і додав гучне «Sì!» наприкінці приспіву.

Після набуття статусу тимчасового національного гімну «Il Canto degli Italiani» почав зазнавати критики, і неодноразово йшлося про його заміну.

У 1950‑х роках було вирішено провести радіоопитування, щоб визначити, який музичний твір мав би замінити «Il Canto degli Italiani» як гімн Італії: у цьому опитуванні, яке зрештою не призвело до офіційної зміни через слабкий успіх, переміг Va, pensiero Верді.

Незабаром після цього було оголошено публічний конкурс на створення абсолютно нового твору, який мав би замінити «Il Canto degli Italiani»: намір полягав у тому, щоб отримати гімн сучасніший і культурно вагоміший, але конкурс не мав продовження через низьку якість поданих композицій. У 1960 році Rai запустило нове опитування для вибору музичного твору, який міг би замінити «Il Canto degli Italiani» як гімн Італії; однак усі запропоновані варіанти були відкинуті публікою.

Критика тривала й у наступні десятиліття; починаючи з 1968 року «Il Canto degli Italiani» поступово ставав об’єктом суспільної байдужості, а часто й відвертої неприязні. Через його заклики до збройної боротьби та до Батьківщини «Fratelli d’Italia» сприймався як архаїчний твір із виразними правими рисами. Серед політиків, які пропонували заміну гімну, були Беттíно Краксі, Умберто Боссі та Рокко Буттільйоне. Серед музикантів закликав до нового гімну Лучано Беріо. Мікеле Серра пропонував переглянути текст сучасною італійською мовою, а Антоніо Спіноза вважав «Il Canto degli Italiani» надто маскуліністським.

Саме Президент Республіки Карло Адзельйо Чампі, який перебував на посаді з 1999 по 2006 рік, розпочав роботу з популяризації та відновлення «Il Canto degli Italiani» як одного з патріотичних символів Італії. Про цей гімн Чампі заявив так: «Цей гімн, коли слухаєш його струнко, змушує тремтіти всередині; це пісня свободи народу, що, об’єднавшись, відроджується після століть поділів і принижень».

Щоб подолати критику, Президент часто доручав виконання гімну на офіційних заходах видатним диригентам, таким як Зубін Мета, Джузеппе Сінополі, Клаудіо Аббадо та Сальваторе Аккардо. Особливо помітним аспектом цієї кампанії стало переконання гравців національної футбольної збірної співати слова гімну під час виконання перед матчами, починаючи з чемпіонату світу 2002 року: раніше було звично, що ні футболісти, ні публіка не супроводжували мелодію співом.

Чампі також відновив святкування Дня Республіки 02 червня та військовий парад на вулиці Форі Імперіалі в Римі, здійснюючи загальнішу акцію з утвердження патріотичних символів Італії. Ініціативу Чампі продовжив його наступник Джорджо Наполітано, особливо під час святкувань 150‑річчя об’єднання Італії.

Дії Чампі почалися після його гучного протесту проти Ріккардо Муті на відкритті сезону Ла Скала 1999–2000 років. Чампі відмовився від традиційного візиту з привітанням до диригента в його гримерці, оскільки Муті не відкрив вечір, як було заведено, виконанням «Il Canto degli Italiani», вважаючи його недоречним для вступу до «Фіделіо» Людвіга ван Бетховена.

Водночас сам Муті захищав «Il Canto degli Italiani», цінуючи його заклик до дії з метою визволення від іноземного панування, який він адресує італійському народу, на відміну від почуття скорботи, вираженого у мелодійно досконалішому Va, pensiero — найчастішому кандидатові на заміну. Він вважав «Fratelli d’Italia», із його змістом, що зміцнює патріотичний дух, більш доречним для офіційних нагод. Інші музиканти, як композитор Роман Влад, колишній інтендант Театру Ла Скала в Мілані, вважали музику зовсім не поганою і не гіршою за багато інших національних гімнів.

Під час святкувань 02 червня 2002 року було представлено філологічно точну версію мелодії партитури, створену Мауріціо Бенедетті та Мікеле Д’Андреа, яка відтворила знаки виразності, присутні в рукописі Новаро.

Протягом десятиліть на урядовому та парламентському рівні точилися дискусії щодо необхідності зробити «Il Canto degli Italiani» державним гімном Італійської Республіки de iure, однак не ухвалювалися ні закон, ні конституційна поправка, які б закріпили фактичний стан, визнаний також у всіх інституційних установах, аж до 04 грудня 2017 року.

У 2005 році в Комісії конституційних справ Сенату Республіки було схвалено законопроєкт; пропозиція не мала продовження через завершення XIV скликання, хоча з’явилося помилкове повідомлення, де стверджувалося, що був ухвалений декрет від 17 листопада, завдяки якому «Il Canto degli Italiani» отримав би статус офіційного гімну. Ця хибна інформація згодом була поширена навіть авторитетними джерелами.

У 2006 році, з початком нового скликання, у тій самій комісії Сенату було обговорено законопроєкт, що передбачав ухвалення регламенту щодо тексту, музики та способів виконання гімну. Того ж року до Сенату було внесено конституційний законопроєкт про зміну статті 12 Конституції Італії з додаванням пункту «Гімн Республіки — Fratelli d’Italia», але він знову не мав продовження через дострокове завершення XV скликання.

У 2008 році були здійснені інші аналогічні парламентські ініціативи, однак вони також не привели до офіційного закріплення «Il Canto degli Italiani» у Конституції, і гімн залишався тимчасовим, прийнятим лише de facto.

Гравці Національної збірної Італії U-23 з футболу під час виконання «Il Canto degli Italiani» перед матчем проти збірної Кот-д’Івуару U-23 (21 травня 2008 року).

16 вересня 2009 року було внесено законопроєкт, який так і не був розглянутий, що передбачав додавання пункту «Гімн Республіки — “Il Canto degli Italiani” Гоффредо Мамелі, покладений на музику Мікеле Новаро» до статті 12 Конституції.

23 листопада 2012 року було ухвалено закон, який встановлює обов’язкове викладання «Il Canto degli Italiani» та інших патріотичних символів Італії у школах. Ця норма також передбачає навчання історичного контексту створення музичного твору, з особливою увагою до передумов його виникнення.

29 червня 2016 року, у продовження закону від 23 листопада 2012 року, до Комісії конституційних справ Палати депутатів було внесено законопроєкт про надання «Il Canto degli Italiani» статусу офіційного гімну Італійської Республіки.

25 жовтня 2017 року комісія Палати депутатів схвалила цей законопроєкт із відповідними поправками, а 27 жовтня він був переданий до аналогічної комісії Сенату.

15 листопада 2017 року законопроєкт, що визнає «Il Canto degli Italiani» Гоффредо Мамелі та Мікеле Новаро національним гімном Італійської Республіки, був остаточно схвалений Комісією конституційних справ Сенату. Оскільки обидві парламентські комісії ухвалили документ у «законодавчому порядку», він був безпосередньо промульгований Президентом Республіки 04 грудня 2017 року як «закон № 181» без потреби у звичайному розгляді в парламентських залах.

15 грудня 2017 року процес остаточно завершився публікацією в «Офіційному віснику» закону № 181 від 04 грудня 2017 року під назвою «Визнання “Canto degli Italiani” Гоффредо Мамелі національним гімном Республіки», який набув чинности 30 грудня 2017 року.

• Герб Італії
• Прапор Італії