YaChudo

Гуанідин

Переглядів: 0. Оновлено 25.10.2026.

Гуанідин
Хімічна структура Редагувати інформацію у Вікіданих
Спряжена кислотаguanidiniumd Редагувати інформацію у Вікіданих
Хімічний символGu Редагувати інформацію у Вікіданих
Хімічна формулаCH₅N₃[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Канонічна формула SMILESC(=N)(N)N[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Стандартна ентальпія утворення−56,01 кілоджоуль на моль Редагувати інформацію у Вікіданих
Температура плавлення50 °C Редагувати інформацію у Вікіданих
Наявний у таксонаC. ensiformisd[2], C. reticulata[3], C. unshiu[3], D. virginiana[3], E. japonica[3], M. pumilad[3], M. sativa[2], P. persica[3], T. pratense[2], T. repens[2], H. communis[4], E. bicallosad[5], L. formosanad[5], C. deliciosad[3] і M. domestica[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Фізично взаємодіє зPotassium voltage-gated channel subfamily A member 3d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily A member 10d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily B member 1d[6], KCNQ4[6], Potassium voltage-gated channel subfamily A member 7d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily A member 6d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily A member 2d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily C member 4d[6], Potassium voltage-gated channel modifier subfamily V member 1d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily H member 1d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily B member 2d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily A member 4d[6], KCNH2[6], Potassium voltage-gated channel subfamily C member 1d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily D member 2d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily Q member 1d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily Q member 3d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily C member 3d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily D member 3d[6], Potassium voltage-gated channel subfamily A member 5d[6] і Potassium voltage-gated channel subfamily A member 1d[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Маса9,8E−26 кг[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Код MCN2925.29.21 Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Гуанідин у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Гуанідин — безбарвна кристалічна речовина, розпливається на повітрі внаслідок поглинання вологи. Сильна однокислотна основа pKa=12.5 . З HCl, HNO3 утворює стійкі солі.

Історія

Знаходиться в сечі як продукт нормального метаболізму білка. Речовина була вперше синтезована окислювальною деградацією природних ароматичних продуктів, гуаніну, виділеного з перуанського гуано[7]. Незважаючи на простоту будови молекули, кристалічна структура була вперше описана на 148 років пізніше відкриття.[8].

Пляшка гуанідину для використання в лабораторії

Властивості

Легко алкілюється. Володіє фунгіцидною і бактерицидною активністю.

Отримання

  • У промисловості гуанідини отримують сплавленням солей амонію з сечовиною або ціаніду,
NH4NO3 + 2(NH2)2CO → (NH2)2C=NH*HNO3 + CO2 + 2NH3
NH2-C(=NH)-NH-CN → [H2, Ni] NH2-C(NH)-NH2
  • Виділяють за допомогою іонообмінних смол з відходів виробництва сечовини.
  • Карбонат виділяють з відходів виробництва меламіну
  • Інші солі отримують по реакції з основою гуанідину
  • Спиртові розчини при реакції хлориду гуанідину з відповідними алкоголятами

Протонування і основність

Гуанідин завдяки резонансній делокалізації заряду в симетричному гуанідінієвому катіоні, що утворюється при протонуванні гуанідину, є сильною основою, порівнянним за силою (рКа = 13,5) з гідроксидом натрію.

Висока основність характерна і для заміщених гуанідинів: так, гуанідіновая група амінокислоти аргініну (pKa 12.48) протонована у фізіологічних умовах (при pH < 10).

Гуанідинхлорид використовують для денатурації білків. Причому концентрація і вільна енергія розкриття знаходяться в лінійній залежності. З цією ж метою використовується і тіоціанат гуанідинія.

Похідні гуанідину

Загальна структура гуанідину

Гуанідин — група органічних сполук із загальною структурою (R1R2N)(R3R4N)C=N-R5. Центральний зв'язок всередині цієї структури — імінова; інша розпізнавана субструктура — аміналь. Приклади гуанідинів: аргінін, триазобициклодецен і сакситоксин. Інші похідні можуть включати гідроксид гуанідину.

Гуанідинові солі добре відомі завдяки їх денатуруючій дії на білки. Хлорид гуанідину —найбільш відомий денатурант. У його 6 М розчині практично всі білки з впорядкованою структурою втрачають свою впорядкованість.

Бігуаніди — гіпоглікемічні лікарські засоби, що використовуються при цукровому діабеті. Молекули бігуанідів складаються з поліметиленового ланцюжка і гуанідінової групи на обох її кінцях.

Застосування

Солі гуанідину застосовують в промисловості:

  • динітрат — як вибухова речовина,
  • нітрат — в якості монопалива
  • фосфат — в текстильній промисловості для додання вогнетривких властивостей тканинам,
  • карбонат — в синтезі поверхнево-активних речовин і косметиці для випрямлення волосся
  • Продукт конденсації гуанідіна з формальдегідом використовується як іонообмінна смола.
  • Він також застосовується у виробництві пластмас.
  • В якості перспективного альтернативного палива[9]
  • Нітрогуанідин, нітрат гуанідінія, перхлорат гуанідінія використовують в якості ракетного палива.
  • Хромат-інгібітор корозії

Безпека

Токсичний, викликає при попаданні на шкіру і в дихальні шляхи лужний опік.

Примітки

  1. ↑ а б в guanidine
  2. ↑ а б в г Natelson S. Canavanine to arginine ratio in alfalfa (Medicago sativa), clover (Trifolium), and the jack bean (Canavalia ensiformis) // J. Agric. Food Chem. — USA: ACS, 2005. — Vol. 33, Iss. 3. — P. 413–419. — ISSN 0021-8561; 1520-5118 — doi:10.1021/JF00063A023
  3. ↑ а б в г д е ж и KATO T., YAMAGATA M., TSUKAHARA S. Guanidine Compounds in Fruit Trees and Their Seasonal Variations in Citrus (Citrus unshiu Marc.) // Japanese Society for Horticultural Science. Journal — Japanese Society for Horticultural Science, 2008. — Vol. 55, Iss. 2. — P. 169–173. — ISSN 1882-3351; 0013-7626; 1880-358X; 1882-336X — doi:10.2503/JJSHS.55.169
  4. ↑ D. Ackermann, Menßen H. G. N-haltige Inhaltsstoffe des PferdeschwammesHippospongia equina // Hoppe-Seyler's Zeitschrift für physiologische Chemie — B: Verlag Walter de Gruyter, 1960. — Vol. 322, вип. Jahresband. — S. 198–207. — ISSN 0018-4888 — doi:10.1515/BCHM2.1960.322.1.198
  5. ↑ а б K. Nishikawa, Y. Hirata Chemotaxonomical alkaloid studies. 3. Further studies of Liparis alkaloids, Chemotaxonomical alkaloid studies III. Further studies of liparis alkaloids // Tetrahedron Lett. — Elsevier, 1968. — Vol. 9, Iss. 60. — P. 6289–6291. — ISSN 0040-4039; 1873-3581 — doi:10.1016/S0040-4039(00)75456-6
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Open Targets Platform
  7. ↑ A. Strecker, Liebigs Ann. Chem. 1861, 118, 151.
  8. ↑ T. Yamada, X. Liu, U. Englert, H. Yamane, R. Dronskowski, Chem. Eur. J. 2009, 15, 5651.
  9. ↑ European Patent Office application EP20050746871[недоступне посилання з Июнь 2018]

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).