YaChudo

Гелен Фішер

Переглядів: 1. Оновлено 10.11.2026.

Гелен Фішер
англ. Helen E. Fisher Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася31 травня 1945[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мангеттен, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла17 серпня 2024[1] (79 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Бронкс, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
·рак ендометріюd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьантропологиня Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьантропологія Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materНью-Йоркський університет і Університет Колорадо у Боулдері Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньзлакові
Знання мованглійська[4][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладРатґерський університет, Нова школа, Американський музей природознавства, Kinsey Instituted і Індіанський університет в Блумінгтоні Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зJohn Tierneyd[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтhelenfisher.com Редагувати інформацію у Вікіданих

Гелен Е. Фішер (англ. Helen E. Fisher; 31 травня 1945, Нью-Йорк — 17 серпня 2024, там само) — американська вчена-антрополог, дослідниця людської поведінки, авторка методик самовдосконалення, викладачка. Більше 30 років вивчає романтичну міжособистісну атракцію[7][8][9]. Провідна експертка з біології любові та привабливості[10].

Біографія

У 1968 році в Нью-Йоркському університеті здобула ступінь бакалавра гуманітарних наук з антропології та психології. У 1972 році в Колорадському університеті здобула ступінь магістра гуманітарних наук з фізичної антропології, культурної антропології, лінгвістики та археології. У 1975 році стала доктором філософії з фізичної антропології: антропогенез, приматологія, сексуальна активність людини, стратегія розмноження.

1981—1984 — наукова співробітниця кафедри антропології в Новій школі. У червні 1984 — червні 1994 — наукова співробітниця Американського музею природної історії. У червні 1994 — червні 2000 року — наукова співробітниця, у червні 2000–2003 — професор-дослідниця, 2003—2012 — запрошена наукова співробітниця кафедри антропології Ратґерського університету. Із жовтня 1996 року — співробітниця Центру вивчення еволюції людини кафедри антропології Ратґерського університету.

У 2005 році долучилася Match.com до розроблення віртуальної служби знайомств Chemistry.com, де дослідження та досвід Фішер були використані для створення заснованих на гормонах і особистісних особливостях відповідних колірних моделей.

У 2006-2008 роках була однією з основних спікерок на конференції TED[11].

30 січня 2009 року брала участь у спеціальному епізоді «Why Him? Why Her? The Science of Seduction» тележурналу 20/20 (телесеріал), де обговорювалися її останні дослідження з хімії мозку та романтичної любові. Із жовтня 2013 року — старша наукова співробітниця Інституту імені Кінсі Індіанського університету в Блумінгтоні. У 2014 році брала участь у зніманні документального фільму про розбиті серця «Не сплять у Нью-Йорку»[12].

Дослідження

Фішер зазначає, що ще під час роботи над докторською дисертацією вона помітила одну загальну особливість — стратегію відтворення[13]. 2004 року у своїй книзі «Чому ми любимо: природа і хімія романтичної любові» Фішер припустила, що у людства є три системи мозку, усі спрямовані на парування та розмноження:

Фішер стверджує, що любов може розпочатися з будь-якого почуття. Деякі люди мають сексом та закохуються. Інші спочатку закохуються, а потім вже мають сексом. Треті прагнуть знайти міцну прив'язаність, яка вже потім переростає в роман або сексуальний потяг.

Фішер та колеги вивчали романтичну любов з допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії для сканування головного мозку 49 чоловіків і жінок: 17 закоханих, 15 покинутих і 17 тих, що продовжують кохати, проживши в шлюбі 21 рік. Одна з головних ідей полягала в тому, що романтична любов є сильнішим збудником, ніж секс. Як говорить Фішер: «Зрештою, якщо Ви ненароком запропонуєте лягти в ліжко разом з Вами і отримаєте відмову, Ви не впадете в депресію, не вчините самогубство або вбивство, але в усьому світі люди страшенно страждають від романтичних катастроф».

Фішер стверджує, що прийом деяких антидепресантів може сприяти зниженню як почуття романтичної любові й прихильності, так і сексуального потягу.

Спираючись на проведене сканування головного мозку закоханих учасників експерименту, Фішер пише у своїй книзі про відмінності чоловічого та жіночого мозку про таке. У середньому чоловіки, зазвичай, демонстрували велику активність в ділянках мозку, відповідальних за зір, в той час як у жінок ця ж активність проявлялася в ділянках, де відбувається згадування. Фішер припускає, що ці відмінності пов'язані з різними еволюційними силами, що керували виборами партнера для сексу. У первісному суспільстві чоловіки прагнули переконатися, що ймовірна супутниця життя здорова й перебуває в репродуктивному віці, аби відтворити та виховувати потомство, що могли зробити за зовнішністю. У свою чергу, чоловічі характеристики потенційно надійного партнера зовнішньо не проявляються, тому жінки еволюційно мусили опиратися на свої минулі поведінки, досягнення й промахи — спогади, здатні допомогти їм ефективно визначитися з батьком потомства.

У 2006 році Фішер у головній статті журналу National Geographic «Любов — хімічна реакція» представила нові дані досліджень із застосуванням ФМРТ, які показали, що вентральна область покришки й хвостате ядро активуються, коли люди відчувають любов.[14]

Платонічні стилі мислення й поведінки

Фішер розрізняє чотири широких біологічно обумовлених стилі мислення та поведінки, які вона співвідносить з широкими нейрохімічними системами. Вона підкреслює, що це не «типи», а неповторні поєднання всіх з них.

Фішер спробувала об'єднати платонічні стилі мислення з типами темпераменту Девіда Кірсі:

Наукові праці

Монографії

Статті

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в https://www.nytimes.com/2024/08/23/science/helen-fisher-dead.html
  2. ↑ https://www.encyclopedia.com/arts/educational-magazines/fisher-helen-e-1945
  3. ↑ https://helenfisher.com/
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ CONOR.Sl
  6. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #113256086 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  7. ↑ Health Report - 6/09/99: Biology of Love. Australian Broadcasting Corporation. 24 серпня 2011. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 8 вересня 2015.
  8. ↑ Stony Brook Mind/Brain Lecture Series : 10th Annual Lecture: The Drive to Love – The Biology and Evolution of Romantic Love : Guest Lecturer: Helen Fisher, Ph.D. Theswartzfoundation.org. Архів оригіналу за 16 грудня 2018. Процитовано 2 грудня 2014.
  9. ↑ Science of Love. BBC Science. Архів оригіналу за 1 липня 2011. Процитовано 2 грудня 2014.
  10. ↑ Safe in Your Mouth. Flatrock.org.nz. Архів оригіналу за 9 липня 2011. Процитовано 2 грудня 2014.
  11. ↑ Browse Talks – TED.com. Ted.com. Архів оригіналу за 4 лютого 2007. Процитовано 2 грудня 2014.
  12. ↑ Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1/Date_validation у рядку 1038: attempt to index local 'format' (a nil value).
  13. ↑ Helen Fisher – Love and Sex and Attachment. On Being with Krista Tippett. Архів оригіналу за 17 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015.
  14. ↑ Lauren Slater Love, The Thing Called Love // National Geographic Magazine, 2006

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).