Гейс-тен-Бос

Палац Гейс-тен-Бос (Гаага) Huis ten Bosch
частина головного фасаду
52°05′35″ пн. ш. 04°20′38″ сх. д. / 52.09306° пн. ш. 4.34389° сх. д.
Країна	Нідерланди
Місто	Гаага
Тип	палац і житло
Тип будівлі	палац
Стиль	бароко
Будівельник	Казаков Матвій Федорович
Архітектор	Пітер Постd
Дата заснування	2 вересня 1645
Початок будівництва	1648 р.
Побудовано	перебудови в середині 19 ст.
Основні дати: 1648-1652
Будівлі: палац, пейзажний парк, курдонер
Відомі мешканці	родина принців Оранських, королі Нідерландів
Статус	Культурне надбання ЮНЕСКО[джерело?]
Стан	задовільний
Адреса	's-Gravenhaagse Bosd
Палац Гейс-тен-Бос (Гаага) Палац Гейс-тен-Бос (Гаага) (Нідерланди)
Медіафайли у Вікісховищі

Палац Гейс-тен-Бос (нід. Paleis Huis ten Bosch, нід. вимова: [paːˈlɛis ˌɦœys tɛm ˈbɔs]; укр. "Будинок у лісі") — палац у Гаазі 17 століття доби голландського бароко для родини Оранських, одна з трьох сучасних резиденцій королів Нідерландів.

В середині 17 століття мистецтво Голландії все більше втрачало демократичні традиції і ставало на шлях обслуговування багатих верств населення. Саме аристократичними смаками вельмож Франції керувалися в родині принців Оранських, що традиційно посідали керівні позиції в військовому і державному управлінні. Ініціатива створення нового палацу надійшла від аристократів дому Оранських. Проект створили архітектори Якоб ван Кампен та Пітер Пост. Лісова частина на північному сході від міста Гааги стала будівельним майданчиком та основою для саду бароко.

Невеликі розміри нового державного утворення (Поєднаних північних Провінцій, відоміші під назвою Голландія) не сприяли грандіозності навіть палацово-паркових ансамблів, коли за зразок брали подібні комплекси Франції чи Британії. Відносно невеликі розміри притаманні і садово-парковому ансамблю Гейс-тен-Бос.

Ансамбль має дві головні осі, центральну, що проходить через парадний двір, палацик і партер за ним, і вздовжну, що пройшла через бічні фасади палацика до другої ділянки регулярного саду ліворуч від палацу. Слабким нагадуванням про грандіозний Версаль були партери, видовжений басейн-дзеркало вздовжної осі і канали. Але розпланування частин саду було самостійним, індивідуальним. Комплекс невловимо скидався не на жорстко геометричні побудови французів, а на національні сади бароко з бічним розташуванням палацу, з головуванням саду, мало скореного велетенській споруді палацу, як то має Вілла Альдобрандіні, Підгорецький замок, Палац Мезон-Лафіт, Петергоф чи Во ле Віконт.

Надзвичайно слабкі традиції декоративного живопису в Голландії, де для їх розвітку не було відповідних умов, спонукали замовників Оранських звернутися до митців сусідньої Фландрії, де, навпаки, не було традицій демократичних, а переважали традиції вишуканості, елегантності, аристократизму. В новому палаці Гейс-тен-Бос працювали фламандці:

• Теодор ван Тюлден;
• Якоб Йорданс;
• Томас Віллібортс Босхарт;
• Гонсалес Коквес.

До декоративних робіт в палаці запросили тільки тих голландських майстрів, художня манера яких лише скидалась на твори фламандських декораторів. Тут працювали:

• Ян Лівенс;
• Саломон де Брай;
• Пітер де Греббер;
• Герріт ван Гонтгорст;
• Цезар ван Евердінген.

В палаці була створена Зала слави дому Оранських з парадними портретами в стилі Антоніса ван Дейка чи Годфрі Неллера. Парадну їдальню створив француз-емігрант Даніель Маро. Частка цих майстрів була також задіяна в створенні оздоб для ратуші в Амстердамі, офіційної пам'ятки перемоги Нідерландської революції.

Споруда Гейс-тен-Бос не була втрачена впродовж століть, хоча в часи 2-ї світової війни резиденцію покинула королева Вільгельміна, а комплекс захопили нацисти. За планами фашистів, палац підлягав руйнації, але їх умовили не чіпати комплекс. Часткові пошкодження були відновлені і реставровані в повоєнні роки (1950—1956). Палацовий ансамбль знову став державною резиденцією.

• Гет-Лоо
• Сад бароко
• Даніель Маро
• Вілла Альдобрандіні
• Во ле Віконт
• Палац Мезон-Лафіт
• Брай
• Утрехтські караваджисти
• Антверпенська школа
• Нідерландське бароко

• Stenvert, R. et al. (2004). Monumenten in Nederland: Zuid-Holland, pág. 227—228. Zwolle: Waanders Uitgevers. ISBN 90-400-9034-3.
• Линник И. В. «Голландская живопись 17 века и проблемы атрибуции картин», Л, «Искусство», 1980, с.68-69