YaChudo

Відновлювана енергетика в Європейському Союзі

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Частка відновлюваної енергії у валовому кінцевому споживанні енергії в окремих європейських країнах
   10–20%
   20–30%
   30–40%
   40–50%
   50–60%
   >60%

Прогрес у сфері відновлюваної енергетики в Європейському Союзі (ЄС) зумовлений переглядом Європейською комісією Директиви про відновлювану енергетику у 2023 році, яка підвищила обов'язкову ціль ЄС щодо відновлюваної енергетики на 2030 рік щонайменше до 42,5% порівняно з попередньою цільовою цілью в 32%.[1] Ця директива, що набула чинності 20 листопада 2023 року в усіх країнах ЄС, передбачає скорочення викидів парникових газів щонайменше на 55% до 2030 року та досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року. Стратегія «Енергетика 2020» перевищила свої цілі, оскільки ЄС досяг 22,1% частки відновлюваної енергетики у 2020 році, перевищивши ціль у 20%.[1]

У 2023 році найбільшу частку серед відновлюваних джерел енергії в Європі становила тверда, рідка та газова біомаса, на яку припадало половина всього споживання відновлюваної енергії того року.[2] Зокрема, деревина є провідним джерелом відновлюваної енергії в Європі, значно випереджаючи сонячну та вітроенергетику.[3] У 2023 році відновлювані джерела енергії забезпечили 26,2% від загального споживання енергії в ЄС на опалення та охолодження, що на 11,7% більше, ніж у 2004 році.[4] В електроенергетиці відновлювані джерела енергії становили 45,3% від валового споживання енергії, на чолі з вітровою (38,5%) та гідроенергетикою (28,2%), далі йдуть сонячна (20,5%), тверде біопаливо (6,2%) та інші відновлювані джерела (6,6%). [5] У транспорті частка використаної відновлюваної енергії досягла 10,8%.[6] Виробництво електроенергії з відновлюваних джерел досягло 50% від загального обсягу електроенергії в ЄС у першій половині 2024 року.[7]

У 2023 році Швеція лідирувала серед країн ЄС, де 66,4% її валового кінцевого споживання енергії було отримано з відновлюваних джерел, за нею йшли Фінляндія (50,8%), Данія (44,9%) та Латвія (43,2%). І навпаки, Люксембург зафіксував найнижчу частку відновлюваної енергії – лише 11,6%, далі йдуть Бельгія (14,7%), Мальта (15,1%) та Ірландія (15,3%).[8]

Директива про відновлювану енергетику, прийнята у 2009 році, визначає рамки для окремих держав-членів щодо спільного досягнення загальноєвропейської цілі щодо 20% відновлюваної енергії до 2020 року.[9] Сприяння використанню відновлюваних джерел енергії є важливим як для зменшення енергетичної залежності ЄС, так і для досягнення цілей боротьби з глобальним потеплінням. Директива встановлює цілі для кожної окремої держави-члена з урахуванням різних вихідних точок та потенціалів.[9] Цілі щодо використання відновлюваної енергії до 2020 року серед різних держав-членів варіювалися від 10% до 49%.[9] 26 держав-членів ЄС досягли своїх національних цілей на 2020 рік. Єдиним винятком була Франція, яка прагнула досягти 23%, але досягла лише 19,1%. Станом на 2023 рік Ірландія також не досягла своєї цілі на 2020 рік.[8]

%Рік05101520253020042007201020132016201920222025Відсоткова частка відновл... необроблені дані

 сторінка діаграми
Історія відсоткової частки відновлюваних джерел енергії у валовому кінцевому споживанні енергії в Європейському Союзі з 2004 року[10]

Політика

Частка відновлюваної енергії у валовому кінцевому споживанні енергії в країнах ЄС-27 у 2023 році порівняно з цільовим показником на 2020 рік [8]
05001000150020002500300035001990199520002005201020152020ІншеГорюче паливоЯдерна енергетикаСонячна енергетикаВітроенергетикаГідроенергетика
Див. визначення діаграми.
Валове виробництво електроенергії в ЄС-27 у ТВт·год:[11]

Маастрихтський договір, підписаний у 1992 році, поставив за мету сприяння стабільному зростанню та водночас захист довкілля. Амстердамський договір 1997 року додав принцип сталого розвитку до цілей ЄС. З 1997 року ЄС працює над тим, щоб до 2010 року постачання відновлюваної енергії еквівалентувало 12% від загального споживання енергії в ЄС.

Йоганнесбурзький саміт 2002 року не зміг запровадити радикальних змін, запланованих на десять років після саміту в Ріо. Для енергетичного сектору не було встановлено жодних конкретних цілей, що розчарувало багато країн. Хоча ЄС запропонував щорічне збільшення використання відновлюваних джерел енергії у світі на 1,5 % до 2010 року, план дій Йоганнесбурга не передбачав такого «істотного» зростання, не встановлюючи ані конкретних цілей, ані термінів. ЄС не був готовий погодитися з таким результатом і разом з іншими країнами утворив групу «піонерських країн», які пообіцяли встановити амбітні національні або навіть регіональні цілі для досягнення глобальних завдань. Йоганнесбурзька коаліція з відновлюваних джерел енергії (JREC) налічує загалом понад 80 країн-учасниць, серед яких члени ЄС, Бразилія, Південна Африка та Нова Зеландія.

На Європейській конференції з відновлюваних джерел енергії, що відбулася в Берліні у 2004 році, ЄС визначив власні амбітні цілі. Було вирішено, що до 2020 року ЄС прагнутиме покривати 20 % своїх загальних потреб у споживанні енергії за рахунок відновлюваних джерел енергії. До цього моменту ЄС встановлював цілі лише до 2010 року, і ця пропозиція стала першою, яка відображала зобов’язання ЄС на період до 2020 року.

Директиви та цілі щодо відновлюваної енергетики

У 2009 році Директива про відновлювані джерела енергії встановила обов'язкові цілі для всіх держав-членів ЄС, згідно з якими ЄС досягне 20% частки енергії з відновлюваних джерел до 2020 року та 10% частки відновлюваної енергії, зокрема у транспортному секторі. До 2014 року ЄС досяг 16% частки енергії з відновлюваних джерел, причому дев'ять держав-членів вже досягли своїх цілей на 2020 рік. До 2018 року цей показник зріс до 18%, причому дванадцять держав-членів достроково досягли своїх цілей на 2020 рік.

Стаття 4 Директиви про відновлювані джерела енергії вимагала від держав-членів подання Національних планів дій щодо відновлюваної енергетики до 30 червня 2010 року. Ці плани, які мають бути підготовлені відповідно до шаблону, опублікованого комісією, містять детальні дорожні карти того, як кожна держава-член планує досягти своєї юридично обов'язкової цілі на 2020 рік щодо частки відновлюваної енергії в кінцевому споживанні енергії. Держави-члени повинні визначити галузеві цілі, поєднання технологій, яке вони планують використовувати, траєкторію, якої вони дотримуватимуться, а також заходи та реформи, які вони вживатимуть для подолання перешкод на шляху розвитку відновлюваної енергетики. Плани публікуються Європейською Комісією після отримання мовою оригіналу, що дозволяє громадськості ознайомитися з ними. Комісія оцінить їх, оцінюючи їхню повноту та достовірність. Паралельно плани будуть перекладені англійською мовою. Крім того, Європейське агентство з довкілля уклало контракт з Нідерландським центром енергетичних досліджень на створення зовнішньої бази даних та кількісного звіту про отримані на цей час звіти.

У 2014 році було розпочато переговори щодо цілей ЄС у сфері енергетики та клімату до 2030 року. Хоча сім країн-членів Центральної та Східної Європи вже досягли своїх цілей на 2020 рік до 2016 року (серед одинадцяти країн ЄС), невелика кількість інших, ймовірно, спробує уповільнити процес трансформації. Ключові частини угоди про цілі щодо відновлюваної енергетики в Європі, встановлені у 2014 році, запропоновані лобістом Shell у жовтні 2011 року. Shell є шостим за величиною лобістом у Брюсселі, витрачаючи від 4,25 до 4,5 мільйонів євро на рік на лобіювання в інституціях ЄС. Угода не містить обов'язкових цілей для держав-членів щодо енергоефективності чи відновлюваної енергетики.[12]

30 листопада 2016 року Комісія представила пропозицію щодо переглянутої Директиви про відновлювану енергетику, щоб забезпечити досягнення цільового показника щонайменше 27% відновлюваних джерел енергії в кінцевому споживанні енергії в ЄС до 2030 року та забезпечити ЄС як світового лідера у сфері відновлюваної енергетики.[13]

У квітні 2024 року аналітичний центр Ember опублікував звіт під назвою «Розширення можливостей Центральної та Східної Європи». Звіт зосереджений на прогресі та потенціалі відновлюваної енергетики в країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) з акцентом на учасників Ініціативи «Три морі» (3SI). Згідно зі звітом, відновлювана енергетика вперше перевершила вугілля у 2023 році, склавши 39% виробництва електроенергії в країнах «Три морі». Зниження вартості вітрової та сонячної енергії зробило їх найбільш економічно вигідними джерелами електроенергії в регіоні. Оновлені Національні плани з енергетики та клімату (NECP) свідчать про посилення амбіцій, причому деякі країни вже досягли своїх цілей щодо відновлюваної електроенергії на 2030 рік. Аналіз, представлений у звіті, свідчить про те, що країни 3SI мають потенціал для розгортання 200 ГВт сонячної, 60 ГВт наземної вітрової та 23 ГВт морської вітрової енергії до 2030 року, що потенційно може збільшити частку відновлюваних джерел енергії у виробництві електроенергії до 67%. Проте у звіті визнаються виклики, зокрема недостатній прогрес у досягненні цілей щодо морської вітрової енергії та відсутність політичної підтримки в окремих регіонах. У звіті рекомендуються такі заходи, як визначення пріоритетності фінансування, впровадження стратегій зменшення ризиків та покращення транскордонної інфраструктури для максимального використання потенціалу відновлюваної енергії у регіоні Центральної та Східної Європи.

До 2023 року зелені технології були одним з небагатьох секторів у ЄС, де венчурні інвестиції відповідали рівню Сполучених Штатів, що підкреслює вплив амбітних кліматичних цілей ЄС та державних субсидій. Ці цілеспрямовані інвестиції допомогли скоротити розрив між США та ЄС у таких секторах, як зберігання енергії, циркулярна економіка та сільськогосподарські технології, і це можна пояснити Європейською зеленою угодою та іншими державними нормативними актами.[14]

Посилання на кліматичну політику

В основі багатьох пропозицій щодо енергетичної політики ЄС лежить мета обмежити глобальні зміни температури не більше ніж на 2 °C порівняно з доіндустріальним рівнем, з яких 0,8 °C вже відбулося, а ще 0,5–0,7 °C (що становить загальне потепління на 1,3–1,5 °C) вже є неминучим.[15] 2 °C зазвичай вважається верхньою межею температури, яка дозволяє уникнути «небезпечного глобального потепління».[16] Однак деякі вчені, такі як Кевін Андерсон,[17] професор енергетики та зміни клімату у Школі механічної, авіаційної та цивільної інженерії Манчестерського університету та колишній директор Центру Тиндалла, провідної академічної організації з дослідження зміни клімату у Великій Британії, стверджують, що з наукової точки зору 1 °C є більш точним порогом для «небезпечної» зміни клімату.

Ініціативи

Конкретні ініціативи ЄС у сфері відновлюваної енергетики та енергоефективності включають:

  • BUILD UP
  • Угода мерів – це мережа співпраці мерів та місцевих органів влади, що працюють над впровадженням енергетичних ініціатив.
  • Кампанія «Сталий розвиток енергетики в Європі»
  • CONCERTO
  • Керування енергією
  • Рамкова програма конкурентоспроможності та інновацій (IEE)
  • U4energy – це ініціатива, що фінансується в рамках програми IEE, спрямована на покращення споживання енергії в школах та місцевих громадах.
  • Еко-інновації

Держави-члени

Вітрові електростанції в Церовій, Словаччина

Хорватія

Один із найдавніших гідроелектричних проєктів у світі та перша гідроелектростанція в Європі була побудована в Хорватії поблизу міста Шибеник у 1895 році,[18] близько 127 років тому, з того часу, як хорватська енергетична стратегія базувалася на виробництві гідроелектроенергії, яка сьогодні становить понад половину виробництва електроенергії Хорватії.[19] Іншими джерелами відновлюваної енергії в Хорватії є сонячна енергетика, встановленої потужності якої становить 109 МВт, а також ще 350 МВт сонячної енергії, яка буде додана до мережі у 2022 та 2023 роках, а також ще 330 МВт, які будуть додані у 2024 та 2025 роках. Хорватія сподівається досягти своїх цілей щодо відновлюваної енергії на 2030 рік значно раніше запланованого терміну у 2025 році.[20] Маючи 109 МВт сонячної енергії, 1400 МВт гідроелектростанцій та 671 МВт[21] вітроенергетики, Хорватія сподівається додати ще 1500 МВт відновлюваної енергії до енергосистеми до 2025 року або у 2025 році, збільшивши виробництво сонячної енергії до 770 МВт, гідроелектростанцій до 1700 МВт та вітрової енергії до 1270 МВт. Хорватія досягає цілей ЄС щодо відновлюваної енергетики та наразі входить до 5 найкращих країн ЄС за цим показником, причому відновлювана енергетика становить більшу частину виробництва електроенергії в країні. До 2023 року Хорватія сподівається встановити додаткові 1500 МВт сонячних та вітрових потужностей, збільшивши частку відновлюваної енергетики в енергетичному балансі до понад 80% енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, досягнувши своєї стратегії відновлюваної енергетики на 2050 рік на 20 років раніше запланованого терміну.[21]

Хорватія прагне скоротити викиди CO2 на 45% до 2030 року та поступово відмовитися від вугілля до 2033 року. Однак перехід до низьковуглецевої економіки вимагатиме значних витрат на нову енергетичну інфраструктуру та додаткові відновлювані джерела енергії.[22] Хорватія розробила Національний енергетичний та кліматичний план на період до 2030 року для досягнення цієї мети. Національна політика передбачає частку відновлюваної енергії в 36,4% до 2030 року, а також значні інвестиції в енергетичну галузь, включаючи гідроенергетику, вітрові електростанції, сонячні фотоелектричні установки та водневу енергетику.[22]

У Корлаті розташована найбільша в Хорватії вітрова електростанція, яка складається з 18 вітрових турбін загальною встановленою потужністю 3,6 мегават. Електростанція виробляє близько 170 гігатонн електроенергії щороку. Це дорівнює приблизно 1% річного споживання електроенергії в Хорватії та забезпечує енергією понад 50 000 сімей.[22] П'ять невеликих сонячних фотоелектричних установок (загальною потужністю 22 мегавати) будуються в південних жупаніях Хорватії: Сплітсько-Далматинській, Задарській, Істрійській та Приморсько-Горській – проєкти, розпочаті у 2022 році за підтримки Європейського інвестиційного банку, як очікується, скоротять CO2 на 66 кілотонн на рік та 28,8 гігатонн електроенергії на рік.[22]

Франція

Виробництво електроенергії у Франції - відсоткова частка

У липні 2015 року французький парламент ухвалив комплексний закон про енергетику та клімат, який включає обов'язкову ціль щодо відновлюваної енергії, згідно з якою до 2030 року 40% національного виробництва електроенергії має здійснюватися з відновлюваних джерел.[23][24]

У 2016 році відновлювана електроенергія становила 19,6% від загального внутрішнього споживання електроенергії Франції, з яких 12,2% забезпечувалося гідроенергією, 4,3% - вітроенергетикою, 1,7% - сонячною енергією та 1,4% - біоенергією.[25]

Німеччина

Виробництво електроенергії в Німеччині - відсоткова частка
Вітрові турбіни та сонячні панелі в замку Лісберг у Німеччині

У 2014 році частка відновлюваної енергії Німеччини у валовому кінцевому споживанні енергії зросла на 1,4% до 13,8%. У 2004 році відновлювані джерела енергії становили лише 5,8%, або приблизно таку ж частку, як і в Нідерландах у 2014 році (5,5%).[26]

У 2016 році чисте виробництво електроенергії з відновлюваних джерел становило близько 33,9%. Порівняно з попереднім роком, виробництво біомаси, сонячної та вітрової енергії змінилося на +4,8%, -3,1% та -1,7% відповідно, тоді як за сприятливих погодних умов гідроенергетика зменшилася на 10,3%. Вітрова та сонячна енергетика разом виробили більше енергії, ніж атомна енергетика у 2016 році. Атомна енергетика скоротила виробництво на 7,7%, тоді як виробництво електроенергії з природного газу, бурого та кам'яного вугілля змінилося на +50,2%, -3,3% та -5,8% відповідно.[27]

У квітні 2023 року Німеччина зупинила свої останні три ядерні реактори,[1] повністю зупинивши виробництво ядерної енергії.

Італія

Виробництво електроенергії в Італії - відсоткова частка

У 2014 році 38,2% споживання електроенергії в Італії забезпечувалося відновлюваними джерелами (у 2005 році цей показник становив 15,4%), що покривало 16,2% від загального споживання енергії в країні (5,3% у 2005 році).[28]

Виробництво сонячної енергії становило майже 9% від загального споживання електроенергії в країні у 2014 році, що робить Італію країною з найбільшим внеском сонячної енергії у світі.[28]

Литва

У 2016 році відновлювана енергія в Литві становила 28% від загального виробництва електроенергії в країні. Більшість відновлюваної енергії в Литві виробляється з біопалива. Основним джерелом електроенергії з відновлюваних ресурсів є гідроенергетика.[29]

Литва має багато ще нерозвинених відновлюваних джерел енергії, таких як вітер, сонце, геотермальна енергія, побутові відходи та біомаса. Кількість біомаси на душу населення в Литві є однією з найвищих у Європейському Союзі, і за оцінками, у 2020 році Литва буде першою в ЄС за кількістю доступної біомаси для виробництва біопалива. Прогнозоване виробництво біопалива до 2020 року становить 0,25 тонни на душу населення.

Португалія

Виробництво електроенергії в Португалії - відсоткова частка

У 2010 році понад 50% всього річного споживання електроенергії в Португалії вироблялося з відновлюваних джерел енергії.[30] Найважливішими джерелами виробництва були гідроенергетика (30%) та вітроенергетика (18%), решта - біоенергетика (5%) та фотоелектрична сонячна енергія (0,5%). У 2001 році уряд Португалії запровадив новий інструмент енергетичної політики – Програму E4 (Енергоефективність та ендогенні джерела енергії), яка складається з комплексу численних, диверсифікованих заходів, спрямованих на сприяння послідовному, комплексному підходу до постачання та попиту на енергію. Сприяючи енергоефективності та використанню ендогенних (відновлюваних) джерел енергії, програма прагне підвищити конкурентоспроможність португальської економіки та модернізувати соціальну структуру країни, одночасно зберігаючи довкілля шляхом зменшення викидів газів, особливо CO2, відповідального за зміну клімату. В результаті, за п'ять років між 2005 і 2010 роками виробництво енергії з відновлюваних джерел зросло на 28%.[31]

У січні 2014 року 91% щомісячної необхідної кількості електроенергії в Португалії було вироблено з відновлюваних джерел,[32][33] хоча реальна цифра становить 78%, оскільки 14% було експортовано.

Португалія мала другу за величиною фотоелектричну електростанцію у світі,[34] будівництво якої було завершено у грудні 2008 року. Комплекс під назвою фотоелектрична електростанція Amareleja займає площу 250 гектарів. Сонячна електростанція потужністю 46 мегават виробляє достатньо електроенергії для 30 000 будинків та скорочує викиди парникових газів на понад 89 400 тонн на рік. Також з січня 2007 року в експлуатації перебуває сонячна електростанція Serpa встановленою потужністю 11 МВт, яка займає площу 60 гектарів, виробляє достатньо енергії для 8 000 будинків та скорочує викиди парникових газів на понад 30 000 тонн на рік. Ці сонячні парки розташовані приблизно на 30 км один від одного.

Як джерело електроенергії в ЄС, відновлювані джерела енергії перевершили викопне паливо до 2020 року, а сонячна та вітрова енергія разом перевищили викопне паливо до 2025 року.[35]
Частка електроенергії, що надходить з відновлюваних джерел, продовжує значно відрізнятися між європейськими країнами. Кілька країн виробляють більше електроенергії з відновлюваних джерел, ніж споживають загалом.[36]

Іспанія в цілому має на меті до 2010 року виробляти 30% своїх потреб в електроенергії з відновлюваних джерел енергії, причому половина цієї кількості припадатиме на вітрову енергетику. У 2006 році 20% загального попиту на електроенергію вже вироблялося з відновлюваних джерел енергії, а в січні 2009 року загальний попит на електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел енергії, досяг 34,8%.[37]

Завдяки використанню ядерної енергії двом автономним спільнотам Іспанії вдалося задовольнити свій загальний попит на електроенергію у 2006 році без викидів CO2: Естремадура та Кастилія-Ла-Манча.[38]

У 2005 році Іспанія стала першою країною у світі, яка запровадила вимогу щодо встановлення фотоелектричних систем виробництва електроенергії в нових будівлях, і другою у світі (після Ізраїлю), яка запровадила вимогу щодо встановлення сонячних систем гарячого водопостачання.[39]

Країни Енергетичного Співтовариства

Також Договірні сторони Енергетичного співтовариства — Албанія, Боснія і Герцеговина, Косово*, Північна Македонія, Молдова, Чорногорія, Сербія та Україна — виконують Директиву 2009/28/ЄС з вересня 2012 року. Частки для договірних сторін були розраховані на основі методології ЄС і відображають такий самий рівень амбіцій, як і цілі, встановлені для держав-членів ЄС. Цілі щодо частки відновлюваних джерел енергії в Договірних сторонах у 2020 році є такими: Албанія – 38 %, Боснія і Герцеговина – 40 %, Косово* – 25 %, Північна Македонія – 28 %, Молдова – 17 %, Чорногорія – 33 %, Сербія – 27 % та Україна – 11 %. Кінцевий термін для транспонування Директиви 2009/28/ЄС та прийняття Національного плану дій у сфері відновлюваних джерел енергії (НПДВДЕ) було встановлено на 1 січня 2014 року.

Згідно Рішенню 2012/03/MC-EnC та прийняттям обов’язкових цільових показників Договірні сторони можуть брати участь у всіх механізмах співпраці. Зокрема, це означає, що статистичний переказ обсягів відновлюваної енергії з метою досягнення цільових показників буде можливим незалежно від фізичного потоку електроенергії. Крім того, рішення встановлює низку змін до правил статистичних перерахувань та спільних схем підтримки між Договірними сторонами та державами-членами ЄС, щоб забезпечити збереження початкових цілей Директиви про ВДЕ.

Відновлювані джерела енергії

Біоенергія

Біомаса

Термосоларна електростанція Gemasolar в Іспанії була першою концентрованою сонячною електростанцією, яка забезпечувала електроенергію 24 години на добу.

Біомаса – це матеріал з рослин або тварин, такий як стебла пшениці, відходи з городу, кукурудзяні качани, гній, деревина або стічні води. У 2017 році тверда біомаса була основним видом біоенергії в ЄС, на яку припадало 70% виробництва біоенергії.[40] У 2016 році біоенергія була провідним джерелом відновлюваної енергії в Європейському Союзі, складаючи 59,2% від валового споживання енергії, більша частина якої використовувалася для опалення та охолодження (74,6%), далі йшло виробництво електроенергії (13,4%) та біопалива (12,0%).[41] Біомаса спалюється як для опалення, так і для виробництва електроенергії, часто у вигляді пелетного палива. У багатьох державах-членах деревина була найважливішим джерелом відновлюваної енергії, наприклад, у Латвії (29%), Фінляндії (24%), Швеції (20%), Литві (17%) та Данії (15%). Європейський Союз встановив критерії сталості для врахування біомаси для досягнення цілей щодо відновлюваної енергії.[42] ЄС субсидує використання деревної енергії, щоб стимулювати її використання порівняно з нафтою та природним газом,[3] і споживає більше деревних пелет, ніж будь-який інший регіон світу.[43]

Деревні пелети виготовляються з подрібнених дерев, що видобуваються з лісів Скандинавії, Східної Європи, країн Балтії та південно-східної частини Сполучених Штатів.[44][45] Деякі ліси належать до природних заповідних територій, таких як ті, що розташовані на півночі Румунії.[43] Хоча в Європі деревина вважається паливом з нульовими викидами та відновлюваною енергією, це питання вважається суперечливим, і вчені закликали політиків припинити розглядати деревину як зелене джерело енергії, щоб зменшити вирубку дерев.[43][44][45]

Біопаливо

Біопаливо пропонує альтернативне рослинне рішення для зростаючих проблем, пов'язаних з геологічними джерелами палива. Хімічно біопаливо - це спирти, що отримуються шляхом бродіння сировини з крохмалю та цукрів. Хоча повна заміна ще не є поширеною в Європі, такі країни, як Німеччина, використовують паливо E10, що складається з 10% етанолу, з 2011 року. Паливо E10 замінило попереднє паливо E5, яке містило 5% етанолу.

Хоча це може здатися незначним зростанням споживання етанолу, цей прогрес відображає більш прогресивну Європу, оскільки покращення досягаються переважно завдяки екологічно свідомим зусиллям, а не геополітичному чи економічному тиску.

Геотермальна енергія

Найдавніша промислова експлуатація почалася в 1827 році з використанням гейзерної пари для видобутку борної кислоти з вулканічного мулу в Лардерелло, Італія.

Європейська рада з геотермальної енергії (EGEC) сприяє розвитку геотермальної енергії в Європейському Союзі.

Вітроенергетика

Частка вітрової енергії в загальному попиті на електроенергію в Європі у 2017 році
   > 40%
   10-20%
   < 10%

Дослідження, проведені на основі різноманітних джерел у різних європейських країнах, показують, що рівень підтримки вітроенергетики серед широкої громадськості стабільно становить близько 80 %.[46]

У 2011 році встановлена потужність вітроенергетики в Європейському Союзі становила 93 957 мегават (МВт), що достатньо для забезпечення 6,3 % потреб ЄС в електроенергії. Тільки у 2011 році було встановлено 9 616 МВт вітроенергетичних потужностей, що склало 21,4 % нових енергетичних потужностей. Протягом останніх 17 років (1995–2011) середньорічний приріст вітроенергетичної галузі ЄС становив 15,6 %.[47]

У звіті Європейського агентства з охорони довкілля за 2009 рік під назвою « Потенціал наземної та морської вітроенергетики Європи» підтверджується, що вітроенергетика може багаторазово забезпечити Європу енергією.[48] У звіті наголошується, що потенціал вітроенергетики у 2020 році втричі перевищує очікуваний попит на електроенергію в Європі, а до 2030 року зросте до семи разів.[49] У звіті EWEA, в якому розглядаються дані за 2009 рік, оцінюється, що до 2020 року в Європі буде встановлено 230 гігават (ГВт) вітрових потужностей, включаючи 190 ГВт наземних та 40 ГВт морських. Це вироблятиме 14-17% електроенергії ЄС, що дозволить уникнути викидів 333 мільйонів тонн CO2 та заощадить Європі 28 мільярдів євро на рік на уникненні витрат на паливо.[50]

Станом на 2024 рік потужності та виробництво вітрової енергії в ЄС продовжують зростати.

У 2018 році вітроенергетика забезпечила виробництвом електроенергії 14 % від загального попиту на електроенергію в ЄС. Найвища частка вітроенергетики в Європі була у Данії (41 %), за нею йдуть Ірландія (28 %) та Португалія (24 %). Далі йдуть Німеччина, Іспанія та Велика Британія з частками 21 %, 19 % та 18 % відповідно. З загального споживання електроенергії в ЄС, яке у 2018 році становило 2 645 ТВт·год, на наземну вітроенергетику припадало 309 ТВт·год (12%), а на морську вітроенергетику — 53 ТВт·год (2%), що в сумі становить 362 ТВт·год (14%). Енергія походить від наземних вітрових електростанцій загальною потужністю 160 ГВт та морських вітрових електростанцій загальною потужністю 18,5 ГВт, середній коефіцієнт використання потужності яких становить 24%.[51]

Сонячна енергетика

Розгортання фотоелектричних систем у Європі у ватах на душу населення з 1992 по 2014 рік
   <0.1, n/a
   0.1-1
   1-10
   10-50
   50-100
   100-150
   150-200
   200-300
   300-450
   450–600

Економіка

6 переваг енергетичного переходу в Європі - Енергетичний атлас 2018

Робота

Галузь відновлюваної енергетики пропонувала нові можливості працевлаштування в ЄС протягом 2005–2009 років.

Робочі місця у сфері відновлюваних джерел енергії промисловості в ЄС[52]
Рік Працівники
2005 рік 230 000
2006 рік 300 000
2007 рік 360 000
2008 рік 400 000
2009 рік 550 000

Однак, згідно з щорічними даними Міжнародного агентства з відновлюваної енергетики, зайнятість у галузі відновлюваної енергетики щороку знижується з 2011 року, досягнувши 34 300 робочих місць у 2016 році.[53] IRENA стверджує, що економічні кризи та несприятливі політичні умови призвели до скорочення інвестицій у відновлювану енергетику в ЄС.[54]

У 2012 році використання періодичної відновлюваної енергії, за даними німецької газети Der Spiegel, призвело до зростання цін на електроенергію та перебоїв у електромережі, спричинених використанням відновлюваної енергії.[55] Представники німецької важкої промисловості також стверджують, що це змусило їхні підприємства закритися, переміститися за кордон і призвело до втрати робочих місць у важкій промисловості Німеччини.[56]

Витрати на паливо

У 2010 році відновлювані джерела енергії дозволили уникнути витрат на імпорт палива на суму 30 млрд євро. У 2010 році ЄС підтримав відновлювану енергетику на суму 26 млрд євро.[57]

Статистика

У січні 2026 року в Огляді європейської електроенергетики 2026 року, опублікованому Ember, повідомлялося, що у 2025 році вітрова та сонячна енергія забезпечували 30% електроенергії ЄС, вперше перевищуючи викопне паливо (29%), та виробляючи більше енергії, ніж викопне паливо, у 14 з 27 країн ЄС.[58]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Renewable energy targets - European Commission. energy.ec.europa.eu (англ.). Процитовано 22 лютого 2024.
  2. ↑ Share of energy consumption from renewable sources in Europe. European Environment Agency. 16 січня 2025. Процитовано 20 березня 2025.
  3. ↑ а б Hurtes, Sarah (15 вересня 2022). European Union Signals a Move Away from Wood Energy. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 18 вересня 2022.
  4. ↑ Renewable energy statistics. ec.europa.eu (англ.). Процитовано 20 березня 2025.
  5. ↑ Renewable energy statistics. ec.europa.eu (англ.). Процитовано 20 березня 2025.
  6. ↑ Renewable energy statistics. ec.europa.eu (англ.). Грудень 2024. Процитовано 20 березня 2025.
  7. ↑ EU reaches 50% renewable.
  8. ↑ а б в Share of energy from renewable sources.
  9. ↑ а б в European Union Renewable Energy Directive, 2009 (PDF). Процитовано 22 квітня 2023.
  10. ↑ Eurostat Share of renewable energy in gross final energy consumption, as of January 2026
  11. ↑ Gross and net production of electricity and derived heat by type of plant and operator. Eurostat. Процитовано 7 червня 2022.
  12. ↑ Shell lobbied to undermine EU renewables targets, documents reveal. the Guardian (англ.). 27 квітня 2015. Процитовано 18 січня 2023.
  13. ↑ Renewable energy directive - Energy - European Commission. Energy (англ.). 16 липня 2014. Процитовано 12 квітня 2018.
  14. ↑ The scale-up gap: Financial market constraints holding back innovative firms in the European Union. European Investment Bank (англ.). Процитовано 30 липня 2024.
  15. ↑ Oliver Geden (2013), Modifying the 2°C Target. Climate Policy Objectives in the Contested Terrain of Scientific Policy Advice, Political Preferences, and Rising Emissions [Архівовано 24 September 2015 у Wayback Machine.], SWP Research Paper 5
  16. ↑ Randalls, Samuel (2010). History of the 2 °C climate target. Wiley Interdisciplinary Reviews: Climate Change. 1 (4): 598—605. Bibcode:2010WIRCC...1..598R. doi:10.1002/wcc.62.
  17. ↑ Kevin Anderson | Tyndall°Centre for Climate Change Research. Архів оригіналу за 1 травня 2010.
  18. ↑ Archived copy (PDF). ieeeghn.org. Архів оригіналу (PDF) за 21 серпня 2014. Процитовано 7 жовтня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  19. ↑ Naslovna. hep.hr. Процитовано 22 квітня 2023.
  20. ↑ Solarni kapaciteti u regiji četiri puta veći do 2024.
  21. ↑ а б Croatia to add 1.5 GW of renewables by 2025. 10 листопада 2021.
  22. ↑ а б в г Greener Croatia aims to cut emissions, secure energy supply. European Investment Bank. Процитовано 28 лютого 2023.
  23. ↑ Tara Patel (22 липня 2015). France to Adopt Law to Cut Nuclear Dependency, Carbon Emissions. Bloomberg News. Процитовано 23 липня 2015.
  24. ↑ France passes sweeping energy bill, to raise CO2 tax to €100/t by 2030. Carbon Pulse. 22 липня 2015. Процитовано 23 липня 2015.
  25. ↑ Panorama de l'électricité renouvelable en 2016 (PDF). Процитовано 22 квітня 2023.
  26. ↑ Share of renewables in energy consumption in the EU rose further to 16% in 2014. Eurostat News Release, 10 February 2016.
  27. ↑ Power generation in Germany – assessment of 2016 (PDF). www.ise.fraunhofer.de/. Fraunhofer Institute, Germany. 5 січня 2015. с. 2, 3. Процитовано 5 січня 2015.
  28. ↑ а б Il rapporto Comuni Rinnovabili 2015. Comuni Rinnovabili (італ.). Legambiente. 18 травня 2015. Процитовано 13 березня 2016.
  29. ↑ Sveiki atvykę į avei.lt!. www.avei.lt. Архів оригіналу за 14 лютого 2006. Процитовано 30 квітня 2026.
  30. ↑ Nation Bureau for Geology and Energy, Energias Renováveis - Estatísticas Rápidas de fevereiro de 2011 (in Portuguese) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2020. Процитовано 9 жовтня 2011.
  31. ↑ ROSENTHAL, ELISABETH (9 серпня 2010). Portugal Gives Itself a Clean-Energy Makeover. New York Times. Процитовано 11 серпня 2010.
  32. ↑ Renewable energy association, Energias Renováveis - February Press release (in Portuguese) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 лютого 2014. Процитовано 12 лютого 2014.
  33. ↑ Garcia, Ricardo (12 лютого 2014). Mau tempo empurra renováveis para recorde em Janeiro.
  34. ↑ http://ww1.rtp.pt/noticias/?article=379834&visual=26&tema=4 [Архівовано 17 February 2012 у Wayback Machine.] ww1.rtp.pt
  35. ↑
  36. ↑ 2024: nearly 50% of EU electricity came from renewables. Eurostat (statistical office of the European Union). 14 січня 2026. Архів оригіналу за 14 січня 2026. Click on "Source dataset: nrg_ind_ren", which leads to data listing (doi).
  37. ↑ Las renovables ahorraron en enero 90 millones de euros en importaciones de gas [Архівовано 12 February 2009 у Wayback Machine.], Energías-Renovables.com, (Spanish)
  38. ↑ Archived copy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 жовтня 2008. Процитовано 4 жовтня 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) Red Eléctrica de España Annual Report 2006
  39. ↑ Layout 1 (PDF). Ren21.net. Архів оригіналу (PDF) за 18 липня 2011. Процитовано 24 квітня 2011.
  40. ↑ Bioenergy factsheet - Bioenergy in Europe (PDF). ETIP Bioenergy. 2020. Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2022. Процитовано 18 вересня 2022.
  41. ↑ European Commission, Joint Research Centre (2019). Brief on biomass for energy in the European Union. LU: Publications Office of the European Union. doi:10.2760/546943. ISBN 978-92-79-77235-1.
  42. ↑ Biomass. energy.ec.europa.eu (англ.). Процитовано 30 серпня 2022.
  43. ↑ а б в Hurtes, Sarah; Cai, Weiyi (7 вересня 2022). Europe Is Sacrificing Its Ancient Forests for Energy. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 18 вересня 2022.
  44. ↑ а б How Europe's clean energy policies harm forests – DW – 01/04/2023. dw.com (англ.). Процитовано 30 червня 2023.
  45. ↑ а б Europe burns a controversial 'renewable' energy source: trees from the U.S. Environment (англ.). 11 листопада 2021. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 30 червня 2023.
  46. ↑ The Social Acceptance of Wind Energy. European Commission. Архів оригіналу за 28 березня 2009.
  47. ↑ EWEA (2012). Wind in power: 2011 European statistics. Архів оригіналу за 27 березня 2012.
  48. ↑ Europe's onshore and offshore wind energy potential – EEA. Eea.europa.eu. 8 червня 2009. Процитовано 24 квітня 2011.
  49. ↑ EEA report confirms wind energy could power Europe many times over. Eolic Energy News. 15 червня 2009. Архів оригіналу за 26 липня 2009. Процитовано 24 квітня 2011.
  50. ↑ Factsheet (PDF). www.ewea.org.
  51. ↑ Wind energy in Europe in 2018 (PDF). Wind Europe. Лютий 2019. Архів оригіналу (PDF) за 22 лютого 2019. Процитовано 14 травня 2019.
  52. ↑ Jobs provided by RES Industry in the EU (2005–2009) EREC 2010
  53. ↑ Jobs annual review (PDF). irena.org. 2018. Архів оригіналу (PDF) за 24 січня 2025. Процитовано 3 липня 2018.
  54. ↑ Jobs annual review (PDF). www.irena.org. 2016.
  55. ↑ Schröder, Catalina (16 серпня 2012). Energy Revolution Hiccups: Grid Instability Has Industry Scrambling for Solutions. Der Spiegel — через Spiegel Online.
  56. ↑ Dohmen, Frank; Neubacher, Alexander (24 лютого 2012). Merkel's Switch to Renewables: Rising Energy Prices Endanger German Industry. Der Spiegel — через Spiegel Online.
  57. ↑ Avoiding fossil fuel costs with wind energy EWEA March 2014
  58. ↑ European Electricity Review 2026 (PDF). Ember. 22 січня 2026. Архів (PDF) оригіналу за 23 січня 2026.

Посилання

Організації

Додаткова інформація

  • Joanna Krzeminska, Are Support Schemes for Renewable Energies Compatible with Competition Objectives? An Assessment of National and Community Rules, Yearbook of European Environmental Law (Oxford University Press), Volume VII, Nov. 2007, p. 125

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).