Вівтар Портінарі
| італ. Trittico Portinari | |
|---|---|
 | |
| Творець: | Гуго ван дер Гус |
| Замовник: | Tommaso Portinarid  |
| Час створення: | 1475 |
| Розміри: | 253 x 586 см |
| Висота: | 253 см |
| Ширина: | 586 см |
| Матеріал: | дерево, олійні фарби |
| Жанр: | сакральне мистецтво[1] |
| Зберігається: | Флоренція, Італія |
| Музей: | Галерея Уффіці |
| Інвентарний номер: | 00287056 і 00281184 |
 Вівтар Портінарі у Вікісховищі | |
Вівтар Портінарі (італ. Trittico Portinari) — уславлений твір XV століття, що створив нідерландський художник Гуго ван дер Гус на замову італійського банкіра.
Замовник
Томмазо Портінарі представляв банк Медічі у багатому місті Брюгге у Нідерландах. Італійські ділки роками мали тісні ділові зв'язки з фламандськими купцями і через прибутковість, і через спільну релігійну конфесію. Томмазо Портінарі прожив у Нідерландах більш ніж 40 років і добре знався на місцевих традиціях, знав і найбільш уславлених серед талановитих майстрів міста. В Нідерландах отримала розповсюдження техніка створення релігійних картин олійними фарбами. Дерев'яну дошку ґрунтували, а потім у декілька шарів наносили олійні фарби. Емалева поверхня і яскраві фарби після висихання робили готовий твір привабливішим, ніж картина темперними фарбами (темпера — поширеніша техніка в тогочасній Італії). При збереженні твору з олійними фарбами в відповідних умовах — він ставав довготривалим, не втрачаючи своїх головних якостей.
Сам Портінарі і його родина одягнені по фламандській моді. Ця мода мала поширення і в тогочасній Італії, що можна побачити на картинах та фресках флорентійських художників і скульпторів (Мазаччо, портрет невідомого, Верроккіо, погруддя Лоренцо Пишного).
Картина
Вівтар Портінарі — це триптих. Центральна частина — на сюжет поклоніння пастухів. Гуго ван дер Гус створив умовний простір, де подав сцену поклоніння Христу-немовляті. Могутня інерція стилістики готики надзвичайно відчутна в деталях картини — на тлі за Богородицею і двома янголами цілком готичні споруди західноєвропейського міста. Художник ще побоюється порожніх частин картинної площини і рясно заповнює їх дрібницями, біблійними сюжетами і деталями пейзажу. Пейзаж ще цілком вигаданий, умовний, він натяк на гори Палестини. Старе і нове компромісно поєднане у вівтарі — звідси Святі покровителі родини Портінарі і точні портрети представників родини, кожний з яких зображений вкрай індивідуально. Надзвичайно точні і портрети безіменних пастухів, яких художник малював в конкретних осіб. Своєрідна портретність притаманна і Святим — апостолу Фомі зі списом, Антонію з дзвоником, Святим Марії Магдалині та Маргариті, що стоять за дружиною Томмазо та його старшою донькою праворуч.
Художник старанно вималював коштовний одяг, візерунки і жіночі прикраси. Довге розглядання вівтарного образу входило тоді в церемонію відвідин собору. Так, вівтар Портінарі призначався для церкви Св. Егідія при шпиталі Санта Марія Нуова у Флоренції.
Вівтар після створення майже відразу був переправлений у Флоренцію морем і мав визнання у італійців, бо на етапі Раннього відродження ідейні, художні позиції майстрів Італії і Нідерландів збігалися. Італійські майстри швидко переймали усе нове, що бачили в творах своїх північних колег. Вівтар Портінарі щасливо уник знищення. Частка релігійних картин була безжально знищена в роки іконоборства, коли протистояння між католиками та протестантами в Нідерландах досягло надзвичайної гостроти.
В Італії втратили навіть ім'я нідерландського автора й у ХІХ столітті вважали, що вівтар створив італієць Андреа дель Кастаньйо. Збережені частини триптіха передали у музей Уффіці. Згодом повернули твору і ім'я нідерландського художника 15 століття
Вівтар має дві експозиції — закриту і відкриту, як це традиційно для вівтарів північних країн. На зачинених бічних частинах — монохромна сцена благовіщення.
-
Замовник Портінарі разом з небесним покровителем Св. -
Центральна сцена вівтаря з поклонінням пастухів -
Марія Портінарі з дочкою
Примітки
Джерела
- Monreal L. Grandes Museos, vol. 3. — Editorial Planeta, 1975. — ISBN 84-320-0460-X. (colección completa)
- Negrini, S. (a cargo de), La Galería de los Uffizi de Florencia y sus pinturas, Col. Los Grandes Museos, Editorial Noguer, S.A., 1974. ISBN 84-279-9203-3.
- Olivar, M., Cien obras maestras de la pintura, Biblioteca Básica Salvat, 1971. ISBN 84-345-7215-X.
- Robert Genaille Słownik malarstwa holenderskiego i flamandzkiego. — Wydawnictwo Artystyczne i Filmowe, Warszawa, 1975. (пол.)
- Patrick de Rynck Jak czytać malarstwo. — Kraków: wyd. Universitas, 2005. — ISBN 83-242-0565-9. (пол.)
- Rose-Marie & Rainer Hagen: Les dessous des chefs-d’œuvre: un regard neuf sur les maîtres anciens, traduction de l'allemand par Thérèse Chatelain-Südkamp, Michèle Schreyer, Jean Bertrand, Köln: Taschen, 2000. — ISBN 3-8228-6335-1.
Див. також
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).