YaChudo

Втеча в ліс

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Втеча в ліс
нім. Der Waldgang
Обкладинка першого видання
Жанресе
АвторЕрнст Юнґер
Мованімецька
Опубліковано1951

Втеча в ліс (нім. Der Waldgang) — есе Ернста Юнґера, опубліковане в 1951 році. Воно розглядає питання: як поводиться людина під загрозою та під час катастрофи? Юнґер описує людину — «лісовика», який залишається ментально незалежним від навколишнього суспільства та здатним чинити опір в умовах, коли влада в державі є злочинною або стає такою. «Der Waldgang» (Втеча в ліс), разом із «Über die Linie» (Через лінію), «Der gordische Knoten» (Гордіїв вузол) та «Der Weltstaat» (Світова держава), належить до серії есеїв, у яких Юнґер розглядав політичну ситуацію свого часу в 1950-х роках.

Зміст

Вихідною ситуацією автор розглядає вибори, зманіпульовані таким чином, який не допускає реальної альтернативи, з 98-відсотковим схваленням. Деякі описані автором аспекти, такі як одностайно контрольовані працівники виборчих комісій, державна пропаганда або бюлетені для голосування з однозначною підказкою, нагадують фіктивні вибори в диктатурах, але Юнґер прямо не обмежує опис цим. Два відсотки людей, які голосують проти, — це потенційні «лісовики», або «втікачі до лісу». Юнґер ставить лісовика нарівні з робітником та невідомим солдатом серед великих постатей нашого часу.

Це виняток, коли такий лісовик насправді змушений чинити опір. Юнґер припускає, що за нормальних обставин «інституції та пов'язані з ними правила забезпечують дієву основу; те, що є правильним і звичайним, витає в повітрі. Звичайно, є порушення, але є також суди та поліція». Однак, цей «лісовик» має бути готовий з самого початку до можливості того, що це зміниться, і що він зрештою зіткнеться зі злочинною системою: «Однак не можна обмежуватися визнанням істини та добра на верхньому поверсі, поки в підвалі з людей живцем здирають шкіру».

В умовах диктатури було б нерозумно відкрито висловлювати незгоду; це лише доведе до в'язниці. Водночас диктатура, завдяки стандартизації політичного життя, полегшує лісовому мешканцю привернення уваги. «Символи особливо добре виділяються на одноманітних поверхнях». Простого «ні», написаного на стіні будинку, може бути достатньо, щоб спровокувати або закликати до дії. Або проста літера «В» як символ «Втікачів до лісу» або «Відпору». Коли насильство стає необхідним, лісовик веде партизанську війну за допомогою нападів та саботажу. «Він може паралізувати навіть армії, як це трапилося з армією Наполеона в Іспанії».

Якщо лісовик чинить опір, він завжди опиняється поза межами правового порядку відповідної держави, чим би він не займався. Йому не слід сподіватися, що його мотиви матимуть пом'якшувальний вплив на його вирок. Таким чином, він має право на свої дії лише в етичному сенсі, а не перед правовою системою відповідної держави.

Сприйняття

Філософка Теа Дорн зазначала, що образ «лісового втікача», створений Юнґером, сягає корінням у міф про німецький ліс; книга містить «найрадикальніший зв'язок між лісом і свободою» в німецькій літературі. Лісовий втікач — це «однаково елітарний та самотній партизан, який повстає проти порядків підвладного світу». Юнґер також розвиває центральну ідею з міфологічного та казкового світу, «яку, безумовно, варто зазначити, — ідею про те, що ліс — це місце, де кожен стикається зі своїми первісними страхами».

Ґоло Манн, який принципово відкидав «Робітника» Юнґера, написав автору невдовзі після публікації «Втечі в ліс»:

Це чудова книжка, сповнена глибоких, істинних думок і надзвичайно влучних мовних зворотів […] Водночас певні аспекти «Втечі в ліс» свідчать про те, що автор справді глибоко розуміється на політиці. Моє зауваження полягає ось у чому: є Е. Ю., який прагне допомогти. Є й інший, старший Е. Ю., який хоче спостерігати, який естетизує — і дещо від цього другого, автора «Робітника», зберігається й у «Втечі в ліс»: […] І мені здається, що ваша новіша праця могла б обійтися без цих категорій[1]
Оригінальний текст (нім.)
[Es ist ein schönes Buch voll tiefer, wahrer Einblicke und sehr schöner Formulierungen [...] Dabei zeigen gewisse Seiten des Waldganges, dass der Autor politisch recht wohl und zutiefst Bescheid weiß. Mein Einwand ist dieser: Es gibt einen E. J., der helfen will. Es gibt einen anderen, älteren E. J., der schauen will, der ästhetisiert: Und von diesem, dem Autor des Arbeiters, ist noch etwas im Waldgang: [...] Und es scheint mir, dass Ihr neueres Werk ohne diese Kategorien auskäme.] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (довідка)

.

Книга також розумілася як вираз повного дистанціювання Юнґера від політики: «Як натякалося в «Мармурових скелях», вирішальний урок, який Юнґер вважав, що він може винести з націонал-соціалізму, полягав у тому, що слід відвернутися від усієї традиційно зрозумілої та практикованої політики. […] Його контрмодель політичного ландшафту, в якому "всі позиції однаково нікчемні", і вибори відповідно перетворилися на звичайний фарс, набула форми заклику до формування еліти».

Віденський германіст Альберт К. Айбль стверджує, що Юнґер спочатку розробив свою «Втечу в ліс» «ретроспективно, враховуючи власний досвід і події часів нацистського режиму», а потім розширив її «у повоєнний період до справжньої філософії життя, заснованої на нонконформізмі та опорі». З розвитком різноманітних стратегій літературного камуфляжу та «прихованого письма», починаючи з 1934 року, спрямованих на підривну критику режиму, письменник Ернст Юнґер виявив себе «як ідеальний образ створеного ним типу "лісового втікача"».

Література

Видання
  • Der Waldgang. Klostermann, Frankfurt am Main 1951.
  • Der Waldgang. In: Sämtliche Werke. Band 7: Essays I. Klett-Cotta, Stuttgart 1980, ISBN 3-608-93477-4, S. 281—375.
  • Der Waldgang. Hörbuch (ungekürzt), Edition Apollon, 2011, ISBN 978-3-941940-08-6.
Додаткова література
  • Albert C. Eibl: Der Waldgang des «Abenteuerlichen Herzens». Zu Ernst Jüngers Ästhetik des Widerstands im Schatten des Hakenkreuzes. Winter, Heidelberg 2020, ISBN 978-3-8253-6957-6.
  • Helmuth Kiesel: Ernst Jünger. Die Biographie. Siedler, München 2007, ISBN 978-3-88680-852-6, S. 598 ff.
  • Steffen Martus: Ernst Jünger. Stuttgart/Weimar 2001, ISBN 3-476-10333-1, S. 191 ff.
  • Niels Penke: Ernst Jünger und der Norden. Eine Inszenierungsgeschichte. (Frankfurter Beiträge zur Germanistik, Bd. 51). Winter Verlag, Heidelberg 2012, ISBN 978-3-8253-6068-9, S. 95–220.
  • Erhard Schütz: «…in den Wäldern selig verschollen». Waldgänger in der deutschen Literatur seit der Romantik. Edition lumière, Bremen 2013, ISBN 978-3-943245-12-7, S. 23–28.

Примітки

  1. ↑ Golo Mann: Briefe 1932—1992. hg. von Tilmann Lahme und Kathrin Lüssi. Wallstein Verlag, Göttingen 2006, ISBN 978-3-8353-0003-3, S. 109

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).