Вокабула

Вокабули (від лат. Vocabulum — «слово, ім'я, назва») — окремо взяте слово як предмет заучування напам'ять при первинному навчанні мовам^[1]; в заголовку словникової статті — основне визначальне слово або словосполучення, виділене напівжирним шрифтом із зазначенням наголосу.

Походження цього терміна пов'язано з появою наприкінці XVI століття перших словників — друкованих азбуковників-словників. «Лексис» Лаврентія Зизанія (1596)^[2], перший друкований церковнослов'янсько-український словник для шкільного навчання, складався з вокабули або глосс (1061 одиниця), які не входили до складу розмовної мови. Зизаній застосував диференційований підхід, який надалі став основним словниковим методом побудови словників. У 1627 році Памво Беринда використав той же підхід при створенні свого «Лексикону».^[3]

Граматична література в епоху Петра I складалася переважно з небагатьох підручників, заснованих на граматиці Смотрицького (1619)^[4], «Лексикону» Федора Полікарпова^[5] і латино-німецько-російських вокабул Іллі Копієвського («Nomenclator in lingua latina, germanbnica et russica», 1700)^[6][7]. Наплив величезної кількості іноземних слів у російську мову на початку XVII століття викликав гостру потребу у складанні спеціального словника іноземних вокабул. Такий словник під назвою «Лексикон вокабулам новим за алфавітом» був створений за особистої участі Петра I, який зробив безліч зауважень на полях рукопису. Так, до слова амністія, витлумаченого спочатку церковнослов'янською словом «безпам'ятство», рукою Петра I внесено пояснення: «забуття погрішень» (рос. забытие погрешений).

Вокабула, окремо взяте слово в розмовниках, енциклопедіях і словниках іноземної мови, — це предмет вивчення в семантиці, лексикології і лексикографії. Список вокабул в енциклопедичних словниках^[8], що визначає лексичний склад словника, називається словник, глосарій або вокабуляр (від лат. Vocabularium «лексика»).

Крім тлумачення вокабули, так званих дефініцій, словникова стаття може містити короткий переказ, транскрипцію, граматичні форми й етимологію цього слова. Тому існують два основних напрямки обробки вокабули і, отже, дві великі групи словників: словники мовні та словники енциклопедичні (тематичні). Перші звертають увагу на граматику слова, а другі — на суть позначеного вокабулою предмета і явища. Словники, які мають і ліву, і праву сторону, в теорії актуального членування пропозиції порівнюють з висловлюванням, темою якого є ліва сторона словника (вокабули), а ремою — права сторона^[9]. У російській лексикографії прийнято розглядати вокабули в складі і нерозривному зв'язку з правою частиною словника і словникової статті з усіма її складовими частинами.

Термін «вокабула», на відміну від «слова» в його природному значенні, має яскраво виражену когнітивну (пізнавальну) функцію, що дає підставу розглядати цей термін як категорію когнітивної лінгвістики та когнітивної психології. Так вокабулами в тексті людина може назвати не будь-які слова, а тільки ті, які є маловивченими, незрозумілими або зовсім незрозумілими, тобто не входять в його словниковий запас. Процес розміщення вокабули в словнику називається вокабуляризацією і багато в чому залежить від лексикографічних переваг упорядника словника і його когнітивних інтересів.

Відбір лексики при комплектуванні вокабуляром, як і сама словникова обробка, — виключно різнопланова робота, тому типологія словників поки не має єдиних критеріїв класифікації. При цьому і матеріали, і досвід складання попередніх словників завжди використовується лексикографами при підготовці до друку нових словників, і будь-який словник може бути розглянуто як окрему ланку безперервного ланцюга пізнання мови. Як зазначає російський лінгвіст, професор Супрун: «При багатомовній розробці ономастичних термінів виявляється розбіжність в розумінні тієї чи іншої одиниці представниками різних народів»^[10].

У вокабули досить багато синонімів, які, природно, мають право на вживання в живій мові, але при цьому як терміни мають ряд недоліків. Наприклад, «заголовна одиниця», «найголовніше слово», «заголовне слово», «ключове або реєстрове слово», «чорне слово» — ці двокомпонентні назви позначають одиницю, що розпочинає словникову статтю, хоча такою одиницею може бути не лише слово, а й словосполучення.

• Рябичкина Г.В. Семантизация вокабул в словаре Э. Партриджа «A Dictionary of Slang and Unconventional English» (социолексикографический анализ) = Семантизація вокабул у словнику Е. Патріджа «A Dictionary of Slang and Unconventional English» (соціолексикографічний аналіз). — Вестник ЧелГУ, 2008. — Т. 21.
• Подольская Н.В. Словарь русской ономастической терминологии = Словник російської ономастичної термінології / Отв. ред. А. В. Суперанская; Институт языкознания АН СССР. — Изд. 2-е. — М. : Наука, 1988. — 192 с. — 28000 прим. — ISBN 5-02-010892-8.
• Супрун. Размышления над ономастической терминологией = Роздуми про ономастичну термінологію. — Волгоград : Известия Волгоградского педагогического университета, 2011. — Т. 62. № 8. — С. 133—138.

• Вокабула // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 199.