Вацлав Кліх

Ва́цлав Кліх (чес. Václav Klich; 23 вересня 1859, Баворов, Австрійська імперія — 14 квітня 1931, Кебелькут, Чехословаччина) — чеський підприємець, бровар та громадський діяч на Волині, один із найвизначніших меценатів чеської громади в Україні наприкінці XIX — на початку XX століття^[1][2].

Вацлав Кліх народився 23 вересня 1859 року в південночеському містечку Баворов у родині Войтеха Кліха та Анни Гонсової^[1]. Його дідусь, Карел Кліх, був власником панчішного підприємства та орендарем маєтку. Родина мала стабільний достаток, але через небажання шести синів служити 11 років у лавах австрійської армії імператора Франца Йосифа, сім'я вирішила емігрувати до Російської імперії, як і багато інших чеських родин того часу. Вони оселилися в новоствореній чеській колонії Семидуби на Волині (нині Дубенський район Рівненської області)^[3]. На той момент Вацлаву ще не виповнилося 13 років.

У віці 15 років Вацлав почав навчатися пивоварного ремесла як учень броваря на заводі в Семидубах. У 18 років він вирушив до Чехії для вдосконалення знань. Згідно з тогочасним звичаєм, він пройшов практику майже по всій Чехії, Моравії, Галичині (зокрема, кілька років працював броварем у Львові) та різних регіонах Російської імперії, включно з Сибіром, і повернувся на Волинь досвідченим майстром^[3][2].

У 1895 році Вацлав Кліх одружився з Руженою Полаковою, уродженкою Глинська та дочкою Яна Полака, власника пивоварного заводу у чеському поселенні Вільшанка (нині Житомирська область)^[3]. Молода родина спочатку оселилася в Полонному, де брат дружини, Вацлав Полак, здав їм в оренду свій паровий пивоварний завод із домовленістю про виплату оренди після налагодження бізнесу^[2]. Справи розвивалися успішно, і згодом Кліх викупив у Полака не лише полонську броварню, але й порцелянову фабрику та водяний млин. Збільшивши обсяги виробництва до 50 000 відер пива на рік, Кліх найняв броваря, а сам зосередився на постачанні ячменю та солоду для пивоварень по всій імперії. Він регулярно відвідував виставки в Чехії, звідки імпортував передову сільськогосподарську техніку та добірне насіння ячменю^[3][2].

У 1911 році Кліх продав половину броварні в Полонному своєму родичу Карміну і викупив у Вацлава Полака пивоварний завод у Вільшанці, куди остаточно переїхав із родиною на постійне проживання^[3][4]. Маєток у Вільшанці включав житлові будинки для власників та робітників, великі підвали, льодовні, солодовні, сушарку для хмелю, бондарню, ставки та луки. Хмелем завод забезпечували місцеві чеські фермери з Вільшанки та навколишніх сіл.

Окрім броварні, Кліх орендував у графа Потоцького Смольдирівський маєток площею 3000 десятин, а згодом придбав великий маєток Селичів поблизу Берездова з кінним заводом на 500 коней, частина з яких була елітної породи з розплідника дядька царя Миколи II^[3][2]. Напередодні революції 1917 року він також придбав палац Олександрівка поблизу Новограда-Волинського, плануючи створити там зразкову сільськогосподарську школу для дітей чеських селян Волині^[3][2].

Вацлав Кліх здобув загальну повагу як один із найактивніших громадських діячів та меценатів волинських чехів. Він регулярно жертвував кошти на будівництво Національного театру в Празі, підтримував шкільне товариство «Матиця шкільна» (чес. Matice školská) та був членом Доброчинного і освітнього товариства імені Я. А. Коменського в Києві, де допоміг відкрити чеську школу та спортивне товариство «Сокіл»^[1].

У Вільшанці Кліх заснував велику чеську бібліотеку, куди виписував літературні новинки та періодичні видання з Чехії, а у приміщеннях броварні організовував театральні вистави. Він фінансово підтримував видання перших чеських часописів у Російській імперії — «Руський чех» (чес. Ruský Čech), «Чесько-руське єднання» (чес. Češsko-russkoje jedinenije) та газети «Чехослован» (чес. Čechoslovan), видавцем якої став залучений Кліхом його родич Венцеслав Швиговський^[1][2].

Кліх також виділив значні фінансові ресурси на заснування чеського банку, який згодом став фінансовою базою для матеріального забезпечення чехословацьких легіонів. У 1914 році він пожертвував 300 000 золотих рублів на формування та озброєння Чеської дружини, наполігши на анонімності своєї пожертви^[3]. Під час Першої світової війни броварня Кліха у Вільшанці була перетворена на військовий лазарет для поранених воїнів Чеської дружини. Після битви під Зборовом у 1917 році броварня у Вільшанці приймала відступаючі чеські полки, забезпечуючи їх харчуванням та коштами на дорогу^[2].

Жовтневий переворот 1917 року та подальша громадянська війна зруйнували багаторічну працю Кліха. Його розкішний маєток Олександрівка був повністю розграбований та зруйнований озброєними бандами й місцевими мешканцями. Саму Вільшанку від повного знищення врятувало лише те, що місцеве населення з повагою ставилося до чеських колоністів, багато з яких працювали на броварні за гідну оплату^[3][2].

Кліх підтримував Тимчасовий уряд і не сприймав більшовицькі методи управління. Сподіваючись на відновлення порядку, він спочатку не намагався вивезти капітал. У 1919 році він виїхав до Праги, щоб підготувати умови для переїзду родини. Після закриття радянсько-польського кордону його дружина та діти залишилися на підконтрольній Польщі території Волині, де Кліх деякий час працював броварем у Кременці, а його дружина утримувала їдальню в Рівному^[3].

Лише у 1924 році родина змогла нелегально перетнути кордон і возз'єднатися в Празі. Там Кліх разом із другом дитинства Йозефом Менцелем орендував ресторан «Гармонія» на Виноградах, де працювали переважно російські емігранти. Він також очолив сільськогосподарську філію Об'єднання чехів та словаків з Росії. У 1928 році організація придбала земельну ділянку в угорському селі Кебелькут (нині Гбейце, Словаччина), де репатріанти збудували близько 30 сучасних будинків і знову почали господарювати з нуля^[3][2].

Сухий вітряний клімат Словаччини негативно вплинув на здоров'я Кліха, який страждав на тяжку форму астми. Після тривалої хвороби він помер 14 квітня 1931 року в Кебелькуті, де й був похований. У 1949 році його останки були ексгумовані, кремовані та перепоховані на Ольшанському цвинтарі в Празі відповідно до його заповіту^[3].

У Вацлава та Ружени Кліхових було семеро дітей (всі народилися в Україні)^[3]:

• Отакар Кліх (нар. 10 травня 1896) — навчався в Київському політехнічному інституті. У 1914 році одним із перших вступив до Чеської дружини, за розвідницькі операції нагороджений Георгіївським хрестом. Закінчив артилерійську академію в Москві. У міжвоєнній Чехословаччині був офіцером запасу та керівником празького відділення руху «Сокіл». Під час нацистської окупації брав участь у підпільному русі опору під псевдонімом «Подліпний». Заарештований гестапо 8 листопада 1941 року, страчений 18 квітня 1942 року в концтаборі Освенцим. Посмертно нагороджений Воєнним хрестом 1939 року.
• Ярослав Кліх (нар. 13 жовтня 1898) — у віці 15 років вступив до Чеської дружини, ставши наймолодшим її учасником на фронті. Брав участь у битві під Зборовом. Згодом служив офіцером-зброярем у чехословацькій армії, вивчав спів та виступав на концертах і радіо (ліричний тенор). Помер 5 жовтня 1985 року у Влашімі.
• Їржі (Нусліх) Кліх (нар. 6 лютого 1903) — працював броварем у Празі, стажувався в Алжирі та Марселі. З початком Другої світової війни вступив добровольцем до французької армії, згодом воював у складі чехословацьких підрозділів на Марні. Мав видатний бас-баритон. Помер 15 березня 1987 року в Розтоках біля Праги.
• Пржемисл Кліх — син Вацлава Кліха.
• Лібуше Кліх (нар. 1903, Вільшанка) — закінчила Карлов університет за спеціальністю «українська мова та література». У 1939 році одружилася з російським емігрантом Михайлом Сальниковим. Померла в Празі у 1984 році.
• Власта Кліх (у шлюбі Абданк-Абжолтовська; нар. 1904, Чуднів) — чеська перекладачка української літератури, письменниця та редакторка. Закінчила Карлов університет за спеціальністю «порівняльна слов'янська література». Одружилася з польським шляхтичем Александром Абданк-Абжолтовським. Авторка сімейної хроніки «Мала сага великої родини» (чес. Malá sága velké rodiny). Померла у 1995 році.
• Божена Кліх (нар. 1907, Полонне) — займалася сільським господарством та садівництвом, господарювала з чоловіком Вацлавом Радою у Словаччині, звідки у 1938 році їх вигнали угорські війська. Померла у 1984 році в Хотеборжі.

• Волинські чехи
• Чеська дружина
• Вільшанка (Житомирський район)

• Профіль Вацлава Кліха на порталі volynaci.cz (чес.)
• Генеалогічний профіль Вацлава Кліха на порталі volynaci.cz (чес.)