Білогірськ

Білогірськ кримс. Qarasuvbazar
Герб Білогорська Прапор
Основні дані
Країна	Україна
Область	Автономна Республіка Крим (окупована й анексована Росією)
Район	Білогірський район
Код КАТОТТГ	UA01040050010076142
Засноване	13 ст.
Колишні назви	Карасувбазар
Статус міста	з 1926 року
Населення	▲18 252 (01.01.2014)[1]
Площа	5.42 км²
Густота населення	3367.53 осіб/км²
Поштові індекси	97600-97609
Телефонний код	+380-6559
Координати	45°3′26″ пн. ш. 34°36′0″ сх. д. / 45.05722° пн. ш. 34.60000° сх. д.
Висота над рівнем моря	189 м
Водойма	Біюк-Карасу
Назва мешканців	білогірча́нин білогірча́нка білогірча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Сімферополь
До станції	43 км
До обл./респ. центру
- фізична	40 км
- автошляхами	45,2 км
До Києва
- фізична	668 км
- автошляхами	844 км
Міська влада
Рада	Білогірська міська рада
Адреса	97600, м. Білогірськ, вул. Луначарського, 13
Вебсторінка	Білогірська міськрада
Білогірськ кримс. Qarasuvbazar у Вікісховищі Карта Білогірськ кримс. Qarasuvbazar Білогірськ кримс. Qarasuvbazar

Білогі́рськ (до 1944 року — Карасувбаза́р^[2]; кримс. Qarasuvbazar) — місто в Україні, адміністративний центр Білогірського району Автономної Республіки Крим. Розташоване в долині річки Біюк-Карасу і її приток — невеликих річок Сарису і Тана-Су за 45 км на схід від Сімферополя (автошлях Р23).

Населення — 18 тис. осіб, з яких: росіяни — 37 %, кримські татари — 28 %, українці — 24 % та інші.

Є автостанція, яка пов'язує Білогірськ з усіма містами АР Крим.

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[3]:

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[4]:

Історична назва міста — Карасувбазар (змінена після депортації кримських татар радянською владою), у перекладі з кримськотатарської означає «ринок на Карасу». Карасу — невелика річка, на якій розташоване місто. Її назва дослівно перекладається на українську як «чорна вода» (qara — чорний, suv — вода), у тюркських мовах так називають річки, що починаються виступаючими з-під землі джерелами (на відміну від aq suv — білої води — поточної з гірських льодовиків).

За записами Іогана Тунманна, греки називали місто Маврон Кастрон (чорний замок). Проте, це єдина згадка цієї назви.^[5]

Перша згадка про Карасувбазар датується XIII століттям. У період пізнього середньовіччя Карасубазар був великим транзитним пунктом на караванних шляхах, що вели до Гезлева (Євпаторія) і Кефе (Феодосія), а також на дорогах до перевалів на Судак та Ускут.

У XV столітті став значним містом, наприкінці XVI столітті за кількістю населення випереджав усі міста півострова. Станом на 1666 рік в місті було 28 мечетей, які описав відомий мандрівник Евлія Челебі.

З 1623 — Карасубазар (у перекладі з кримськотатарської — ринок на чорній воді).

За часів Кримського ханства Карасубазар був центром володінь знатного роду Ширін. Місто неодноразово зазнавало спустошень запорізькими козаками (зокрема, у 1624, 1628, 1630 та 1675 роках). У 1675 на Карасубазар здійснив похід загін запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Сірком і звільнив тисячу полонених.

Богдан Хмельницький перебував у Карасубазарі як полонений у період 1620—1623 років, після того, як потрапив у турецький полон у битві під Цецорою і був проданий місцевому мурзі.

У 1736, після того, як російській фельдмаршал Мініх зайняв і спалив ханську столицю Бахчисарай, кримський хан Фетіх II Ґерай переніс столицю в Карасубазар.

У червні 1737 року російські війська під командуванням П. П. Лассі вторглися на півострів і біля Карасубазара розбили ханське військо у двох битвах (12 і 14 червня), після чого зруйнували місто і відступили через нестачу провізії.

1772 року в місті було підписано Карасубазурський трактат, який формально визначав статус Кримського ханства як незалежної держави.

У 1778 році став головним містом окремого каймаканства.

У 1777 — російський загін під керівництвом О. Суворова, в околицях Карасубазара, переміг османсько-кримські війська.

Мандрівник Йоганн Тунманн у XVIII столітті зазначав, що Карасубазар був одним із найбільших міст Криму, розташований у приємній долині, через яку протікав річка Великий Карасу. Він також згадував, що місто належало калга-султану, а його жителі були переважно вірмени, уруми та євреї, хоча тут також мешкали кримські татари та турки.

З 1784 — Карасубазар був центром головного управління Новопрісоєдінєнного краю.

З давніх часів це було багатонаціональне місто, до 1770-х рр. значну частину його населення становили вірмени; один з осередків створення вірменських рукописів.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 12968 осіб (6603 чоловічої статі та 6365 — жіночої), з яких 2515 — православної віри, 3191 — юдейської, 6330 — магометанської^[6]. Наприкінці 19 століття в місті діяло 23 мечеті, але до 1935 року залишилася лише одна мечеть «Йилдирим Джамі», що було свідомою політикою комуністичного режиму з викорінення релігії. Будівельні матеріали залишені від зруйнованих мечетей, каравн-сараїв та тисячу надгробків-памятників в кримськотатрському цвинтарі були використані для будівництва Тайганського водосховища в 1934—1938 роках.

З 1921 — райцентр, а з 1926 — місто.

Найбільше підприємство — Білогірський виноробний завод. Діють також філіал ВАТП «Білогірський завод продтоварів» і ВАТП «Білогірський завод добувних матеріалів», КП «Білогірське кар'єроуправління» та інші.

У місті — 4 загальноосвітніх школи, 2 лікувальних установи, поліклініка, Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки, музична і дитяча спортивні школи, 2 стадіони. Також є краєзнавчий музей, готель.

Є дві мечеті: Рефат Веліулла Джамі та Сари-Су Алі Джамі.

• Найдавніша пам'ятка архітектури — залишки караван-сараю Таш-Хан (45°3′15″ пн. ш. 34°36′16″ сх. д. / 45.05417° пн. ш. 34.60444° сх. д.), зведеного в XV ст.
• Поблизу міста, біля села Біла Скеля (Ак-Кая), розташований дивовижний пам'ятник природи — скеля Ак-Кая.
• Сафарі-парк «Тайган», у якому близько 50 африканських левів вільно живуть на площі більш ніж 30 га. Відвідувачі парку можуть спостерігати левів в умовах природної природи Криму. При цьому відвідувачі знаходяться на безпечних спеціально обладнаних мостах, розташованих над територією з левами. Довжина оглядових мостів над сафарі-парком складає більше 1 км.

На території міста встановлено пам'ятники:

• на честь перемоги російських військ під командуванням Олександра Суворова над османсько-кримськими військами в 1777,
• воїнам і партизанам Другої світової війни,
• на честь тричі Героя Соціалістичної Праці фізика Кирила Щолкіна,
• Герою Радянського Союзу А. Мірошніченку,
• воїнам-афганцям.

У 1620–1622 роках тут у татарському полоні перебував Богдан Хмельницький.

У Білогорську народились:

• вчений-тюрколог та кримськотатарський поет Бекір Чобан-заде
• адмірал Лазар Серебряков
• Герой Радянського Союзу Олексій Мірошниченко
• співачка Ельзара Баталова
• письменник і журналіст Решид Мурад (Муратов Решид Мустафайович)
• український контррозвідник Вадим Поярков.

Проживали:

• вірменський композитор Олександр Спендіаров
• вірменський релігійний діяч Гаврило Айвазовський
• кримськотатарський художник-графік Нетовкін Раміз Андрійович.

• Ялова, Туреччина (2003)^[7]
• Нове-Място-Любавське, Польща

• 
  Будинок культури в Білогірську
• 
  вул. Луначарського
• 
  річка Біюк-Карасу
• 
  Соборна мечеть Рефат Веліулла Джамі

• БІЛОГІ́РСЬК [Архівовано 5 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
• ukrfoto.net(рос.)

• Білогірськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР [Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
• Подорож невідомим Кримом — Український інститут національної пам'яті — 2020