YaChudo

Брайан Піппард

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Брайан Піппард
англ. Brian Pippard
Народився7 вересня 1920[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Earl's Courtd, Кенсінгтон і Челсі, Великий Лондон, Лондон, Англія, Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер21 вересня 2008[2][1] (88 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Кембридж, Англія, Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьфізик, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКлер Холлd
Кліфтон-коледжd
Клер-Коледжd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладКембриджський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий керівникДевід Шенберг Редагувати інформацію у Вікіданих
Аспіранти, докторантиБраян Девід Джозефсон
Джон Кларк Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоЛондонське королівське товариство[3]
Американська академія мистецтв і наук[4]
Кавендіська лабораторія Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Сер Альфред Брайан Піппард (нар. 7 вересня 1920, Лондон — пом. 21 вересня 2008, Кембридж) — британський фізик, член Лондонського Королівського Товариства, Кавендіський професор фізики в Кембриджському університеті (1971—1982), перший президент і почесний член Клер Хол(Clare Hall)(Кембридж).[5]

Біографія

Брайан Піппард навчався у Кліфтон-Коледжі[6] й Клер-Коледжі в Кембриджі, де він одержав ступінь магістра мистецтв і доктора філософії (науковий керівник Девід Шенберг). Під час Другої світової війни був науковим співробітником, займався радіолокаційними дослідженнями. Обіймав посади асистента (1946), викладача (1950), лектора (1959)  фізики в Кембриджському університеті, був першим Джон Хамфри Пламмер професором (John Humphrey Plummer professor) фізики. В 1971 обраний Кавендіським професором фізики.[5]

Піппард продемонстрував реальність, на противагу простої абстрактної моделі, поверхні Фермі в металах, установивши форму поверхні Фермі міді шляхом виміру відбиття й поглинання мікрохвильового електромагнітного випромінювання[7] (Аномальний скін-ефект[8]). Увів поняття довжини когерентності в надпровідниках у запропонованому ним нелокальному узагальненні рівнянь Лондонів[9][10], що описують електродинаміку надплинних рідин і надпровідників (Рівняння Піппарда). Нелокальне ядро, запропоноване Піппардом,[11][12][13] (що отримано на основі нелокального узагальнення Чемберса закону Ома) може бути отримане в рамках теорії надпровідності БКШ[14] (Бардіна, Купера й Шриффера) (вичерпний опис деталей теорії Лондона — Піппарда можна знайти у книзі Феттера й Валецки[15]). Наукову діяльність А. Б. Піппард поєднував з педагогічною та адміністративною.[16][17]

Піппард — автор монографій «Елементи класичної термодинаміки для підготовлених студентів фізиків»[18], «Динаміка електронів провідності»[19] та «Фізика коливань».[20][21][22] Він також є співавтором тритомної енциклопедії « Фізика ХХ століття».[23] Як Кавендіський професор фізики в Кавендіськой лабораторії Кембриджського університету, він склав «Кавендіські завдання з класичної фізики»[24], що значною мірою базуються на екзаменаційних питаннях для студентів-фізиків Кембриджу.

Піппард був науковим керівником Браяна Девіда Джозефсона (одержав докторський ступінь з фізики у 1964), який у 1973 одержав Нобелівську премію з фізики (разом з Лео Есакі й Айваром Джайєвером) за відкриття так званого ефекту Джозефсона.[25]

Посилання

  1. ↑ а б SNAC — 2010.
  2. ↑ http://www.telegraph.co.uk/news/obituaries/3069588/Professor-Sir-Brian-Pippard.html
  3. ↑ (unspecified title) — doi:10.1098/RSBM.2009.0014
  4. ↑ Американський інститут фізики — 1931.
  5. ↑ а б Longair, M. S.; Waldram, J. R. (2009). Sir Alfred Brian Pippard. 7 September 1920 — 21 September 2008. Biographical Memoirs of Fellows of the Royal Society 55: 201—220. doi:10.1098/rsbm.2009.0014.
  6. ↑ «Clifton College Register» Muirhead, J.A.O. p464: Bristol; J.W Arrowsmith for Old Cliftonian Society; April, 1948
  7. ↑ Pippard, A. B. (1957). An Experimental Determination of the Fermi Surface in Copper. Philosophical Transactions of the Royal Society A: Mathematical, Physical and Engineering Sciences. 250 (979): 325—357. Bibcode:1957RSPTA.250..325P. doi:10.1098/rsta.1957.0023.
  8. ↑ N. W. Ashcroft, and N. D. Mermin, Solid State Physics (Thompson Learning, Inc., London, 1976), Chapter 14, Measuring the Fermi Surface, p. 277, Anomalous Skin Effect. ISBN 0-03-083993-9. See Classical skin depth.
  9. ↑ Zhou, Shu-Ang (1991). Electrodynamic Theory of Superconductors. London: Peter Peregrinus Ltd. ISBN 0-86341-257-2.
  10. ↑ F. London, Superfluids, Vol. I: Macroscopic Theory of Superconductivity (Dover Publications, New York, 1961), p. 152.
  11. ↑ Waldram, J. R.; Pippard, A. B.; Clarke, J. (1970). Theory of the Current-Voltage Characteristics of SNS Junctions and other Superconducting Weak Links. Philosophical Transactions of the Royal Society A: Mathematical, Physical and Engineering Sciences. 268 (1188): 265—287. Bibcode:1970RSPTA.268..265W. doi:10.1098/rsta.1970.0075. Архів оригіналу за 28 грудня 2021. Процитовано 11 лютого 2021.
  12. ↑ Pippard, A. B. (1964). Quantization of Coupled Orbits in Metals II. The Two-Dimensional Network, with Special Reference to the Properties of Zinc. Philosophical Transactions of the Royal Society A: Mathematical, Physical and Engineering Sciences. 256 (1072): 317—355. Bibcode:1964RSPTA.256..317P. doi:10.1098/rsta.1964.0008.
  13. ↑ Pippard, A. B. (1955). Trapped Flux in Superconductors. Philosophical Transactions of the Royal Society A: Mathematical, Physical and Engineering Sciences. 248 (941): 97—129. Bibcode:1955RSPTA.248...97P. doi:10.1098/rsta.1955.0011.
  14. ↑ J. Bardeen, L. N. Cooper, and J. R. Schrieffer, Theory of Superconductivity, Phys. Rev., Vol. 108, No. 5, pp. 1175—1204 (1957). APS (Free Download) [Архівовано 11 січня 2012 у Wayback Machine.]
  15. ↑ A. L. Fetter, and J. D. Walecka, Quantum Theory of Many-Particle Systems (Dover Publications, New York, 2003), Chapter 13, Superconductivity, Section 49, London-Pippard Phenomenological Theory. ISBN 0-486-42827-3.
  16. ↑ Pippard А. В. The Cavendish tradition. — Nature, 1974, v. 249, p. 602 (рос. переклад) [Архівовано 13 лютого 2019 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Pippard А. В. The educated scientist. — Physics Bulletin, 1969, v. 20, p. 453. (рос. переклад) [Архівовано 13 лютого 2019 у Wayback Machine.]
  18. ↑ A. B. Pippard, Elements of Classical Thermodynamics for Advanced Students of Physics (Cambridge University Press, 1957). ISBN 0-521-09101-2.
  19. ↑ A. B. Pippard, Dynamics of Conduction Electrons, Documents on Modern Physics (Gordon & Beach, 1965).
  20. ↑ A. B. Pippard, The Physics of Vibration (Cambridge University Press, 2007). ISBN 0-521-03333-0.
  21. ↑ Пиппард, А. Б. Физика колебаний / А. Пиппард; Перевод с англ. Д. А. Соболева, В. Ф. Трифонова. — М. : Высш. шк., 1985. — 456 с.
  22. ↑ Пиппард А. Физика колебаний. Квантово-механические системы. М.: Высшая школа, 1989. — 263 с.
  23. ↑ Laurie M. Brown, Abraham Pais, and Brian Pippard, Twentieth Century Physics (Institute of Physics Publishing, 1995): Vol. I, 808 p., ISBN 0-7503-0353-0, Vol. II, 808 p., ISBN 0-7503-0354-9, Vol. III, 960 p., ISBN 0-7503-0355-7.
  24. ↑ A. B. Pippard, Cavendish Problems in Classical Physics (Pamphlet) (Cambridge University Press, 1962). A. B. Pippard, Cavendish Problems in Classical Physics (Pamphlet), 64 p. (Cambridge University Press, 1971)
  25. ↑ B. D. Josephson, Possible new effects in superconductive tunnelling, Phys. Lett., Vol. 1, pp. 251—253 (1962).

Некрологи

  • Anthony Tucker, Sir Brian Pippard, The Guardian, Wednesday, 25 September 2008, [1] [Архівовано 28 грудня 2021 у Wayback Machine.].
  • John Waldram, Professor Sir Brian Pippard (1920—2008), News and Events, University Offices, University of Cambridge, 24 September 2008, [2].
  • Professor Sir Brian Pippard (1920—2008), Cambridge Network, 25 September 2008, (Reproduced from University of Cambridge Office of Communications).
  • John Waldram, Brian Pippard (1920—2008): Low-temperature physicist who excelled in subtle intuitive concepts, Nature 455, 1191 (30 October 2008), [3] [Архівовано 25 травня 2011 у Wayback Machine.].
  • Professor Sir Brian Pippard, Telegraph, 23 September 2008, [4] [Архівовано 28 грудня 2021 у Wayback Machine.].
  • Professor Sir Brian Pippard: Cambridge physicist, The Times, 25 September 2008.
  • Richard Eden, Professor Sir Brian Pippard: Physicist who proved the existence of the Fermi surface and was the first President of Clare Hall, Cambridge, The Independent, Tuesday, 7 October 2008.
  • Hamish Johnston, Sir Brian Pippard: 1920—2008, PhysicsWorld, 24 September 2008.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).