Бериліоз

Бериліоз
Інші назви	Берилієва хвороба, хронічна берилієва хвороба (ХБХ)
Спеціальність	Пульмонологія, професійні хвороби
Симптоми	Задишка, сухий кашель, втома, нічна пітливість, біль у грудях, втрата ваги
Ускладнення	Фіброз легень, легеневе серце, дихальна недостатність, підвищений ризик раку легень
Початок	Від кількох місяців до 30+ років після експозиції
Тривалість	Хронічна (зазвичай пожиттєва)
Типи	Гострий (рідко), хронічний
Причини	Вдихання пилу або парів сполук берилію
Фактори ризику	Робота в аерокосмічній, електронній, оборонній промисловості, виробництво кераміки
Метод діагностики	Тест на проліферацію лімфоцитів берилієм (BeLPT), рентген, КТ ОГК, біопсія легень
Диференціальна діагностика	Саркоїдоз, Туберкульоз, інші пневмоконіози
Профілактика	Контроль рівня пилу на виробництві, використання респіраторів, скринінг працівників (BeLPT)
Лікування	Припинення контакту з берилієм, киснева терапія
Препарати	Кортикостероїди (преднізолон), Метотрексат, Азатіоприн
Прогнози	Невиліковна, але симптоми можна контролювати; прогресування веде до фіброзу
Частота	1–5% серед осіб, що мали контакт з берилієм
Смерті	Залежить від тяжкості дихальної недостатності
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11	CA62.2
МКХ-9	503
MedlinePlus	000109
MeSH	D001607
SNOMED CT	63102000
Berylliosis у Вікісховищі

Бериліоз (інша назва хронічна бериліозна хвороба, абревевіатура ХБХ) — це професійне захворювання, яка виникає внаслідок запалення сполучної тканини легенів під впливом вдихання пилу або пари, що містять хімічний елемент Берилій. До бериліозу в основному схильні працівники космічної промисловості. Найтоксичнішими сполуками берилію є фтороксид, фторид і хлорид берилію.

Хронічна берилієва хвороба (бериліоз) розвивається у працівників підприємств, пов'язаних із використанням берилію, таких як керамічне, виробництво електроніки, приготування стоматологічних сумішей, технологічні процеси виробництва ядерної зброї, виділення металів і аерокосмічні дослідження (Newman, 1993). Важливу роль у патогенезі відіграє генетичний компонент. У працівників, які зазнали впливу берилію і мають мутацію в положенні Glu69 гена HLA-DPB1, що бере участь в розпізнаванні антигенів і є важливим для функціонування молекул головного комплексу гістосумісності (MHC) класу II на антигенпрезентуючих клітинах.^[1] спостерігається підвищена чутливість до цього металу.

У пацієнтів із хронічною формою патології негативно заряджена глутамінова кислота (Glu) розташована в положенні 69 замість позитивно зарядженого лізину. Ця заміна може сприяти зв'язуванню берилію з механізмом антигенного розпізнавання та запуску імунної відповіді. Проведення генетичного скринінгу на робочих місцях може підвищити ефективність виявлення осіб, сприйнятливих до берилію.

Механізми успадкування варіанта HLA-DPβ1-Glu69 та його точний вплив на поширеність бериліозу є малодослідженими, однак знання генетичного маркера має допомогти у вивченні берилієвої хвороби легенів, що допоможе запобігти цьому захворюванню в масштабах великих популяцій.

Пил і пари берилію дуже небезпечні ураженням легень і розвитком системних ускладнень. Завдяки його стійкості щодо руйнації та «зношування» цей метал отримав широке застосування в сплавах, виготовленні інструментарію і в літакобудуванні. Ризик, пов'язаний з використанням цього металу, був відомий ще з 2-ї Світової війни. Берилій використовувався в люмінесцентних лампах, а раптовий розрив цих трубок здатний завдати епізодичний, але відчутної шкоди вибух. Використання берилію в люмінесцентній лампі було припинено насамперед саме через бериліоз. Найбільшому ризику піддаються робітники, які працюють у сфері видобутку цього металу, виготовлення плавок і інструментарію. Бериліоз розвивається також у людей, які живуть поблизу об'єктів, що виділяють пил, пари або дим, який містить цей метал. За незрозумілих причин існує індивідуальна схильність до бериліозу, приблизно у 2 %. Бериліоз має тенденцію найчастіше виникати у тих, хто повертається до своєї ризикованої професії, яку вони залишили на досить тривалий час. Використання шкірних тестів показало, що у хворих на бериліоз розвивається пізня позитивна гіперсенсибілізація на цей метал, яка пояснює надчутливість у розвитку бериліозної інтоксикації. Доведено, що T-лімфоцити чутливі до берилію. Вважається, що цей метал з'єднується з протеїнами хворого і провокує проти себе імунну реакцію, що дозволяє вважати бериліоз аутоімунним захворюванням. Проникнення берилію або у вигляді дрібних частинок, або у вигляді оксидів або солей в однаковому ступені супроводжується розвитком бериліозу.

Окрім здатності викликати бериліоз, берилій та його сполуки є канцерогенами 1 категорії і визнані канцерогенними як для тварин, так і для людей.^[2]

Залежно від розчинності та концентрації берилію вдихає повітрі розвиваються два типи пневмоконіозу: гострий і хронічний бериліоз, останній найчастіший. Гострий бериліоз зазвичай виникає при попаданні в організм розчинних кислих солей берилію. Розвивається гостра бронхопневмопатія. Клінічно вона з'являється сухим кашлем, утрудненим диханням, гарячкою і астенією. Мікроскопічно така пневмопатія носить характер «гострої хімічної пневмонії». Різко виражений набряк, стінка альвеол інфільтрована полінуклеарними нейтрофілами, у складі ексудату домішка еритроцитів і фібрину. Через кілька днів в ексудаті з'являються макрофаги і лімфоцити. Потім відбувається внутрішньоальвеолярна організація ексудату (карніфікація) і паралельно розвивається міжальвеолярний фіброз. Протягом декількох тижнів хворі можуть загинути від легеневої недостатності. У менш тяжких випадках спостерігається повне вилікування. При гострому бериліозі гранульом немає. Хронічний бериліоз часто називають «гранулематозний бериліоз», тому що він характеризується розвитком дрібних гранульом, які нагадують туберкульозні або саркоїдозні. Ці гранульоми численні, локалізуються субплеврально в інтерстиціальній тканині навколо дрібних судин і бронхів. Гранульоми складаються з епітеліоїдних, лімфоїдних, плазматичних клітин, а також клітин типу Лангханса або гігантських клітин сторонніх тіл. У гранульомах, а іноді всередині гігантських клітин виявляються три типи включень:

• Голчасті кристалічні включення (спікули) від 3 до 10 нм завдовжки, мають подвійне променезаломлення в поляризованому світлі й складаються з карбонату кальцію;
• Тільця Шаумана, пластинчасті концентричні включення, які можуть досягати 50 нм у своєму найбільшому діаметрі, що складаються з послідовних шарів протеїнів, кальцію і заліза, оточеного маленькими кристалами з подвійним променезаломлення;
• Зірчасті ацидофільні астероїдні тільця, які, як правило, зустрічаються всередині гігантських клітин. Описані включення не є специфічними для бериліоза і в рівній мірі спостерігаються при саркоїдозі та інших пошкодженнях легень. У центрі гранульом може спостерігатися некроз, що є свідченням менш сприятливого перебігу захворювання. Для хронічного бериліоза характерний розвиток прогресуючої дифузної інтерстиціальної хронічної фіброзної пневмонії. Наявність берилію в тканині легень можна ідентифікувати хімічним шляхом. Клінічно гранульоматозна форма розвивається приховано. Термін між початком хвороби і появою симптомів триває від декількох тижнів до декількох десятиліть. Для її розвитку достатньо однієї експозиції вдихання пилу берилію з розірваної люмінісцентної лампи. На відміну від асбестоза бериліоз не спричинює схильності до раку легені. При хронічному бериліозі поряд з ураженнями нирок гранулематозні зміни спостерігаються в печінці, нирках, селезінці, лімфатичних вузлах і шкірі. При попаданні частинок берилію через пошкоджену шкіру розвивається гранульоматозне запалення з утворенням ран, які тривало не загоюються.

Берилієва хвороба пов'язана з хронічною легеневою недостатністю після впливу берилієм і спричинена накопиченням берилій-специфічних білків MHC II (локус HLA) Т-лімфоцитів легень.

Виділяють три стадії бериліозу:^[3]

• I стадія — відбуваються переважно інтерстиціальні зміни в легенях (на збільшеній рентгенограмі помітні нечисленні гранульоми);^[3]

• II стадія - більш виражені зміни (численні гранульоматозні тіні);^[3]

• III стадія - збільшення кількості та розмірів гранульом, виражена деформація судинно-бронхіального малюнка, а також утворення крупнобульозної еритеми.^[3]

Берилій спричинює токсичний пневмоніт, який відрізняється гострим перебігом, і хронічний гранулематоз легких. Останній зустрічається набагато частіше. Щоб встановити професійний характер захворювання, потрібно поцікавитися, чи не працював хворий коли-небудь на виробництві сплавів, кераміки, електроніки, люмінесцентних ламп.

Від початку роботи з берилієм до виникнення бериліоза проходить від 2 до 15 років — залежно від змісту цього металу у вдихуваному повітрі. Функція зовнішнього дихання у хворих на бериліоз або в нормі, або є рестриктивні порушення. При відкритій біопсії легені виявляють гранульоми, настільки схожі на саркоїдозні, що лише виявлення в них берилію дозволяє поставити правильний діагноз.

Аналогічні ураження легень зрідка спричинюють й інші метали для отримання твердих сплавів, — хром, кобальт, діоксид титану, вольфрам, а також порошки алюмінію.

Специфічного лікування бериліозу немає. І при гострій берилієвій токсичності, і при ХБХ обов’язкове припинення контакту пацієнта з берилієм.Пацієнтам рекомендована вакцинація проти грипу та пневмококової інфекції, а також консультування щодо відмови від куріння.Симптомним пацієнтам показана терапія пероральними глюкокортикостероїдами. Імуносупресанти (метотрексат та азатіоприн) показані при неефективності глюкокортикостероїдів. Пацієнтам з ознаками гіпоксії показано тривалу оксигенотерапію.^[4]

Для запобігання розвитку бериліозу та зниження інтенсивності впливу берилію на організм працюючих необхідно впроваджувати комплексні технічні та медико-профілактичні заходи.

Технічні та організаційні заходи:

• Вентиляція— облаштування робочих місць ефективною місцевою та загальнообмінною витяжною вентиляцією.
• Герметизація — використання закритих технологічних процесів для обмеження викидів пилу та парів берилію в робочу зону.
• Засоби індивідуального захисту. Обов'язкове використання респіраторів з відповідним ступенем захисту.
• Захист шкіри полягає у носінні спеціальної уніформи з довгими рукавами та рукавичок для мінімізації прямого контакту сполук берилію зі шкірою, що запобігає сенсибілізації.
• Інформування полягає у проведенні регулярного інструктажу персоналу щодо специфічних небезпек, пов’язаних із берилієм, та правил безпеки.

Медичний контроль та скринінг: Робітникам берилієвих виробництв рекомендовано проходити регулярні медичні огляди, що включають:

• Скринінг— використання тесту на проліферацію лімфоцитів берилієм (BeLPT) для виявлення сенсибілізації на ранніх стадіях.
• Моніторинг— періодичне проведення рентгенографії органів грудної клітки та спірометрії для оцінки функціонального стану легень.^[4]

• Kriebel, D; Brain, JD; Sprince, NL; Kazemi, H (1988). The pulmonary toxicity of beryllium. The American Review of Respiratory Disease. 137 (2): 464—73. doi:10.1164/ajrccm/137.2.464. PMID 3277503.

• Бериліоз